Закон зростання продуктивності праці: механізм дії і механізм використання

 

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………..…..3

Розділ 1 Сутність продуктивності праці

1. Продуктивність праці як результат взаємодії і використання різних факторів виробництва………………………………………………….........................5
2. Чинники підвищення продуктивності праці………………………………..12
3. Вплив продуктивності праці на соціально-економічний розвиток країни…………………………………………………………………………………..18

Розділ 2 Особливості розвитку продуктивності праці в умовах ринкової економіки.

2.1    Характеристика рівня продуктивності праці……………………………...24

2.2 Взаємодія закону зростання  продуктивності праці з іншими  законами…………………………………………...…………………………………..30

2.3   Роль внутрішніх і зовнішніх факторів в забезпеченні досягнутого рівня продуктивності праці…………………………………………………………………34

Розділ 3 Шляхи підвищення продуктивності праці

3.1 Фактори і резерви  підвищення продуктивності праці…………………...….41

3.2 Наслідки підвищення продуктивності праці…………………...……..…......45

Висновок……………………..………..…………………………………….…48

Список використаної літератури…………………….……………....50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

           Вступ

Перехід України від  адміністративно-командної економіки  до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних  проблем. Зараз уже нікого не дивує  безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з’являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним  показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і зростання на цій основі продуктивності праці.

Актуальність теми полягає  у тому, що зростання продуктивності праці має велике господарське значення, оскільки підвищення ефективності використання трудових ресурсів сприяє збільшенню обсягу випуску і реалізації продукції, зниженню собівартості продукції та її ціни, підвищенню конкурентоспроможності продукції на ринку, збільшенню прибутків і відрахувань у бюджет та фонди, зміцненню фінансового стану підприємства, забезпечує формуванню іміджу підприємства, дозволяє виявити основні фактори впливу на продуктивність праці. 

  Виходячи з цього мета курсової роботи – дослідити особливості закону зростання продуктивності праці і  закономірності механізму його дії і використання.

Завдання:

1. Охарактеризувати сутність продуктивності праці.

2.   Дослідити особливості  розвитку продуктивності праці  в умовах ринкової економіки.

3.   Охарактеризувати  шляхи підвищення продуктивності  праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Сутність продуктивності праці

 

1. Продуктивність праці як результат взаємодії і використання різних факторів виробництва.

 

Під продуктивністю праці в сучасній економічній теорії розуміють співвідношення між випуском товарів у вигляді продукції і послуг, з одного боку, і витратами на цей випуск, з іншого. Цей показник називають багатофакторною продуктивністю, маючи на увазі, що на неї впливають практично усі фактори виробництва. У довгостроковому періоді зростання цього співвідношення означає краще використання трудових, фінансових, матеріальних, енергетичних, технологічних і всіх інших ресурсів, воно означає розвиток економіки і створює передумови для соціального прогресу. Зменшення ж цього співвідношення означає спад не тільки економічний, але і, неминуче, соціальний. Значення цього показника полягає ще й у тому, що країни з найвищою продуктивністю, а не з найбільшими матеріальними й енергетичними ресурсами, стають світовими лідерами як у економічному, так і у соціальному розвитку. [2, с. 377-378]

Розрізняють поняття  «продуктивність» і «продуктивність  праці».

Продуктивність —  це ефективність використання ресурсів — праці капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих по-дуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції  за тих самих витрат, при цьому  необхідно враховувати потреби  цієї чи іншої продукції на ринку, в суспільстві.

На зарубіжних підприємствах  оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна  розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визичити роль і  частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці  відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця. [3, с. 97]

Продуктивність праці - ефективність витрат праці, обумовлена ​​кількістю продукції, яка виробляється працівником за одиницю часу (годину, зміну, місяць, рік), або витратами праці на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці - головний фактор збільшення суспільного продукту і підвищення суспільного виробництва.

Продуктивність праці  – це найважливіший з показників ефективності трудового процесу, що виражається відношенням виробленої продукції (послуг) до відповідних витрат безпосередньої, живої праці.

Можна розрізняти різні  види продуктивності праці залежно  від того, на якому економічному рівні проводяться дослідження. Індивідуальна продуктивність праці  – це продуктивність окремого конкретного працівника; виробнича продуктивність праці – це продуктивність на певній виробничій ділянці, підприємстві;локальна продуктивність праці – це продуктивність праці в регіоні чи галузі; а суспільна продуктивність праці – це продуктивність  праці по економіці країни в цілому.

Оскільки будь-яка  праця, уречевлена в засобах виробництва, перш ніж стати такою, була живою  працею, то на макроекономічному рівні  за відносно тривалий період продуктивність праці побічно відображає ефективність виробництва товарів в економіці загалом. Суспільна продуктивність праці, отже, може розглядатися як свого роду інтегральний показник усієї(загальноекономічної) ефективності. Зокрема динаміка продуктивності праці побічно характеризує в прямій залежності і ступінь прогресивності суспільного, державного управління економічними процесами. Контроль за станом і динамікою суспільної(сукупної) продуктивності праці є важливою функцією державного регулювання економіки.

Кажучи про продуктивність праці, потрібно розуміти, що увага до цього питання в нашому суспільстві визначається нагальною необхідністю підвищення рівня життя населення, зокрема величини споживання матеріальних благ і послуг на душу населення. Для досягнення цієї мети інших шляхів, крім підвищення суспільної продуктивності праці, в Україні немає. [2, с. 379]

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним  показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівників  – головної продуктивної сили суспільства. Його застосування дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівники. Так і колективу підприємства.

При дослідженні питання  про економічний зміст продуктивності праці необхідно виходити з того. Що праця, затрачувана на виробництво  тієї або іншої продукції, складається з живої праці, що витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції, використовуваної у тому або іншому ступені для виробництва нової продукції(сировина, матеріали, енергія – у повній мірі; машини, споруд, будинку тощо – частково).

Реальною функцією живої  конкретної праці є не лише створення  нової вартості, але і перенесення  робочого часу, матеріалізованого в  речовинних елементах виробництва, на знову створюваний продукт. Тому продуктивна сила конкретної праці характеризується його здатністю створювати нову споживчу вартість потрібної якості і зберігати при цьому минулу(упредметнену) працю. Таким чином, продуктивність праці відбиває ступінь корисного використання не тільки самої живої праці, але і приводить у рух кошти виробництва, тобто може характеризуватися витратами як живої, так і сукупної(живої й упредметненої) праці.

Так, загальна тенденція  зростаючої продуктивності праці проявляється у тому,що частка живої праці в  продукті зменшується, а частка упредметненої праці(у вигляді сировини, матеріалів, палива, електроенергії і т.д.) зростає але так, що загальна сума праці, що закладена в одиниці продукту, скорочується. У цьому і полягає сутність підвищення продуктивності суспільної праці.

Зміна співвідношення між витратами живої й упредметненої праці може відбуватися по-різному в залежності від рівня розвитку продуктивних сил. При переході від ручної праці до механізованої витрати живої праці на одиницю продукції різко знижуються, а витрати минулої – збільшуються. На вищому етапі науково-технічного прогресу, коли одні машини заміняються іншими , більш досконалими, відбувається одночасне зниження витрат і живої, і упредметненої праці на одиницю продукції, але витрати живої праці в продукті зменшується, а частка минулої збільшується. Звідси, чим вище рівень технічної озброєності праці, тим більшу роль у його економії буде відігравати скорочення витрат упредметненої праці. [ 1, с.70]

Зростання продуктивності суспільної праці може відображатися в наступних основних формах:

• скорочення витрат праці на одиницю виробленої споживчої вартості,що виражається в економії матеріальних і трудових ресурсів;
• зростання маси споживчої вартості, виробленої в одиницю часу, що відображається не у витратах, а у результатах праці;
• зміна співвідношення між живою й упредметненою працею зі зменшенням витрат сукупної праці;
• збільшення маси і норми додаткової вартості.

Зростання продуктивності праці не може бути обмеженим. Економічно розумні межі росту продуктивності праці диктуються умовою збільшення маси споживчої вартості і підвищення якості продукції. Інакше економія робочого часу втрачає зміст. Відомі випадки, коли прагнення до безмірного росту продуктивності праці за рахунок скорочення чисельності працюючих приводило до зменшення обсягу і якості продукції, що випускається. У кожен визначений момент часу в конкретному виробництві зростання продуктивності праці має об’єктивні межі – техніко-організаційний рівень виробництва. За цією межею перспективи подальшого росту продуктивності праці повинні бути пов’язані з реконструкцією виробництва, підвищенням якості продукції тощо.

Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення для розвитку економіки країни.

В умовах становлення справді ринкових відносин, особливо поширення таких прогресивних форм господарювання, якими є колективний і орендний підряд, перетворення державних підприємств в приватній, орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу й інші, без радикального підвищення продуктивності праці неможливо досягти істотних результатів у збільшенні обсягу продукції, що випускається, зниженні її собівартості(збільшенні прибутків),підвищенні заробітної плати тощо. Зокрема, активізується увага щодо налагодження випуску та нарощування обсягів виробництва науково-технічного продукту.