Закон зростання продуктивності праці: механізм дії і механізм використання

 

У Європі це пояснюється  тим що європейці не бажають працювати. Наприклад, наймані робітники і  службовці у США (включаючи працюючих  не повний робочий день), в середньому, трудяться 36 години на тиждень, а їх відпустка становить два тижні  на рік. Найманий робітник або службовець у Німеччині проводить на роботі в середньому 31 годину на тиждень і має шість тижнів відпустки. В основному, такі відмінності визначаються свідомим вибором. Тенденція до скорочення кількості робочих годин в Європі спостерігалася постійно, починаючи з 1950 року. У США аналогічний процес зупинився на початку 1980-х, і з тих пір, незважаючи на подальше зростання доходів, громадяни США не визнали за необхідне «виторгувати» для себе більшу кількість вільного часу.

Європейці погоджуються з тим, що зниження рівня доходів - це ціна за більшу кількість часу, проведеного будинку Середня продуктивність праці в Європі зрівнялася з аналогічними показниками в США в 1995 році, однак з тих пір вона знизилася на 10%. Після того, як у період з 1987-го по 1995 рік зростання погодинної продуктивності в EU-15 перевищував показник зростання продуктивності в США на 1,2%, в останні десять років тенденція кардинально змінилася. І тепер вже США демонструють річне зростання продуктивності на 1% вище, ніж у Європі. Зниження економічних показників Японії було не таким вираженим, проте перед нею стоїть своя специфічна проблема - традиційно низька продуктивність праці. У порівнянні з США і країнами Європи, Японії завжди було потрібно в середньому більше капіталу і робочої сили для виробництва однієї одиниці ВВП - головним чином, унаслідок низької ефективності сфери послуг і агрокультурного сектора. [13]

Результати досліджень окремих компаній у сфері роздрібної торгівлі показують, що перевага США  повністю визначається прагненням і готовністю будувати нові магазини, закриваючи при цьому старі, вже не є конкурентоспроможними. Іншими словами, «ефект Wal-Mart» перетворив економіку США настільки ж, наскільки магазини цієї компанії - ландшафт всієї країни.

 У Європі ж, навпаки, зростання продуктивності праці свідомо гальмується законодавством про планування і заходами щодо цілеспрямованої підтримки застарілих неконкурентних компаній. Професор Північно-західного університету Роберт Гордон вважає, що дієздатність існуючих виробників у Європі досягається за рахунок збіднення споживачів, що, на його думку, є занадто великою ціною для підтримки малого та непродуктивного бізнесу. Припущення, що європейська економіка недостатньо ефективно використовує нові технологічні досягнення, підтверджується результатами дослідження відмінностей в продуктивності окремих компаній США і Великобританії, проведеного професором Центру економічної діяльності Лондонської школи економіки Джоном Ван Реененом.

 Цікавим відкриттям  стало те, що рівень продуктивності заводів, що належать американським компаніям, що не залежить від того, розташовані вони в США або у Великій Британії. Ресторани мереж McDonald's і Starbucks в Лондоні працюють так само ефективно, як і в Нью-Йорку. Британські ж компанії в аналогічних галузях економіки демонструють більш низький рівень погодинної продуктивності і в цілому є менш ефективними, незважаючи на порівнянні з американськими компаніями обсяги інвестицій у вдосконалення виробничого процесу. На думку Ван Реенена, порівняно більш низька ефективність європейської економіки визначається відмінностями в управлінських підходах та використанні технологій. Американські компанії, в цілому, ефективніше використовують технологічні напрацювання, а та легкість, з якою вони звільняють співробітників і наймають нових, змушує персонал працювати з максимальною віддачею.[13]

Рис. 1.3. Продуктивність праці країн світу порівняно із США.

                  

Стан продуктивності праці в 2010 році.

В 2010 р. продуктивність праці в середньому по світу виросла на 3,3%. Роком раніше спостерігалося зниження цього показника на 1,2%.

Продуктивність праці вимірюють як світовий ВВП з розрахунку на одного зайнятого. У 2010 р. світовий ВВП з поправкою на інфляцію виріс на 4,8%, а зайнятість зросла на 1,5%.

Прогнози на 2011 р. дещо скромніше. Зайнятість зросте на ті ж 1,5%, а темпи зростання ВВП знизяться до 4,3%.

Найшвидше продуктивність праці зростала в Китаї та Індії (на 8,7 і 5,4% відповідно). Бразилія (4%) випереджає інші латиноамериканські країни (середній показник по регіону - 3,2%).

Тривалість праці в  країнах СНД в 2010 році повернулася  до зростання після помітного  зниження в 2010 році. Росія, зокрема, в  минулому році показала зростання в 3,1% в порівнянні з падінням на 6% в 2009 році. Тим не менш, цей показник істотно нижчий, ніж показники інших країн, що розвиваються.[14]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Взаємодія закону  зростання продуктивності праці  з іншими законами

 

Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є ство¬рення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріа¬лізованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт.

Продуктивність праці залежить від багатьох факторів: організації технології виробництва, механізації робіт, структури посівних площ, природних умов та ін.. при аналізі продуктивності праці на виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції прийнято вважати за результат впливу на неї насамперед двох факторів:

- рівняння продуктивності  одиниці розміру галузі

- трудомісткість виробництва  на одиницю розміру галузі.

Для аналізу впливу на продуктивність праці окремих факторів користуються умовним показником затрат праці на одиницю продукції при базисній (плановій) трудомісткості одиниці розміру галузі і при аналізованими (фактичними) рівні продуктивності.[6]

Продуктивність особливо важлива, оскільки вона відображає реальні  рівні життя, яких країна може досягти для своїх громадян.

Зв'язок між продуктивністю і рівнем життя досить простий. У  будь-якому конкретному році сукупна  вартість товарів і послуг, вироблених економікою, дорівнює сумі виплат усіх факторів виробництва, включаючи заробітну  плату, орендні платежі, капітали і суму прибутків фірм. Зрештою ці ресурсні виплати, незалежно від їх форми, отримують споживачі. Завдяки цьому споживачі взагалі можуть у довгостроковому періоді збільшити рівень споживання, лише збільшуючи сумарне виробництво продукції.

Продуктивність праці і закон її зростання взаємопов'язані з більш широкими категоріями - економії часу і ефективності праці. З'ясування цього особливо важливо при розгляді питання про те, продуктивність якого - живого чи сукупного праці необхідно вимірювати.

Критерієм соціально-економічної  ефективності є повнота задоволення  особистих, колективних і суспільних потреб людей при найбільш раціональному  використанні матеріальних, трудових і грошових ресурсів суспільства. Ефективність виробництва характеризує відносини, пов'язані з використанням різних факторів виробництва, економією сукупного фонду часу суспільства, з відповідністю зроблених витрат рівнем досягнення мети виробництва.

Необхідність певного  критерію ефективності обумовлена ​​тим, що розвиток виробництва багатоваріантно. У кожний певний період існує кілька варіантів рішень одних і тих же господарських завдань. У цих умовах доцільно керуватися яким небудь певним принципом для вибору оптимального варіанту. Критерій потрібен і для правильної оцінки результатів виробництва, а отже і його ефективності. У рамках соціально-економічної ефективності самостійне значення має економічна ефективність. У найбільш загальному вигляді вона являє собою відношення кінцевого результату виробництва Pk, до витрат усіх його

                             факторів Зф:

                  Еек = Рк / Зф.

Оцінити економічну ефективність у силу її складності та багатогранності  можна за допомогою системи показників. Серед них продуктивність праці (Відношення виробленої продукції до основних виробничих фондів), матеріаломісткість (відношення кількості витрачених предметів праці до виробленої продукції). Таким чином, в системі показників знаходить відображення використання і речових, і особистого чинників виробництва, але в кінцевому підсумку вся економія зводиться до економії часу. В економічній літературі предметом наукової дискусії є питання про співвідношенні закону економії часу і закону підвищення продуктивності праці. Одні економісти вважають, що підвищує продуктивність праці не є самостійним економічним законом розвитку, а виступає складовим елементом закону економії часу. Інші стверджують, що закон підвищення продуктивності праці і закон економії часу являють собою дві органічно взаємопов'язаних та взаємодіючих, але різних закону, кожен з яких має свою сферу дії і функціональне призначення. Ця точка зору виглядає найбільш правильною і науково обгрунтованою.

По-перше, закон підвищення продуктивності праці поширюється  тільки на витрати живої праці, що створює продукт, він відображає використання робочого часу і функціонує у сфері матеріального виробництва. Закон економії часу поширюється на всю життєдіяльність суспільства і кожного індивіда.

По-друге, не можна ототожнювати функціональне призначення минулого і живого праці, так як лише витрати живої праці служать джерелом новоствореного продукту, нової вартості. У силу цього слід виділяти закон підвищення продуктивності праці. Як відомо, К. Маркс поряд із законом економії часу спеціально розглядає закон підвищення (або підвищується) продуктивності праці і дає найбільш загальну формулу, що визначає зростання продуктивності праці: «Під підвищенням продуктивності праці ми розуміємо тут всяке загальне зміна в процесі праці, що скорочує робочий час, суспільно необхідну для виробництва даного товару, так що менша кількість праці набуває здатність справити більше кількість споживної вартості ». Під продуктивністю праці розуміється ступінь плідності конкретної праці, яка вимірюється кількістю спожитих вартостей, створених в одиницю часу (вироблення).

Можна виміряти продуктивність праці і зворотною величиною: кількістю часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції (трудомісткість). Рівень продуктивності праці висловлює  результативність використання робочого часу. Однак у зв'язку з тим  що продуктивність праці є характеристикою конкретної праці, рівні продуктивності праці в різних галузях при такому вимірі виявляються непорівнянними. Для того щоб обчислити продуктивність суспільної праці або продуктивність праці в окремих галузях матеріального виробництва, зіставити темпи її зростання, застосовують іншу методику розрахунку. Продуктивність суспільної праці обчислюється як відношення виробленого національного доходу до чисельності зайнятих у матеріальному виробництві, а галузева - як відношення валової продукції галузі до чисельності зайнятих працівників.

З законом продуктивності праці пов'язаний закон спадної  віддачі. Закон спадної віддачі  — закон, згідно з яким, починаючи  з певного моменту, послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

З погляду продуктивності праці дія закону спадної віддачі  виражається в тому, що середня продуктивність праці зростати­ме доти, поки величина продукту, виробленого додатковим працівником, перевищує величину середнього продукту, або середню продуктивність раніше зайнятих працівників. Отже, при вимірюванні темпів зростання продуктивності праці спостерігаються стадії її зростання, зниження і від'ємного значення граничної продуктивності.[7]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Роль внутрішніх  і зовнішніх факторів в забезпеченні  досягнутого рівня продуктивності  праці.

 

Дію факторів, їх виявлення  і реалізацію необхідно розглядати в тісній залежності від природних і суспільно-економічних умов.

На продуктивність праці  впливає багато факторів.

 

Продуктивність праці

Організаційний фактор(рівень організації виробництва

 

Матеріально-технічний  фактор

 

 

 

Дислокація торгівельної точки

Погодні умови;  сезонність

 

Соціально-економічний  фактор

 

Об’єктивні природні умови

 

 

 

Рівень кваліфікації основного персоналу

Технічне оснащення  торгівельної точки

 

Рис. 1.4. Вплив різних факторів на продуктивність праці в цілому.

 

Як за темпами, так  і за факторами економічного зростання  період 2001-2007 рр. був досить різноплановим. Але надзвичайно високі кінцеві показники як реального зростання економіки, так і продуктивності праці вимагають проведення більш детального аналізу причин такої стрімкої динаміки.

Як свідчать розрахунки, спочатку джерелами зростання, як і  в будь-якій економічній системі, що починає своє відновлення після  тривалого і глибокого падіння (дев'ять років), була в основному дозавантаження існуючих виробничих потужностей у зв'язку з прискореним розширенням внутрішнього попиту в результаті проведення Урядом активної соціальної політики та поліпшення умов торгівлі. Це призвело до статистичного підвищенню показників продуктивності праці.

В Україні на початковому  етапі стабілізації та економічного підйому стрімке зростання продуктивності праці, на жаль, не супроводжувався процесами, притаманними розвиненим країнам, де різка зміна їх динаміки відбувається в умовах впровадження у виробництво нових високих технологій, тобто залежить від рівня розвитку науково-технічного прогресу.