Витрати виробництва фірми-виробника: види, динаміка, взаємозв’язок

 

Рис. 1.1. Взаємозв’язок доходу, різних видів

витрат і прибутку

Розглянемо деякі складові неявних витрат, наведені в таблиці, щодо підприємства з приватною формою власності.

 Відсоток на власний капітал,  або альтернативна вартість фінансового  капіталу підприємця, — це той  дохід, який підприємець міг  би одержувати від власних  коштів, поклавши їх у банк на депозитний рахунок. Оскільки гроші були внесені в статутний фонд власного підприємства, то їх власник недоодержує відповідні доходи від банку.

 Зарплата підприємця, або альтернативна  вартість його робочого часу, може розглядатися як елемент  неявних витрат, якщо власник фірми сам бере участь у керуванні нею.

     Маючи певні підприємницькі здібності та кваліфікацію менеджера, власник міг би знайти собі роботу як найманий працівник. У такому разі він одержував би заробітну плату, обговорену в контракті. Керуючи своїм підприємством, підприємець втрачає можливість одержувати платню найманого працівника.

            Альтернативні витрати використання власного майна мають тим більше значення, чим менше підприємство. Дійсно, якщо підприємство створене двома партнерами, один з яких надав свою приватну квартиру під офіс, а другий — особистий автомобіль, то обидва компаньйони, безсумнівно, зазнають певних незручностей. Але доходи, які не були отримані від здавання квартири в оренду або використання автомобіля в приватному візництві, є їхніми втраченими можливостями і включаються до складу неявних витрат.

 Утрачені можливості можуть  бути пов’язані з втратами, що  їх зазнає підприємство від  неповного завантаження устаткування. Вони виявляються в тому, що  інвестовані на придбання устаткування засоби не можуть бути відшкодовані інвесторам через неможливість у повному обсязі сформувати амортизаційний фонд на реновацію.

Отже, виробництво — це процес, у якому комбінуванням або перетворенням одних благ створюються нові блага. Предметом вивчення мікроекономічної теорії виробництва і витрат є матеріально-речові та вартісні співвідношення між використовуваними благами (ресурсами) і створюваними благами (роботами, послугами).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді

           

           Короткострокові загальні витрати. У короткостроковому періоді, як уже зазначалося, одна група факторів виробництва залишається постійною, тобто не залежною від обсягів випуску продукції, інша змінюється відповідно до зміни обсягів випуску. Такий поділ факторів викликає відповідний поділ витрат на виробництво. По стійні фактори є джерелом загальних постійних витрат, тобто таких, що не змінюються зі зміною випуску продукції. До них відносять орендну плату, амортизаційні відрахування щодо спеціального устаткування, адміністративно-управлінські витрати, відсотки за кредит, деякі види податків тощо. Зауважимо, що «неявні» витрати також виступають частіше всього як постійні. Очевидно, що постійні витрати мають місце навіть у тому разі, якщо підприємство з якихось причин тимчасово призупинить виробництво — адже орендну плату або відсотки за банківськими кредитами треба сплачувати незалежно від того, випускає підприємство продукцію чи ні.

                Змінні фактори виробництва формують загальні змінні витрати, тобто такі витрати, що змінюються одночасно зі зміною обсягів випуску. Це відрядна заробітна плата, прямі матеріальні витрати, витрати на паливо та енергію на технологічні цілі і т. п.

 Короткострокові загальні (або сукупні, валові) витрати — це економічні витрати, необхідні для виробництва певної кількості продукції (Q) у короткостроковому періоді. Вони дорівнюють сумі загальних постійних і загальних змінних витрат і можуть бути виражені формулою [3, с. 34]

TC(Q)=FC+VC(Q),        (1.5)

 

де TC (Total costs) — загальні витрати  на виробництво Q одиниць продукції;

FC (Fixed costs) — загальні постійні  витрати;

VC (Variable costs) — загальні змінні  витрати на виробництво Q одиниць  продукції.

У тих випадках, коли варто підкреслити, про який період йде мова, до всіх позначень у    формулі (5) додають літери SR (Short run — короткий період) і вона набуває такого вигляду:

  

SRTC(Q)=SRFC+SRVC(Q)       (1.6)

 

              У практиці бухгалтерського обліку виділяють також напівзмінні, напівпостійні та змішані витрати. Напівзмінні витрати — це витрати, що змінюються, але не прямо пропорційно зміні обсягу випуску. Прикладом напівзмінних витрат є витрати на придбання матеріалів за умови одержання знижки у разі закупівлі великої партії. Напівпостійні витрати — це витрати, що змінюються східчасто за зміни обсягу виробництва.

         Наприклад, унаслідок інфляції орендна плата за помешкання офісу в поточному кварталі вища, ніж у попередньому. Змішані витрати містять елементи як змінних, так і постійних витрат. Типовим прикладом таких витрат є плата за послуги телефонного зв’язку. У мікроекономічній теорії виробництва і витрат від цих особливостей заведено абстрагуватися.

 Розглянемо методику розрахунку  і динаміку загальних витрат (TC, VC, FC) у взаємозв’язку з кількістю використаних ресурсів і випуском (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1.

 

        Припустимо, що на підприємстві використовується один змінний фактор — праця, виражена кількістю відпрацьованих людино-годин за період, і постійний фактор — час роботи устаткування, машино-годин за період. За зміни часу роботи персоналу від 0 до 78 людино-год одержуємо різну кількість продукції за такий самий період. Витрати на її виробництво залежатимуть від вартості ресурсів. Так, за умови, що витрати за 1 год роботи устаткування становитимуть 40 грн, одержимо величину постійних витрат FC, що дорівнює 400 грн за будь-якого обсягу виробництва (графа 6 табл. 1.1).

 Припустимо, що годинна ставка  одного працівника з усіма  необхідними відрахуваннями становить 30 грн. Тоді розмір змінних витрат VC змінюватиметься відповідно до обсягу виробленої продукції (графа 5 табл. 1.1). Нарешті, загальні витрати ТС являтимуть собою суму постійних і змінних витрат (графа 7 табл. 1.1).

 

                Зміну постійних, змінних і загальних витрат уточнює         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Зміна постійних, змінних

і загальних витрат.

 

             Як бачимо, постійні витрати не змінюються, а змінні та загальні збільшуються зі зростанням обсягів виробництва, але не прямо пропорційно. Нелінійний характер зазначених витрат обумовлений дією закону спадної продуктивності змінного ресурсу.

 Короткострокові середні та  граничні витрати. Для товаровиробника  важливим є визначення не тільки  загальних витрат на виробництво,  а й середніх, оскільки за збільшенням перших може приховуватися зниження других. Крім того, порівняння ринкової ціни з витратами на одиницю продукції дає змогу зробити попередні висновки щодо ефективності діяльності підприємства за випуску Q одиниць продукції.

Короткострокові середні та граничні витрати. Для товаровиробника важливим є визначення не тільки загальних витрат на виробництво, а й середніх, оскільки за збільшенням перших може приховуватися зниження других. Крім того, порівняння ринкової ціни з витратами на одиницю продукції дає змогу зробити попередні висновки щодо ефективності діяльності підприємства за випуску Q одиниць продукції.

 Короткострокові середні витрати  — це витрати на одиницю  продукції. Розрізняють три види  короткострокових середніх витрат: середні сукупні витрати, середні змінні витрати і середні постійні витрати.

    Середні сукупні витрати (Average total costs, АТС) — це сукупні витрати у розрахунку на одиницю випуску: [3, с. 34]

    ATC(Q)=TC(Q)/Q.       (1.7)

 

 

     Середні змінні витрати (Average variable costs, AVC) — це сукупні змінні витрати у розрахунку на одиницю випуску: [3, с. 34]

    

AVC(Q)=VC(Q)/Q       (1.8)

 

     Середні постійні витрати (Average fixed costs, AFC) — це постійні витрати у розрахунку на одиницю випуску: [3, с. 34]

    AFC(Q)= FC(Q)/Q.       (1.9)

 

     За порівняння формул 1.3 та 1.5 видно, що середні сукупні витрати дорівнюють сумі середніх постійних і середніх змінних витрат:

                                                           

                                          TC(Q)        FC      VC(Q)

               ATC(Q) = —―― =  ―― + ――― =  AFC(Q) + AVC(Q)        (1.10)

                                             Q             Q            Q

 

                                                                          

       У виробництві середні витрати заведено називати собівартістю одиниці продукції, хоча найчастіше собівартість не враховує неявних витрат. Наголосимо ще раз: в мікроекономічній теорії виробництва і витрат йдеться про альтернативні, або економічні витрати, що охоплюють як явні, так і неявні витрати виробництва.

       Короткострокові граничні витрати. Особливу роль у мікроекономічному аналізі відіграє показник граничних витрат (Marginal costs, МС), що характеризує зміну загальних витрат (ΔТС) за зміни обсягу виробництва на одну додаткову одиницю продукції (ΔQ).

 Оскільки загальні постійні  витрати не змінюються зі зміною  обсягу випуску, граничні витрати  визначаються лише ростом загальних  змінних витрат, тобто:

 

                                                        ∆TC      ∆VC

               MC = —— =  ——       (1.11)

                                                        ∆Q        ∆Q

 

       Граничні та середні витрати — найважливіші поняття в теорії фірми. Граничні витрати показують, як дорого обійдеться підприємству випуск ще однієї додаткової одиниці продукції або ж скільки воно може «заощадити», якщо відмовиться від збільшення випуску. Порівняння середніх сукупних і середніх змінних витрат із ринковою ціною продукції дає змогу судити про збитковість або прибутковість продукції і є базою для обґрунтування ринкової поведінки підприємства в короткостроковому періоді.

    Якщо потрібно підкреслити, що йдеться про короткостроковий період, то до позначень короткострокових середніх і граничних витрат додають літери SR: SRATC, SRAVC, SRMC.

   У таблиці 1.2 наведено значення середніх загальних (ATC), середніх постійних (AFC), середніх змінних (AVC) і граничних (MC) витрат, розраховані за даними таблиці 1.2.                                                                                                                                    Таблиця  1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Середні постійні витрати (AFC) відбивають розмір постійних витрат підприємства урозрахунку на одиницю виробленої продукції. Зрозуміло, що за збільшення обсягу виробництва середні постійні витрати знижуються, асимптотично наближуючись до нуля. Однак із цього не варто робити висновок про необхідність усілякого (максимально можливого) збільшення випуску продукції, оскільки слід враховувати значення середніх змінних і середніх загальних витрат.

          З табл. 2 видно, що мінімальне значення середніх постійних витрат — 3,8 грн — досягається за максимального обсягу виробництва — Q = 106 од. за період. При цьому середні сукупні витрати значно вищі за мінімальні, що засвідчує недоцільність випуску такого обсягу продукції. Мінімальне значення середніх загальних витрат (21 грн) забезпечується у разі виробництва 60 од. продукції.

 

 

 

 

 

На рис. 1.2 наведено динаміку згаданих вище показників.      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Динаміка середніх і граничних витрат

 

     

           Звертає на себе увагу той факт, що лінії середніх змінних витрат (AVC), середніх загальних витрат (ATC) і граничних витрат (МС) мають точки мінімуму, тобто витрати спочатку знижуються, досягають мінімуму, а потім збільшуються. Такий характер динаміки граничних і середніх витрат (крім AFC) пояснюється дією закону спадної продуктивності змінного ресурсу. При цьому висхідна гілка кривої граничних витрат МС перетинає криві середніх змінних і середніх загальних витрат в точках їхнього мінімуму

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Витрати виробництва у довгостроковому періоді.

     

         Види і графічне подання довгострокових витрат. У будь-який момент часу підприємство має чітко визначений розмір виробничої потужності і функціонує в умовах миттєвого (найкоротшого) періоду, в якому всі фактори і випуск продукції незмінні, або ж в умовах короткострокового періоду, в якому частина факторів є постійною, а частина — змінною. В останньому випадку підприємство має деякий діапазон маневреності для пристосування до динаміки ринкової кон’юнктури шляхом зміни обсягів залучення змінних факторів виробництва.

      Припустимо, що попит на продукцію діючого підприємства різко скоротиться.

Можна, звичайно, продовжувати випуск продукції, залишаючи частину  її на складі в надії на поліпшення ринкової ситуації. Але якщо ціни стали настільки низькими, що підприємство не покриває своїх змінних витрат, і надії на поліпшення ринкової ситуації немає, йому варто приймати кардинальні рішення — диверсифікувати або перепрофілювати виробництво, залишаючись у тій самій галузі, чи покинути галузь, знайшовши більш вигіднішу для себе сферу ділової активності. Такі рішення належать до довгострокових.

      Розглянемо протилежну ситуацію: попит на продукцію діючого підприємства істотно зростає, а ціни такі, що є сенс розширити виробництво. У короткостроковому періоді межею збільшення випуску є наявний фонд постійних ресурсів. Збільшити кількість капітального устаткування, розпочати будівництво нового цеху, орендувати нові будинки, встановити нові господарські зв’язки тощо? У цьому випадку підприємство збільшує свою виробничу потужність, змінюючи всі фактори виробництва, тобто переходить із короткострокового періоду в довгостроковий. Провівши реконструкцію або створивши нове виробництво, підприємство знову функціонує якийсь час у короткостроковому або миттєвому періоді, допоки динамічність ринкової кон’юнктури знову не спричинить необхідність кардинальних змін. При цьому, керуючись принципом економічної раціональності, підприємство повинно приймати такі рішення, щоб виготовляти продукцію з найнижчими середніми витратами.          Оскільки в тривалому періоді всі фактори виробництва є змінними за визначенням, то розрізняють лише три види довгострокових витрат, а саме: сукупні, середні та граничні. Довгострокові сукупні витрати (Long Run Total Costs, LRTC) — це економічно необхідні витрати для виробництва визначеного обсягу продукції Q у довгостроковому періоді.[3, с. 183]