Валютна політика, як складова грошово-кредитної політики НБУ

     Але  головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:

      Державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

      Разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;

      Контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України;

      Визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

      Видачу в межах своєї компетенції обов’язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

      Накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

      Видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;

      Встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

      Встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

      Публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

     До функцій центрального банку як учасника валютного ринку належить формування певної стратегії і тактики у здійсненні політики валютного регулювання, управління валютними резервами, вплив на головні чинники курсоутворення через валютні інтервенції, регулювання рівня облікової ставки, нормативів обов'язкових резервів, контроль за обсягами грошової маси в обігу тощо. Операціями відкритого ринку НБУ є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань НБУ (депозитних сертифікатів), а також визначених Правлінням НБУ комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань. Національний банк відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність та систему валютного регулювання і валютного контролю регулює імпорт та експорт капіталу.

     Згідно з статтею 44 Закон України про Національний банк України 

Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать:

1) видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;

2) видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів}, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;

3) встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту;

4) застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів} за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.[1]

     Отже, в Україні валютна політика регулюються законами такими як Закон України про Національний банк України, також органи управління закріпленні конституційно.

2.2. Валютна політика Національного банку України

Реалізація валютної політики в Україні нерозривно пов'язана з процесами становлення та розбудови незалежної держави, а також відображає перетворення, спрямовані на ринкову трансформацію національної економіки і відмову від адміністративно-командних методів управління господарством, включаючи і валютні відносини.

Організаційні основи реалізації валютної політики в Україні були закладені з початком формування дворівневої банківської системи на підставі Никону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р., згідно зі ст. 8 якого Національний банк України — це центральний банк держави, її емісійний центр, що проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу і кредиту, зміцнення національної грошової оди ниці, визначення її курсу стосовно валют інших країн.

Особливості реалізації валютної політики НБУ можна умовно поділити на кілька етапів, які відображають усю складність та суперечливість процесів ринкових перетворень у нашій державі та докорінної зміни тієї системи стосунків, котрі охоплюють не зовнішньоекономічну та валютну сфери, а й увесь спектр економіч­них відносин суспільства.

На першому етапі (1991 —1993 pp.) в умовах глибокої кри­зи всієї економічної системи були сформовані базові, інституційні основи проведення валютної політики держави. Основ­ними характерними ознаками цього етапу були:

—  розрив традиційних господарських зв'язків між республі­ками колишнього СРСР;

—  значний спад виробництва в усіх галузях і секторах на­ціональної економіки;

—  посилення інфляційних процесів і розладнаним внутрішнього грошового обігу;

—  розладнання фінансової системи держави і загострення проблеми бюджетного дефіциту.

Процес реалізації валютної політики у цеп період нерозривно пов'язаний із формуванням власної грошової системи України й насамперед запровадженням національної валюти, що відбувалося у дві стадії:

1)з 10 січня 1992 р. — введення у готівковий грошовий обіг купона багаторазового використання як тимчасової валюти;

2) з 16 листопада 1992 р. — введення у безготівковий І рошо вий обіг українського карбованця і вихід України н ом піду дер­жав, що використовували рубль як платіжний засіб.

Серед негативних явищ, які спостерігалися:

1.      відсутність національного законодавства з питань валютного регулювання і валютного контролю.

2.      низький рівень організації роботи банківської системи у
сфері валютних операцій і валютного контролю.

3.      незначні обсяги валютних резервів Національного банку України і реальна загроза їх повного вичерпання, що не давало можливості активно проводити девізну політику;

4.      знач ний дефіцит платіжного балансу, насамперед у зовніш­ньоекономічних відносинах із країнами СНД, що зумовлювало істотний девальваційний тиск на курс національної валюти;

5.      активне використання іноземних валют у внутрішньому грошовому обігу у зв'язку зі значними інфляційними очікуван­нями збоку підприємств і населення, що підривало стабільність національної валюти України.

Другий етап реалізації валютної політики (1994—1996 рр.) характеризується початком лібералізації операцій на валютно­му ринку та відносної стабілізації обмінного курсу українсько­го карбованця. Основною характерною ознакою цього етапу був початок фінансової стабілізації економіки, на що була спрямо­вана рестрикційна грошово-кредитна політика Національного банку України.

Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики Національного банку базувалася вже на таких основних засадах:

1) оптимізація структури кредитів, наданих Національним банком України, шляхом зниження частки прямих кредитів уряду на покриття дефіциту державного бюджету (з 77,2 % у 1995 р. до 13,9 % у 1996 р.);

2) встановлення порядку, згідно з яким комерційні банки зобов'язані корегувати власні процентні ставки відповідно до змін облікової ставки НБУ;

3) запровадження практики обов'язкового резервування для валютних депозитів, що є умовою зниження надлишкової лі­квідності комерційних банків;

4) використання державних цінних паперів як інструменту фінансування дефіциту бюджету шляхом мобілізації тимчасо­во вільних коштів;

5) введення ломбардного кредитування комерційних банків під заставу облігацій внутрішньої державної позики.

Ліберальна спрямованість валютної політики НБУ в цей період передбачала здійснення таких послідов­них заходів:

1) початок реалізації завдання щодо зближення та уніфікації офіційного та ринкового валютного курсу українського карбованця до іноземних валют;

2) розвиток децентралізованого валютного ринку, для чого ко­мерційним банкам було надано дозвіл на здійснення купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку;

3) розширення переліку валют, з якими дозволено здійсню­вати операції на валютній біржі;

4) встановлення обмінного курсу національної валюти під впливом попиту і пропозиції за результатами торгів на УМВБ;

5) проведення валютних інтервенцій для підтримання ста­більного курсу карбованця;

6) активне формування офіційних золотовалютних резервів країни;

полегшення доступу на валютний ринок нерезидентів та лібералізація правил використання ними українських карбо­ванців

Третій етап (1997— 199Н рр.) відображає процес реалізації валютної політики за умов сформованої національної грошової і банківської систем. Основними характерними ознаками роз­витку національної економіки на цьому етапі були такі:

­- суттєве сповільнення темпів економічного спаду і посту­повий перехід до зростання обсягів виробництва в окремих га­лузях;

- зниження комерційними банками процентних ставок за своїми операціями і розширення обсягів кредитних вкладень у господарство;

- кризові явища на світовому фінансовому ринку в 1997 р. і в Росії у 1998 р.;

- приплив валютних надходжень з-за кордону на ринок ОВДП (облігації внутрішньої державної позики).

Національним банком було вико­ристано такі жорсткі адміністративні інструменти:

1) тимчасова заборона купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку;

2) призупинення всіх операцій з усіма валютами, крім дола­ра США та німецької марки;

3) здійсненні всіх операцій з купівлі-продажу валюти лише через Українську міжбанківську валютну біржу;

4) введення обмежень на продаж іноземної валюти фізичним особам-резидентам у розмірі, що не перевищує 1000 дол. США*

5) запровадження у вересні 1998 р. обов'язкового продажу 75 % надходжень валютних коштів на рахунки експортерів із подаль­шим зниженням цієї норми до 50 % продажу іноземної валюти;

6) зобов'язання уповноважених комерційних банків закри­ти валютну позицію;

7) обмеження максимального розміру маржі між курсами купівлі і продажу іноземної валюти комерційних банків (не більше 5 %);

8) запровадження обмежень для комерційних банків щодо кредитування клієнтів у іноземній валюті;

9) дозвіл на купівлю комерційними банками валюти для клієнтів лише за наявності зовнішньоекономічного контракту та довідки з податкової адміністрації;

10) запровадження обмежень на купівлю іноземної валюти банками-нерезидентами;

11) заборона на здійснення попередньої, авансової оплати імпортних контрактів у вільно конвертованій валюті.

Після стабілізації ситуації на валютному ринку деякі з на­званих обмежень було скасовано і курс валютної політики було знову спрямовано на подальшу лібералізацію зовнішньоеконо­мічних відносин загалом та валютних відносин зокрема.

Четвертий етап (починаючи з 1999 р.) відображає процес реалізації валютної політики за умов досягнення національним господарством економічного зростання, макроекономічної ста­білізації, зниження темпів інфляції, активізації зовнішньотор­говельної діяльності і зростання активного сальдо платіжного балансу. (Спрямованість валютної політики у цей період набу­ла ознак поступової відмови від жорсткого адміністративного регулювання валютних відносин та переходу до більш лібераль­них умов функціонування внутрішнього валютного ринку.

Так, уже 18 березня 1999 р. Постановою № 127 Національ­ний банк України запровадив "Правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України", які значно лібералізували організацію валютних відносин та надавали комерційним банкам ширші можливості щодо купівлі-прода­жу іноземних валют як для власних потреб, так і за дорученням МОЇХ клієнтів, включаючи навіть окремі види операцій на умовах "форвард".

У цей період Національним банком України були вжиті такі заходи: збільшення розміру маржі при проведенні операцій з Іноземною валютою з 5 до 10 %; скасування обмежень на попе­редню авансову оплату імпортних контрактів; запровадження плаваючого режиму обмінного курсу національної валюти (по­чинаючи з 2000 р.).

У подальшому заходи з лібералізації валютної політики включали пом'якшення і деяких інших валютних обмежень, зокрема щодо продовження часу торгової сесії на міжбанківсь­кому валютному ринку, розширення можливостей банків здійснювати операції з банківськими металами, втому числі й на міжнародних ринках, збільшення ліміту сум вивезення фізичними особами валюти за кордон, збільшення лімітів від­критої валютної позиції комерційних банків, скасування обов'язкового продажу 50 % надходжень в іноземній валюті та 5-відсоткового обмеження на відхилення готівкового обмінно­го курсу в пунктах обміну іноземної валюти від офіційного кур­су, дозвіл комерційним банкам видавати кредити фізичним особам в іноземній валюті та інші заходи.