Заробітна плата

Розрізняють дві  основні форми заробітної плати: по часову і відрядну.

 При по  часовій формі заробітної плати  мірою праці виступає відпрацьований  час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час.

При відрядній  формі заробітної плати мірою  праці є вироблена продукція, а розмір заробітку прямо пропорційно  залежить від її якості, виходячи із встановленої відрядної оцінки.

Система заробітної плати характеризують взаємозв`язок елементів заробітної плати: тарифної частини, доплат, надбавок, премій.

В сучасних системах заробітної плати особлива увага  звертається на посилення зацікавленості кожного співробітника у підвищенні ефективності використання всіх виробничих ресурсів. Зростання заробітної плати повинне залежати від зниження норм витрат праці та матеріалів, підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці. Лише за таких умов зростання заробітної плати не зменшуватиме загальну ефективність виробництва.

Відрядні системи  заробітної плати доцільно застосовувати  в таких умовах:

· можливість точного  кількісного обліку результатів  праці;

· відсутність  впливу на результати чинників, які  не залежать від трудових зусиль працівників;

· реальна можливість працівника своїми зусиллями збільшувати  результати робіт;

· необхідність стимулювати зростання обсягів  виробництва скорочувати чисельність  працівників за рахунок інтенсифікації праці;

· відсутність негативного впливу відрядної оплати на рівень якості продукції, дотримання технологічних режимів і вимог техніки безпеки, раціональність використання сировини, матеріалів, енергії.

2.1. Тарифна система оплати праці

Основою організації  оплати праці є тарифна система, що являє собою сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється рівень заробітної плати працівників підприємства залежно від їхньої кваліфікації, складності робіт, умов праці. Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційної характеристики.

Тарифна система  використовується для розподілу  робіт залежно від складності, а працівників – залежно від  їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка  – це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації.

Для оплати праці  керівників, спеціалістів і службовців використовуються схеми посадових  окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад, що займають керівники, спеціалісти і службовці, їхньої кваліфікації, умов праці, масштабів і складності виробництва і робіт.

Тарифна ставка – це виражений у грошовій формі  абсолютний розмір оплати праці за одиницю робочого часу, Тарифна ставка першого розряду обумовлюється  в колективному договорі й залежить від фінансових можливостей підприємства і від умов оплати праці, встановлених галузевою та генеральною тарифною угодами. В будь-якому випадку вона не може бути меншою законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. На основі тарифної сітки і тарифної ставки робітника першого розряду розраховуються тарифні ставки кожного наступного розряду.

Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, об`єднані в єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД) – це збірники нормативних документів, які вміщують кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. За допомогою тарифно-кваліфікаційних довідників проводиться тарифікація робіт , присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, формуються програми підготовки і підвищення кваліфікації робітників.

Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців є нормативним документом, який вміщує загально галузеві кваліфікаційні характеристики. В них зазначаються посадові обов`язки, вимоги до знань і стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійною підготовки керівників, спеціалістів і службовців.

Система надбавок і доплат до тарифних ставок також  є нормативним документом. Більшість  із них регламентуються трудовим законодавством, деякі встановлюються безпосередньо на підприємстві. В будь-якому випадку прийнята на підприємстві система надбавок і доплат до тарифних ставок не повинна створювати для працівників умови гірші, ніж передбачені чинним законодавством, галузевою та генеральною тарифними угодами.

Надбавки пов`язані  з якістю конкретного працівника і носять чітко виражений стимулюючий  характер. Основні їх види такі:

· за високу професійну майстерність робітників;

· за високі досягнення в праці спеціалістів;

· за вислугу робіт;

· за виконання  особливо важкої роботи на термін її виконання;

· за знання і  використання в роботі іноземних  умов.

Доплати пов`язані  з характеристикою сфери трудової діяльності і носять компенсаційний характер. Основні з них такі:

· за високу інтенсивність праці;

· за роботу в наднормовий  час;

· за суміщення професій, за розширення порівняно з нормою зон обслуговування;

· за виконання обов`язків  тимчасово відсутніх робітників;

· на період освоєння нових  норм трудових затрат;

· за роботу у вихідні і святкові дні, що є робочими за графіком;

· за роботу в нічний час;

· за керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений від основної роботи;

· за роз`їдливий характер робот та ін.

Важливим складовим організації  заробітної плати є її форми і  системи, які забезпечують зв`язок між оплатою праці та її ре6зультатами. Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.

Найчастіше застосовують дві основні форми заробітної плати – відрядну й почасову. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці:

перша – кількість  виробленої продукції, друга – кількості  відпрацьованого часу.

Форми заробітної плати мають відповідати таким  вимогам: найповніше врахувати результати праці; сприяти підвищенню матеріальної заінтересованості працівників  у постійному виявленні і використанні резервів підвищення продуктивності праці і якості продукції.

Форми оплати праці  будуть ефективними лише в тому разі, якщо вони відповідають організаційно-технічним  умовам виробництва. Отже, вибираючи  форму оплати праці для певної категорії робітників, необхідно враховувати конкретні умови їхньої праці, специфіку виробництва тощо.

Основними умовами  застосування тієї чи іншої форми  заробітної праці є рівень технічної  озброєності виробництва, характер технологічного процесу та організації виробництві праці, ступінь використання виробничих потужностей і устаткування, стан нормування праці тощо.

Окрім загальних, є декілька специфічних умов застосування відрядної або почасової форми  оплати праці. Так для відрядної  оплати праці необхідна наявність прямо пропорційної залежності між затратами живої й одержаними результатами, тобто робітник повинен мати реальну можливість збільшувати випуск продукції, що має відповідати і потребам виробництва.

Сьогодні в  Україні переважно формою оплати праці робітників залишається відрядна.

Почасова заробітна  плата застосовується для оплати праці службовців і спеціалістів.

Відрядна і  почасова форми оплати праці підрозділяються  на кілька систем.

Система відрядної  форми оплати праці є: пряма відрядна, відрядно-преміальна, відряно-прогресивна, непряма-відрядна, акордна, колективно відрядна, а почасової – пряма почасова, почасова-преміальна, колективна почасова.

В основі побудови системи оплати праці мають бути конкретні показники роботи, які  піддаються точному обліку і повною мірою відображають працю даної групи працівників або окремого працівника. Система оплати праці ґрунтується на одному-двох вирішальних для даної групи працівників або окремого працівників або окремого працівника показниках і має бути простою і зрозумілою кожному.

2.2. Відрядна форма оплати праці

Як уже зазначалося, сутність відрядної форми заробітної плати полягає в тому, що її розмір залежить від кількості виробленої робітником продукції належної якості на основі попередньо установлених норм часу і розцінок з урахуванням складності та умов праці.

Правильно організована відрядна оплата праці створює у  робітників заінтересованість у  збільшенні випуску продукції установленої якості, підвищенні кваліфікації, застосуванні передових методів і прийомів праці.

Ефективне застосування відрядної форми оплати праці  можливе за певних умов: наявність  кількісних показників виробітку, з  допомогою яких установлюють норми  й розцінки та визначають заробіток  відповідно до результатів праці; можливості і необхідності підвищення індивідуальної або групової продуктивності праці на даному робочому місці; забезпечення наукового обґрунтованого нормування праці і правильного обліку виконаної роботи, чіткого контролю за якістю продукції.

Основою відрядної  оплати праці є норма виробітку (часу) і тарифна ставка.

Пряма відрядна система оплати праці. За індивідуальної прямої відрядної системи розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного  робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками.

Індивідуальна відрядна розцінка визначається двояко: для тих виробництв, в яких за характером виробничого процесу  застосовуються норми виробітку  – ділення погодинної або денної тарифної ставки, яка відповідає певному розряду виконаної роботи, на погодинну або денну норму виробітку, а там, де застосовуються норми часу, - множення погодинної тарифної ставки на норму часу.

Для розрахунку відрядної розцінки застосовується тарифна ставка, яка відповідає розряду роботи, а не розряду, присвоєному робітникові.

Між нормою виробітку  і розцінкою виробітку існує  пряма залежність. Якщо норма виробітку  неточна, знижена або завищена, тоді й відрядна розцінка, установлена  на її основі, також буде завищеною  або зниженою.

Пряма індивідуальна відрядна система оплати праці матеріально заінтересовує кожного робітника в підвищенні виробітку, проте при цьому вона не заінтересовує робітника в поліпшенні інших показників – економії сировини, матеріалів, пального, енергії, підвищенні якості продукції; досягненні найкращих загальних кількісних і якісних показників роботи дільниці, зміни, цеху у цілому.

Відрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає  в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

Відрядно-прогресивна  система. За цієї системи оплати праці  заробіток робітників у межах завдання виплачується за твердими нормами, а виробіток понад завдання – за підвищеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання. Вихідною базою, тобто межею виконання норм виробітку, понад яку оплата за виконану роботу здійснюється вже за підвищеними розцінками, є фактичне виконання норм за останні три місяці. Проте ця вихідна база не може бути нижчою від діючих норм виробітку. Ступінь збільшення розцінок визначається спеціальною шкалою. За одноступінчастої шкали у разі перевиконання вихідної бази відрядна розцінка може підвищуватися на 50%, тобто коефіцієнт збільшення дорівнює 0,5, за двоступінчастої шкали за перевиконання вихідної бази від 1 до 10%, коефіцієнт збільшення – 0,5, за перевиконання понад 10% - 1.

Необхідно враховувати, що за відрядно-прогресивної системи  заробіток підвищується такою самою  мірою, якою збільшується виробіток. Тому ця система має обмежену форму  застосування – лише на тих ділянках виробництва, які лімітують випуск продукції на підприємстві.

Непряма відрядна система заробітної плати. Її застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників. При цьому  заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують. Ця система заінтересовує допоміжних робітників у поліпшенні обслуговування верстатів, агрегатів автоматичних ліній для безперебійної і ритмічної їх роботи. За цією системою у промисловості можуть оплачуватися слюсарі-ремонтники, електрики, наладчики устаткування, кранівники та ін.