Закон зростання продуктивності праці: механізм дії і механізм використання

Досвід розвитку світової економіки показує, що іншою причиною різкої зміни продуктивності праці, що спостерігалася в Україні, могло  б стати також відкриття нових родовищ сировини. Однак слід зазначити, що за цей час в Україні не були відкриті і введені в експлуатацію нові значні сировинні родовища, а їх роль виконала дозавантаження раніше виключених з виробничого процесу потужностей у зв'язку зі швидким підвищенням як внутрішнього, так і зовнішнього попиту на їх продукцію. Саме це і стало в перші роки економічного зростання причиною істотного підвищення рівня продуктивності. Забезпечення і надалі високого рівня стійкого зростання продуктивності є складним завданням, оскільки можливості введення в дію невикористованих потужностей вже вичерпані.

Що стосується динаміки продуктивності капіталу і його впливу на загальний рівень продуктивності, то слід зазначити, що він не був  значним. При подоланні наслідків тривалої економічної кризи гострою потребою стало створення умов для стимулювання інвестиційної діяльності. Починаючи з 2000 р. в національній економіці дійсно прискорилося оновлення основних фондів, чому сприяли зростання економіки і збільшення прибутків господарюючих суб'єктів.

Важливою складовою  оновлення основних засобів залишалися інвестиції, які направлялися на капітальне будівництво та придбання машин  і обладнання. Протягом 2000-2007 рр.. інвестиційна активність значно пожвавилася: зростання реальних обсягів інвестицій в основний капітал становив щорічно в середньому 14,1%. Однак при досить високих темпах зростання валового нагромадження основного капіталу актуальним залишалося питання якості інвестицій. Так, зокрема, внутрішні та зовнішні інвестори надавали перевагу видам економічної діяльності зі швидким обігом капіталу (оптової торгівлі і посередництва в торгівлі, операцій з нерухомістю та здаванням в найм, фінансової діяльності), оскільки перерозподіл національного валового доходу на користь сектора домашніх господарств орієнтувало їх на розвиток торговельно-посередницької діяльності. Тому, незважаючи на позитивні зрушення в процесах оновлення основних засобів та відновлення активної інвестиційної діяльності, проблема своєчасного оновлення виробничих потужностей залишилася для України невирішеною.

Почали використовувати  більш нову техніку, а саме матеріально-технічні фактори пов'язані з використанням нової техніки, прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів.

Існуючі темпи відтворення не дозволили припинити процес старіння основних фондів, перш за все, таких видів економічної діяльності, як промисловість, будівництво, транспорт. Ступінь зношеності основних фондів до кінця 2007 р. становила 52,6% проти 42,3% у 1999 р. (у будівництві - 39,3, промисловості - 59, на транспорті і в зв'язку - 66,9%).[15]

Існували також інші фактори, що обумовлювали прискорене зростання продуктивності праці. Перш за все, це формування великих стимулів для її підвищення, зокрема прискорене нарощування рівня заробітної плати.

Зростання реальної середньомісячної заробітної плати, що почався в кінці 2000 р., протягом 2001-2007 рр.. придбав певну  стабільність зі середніми темпами 18,2% і був забезпечений як економічним  піднесенням, так і активною соціальною політикою держави (підвищенням рівня мінімальної заробітної плати, упорядкуванням оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери на основі Єдиної тарифної сітки та ін.) Поряд з цим збільшувався рівень заробітної плати в сферах діяльності з високою доданою вартістю.

Питома вага оплати праці  найманих працівників у валовому внутрішньому продукті збільшився на 7,5 відсоткового пункту (з 42,3 у 2001 р. до 49,8% у 2007 р., що відповідає середньоєвропейському  рівню (48,4% по країнах ЄС-27 в 2007 р., в Росії - 45,6%).[15]

Крім того, були припинені  негативні тенденції на ринку  праці. Так, протягом досліджуваного періоду  в 1,7 рази скоротився рівень безробіття населення (визначений за методологією МОП), зменшилися обсяги вивільнення  працівників з підприємств, установ і організацій, а також скоротилася чисельність працівників, які перебувають у неоплачуваних відпустках з ініціативи адміністрації підприємств або працюють неповний робочий день (тиждень). Тобто створювалися умови для стимулювання зайнятості та підвищення рівня конкуренції на виробництвах. Однак, незважаючи на позитивні зрушення у цій сфері, темпи зростання зайнятості в цілому залишалися досить низькими і в середньому становили 100,4% у рік.[15]

Слід зазначити, що в  цілому політика стимулювання підвищення продуктивності праці лише шляхом поліпшення матеріальних умов працюючих та підвищення рівня зайнятості має свої обмеження. Так, збільшення заробітної плати темпами, що перевищують динаміку продуктивності праці, формує значні диспропорції розвитку, які з часом можуть нівелювати стимулюючий матеріальний ефект через прискорення інфляційних процесів. Частково це вже спостерігалося в Україні протягом 2007-2008 рр.. Суттєва диференціація розмірів заробітної плати за видами економічної діяльності, що зберігалася внаслідок того, що її рівень не завжди залежав від кваліфікації працівників, також у перспективі може знецінити зусилля уряду, спрямовані на підвищення продуктивності. У першу чергу це стосується низького рівня оплати праці працівників таких видів економічної діяльності, як освіта, охорона здоров'я та надання соціальної допомоги, в яких зайняті люди з високим рівнем професійної освіти.

Якщо аналізувати продуктивність праці в розрізі видів економічної  діяльності, то необхідно відзначити, що в 2001-2007 рр.. відбувалося зростання продуктивності праці в усіх галузях (за винятком виробництва електроенергії, газу та води), проте чинники цього зростання були різні. Умовно розділимо всі види економічної діяльності на три групи: перша - промисловість і будівництво, друга - сфера послуг 9, а третина - сільське господарство, мисливство та лісове господарство (див. табл. 1.1).

Як показують дані таблиці 1.1, найвищий рівень продуктивності праці та постійне його збільшення спостерігалися саме в першій групі, особливо у видобувній і переробній промисловості. При цьому дослідження продуктивності праці за видами промислової діяльності показує досить алогічну ситуацію, коли в добувній промисловості та виробництві електроенергії, газу та води, галузях, які можна назвати обслуговуючими і не відносяться до видів економічної діяльності з високою часткою доданої вартості у випуску (за винятком виробництва електроенергії), рівень продуктивності праці був і залишається вище, ніж у переробній промисловості. Однак, оскільки найвищі темпи зростання продуктивності праці протягом досліджуваного періоду спостерігалися саме у переробній промисловості (112,7% у середньому за рік), ці диспропорції поступово нівелюються, що є позитивним чинником для підвищення рівня конкурентоспроможності економіки України в цілому.

Таблиця 1.1.

Темпи зростання \ падіння  продуктивності праці

Показатели			Го	ды			Індекс зростання (2001=100)
	2002	2003	2004	2005	2006	2007
Сільське господарство, охота,
Лісне господарство.............	102,2	89,5	121,5	100,1	113,5	99,5	125,6
Промисловість	109,8	117,6	110,8	98,5	106,9	103,5	155,9
Добувна промисловість	108,0	109,7	106,8	106,4	110,1	110,8	164,3
Переробна промисловість	115,0	121,7	116,1	100,4	110,8	112,4	203,1
Виробництво електроенергії, газу та води	98,8	101,9	96,8	99,0	98,9	108,9	104,0
будівництво	100,5	129,0	ПІД	83,6	95,9	108,5	125,3
Торгівля, ремонт автомобілів, побутових приладів і предметів  особистого користування	101,2	118,4	106,9	81,2	110,6	110,5	127,2
Діяльність ресторанів і готелів	94,1	104,1	126,7	97,3	172,6	187,6	391,2
Діяльність транспорту та звязку	105,2	110,5	110,4	106,3	105,6	109,2	157,3
Фінансова діяльність	95,7	136,4	115,3	98,3	104,6	93,7	145,1
Операції з нерухомим  майном, оренда, інженеринг і надання послуг підприємцям	110,6	101,9	122,3	109,1	96,1	97,7	141,1
Державне управління	105,7	101,8	125,3	102Д	89,3	95,8	118,
Освіта	99,0	109,9	99,6	98,9	100,8	104,1	112,3
Охорона здоровя і  надання соціальної допомоги	104,7	108,3	103,1	99,6	102,5	99,4	118,7
Надання комунальних  і індивідуальних послуг, діяльність у сфері культури та спорту	119,3	106,0	99,0	117,1	ПОД	109,9	177,4
Сфера послуг	103,9	112,1	111,5	99,2	105,6	110,0	149,7
Продуктивність праці	104,6	109,1	111,4	101,1	107,2	106,7	147,0

 

У сфері послуг найвищий рівень продуктивності праці мали такі види діяльності, як транспорт і зв'язок, фінансова діяльність, операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям. Зростання продуктивності праці в цих галузях протягом 2002-2007 рр.. перевищував середнє її збільшення в економіці в цілому. Підвищення ефективності діяльності таких галузей, як транспорт і зв'язок, фінансова діяльність, певною мірою впливало на зростання продуктивності також в інших видах економічної діяльності, збільшувало обсяги експорту послуг і було одним з чинників зростання економіки.

На динаміку продуктивності праці в сільському господарстві в більшій мірі, ніж зміна кількості  зайнятих і рівень заробітної плати (найнижчий з економіки), впливали сезонні фактори. Так, падіння обсягів  виробництва сільськогосподарської продукції в 2003 р. на 11% було пов'язане з надзвичайно низьким урожаєм зернових і зернобобових культур (20,2 млн. т - вперше з 1991 р.). У 2007 р. скорочення обсягів виробництва на 6,5% було обумовлене падінням врожайності більшості сільськогосподарських культур через несприятливі погодні умови.[18]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

Шляхи підвищення продуктивності праці

3.1 Фактори і резерви  підвищення продуктивності праці.

Одним із основних факторів, що впливають на підвищення продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, а саме підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів; вдосконалення технології і підвищення технологічної оснащеності виробництва; підвищення якості продукції; зміна технічно-конструктивних характеристик виробництва; введення нових видів і покращення використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива і енергії.

 На підприємствах  України відсоток ручної праці  значний, особливо на допоміжних  процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних, ремонтних, на контролі тощо. Про низький рівень механізації та автоматизації свідчить той факт, що частка робітників зайнятих на цих процесах, у загальній кількості робітників становить приблизно 46 %. Як наслідок, виникла диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.

Вирішити проблему низької продуктивності праці можуть інвестиції у модернізацію виробництв і підвищення кваліфікації персоналу. Продуктивність праці в Україні становить лише 25% від продуктивності в 25 країнах Євросоюзу, при цьому цей же показник по відношенню до Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині - становить 44%. Проблема модернізації виробництва в Україні за роки незалежності особливо посилилася, це підтверджує показник середньорічних валових капіталовкладеннях в основні фонди за 17 років (1991-2007 роки), що дорівнює 29,5% від цього показника в 1990 році. [15]

Таким чином вирішення  проблеми модернізації є пріоритетним напрямом для зростання продуктивності праці. Неможливість вирішення даної  проблеми в сучасних умовах пояснюється небажанням вкладати великі кошти в нестабільну економічно і політично країну. Незначні інвестиції в виховану радянської «гігантоманією» промисловість Україна нездатні вивести продуктивність на європейський рівень. При цьому виникає питання кваліфікації українських робітників та інженерів, чи готові вони працювати з принципово новим виробничим обладнанням. Відповідь можна знайти у вищих технічних університетах країни і в більшості випадків негативну відповідь. Проблема в тому, що майбутні інженери мають можливість лише на книжках вивчати сучасне обладнання, на практичних заняттях в університетських лабораторіях їх в більшості випадків чекає антикваріат радянської епохи.

Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових регуляторів. У сучасних умовах для впровадження у виробництво досягнень науково-технологічного прогресу необхідно інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну частину основних виробничих фондів.

Для вирішення проблеми низького рівня продуктивності праці  необхідно вирішити два питання: питання політичної стабільності і питання відповідності освіти сучасним вимогам. Максимально вільна конкуренця - одна з основних вимог до держави для формування конкурентоспроможного сучасного бізнесу. В Україні існує вільна конкуренція між виробниками товарів і послуг, але на ринку праці здорова конкуренція відсутня. Стрімке подорожчання та погіршення якості трудових ресурсів стає хворобою всієї нашої економіки. Вітчизняні підприємства все частіше змушені імпортувати фахівців.

У ситуації дефіциту якісного персоналу виникає замкнуте коло; підприємство не хоче навчати персонал, так як якісних фахівців скоріше за все переманять конкуренти і саме намагається переманити співробітників, тим самим піднімаючи вартість кадрів. За роки незалежності України втратила своє головне конкурентну перевагу - дешеву і якісну робочу силу.[13]

Планування і регулювання  капітальних вкладень здійснювалося  в Україні без урахування процесу  відтворення основних фондів і суспільного  продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал. Власне планування відтворення основних фондів у країні не було.

 Наслідком такої  політики стало те, що виробничий  потенціал України через його  технічне зношення і технологічну  відсталість не відповідає вимогам  часу.