Заробітна плата

У загальний  заробіток бригади не включаються:

· премії одноразового характеру, які виплачуються окремим  робітникам за виконання особливо важливих завдань;

· освоєння нової  техніки;

· виготовлення продукції на експорт;

· економією  матеріальних і фінансових ресурсів та інші заохочувальні виплати, які установлюються кожному окремо, та ін.;

· різні виплати  й доплати, установлені чинним законодавством;

· оплата часу відпусток  тощо.

Крім цього, в загальний заробіток бригади  не включається, а встановлюються персонально  надбавки висококваліфікованим робітникам, зайнятим на особливо відповідальних роботах, за високу професійну майстерність.

Розраховуючи  загальний заробіток за відрядної  форми оплати, важливо визначити  бригадні розцінки.

Для забезпечення ефективності роботи виробничих бригад важливе значення має розподіл заробітної плати між її членами з урахуванням кількості та якості їхньої праці, її результатів.

Бригади найчастіше створюються з робітників, у яких за індивідуальної роботи склалися різні  рівні заробітної плати, що відбивають їхню кваліфікацію і результативність праці. У разі переходу в бригаду робітник заінтересований у тому, щоб його заробіток не тільки знизився, а й підвищувався. У зв`язку з цим використовуються базові коефіцієнти, які розраховуються для робітників у момент створення бригад і діють протягом установленого рішення бригади строку. По закінченні цього терміну коефіцієнти корегуються залежно від кількісної оцінки факторів, які впливають на величину КТУ.

Залежно від  виробничих умов кількісна оцінка одних  тих самих факторів діяльності може бути різною. В одних бригадах основним показником є збільшення обсягу виробництва за тієї самої чисельності бригади. При цьому особливого значення набувають такі фактори, як індивідуальна продуктивність праці, освоєння суміжних професій. Якщо в бригаді основним показником її діяльності є підвищення якості продукції, то зміна КТУ головно залежить від цього показника.

Методика розподілу  заробітку за допомогою КТУ може бути різною.

Перший метод. У бригадах, в яких розряди робітників і відпрацьований ними час неоднакові, розподіл необхідно здійснювати з урахуванням тарифної заробітної плати кожного робітника. Сума, яка відповідає розподілу, ділиться на суму добутків тарифного заробітку кожного члена бригади на присвоєний коефіцієнт і множиться на добуток присвоєного коефіцієнта і тарифного заробітку кожного робітника.

Другий метод. У бригадах, комплектованих робітниками  одного розряду, котрі, однак, фактично відпрацювали різний час, сума яка підлягає розподілу, ділиться на суму КТУ –  годин усієї бригади. Одержана величина множиться на кількість КТУ – годин кожного робітника.

 

 

 

 

3.Регулювання оплати праці.

 Питання  організації заробітної плати  і формування її рівня складають  основу соціально-трудових відносин  у суспільстві, бо включають  нагальні інтереси всіх учасників трудового процесу. Будь-які зміни, що стосуються оплати праці, прямо чи опосередковано впливають на доходи всіх членів суспільства, а також на найважливіші макроекономічні показники. Тому в жодній країні світу питання регулювання оплати праці не залишені лише на розсуд ринкових сил, хоча методи, сфера, масштаби державного втручання в ці процеси в кожній країні різні.

Міжнародна  організація оплати праці в своєму статуті одним з основних завдань  проголосила досягнення “гарантії  заробітної плати, що забезпечує задовільні умови життя , . визначення принципу рівної оплати за рівну працю .” Однак діяльність МОП у цій галузі була і залишається дуже обмеженою внаслідок сильної протидії груп підприємців і деяких урядів.

Існування ринкових відносин, а тим більш перехід до них не відміняють, а змінюють напрямки державного регулювання відносин розподілу, його характер і ведуть до появи нових форм управління цим процесом, які не припускають жорстких схем і адміністрування. Державне втручання необхідне для встановлення, тлумачення і забезпечення виконання умов і принципів розподілу доходів. В економічній системі, що ґрунтується на ринкових відносинах, втручання держави в організацію заробітної плати повинне мати переважно непрямий характер і соціально орієнтовану спрямованість. Регулюючий вплив держави повинен бути спрямований на забезпечення соціальних гарантій і умов для заробітку потрібних коштів з метою підвищення ефективності використання праці, узгодження і рівноправної реалізації інтересів всіх учасників трудових відносин.

Згідно із законом  України “Про оплату праці ”, держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних нормі гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. Умови розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. Роль держави у сфері регулювання заробітної плати повинна виявлятися також в організації перспективних наукових досліджень, вивчення і поширення прогресивного досвіду, науково-методичному забезпечення формування і оновлення тарифної системи, ефективної системи нормування праці тощо.

 Важливим  завданням держави має бути  сприяння проведенню переговорів  між основними соціальними силами  суспільства з метою врегулювання  соціально-трудових відносин, запобігання  масовим трудовим конфліктам. Держава  в особі органів виконавчої влади має виступати як один із соціальних партнерів. За такої умови органи виконавчої влади заохочують до співпраці, координують дії соціальних партнерів, стежать за дотриманням спільно вироблених і узгоджених механізмів регулювання, а не визначають їх.

Договірне регулювання  оплати праці працівників підприємств  здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях відповідно до Закону України “Про колективні договори і угоди ”

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених генеральною, галузевою або регіональними угодами, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лиш тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більше 6 місяців.

У механізм регулювання  заробітної плати вихідною базою  є встановлення її мінімального розміру. Рекомендація Міжнародної організації  праці проголошує, що основною метою  встановлення мінімальної заробітної плати повинно бути надання особам, які працюють за наймом, необхідного соціального захисту щодо мінімально допустимих рівнів заробітної плати. Згідно із Законом України “Про оплату праці ”, мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може продаватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці. До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою по всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Розмір мінімальної  заробітної плати визначається з  урахуванням:

· вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

· загального рівня  середньої заробітної плати;

· продуктивність праці, рівня зайнятості та інших  економічних умов.

Мінімальна  заробітна плата повинна встановлюватися у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної  заробітної плати встановлюється Верховною  Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік при затвердженні Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об`єдналися для ведення колективних договорів і укладення генеральної угоди.

Розмір мінімальної  заробітної плати переглядається залежно  від зростання індексу цін  на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних  переговорів.

Наведені положення  проголошені в Законі України  “Про оплату праці ”. Однак дуже важлива соціальна проблема перехідного періоду полягає в тому, що рівень продуктивності праці ( передусім внаслідок її недосконалої організації в широкому розумінні ) в економіці України не дає можливості гарантувати всім працюючим заробітну плату не нижчу вартісної величини мінімального споживчого бюджету. Більше того, навіть середня заробітна плата нині в Україні далеко відстає від цієї величини.

До державних  норм і гарантій в сфері оплати праці належать також норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо і гарантії для працівників ( оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації та на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я найлегшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо ), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у пільгових умовах тощо. Норми і гарантії в сфері оплати праці встановлюються Кодексом законів про працю, Законом України “Про оплату праці ” та іншими актами законодавства України.

Заробітна плата  повинна виплачуватися працівникам  регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені Кодексом законів про працю, Законом України “Про оплату праці ” та іншими актами законодавства України, є мінімальними державними гарантіями.

Однак ми є свідками того, що за умов глибокої економічної  кризи, інфляції, нерішучості ринкових перетворень найкращі закони можуть лише проголосити, але не можуть забезпечити вирішення економічних проблем, однією з найважливіших з яких є гідна людини заробітна плата. Специфічним виявом порушення прав людини в сфері праці, що донедавна практично не мав поширення у світовій практиці, є затримання виплат нарахованої заробітної плати, що набуло в Україні характеру економічної епідемії.

Реформування  заробітної плати в Україні потребує комплексного підходу, спрямованого на забезпечення випереджаючого розвитку національного ринку, зростання доходів та платоспроможного попиту населення, впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати, поступовий перехід до погодинної оплати праці, подальше послаблення податкового навантаження на фонд оплати праці, ліквідацію невиправданої міжгалузевої та міжрегіональної диференціації в оплаті праці, посилення стимулюючої функції заробітної плати тощо.

 

 

 

Висновок

Заробітна плата  – це винагорода або заробіток, обчислений у грошовому виразі, який за трудовим договором роботодавець сплачує працівникові за роботу, яку виконано або має бути виконано. Сутність заробітної плати появляється в її функціях. До основних функцій заробітної плати належать: відтворювальна, стимулююча, регулююча, розподільча та функція формування платоспроможного попиту населення.

Структура заробітної плати – це співвідношення окремих  її складових ( основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, заохочувальні  та компенсаційні виплати ) в загальному її обсязі.

Механізм організації  заробітної плати складається з таких елементів:

а) ринкового  регулювання;

б) державного регулювання;

в) колективно-договірного  регулювання;

г) механізму  визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві з використанням таких елементів, як тарифна система або безтарифна модель, норм виконання праці, форми і системи оплати праці та преміювання.

Розрізняють дві  основні форми заробітної плати: почасову і відрядну. Вони, в свою чергу, можуть проявлятися у вигляді  різних систем: проста почасова; почасово-преміальна; за місячними окладами; проста відрядна; відрядно преміальна; відрядно-прогресивна; непряма відрядна; акордна; акордно-преміальна; відсоткова та ін. Обираючи чи розробляючи конкретну систему заробітної плати, слід ретельно враховувати конкретні внутрішньо виробничі умови.

Основою організації  заробітної плати є тарифна система, що являє собою сукупність нормативних  матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників  підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності робіт, умов праці. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.

Останнім часом  набувають поширення так звані  безтарифні моделі організації оплати праці. За допомогою їх грамотного впровадження можна досягти значного підвищення трудової мотивації працюючих, що сприятиме суттєвому зростанню продуктивності праці та ефективності роботи в цілому.