Заробітна плата, її сутність,форми та системи. Вартість робочої сили та заробітна плата

   Одним із важливих елементів ринкової системи  господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці виступає як товар, який має вартість.

   Вартість  робочої сили являє собою сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням  робочої сили, задоволенням певних потреб, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини.

   До  необхідних для відтворення робочої  сили життєвих засобів входять засоби, що задовольняють як природні потреби ( їжа, одяг, житло), так і ті, що задовольняють  духовні запити робітника ( газети, радіо, телебачення), а також засоби, що необхідні для підтримування працездатності людини, її професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей.

   Потреби людей не є вродженими, а є продуктом  суспільного розвитку. Обсяг життєвих потреб і їх структура, а також  способи їх задоволення залежать від економічного і культурного рівня розвитку певної країни, а також певною мірою від того, за яких умов і у зв’язку з якими життєвими засобами сформувався її робочий клас. (Так, обсяг потреб робітників розвинених країн значно перевищує обсяг потреб робітників у країнах, відсталих в економічному відношенні). Таким чином визначення вартості робочої сили включає в себе історичний і моральний елемент.

   До  вартості життєвих засобів, потрібних  для відтворення робочої сили включається вартість засобів існування  дітей робітників. Оскільки безперервне виробництво потребує постійного заміщення робочих сил, які зникають з ринку внаслідок зношування організму й смерті робітників, а ринок праці може поповнюватись насамперед за рахунок дітей робітників. Таким чином необхідність утримання сім’ї робітника визначає збільшення вартості робочої сили [20].

   Витрати на набуття робітниками досвіду, навичок, знань з тієї чи іншої  галузі праці (тобто на освіту, навчання) також входять у вартість робочої  сили.

   На  вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили.

   Вартість  робочої сили формується на ринку  шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.

   З розвитком капіталізму вартість робочої сили зазнає змін в результаті того, що діють фактори, які зумовлюють як зниження так і підвищення її вартості.

   До  факторів, що знижують вартість робочої  сили належать насамперед:

• зростання продуктивності суспільної праці (внаслідок чого вартість засобів існування робітника знижується).
• залучення у виробництво членів сім’ї робітника – жінок і дітей (оскільки в цьому разі утримання сім’ї забезпечується вже не лише за рахунок вартості робочої сили її голови, а й усіх членів сім’ї, що раніше не працювали).
• міграція робочої сили.

   До  факторів, які підвищують вартість робочої  сили належать:

• зростання кваліфікації робітника і розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства.
• підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і нервових сил.
• збільшення втрат на житло, транспортних витрат, на інші життєві засоби.[21].

   Досвід  країн з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що вартість робочої  сили має тенденцію до зростання. Це пояснюється тим, що темпи зростання вартості робочої сили через включення в неї маси вартостей нових товарів та послуг значно більші, ніж темпи зниження їх внаслідок зменшення вартості предметів споживання під впливом підвищення продуктивності праці.

   До  складу вартості робочої сили входить:

• безпосередньо заробітна плата (тарифний заробіток, посадова платня, преміальні виплати, надбавки та доплати);
• натуральні виплати (харчування, витрати на житло тощо), які надаються працівникам підприємцями;
• витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям і у вигляді сімейної допомоги). Добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування. Безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо. Вартість медичного й санітарного обслуговування. Вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору);
• витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів;
• витрати на соціально-побутове обслуговування (їдальні та інші заклади харчування на підприємствах, культурне обслуговування та аналогічні послуги);
• податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (на фонд заробітної плати, дохід).

   Сукупність  життєвих засобів, необхідних для відтворення  робочої сили у грошовому виразі, визначає ціну робочої сили. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості [22].

   Процес  формування ціни робочої сили нерозривно пов’заний із взаємовідносинами  між основними суб'єктами ринку  робочої сили: її продавцями і покупцями. Серед західних економістів досить поширеною є точка зору (яку тепер поділяє більшість вітчизняних економістів - прибічників прискореного ринкового реформування економіки), що акт купівлі-продажу робочої сили нічого особливого в собі не має й нічим не відрізняється від купівлі-продажу будь-якого іншого товару. А продавці і покупці робочої сили знаходяться в однаково рівних умовах. Насправді ж ситуація виглядає дещо інакше. Особливістю цього акту є те, що він породжує певнісоціальні наслідки як для того, хто продає свою здатність до праці (робочу силу), так і для того, хто її купує.

   Зокрема, людина продає свою робочу силу (продавець  робочої сили) не заради спортивного  інтересу, а через те що не має  інших джерел до існування. За цих  умов бажання продати робочу силу якомога дорожче породжується не просто комерційним прагненням, а соціальними факторами. Це пояснюється тим, що продаж робочої сили виступає єдиним джерелом, яке забезпечує:

• існування й відтворення здатності робітника до праці;
• утримання сім'ї;
• можливість вчитись, підвищувати кваліфікацію, а значить довше перебувати в розряді діючих працівників;
• певний рівень духовних благ.

   Для роботодавця (покупця робочої сили) інтерес в цьому акті (купівлі-продажу  робочої сили) зовсім протилежний. Для  нього робоча сила - джерело додаткової вартості, а отже, і майбутніх прибутків. Чим дешевше він купує (наймає) робочу силу, тим на більший прибуток може розраховувати. Отже, якщо ми говоримо про певну спільність інтересів між найманим працівником, який продав свою робочу силу, і роботодавцем, який її купив, то очевидно, що припускаємося помилки, оскільки для одного (продавця) в цьому акті йдеться про виживання, а для іншого (покупця) – про можливість отримати більший або менший прибуток. Таким чином можна зробити висновок: чим вища заробітна плата (плата за робочу силу), тим меншим є прибуток підприємця, і, навпаки.

   Купівля-продаж робочої сили об’єктивно на поверхні виступає у формі купівлі-продажу  праці, тому вартість (а отже, й ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата враховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах, набуває форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата – це грошовий вираз вартості і ціни товару “робоча сила” та результативності функціонування робочої сили.

   Відповідно  до Закону України "Про оплату праці" заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

   Під час визначення заробітної плати  як ціни робочої сили необхідно враховувати  єдину міру оплати праці, критерієм  якої є реальна вартість життя  працівника та його сім'ї. Як ціна робочої  сили заробітна плата формується на ринку праці і є зовнішньою відносно підприємства.

   Ціна  робочої сили залежить від кон'юнктури  ринку праці, попиту та пропозиції робочої  сили. Кон'юнктура може коливатися, викликаючи відповідні коливання в ціні [23].

   Фактори, що впливають на рівень ціни товару робоча сила:

   1. Природно-кліматичний фактор. Вартість  товару "робоча сила", що лежить  в основі ціни робочої сили(зарплати), включає в себе вартість необхідних засобів існування робітника та його сім'ї, в першу чергу таких, як їжа, одяг, житло. Цілком зрозуміла така силуація, що в різних кліматичних поясах люди потребують різну кількість матеріальних благ для свого існування. Тому й ціна робочої сили, за всіх інших рівних умов, не буде однаковою в країнах, розташованих в теплому й холодному кліматах.

   2. Цивілізаційний фактор (ступінь  розвитку). Залежно від цього фактору  в різних країнах маємо різні  потреби в духовних і соціальних благах (вартість яких теж входить до вартості товару робоча сила). Тому й ціна робочої сили (заробітна плата) вища в таких країнах, що знаходяться на вищих щаблях науково-технічного та соціально-духовного прогресу, порівняно з країнами відсталими.

   3. Економічний фактор. Під ним розуміється  ступінь збалансованості трудових  ресурсів і робочих місць, від  чого залежить рівень зайнятості  населення. Це - вирішальний фактор  який впливає на попит і  пропозицію робочої сили. Якщо  наявність трудових ресурсів перевищує наявні робочі місця, пропозиція робочих ресурсів обганяє попит на них, що неминуче веде до падіння ціни робочої сили, і навпаки.

   4. Соціальний фактор. Під ним розуміється  рівень організованості найманих  робітників у їх боротьбі проти  спроб роботодавців знижувати заробітну плату. В першу чергу, це об'єднання робітників у профспілки, союзи, партії, що захищають інтереси трудящих, робітничі спілки тощо. Чим вищий рівень організації трудових верств населення, тим вища заробітна плата. Зокрема, низький рівень заробітної плати в Україні в сучасних умовах, затримки в її виплаті значною мірою зумовлені відсутністю відповідної організації, яка могла б протистояти організованому наступу новітньої буржуазії на життєвий рівень трудящих.

   5. Інституціональний фактор. Мається на увазі рівень захищеності найманих працівників від роботодавців з боку держави: встановлення мінімального рівня заробітної плати, законодавчі обмеження щодо тривалості робочого дня, встановлення соціальних гарантій тощо [24].

   Національний рівень заробітної плати залежить від ряду чинників:

   Рівень  суспільної продуктивності праці в  країні, узагальнюючим показником якого  є обсяг є обсяг ВНП на душу населення. Важливе значення мають темпи розвитку виробництва.

   Величина  вартості робочої сили, що передусім  залежить від попереднього чинника. Водночас необхідно враховувати  ціну та обсяг природних та традиційних  потреб, що склалися історично. Важливе значення мають витрати на підготовку працівника.

   Інтенсивність праці, що має свій рівень в кожній країні. Праця, яка не досягає середньої  інтенсивності, потребує на виробництво  певного товару більше часу, ніж  це є суспільно необхідним в цій країні, і тому не є працею нормальної якості. Відповідно заробітна плата вища в країнах, в яких висока інтенсивність праці.

   Конкуренція на ринку праці є співвідношенням  попиту і пропозиції на робочу силу.

   Організація заробітної плати в країні, оцінки міри праці та результатів виробництва, визначення частки, форми і системи заробітної плати.

   Як  важлива соціально-економічна категорія  заробітна плата в ринковій економіці  має виконувати такі функції: відтворювальну, стимулюючу, регулюючу та соціальну.

   Реалізація відтворювальної функції передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обгрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

   Функція стимулювання зводиться до того, що можливий рівень оплати праці має  спонукати кожного працівника до найефективніших дій на своєму робочому місті.

   Реалізуюча  функція заробітної плати реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.

   Соціальну функцію спрямовано на забезпечення однакової оплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне, договірне регулюваня, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу [25].