Вплив результатів інноваційної діяльності на економічну стійкість підприємств

Ці підрозділи стають трансформаторами ідей і конкретних пропозицій, що виходять від споживачів. Вони беруть активну участь у розробці програм маркетингу з продукту. Між  вивченням потреб і розробкою  інновації існує зворотний зв’язок, що дозволяє в процесі розробки інновації  максимально враховувати вимоги споживачів і коректувати відповідно до них техніко-економічні показники  нової продукції з метою їхньої оптимізації [16, с. 146]. 
 
 
 
 

2. Показники оцінки економічної  стійкості підприємства

Стан  економічної стійкості підприємства характеризується ступенем його прибутковості  та оборотності капіталу, фінансової стійкості та джерелами фінансування, здатністю розраховуватися за борговими  зобов'язаннями.

Останнім  часом дедалі більшої зацікавленості набувають підходи, які характеризують стан економіки окремого підприємства та зміни, які там відбуваються, на основі застосування різноманітних  коефіцієнтів та індексів. Міжнародні інституції сьогодні розраховують близько  тридцяти узагальнюючих показників, які уряди держав і лідери бізнесу  використовують для формування досконалішої інвестиційної політики та інституційних  реформ.

Питання правильної оцінки фінансових результатів  діяльності та стану економічної  стійкості підприємства за сучасних кризових умов господарювання є досить актуальними, як для його керівництва  і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Дане питання цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті - негативному, оскільки вони зацікавлені в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки економічної стійкості підприємства необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про  фінансові результати діяльності і  баланс - підсумковий синтетичний  документ про склад засобів діяльності підприємства та джерела їхнього  формування в грошовій формі на початку   та наприкінці звітного періоду.

Оцінювання - це результат визначення та аналізу  якісних і кількісних характеристик  об'єкта, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Воно дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються  поставлені цілі, як зміни й удосконалення  в процесі управління впливають  на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність [4].

Економічна  стійкість підприємства - це володіння  саморегульованою системою факторів виробничого, фінансового та соціального характеру, здатної незалежно від зовнішніх  впливів і внутрішнього стану  підприємства, за рахунок взаємної оптимізації внутрішньої структури  і внутрішніх зв'язків, забезпечувати  стійку фінансову та виробничо-технологічну активність з метою задоволення  суспільних і соціальних потреб як колективу даного підприємства, так  і суспільства в цілому[3].

У сучасній економічній літературі наводяться різні формулювання та оцінки економічної  стійкості підприємства. В основному  класифікація здійснюється для абстрактного, без урахування галузевої належності, підприємства, що недостатньо для  формування адекватного зовнішніх  і внутрішніх чинників механізму  забезпечення економічної стабільності, тому що кожна галузь, а сільське господарство особливо, має свою специфіку. Л.Т. Гіляровський, С.М. Пястолов та інші автори розглядають стійкість підприємства з позиції видів. В їх оцінці існує  внутрішня, зовнішня, успадкована, фінансова  і загальна економічна стійкість. Дана класифікація не відображає генетичної сутності формування кожного з видів  стійкості (наприклад, терміни виникнення, наслідування), видів діяльності підприємства (наприклад, фінансова стійкість) та галузевої приналежності [2; 3; 4].

Деякі автори в процесі економічного та фінансового аналізу підприємства, залежно від співвідношення запасів і джерел їх формування, підрозділяють стійкість на абсолютну, нормальну, а також виділяють нестійкий і кризовий фінансовий стан підприємства [2; 6].

Анохін  С.Н. визначає стійкість «як самофінансування продуктивних, реальних (нефінансових) активів, який поєднується з гарантованою платоспроможністю і наявністю  фінансового потенціалу »[1, с.63].

Запропонована укрупнена шкала фінансово-економічної  стійкості підприємства включає 13 характеристик, які автор структурує в 75 неранжированих динамічних ситуацій. Вперше в економічній  літературі до аналізу пропонується масив динамічних ситуацій, що служить  як засобом, так і інструментом прогнозування. В основу експрес-аналізу покладено  баланс підприємства, а це свідчить про статичність процесу і  констатації явища. Але економічна стійкість - механізм динамічний, контролювати його і керувати ним в більшій  мірі є завданням управлінського, а не фінансового обліку. Автор  же запропонованого експрес-аналізу  в динаміці розглядає не фактори, що впливають на ступінь стійкості, а можливі варіанти розвитку подій  на основі прийнятих управлінських  рішень. Крім того, знову немає прив'язки до галузі аналізованого підприємства.

З метою  конкретизації механізму формування економічної стійкості агропідприємства доцільно стійкість класифікувати  з урахуванням категорій, позначених у визначенні. Тоді з позиції факторів, що впливають на стійкість, її можна  подати як:

- зовнішню  економічну стійкість, що характеризує  здатність агропідприємства адаптуватися  до впливу природних, економічних,  політичних, соціальних, демографічних  і виробничо-технологічних факторів  зовнішнього середовища. Рівень  зовнішньої економічної стійкості  залежить від обраної підприємством  позиції на зовнішньому ринку:  реанімація втраченої стійкості  може вирішуватися за рахунок  кредитів і позик; збереження  досягнутого рівня через пристосування  до існуючих умов; підвищення  рівня стійкості (активна позиція  агропідприємства з розвитку  наявних ресурсів);

- внутрішню  економічну стабільність, що характеризує  здатність агропідприємства відповідати  на зміну виробничих, інформаційних,  трудових, фінансових ресурсів і  соціальної сфери найбільш оптимальними  рішеннями. У даному випадку  можуть застосовуватися методи  як морального (в т.ч. і підвищення  кваліфікації за рахунок коштів  підприємства), так і матеріального  заохочення;

- галузеву  економічну стабільність, що характеризує  здатність агропідприємства знаходити  оптимальні співвідношення при  взаємодії з підприємствами агропромислового  комплексу в процесі інтеграції  інтересів. Економічна стійкість  конкретного агропідприємства може  в даному випадку розглядатися  у відношенні до певного, вибраного  еталоном підприємства, АПК з  урахуванням природно-кліматичної  зони та виробничої сфери інтересів. 

Не менш значущою є тривалість періоду збереження вихідного рівня стійкості. У  цьому випадку з позиції часу утворення економічну стійкість  агропідприємства можна розглядати як:

- ретроспективну, тобто стійкість, сформовану в  минулий період часу;

- поточну  - утворену за аналізований період;

- прогнозовану, яка розраховується і формується  за допомогою техніко-виробничих  та управлінських рішень на  короткострокову перспективу; 

- стратегічну  стійкість, що розраховується  при довгостроковому плануванні  підприємства, здатну забезпечити  підприємству не лише стабільне  існування, але й подальший  розвиток.

- рівень  економічної стійкості може мати  різні значення з позиції можливої  платоспроможності підприємства.        

 У  роботах М.С. Абрютина, А.В. Грачова,  Е.А. Неживенко і А.Г. Гончарова  наводиться така класифікація:

- надзвичайно  стійкий економічний стан підприємства, що означає абсолютну його  платоспроможність, при якій вартість  немобільних активів (фінансових  і нефінансових) не перевищує  вартість власного капіталу;

- абсолютну  економічну стійкість, за якої  величина власного капіталу достатні  для формування необоротних активів  і повного формування запасів,  а короткострокові зобов'язання  можуть бути покриті високоліквідними  активами;

- відносно  безпечна економічна стійкість  підприємства, за якої вартість  власного капіталу більше неліквідних  фінансових активів, але менша  нефінансових активів; 

- прийнятна  економічну стійкість, за якої  величина власного капіталу є  достатньою для формування необоротних  активів і більшої частини  запасів, а всі короткострокові  зобов'язання підприємства можуть  бути покриті мобільними активами;

- допустима  економічна стійкість, за якої  величина власного капіталу досить  для формування необоротних активів  і частини запасів, а всі  короткострокові зобов'язання підприємства  можуть бути покриті за рахунок  усіх поточних активів; 

- нестійкий  економічний стан підприємства, за якого величина власного  капіталу досить тільки для  формування необоротних активів  підприємства, всі короткострокові  зобов'язання можуть бути покриті  за рахунок усіх поточних активів; 

- кризовий  економічний стан підприємства  та неспроможність його зміни  означає, що величина власного  капіталу недостатня для формування  необоротних активів підприємства  та всі короткострокові зобов'язання  можуть бути покриті тільки  шляхом продажу частини необоротних  активів [1; 4].

Реалії  сьогодення такі, що чималу роль у взаємовідносинах підприємств (постачальник - покупець, кредитор - позичальник) грає ділова репутація  агропідприємства. Різниця між купівельною  ціною (за необхідності продажу) підприємства як цілого майнового комплексу і  вартістю з бухгалтерського балансу  всіх його активів і зобов'язань  може бути різною. Надбавка до ціни, яка  може бути сплачена покупцем в очікуванні майбутніх економічних вигод, і  є величиною позитивної ділової  репутації, що забезпечує ще одну характеристику економічної стабільності - авансованих  економічну стійкість.

Наведена  класифікація дозволяє розширити можливості формування механізму управління економічним  станом підприємства. Виділення зовнішньої і внутрішньої економічної стійкості дозволяє управляти факторами формування виробничих, природних, трудових, інформаційних, фінансових, оборотних і капітальних ресурсів, а класифікація економічної стійкості за рівнем платоспроможності - ключовими параметрами фінансового стану підприємства. Доповнення класифікації галузевою стійкістю дозволяє визначити індивідуальний рівень, з урахуванням його галузевих особливостей формування та розвитку, а виділення стратегічної і авансованої стійкості розширює рамки управлінських рішень при формуванні та оцінці економічної стійкості агропідприємства.

На думку  Іванова В.Л., у розробці методичного  апарату оцінки економічної стійкості  підприємств є декілька проблем, а саме:

1. Визначення  набору індикаторів оцінки стійкості.

2. Відсутність  науково обґрунтованих критичних  значень показників стійкості.

3. Недостатня  інформаційна статистична база  для проведення аналізу стійкості.

4. Недосконалість  методів розрахунку сукупного  ризику втрати стійкості. Процедури,  що застосовуються в цей час,  здійснюють зважування основних  показників діяльності підприємства  при формуванні інтегрального  показника є виключно суб'єктивними.

5. Оцінка  та інтерпретація отриманих результатів  показників стійкості [9].

Цей список можна доповнити проблемами, що підкреслює Кондратьєва О.В., а саме:

- існують  труднощі прогнозування рівня  економічної стійкості підприємства  на короткочасну перспективу;

- не  існує комплексного (інтегрального)  показника економічної стійкості  підприємства для сільськогосподарських  підприємств [10].

Найбільш  розповсюджена оцінка економічної  стійкості підприємства - це методика оцінки його фінансово-економічної  стійкості. Зокрема, широко висвітлене в наукових працях питання аналізу  його фінансового стану та ймовірністю  банкрутства [4].

У зарубіжній і вітчизняній економічній літературі пропонується декілька відмінних методик  і математичних моделей оцінки стійкості  і діагностики імовірності настання банкрутства аграрного підприємства. Перші дослідження аналітичних  коефіцієнтів для прогнозу можливих ускладнень в функціонуванні підприємства проводилися в США ще на початку  тридцятих років минулого століття. У сучасній практиці фінансово-господарської діяльності зарубіжних агроформувань для оцінки імовірності неплатоспроможності найширшого застосування отримали моделі, розроблені Е.Альтманом і У.Бівером [8].