Валютна політика, як складова грошово-кредитної політики НБУ

Упродовж усього періоду 2000—2004 рр. дії Національного банку України були спрямовані на певне пом'якшення наявної системи валютного регулювання і валютного контролю та проведення політики плаваючого обмінного курсу зі збережен­ням незначних коливальних тенденцій у бік ревальвації або де­вальвації.

Таким чином, усі чотири історичні етапи реалізації валют­ної політики Національного банку України відображають ос­новні особливості тієї макроекономічної ситуації, яка склада­лась у той чи інший період, що формувало відповідну стратегічну спрямованість політики.

Сучасна валютна політика Національного банку України проводиться у контексті єдиної державної економічної політи­ки, спрямованої на сприяння досягненню макроекономічної стабільності і зростанню виробництва. Нині основними завдан­нями валютної політики Національного банку України є:

— забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;

— сприяння процесу де доларизації української економіки шляхом підвищення привабливості гривневих активів порівня­но з вкладеннями в іноземній валюті;

— збільшення золотовалютних резервів із метою підвищення купівельної спроможності національної валюти;

—  забезпечення ефективного функціонування національної валютної системи через урівноваження платіжного балансу І гармонізацію інтересів імпортерів та експортерів;

—  вдосконалення структури внутрішнього валютного рим ку з урахуванням міжнародної практики та запровадження нових видів міжнародних розрахунків;

—  здійснення поточного регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;

—  створення сприятливих умов для вкладення коштів рези­дентами і нерезидентами у національну економіку.

Особливості реалізації валютної політики Національним банком України на сучасному етапі економічного розвитку визна­чають важливість і масштабність завдань, які постають перед нею у контексті тих стратегічних цілей, що визначають потреби забезпечення стійкого економічного зростання, стабільність на­ціональної валюти, створення нових робочих місць і підвищен­ня рівня добробуту населення, а відтак мають бути вагомим еко­номічним підтвердженням незмінності курсу нашої країни на європейську інтеграцію. Особливо важливими за таких умов є розробка адекватної стратегії, вибір належних інструментів та ефективна реалізація вже більш конкретних напрямів валют­ної політики, якими є, зокрема, політика обмінного курсу, регу­лювання платіжного балансу країни, управління золотовалют­ними резервами і політика валютних обмежень.

2.3.Управління золотовалютними резервами

Одним із головних завдань державного валютного регулювання є управління золотовалютними резервами. Золотовалютні резерви — резерви країни, що включають в себе активи, визнані світовим співтовариством як міжнародні та призначе­ні для міжнародних розрахунків.[2]

Джерелами формування золотовалютних резервів є власні та залучені кошти. До власних коштів належать кошти одержанні від:

      Купівлі іноземної валюти на валютних ринках

      Купівлі вільно конвертованої валюти в органів державної влади і управління та інших клієнтів, розрахунково-касове обслуговування яких здійснює НБУ

      Купівлі монетарного золота у зливках чи брухту з його по­дальшим доведенням до якості монетарного металу

      Доходу від здійснення операцій із золотовалютним резервом

а до залучених коштів належать:

      Кредити міжнародних фінансових організацій, урядів інших країн, фінансово-кредитних установ, інших кредиторів

      Депозити фінансово-кредитних установ

      Залишки коштів у вільно конвертованій валюті на рахунках органів державної влади і управління та інших клієнтів, розрахунково-касове обслуго­вування яких здійснює НБУ

Золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів:

1.      золотого запасу,

2.      вільно конвертованої валюти,

3.      резервної позиції,

4.      спеціальних прав запозичення.

   Золоті запаси, якими володіють центральні банки та міжнародні валютно-фінансові організації, використовуються ними як резервний фонд коштів для міжнародних платежів. Під час оцінки вартості зо­лотих резервів використовується ринкова ціна золота. Через постійні коливання цієї ціни уряди країн змушені періодично проводити пере­оцінювання своїх золотих запасів.

   Вільно конвертована валюта (ВКВ)як компонент золотовалютних резервів  виступають у формі:

  залишків на кореспондентських і поточних рахунках у закор­донних банках;

   короткострокових банківських депозитів;

  ринкових ліквідних фінансових інструментів - казначейсь­ких векселів, короткострокових і довгострокових урядових цінних паперів;

  різноманітних боргових документів, які не обертаються на ринку та які є результатом офіційних операцій країни з центральними чайками та урядовими організаціями інших країн.

   Офіційні валютні резерви призначені для здійснення міжнарод­них розрахунків, а також для проведення валютних інтервенцій з ме­тою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Поняття «офіційні валютні резерви» охоплює як власні активи в іноземній валюті, так і залучені кошти.

Залежно від джерела утворення розрізняють валові валютні ре­зерви і чисті резерви.

1)Валові валютні резерви складаються з власних і залучених коштів.

2)Чисті валютні резерви складаються лише з власних коштів.

Офіційні золотовалютні резерви покликані виконувати такі основ­ні функції:

забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фінансовими зобов'язаннями, насамперед у сфері валютно-розрахун­кових відносин;

вплив на макроекономічну ситуацію у країні;

збалансування короткострокової не рівноваги платіжного ба­лансу.

Обсяг валютних резервів залежить від таких факторів:

      стану зовнішньої торгівлі;

      урівноваженості платіжного балансу;

      режиму валютних обмежень;

      інвестиційного клімату;

      характеру політики інтервенцій;

      режиму валютних курсів.

   Управління валютними резервами передбачає формування їх оптимальної структури та раціональне розміщення активів країни за кордоном, зокрема через визначення строкової структури валютних резервів і валютного кошика.

Напрями здійснення управління золотовалютними резервами

1.      Визначення оптимального для даних умов загального об­сягу міжна­родних за­собів плате­жу,

2.      Вибір співвідно­шення між окре­мими компонента­ми резерву; фікса­ція співвідношення між іноземною валютою та золо­том,

3.      Раціональ­не розмі­щення акти­вів за кор­доном,

4.      Диверсифікація ва­лютного запасу, формування валютного ко­пійка, тобто вибір конкретних валют і встановлення їх спів­відношення у складі цього запасу.

Оцінюючи інструментарій управління валютними резервами, центральний банк керується такими основними критеріями:

•      ліквідність;

•      рентабельність;

•      наявність державних гарантій.

НБУ формує, зберігає та накопичує золотовалютні резерви з метою забезпечення стабільності на­ціональної грошової одиниці України, поліпшення кредито­спроможності країни, сприятливих умов для здійснення зов­нішніх запозичень, гарантування виконання зобов'язань пе­ред міжнародними валютно-фінансовими організаціями, регу­лювання платіжного балансу України, проведення валютних інтервенцій.

Офіційні золотовалютні резерви Національного банку Украї­ни за своїм складом відповідають загальносвітовій практиці діяльності центральних банків щодо формування резервних активів. Вони містять такі основні складові:

1) монетарне золото, розміщене у закордонних банках та у сховищі Державної скарбниці НБУ. Це високопробне золото у формі монет, злитків або брусків не нижче 995 проби;

2) спеціальні права запозичення, що є авуарами в СПЗ на рахунку Національного банку України в Казначействі МВФ;

3) резервна позиція України в МВФ, тобто сума міжнарод­них резервних коштів, еквівалентна квоті нашої країни в МВФ. Із 1993 по 1998 р. квота України в МВФ становила 997,3 млн. СПЗ, а з 1999 р. — 1372 млн. СПЗ;

4) іноземна валюта, що перебуває на балансі НБУ у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном у вигля­ді банківських депозитів у банках-нерезидентах із високим міжнародним рейтингом;

5) цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті, а також будь-які інші визнані на міжнародному рівні резервні активи за умови забезпечення їх надійності та лі­квідності — передусім державні та інших цінні папери, випущені нерезидентами і які мають високий міжнародний рей­тинг.

5) цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті, а також будь-які інші визнані на міжнародному рівні резервні активи за умови забезпечення їх надійності та лі­квідності — передусім державні та інших цінні папери, випущені нерезидентами і які мають високий міжнародний рей­тинг.

Згідно зі ст. 48 Закону України "Про Національний бань України" золотовалютний резерв використовується Націоналі, ним банком на такі цілі:

1) продаж валюти на фінансових ринках для проведення грошово-кредитної політики, включаючи політику обмінного курсу;

2) витрати за операціями з іноземною валютою, монетарнії ми металами, а також іншими визнаними на міжнародному рівні резервними активами.

При цьому не допускається використання золотовалютного резерву для надання кредитів і гарантій та інших зобов'язань резидентам і нерезидентам України.

    Протягом усього періоду діяльності Національного банку України спостерігалася чітка тенденція до нарощування об­сягів офіційних золотовалютних резервів , що вказує на поступове зміцнення ролі зовнішньоекономічного сектору в надходженні виручки в іноземній валюті на внутрішній ва­лютний ринок країни (Додаток А)

Здійснюючи інтервенції щодо придбання іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку, Національний банк України нарощує обсяги офіційних золотовалютних резервів, одночасно збільшуючи при цьому величину грошової маси.

Таким чином, зміна обсягу офіційних золотовалютних ре­зервів безпосередньо відображається на внутрішньому грошовому обігу, оскільки за нинішніх умов саме золотовалютні ре­зерви є основним видом активів Національного банку, а відтак забезпеченням його зобов'язань, що визначають масштаби здійснюваної емісії національної валюти (Додаток Б).

Як видно з даних додатка 2, головна частка у структурі ак­тивів Національного банку України належить основним складовим офіційних золотовалютних резервів країни, а саме: па пасам іноземної валюти (63,8 %) і вкладенням у цінні папери нерезидентів (16,4 %), монетарному золоту (1,1 %) і внескам у МВФ (8 %), що в сукупності становить на початок 2006 р. майже 90 % активів НБУ. Фактично за таких обставин можна говорити про функціонування в Україні варіанта формування резервів і емісії грошей, наближеного до валютної ради, коли практично вся грошова база в країні покривається приростом офіційних золотовалютних резервів центрального банку.

Головним фактором зростання обсягів офіційних золотова­лютних резервів в Україні було активне сальдо платіжною балансу. З метою обмеження коливань обмінного курсу гривні Національний банк України, здійснюючи валютні інтервенції на ринку, купує іноземну валюту в обмін на національну. Це приводить до збільшення запасів валюти в офіційних резер­вах.

Протягом останнього періоду валютна політика НБУ з управ­ління офіційними золотовалютними резервами була спрямова­на на утримання обмінного курсу гривні від надмірного зміцнен­ня. У зв'язку з тим, що приплив іноземної валюти значно пере­вищує її відплив, Національний банк постійно викуповував надлишок пропозиції валюти на ринку до своїх резервів.

Підтримання оптимальної структури офіційних золотова­лютних резервів країни вимагає від центрального банку вста­новлення правильного співвідношення не лише за окремими видами валют, а й визначення частки монетарного золота, яке належить до резервів. З огляду на те, що цей вид активів є достатньо ліквідним і його без перешкод можна реалізувати на ринку в обмін на вільно конвертовану валюту, центральні банки більшості країн продовжують зберігати золото у своїх резервах.

Таким чином, оптимальна структура золотовалютних ре­зервів, правильне управління ними визначає можливості цен­трального банку ефективно проводити не лише валютну, а й грошово-кредитну політику, забезпечуючи досягнення відпо­відних стратегічних цілей монетарного регулювання загалом.

РОЗДІЛ ІІІ.  НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ

Доларизація - економічне явище, суть якого полягає у витісненні націо­нальної грошової одиниці стабільнішою іноземною валютою. Термін «дола­ризація» походить від назви грошової одиниці Сполучених Штатів Америки долара, проте на практиці слугує для визначення процесу заміщення внут­рішньої валюти конвертованою валютою (не обов'язково доларом США).[20]