Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеного контракту. Якщо експортер приймає умови відкритого на його користь акредитива, він відвантажує товар в указані в контракті строки (6). Одержавши від транспортної організації транспортні документи (7), експортер подає їх разом з іншими документами, передбаченими акредитивом, до свого банку (8).

     Банк  перевіряє відповідність поданих  документів умовам акредитива, повноту документів, правильність їх оформлення. Перевіривши документи, банк експортера відсилає їх банку-емітенту (9) для оплати або акцепту. У супроводжувальному листі вказується порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

     Отримавши документи, банк-емітент ретельно перевіряє їх і переказує суму платежу банку, що обслуговує експортера (10). На суму платежу дебетується рахунок імпортера (11). Банк експортера зараховує виручку на рахунок експортера (12).

     Імпортер, отримавши від банку-емітента комерційні документи (13), вступає у володіння товаром.

     Банківський переказ – розрахункова банківська операція, яка здійснюється за допомогою надісланого платіжного доручення одного банку іншому.

    

    Рис. 1.5. Схема розрахунку банківським переказом

     Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером імпортер направляє  в банк заяву на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або  відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн.

     Банк  імпортера, прийнявши платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені платіжне доручення (4) у відповідний банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера. [1, c. 322]

3. Конверсійні операції комерційних банків

 

     Фактично, найбільшу частку в структурі  операцій комерційних банків на валютному  ринку займають конверсійні операції.

     Конверсійні операції (Forex Exchange Operations) – це угоди між учасниками валютного ринку щодо обміну грошових сум, номінованих у валюті однієї країни, на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату. Класифікація конверсійних операцій приведена на рис. Б.1.6.

     Розрахунки  за поточними конверсійними операціями spot здійснюються на другий робочий день після дня укладання угоди. Згідно діючої в Україні нормативно-правової бази, комерційні банки країни можуть здійснювати поточні операції з датою валютування (проведення розрахунків) tod (сьогодні), tom (завтра), spot (на 2-й день).

     Поточні конверсійні операції проводяться  відповідно до обмінного поточного  валютного курсу. Наприклад, поточний курс долара США до української гривні буде позначено так:

     USD/UAH = 3,3455.

     У цьому позначенні валюта, проставлена  в чисельнику є базовою, в знаменнику – валюта, що котирується. Валютний курс у вигляді відповідної цифрової суми позначає кількість валюти, що котирується  за одиницю базової валюти. Останні дві цифри у позначенні валютного курсу називаються «піпсами», або «процентними пунктами». 100 пунктів становлять базове число – «фігуру». На практиці застосовують два види котирування поточного обмінного валютного курсу – пряме (позначення кількості національної валюти за одиницю іноземної) та непряме (позначення кількості іноземної валюти за одиницю національної). Комерційні банки на практиці здійснюють котирування валютних курсів з виставленням двох позначень – курсу попиту (bid) і курсу пропозиції (offer). [4, с. 182]

        У сучасній міжнародній практиці дуже поширені строкові конверсійні операції, що активно проводяться учасниками валютного ринку з метою:

     забезпечення  страхування майбутніх платежів або надходжень в іноземній валюті від небажаної зміни валютного  курсу;

     отримання спекулятивних прибутків від  гри на зміні валютного курсу  протягом певного часового інтервалу.

     Форвардні операції – це угоди про поставку однієї валюти в обмін на іншу в  майбутньому по визначеному на день укладення угоди курсу. В свою чергу форвардні угоди розділяються на підвиди (рис. В.1.7).

     Найчастіше  форвардні угоди укладаються на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. Основними умовами форвардного контракту є: фіксація валютного курсу в момент укладення форвардної угоди; здійснення реальної передачі валюти через обумовлений проміжок часу; відсутність будь-яких попередніх платежів; право вільного визначення обсягів контрактую.

     Для здійснення форвардної угоди розраховується форвардний валютний курс, який визначається на момент укладення контракту як сума поточного курсу (spot)і форвардної маржі, що може виступати у вигляді премії або дисконту. Отже, форвардний валютний курс outright відрізняється від поточного spot-курсу на величину форвардної премії або форвардного дисконту. Саме тому винятково важливу роль для досягнення цілей банку відіграє правильне визначення розміру форвардної маржі. Головними показниками при цьому виступають процентні ставки по фінансових ресурсах у країні з базовою валютою та валютою котирування.

     Форвардні операції swap – це угоди, що поєднують купівлю (продаж) валюти на умовах spot з одночасним продажем (купівлею) тієї ж валюти на певний період на умовах forward. Таким чином, здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування. Залежно від послідовності виконання операцій spot і forward розрізняють валютні свопи-репорт і валютні свопи-депорт.

     Своп-репорт – це операція з продажу валюти на умовах spot з одночасною її купівлею на умовах forward. 

     Своп-депорт – це операція з купівлі валюти на умовах spot з одночасним її продажем на умовах forward.

     Операція, коли купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за форвардним курсом outright, називається forward-forward або форвардний своп.

     Основні умови здійснення свопових контрактів:

• фіксація валютного курсу на майбутній період;
• забезпечення зустрічних грошових потоків.

     Серед головних цілей використання валютних свопів слід виділити такі:

• забезпечення фінансування довгострокових зобов’язань в іноземній валюті;
• заміна валюти, в якій надходять прибутки, на іншу;
• забезпечення конвертації інвестованого капіталу в іншу валюту.

     Валютний  арбітраж – здійснення операцій з  купівлі іноземної валюти з одночасним її продажем з метою отримання  прибутку від різниці саме валютних курсів. Виникнення різниці у валютних курсах на ринках різних країн –  сутність поняття географічного арбітражу. Він є різновидом валютного арбітражу. З розвитком науки та техніки, а саме виникненням сучасних засобів комунікації та збільшенням об’єму операцій розбіжності в курсах на різних ринках стали виникати дуже рідко, тому географічний арбітраж почав втрачати своє значення. Інша справа – часовий арбітраж, який є досить актуальним і сьогодні, адже його сутність полягає  у зміні валютного курсу в часі. Необхідною умовою його проведення є вільна конвертованість валют. Передумовою виступає неспівпадіння курсів. В наслідок поширення системи плаваючих валютних курсів роль часового арбітражу навіть виросла. Головна відмінність часового арбітражу від валютної спекуляції заклечається в тому, що при проведенні арбітражу дилер змінює свою тактику протягом одного дня і робить ставку, в основному, на короткостроковий характер операції.

     Розрізняють також конверсійний валютний арбітраж, який передбачає купівлю валют якомога  дешевше, використовуючи як найвигідніший  ринок, так і зміну курсів у часі. При конверсійному арбітражі відбувається обмін декількома валютами. 

     Конверсійні операції ні в якому разі не можна  проводити не враховуючи ризики за валютними позиціями банку.

     Валютна позиція – це співвідношення активів  і пасивів, а також позабалансових вимог і зобов’язань банку за кожною іноземною валютою, яке складається внаслідок проведення уповноваженим банком валютних операцій.

     Валютна позиція банку може бути відкритою  або закритою; відкрита, в свою чергу, класифікується як довга або коротка.

     При відкритій валютній позиції сума активів і позабалансових вимог  в іноземній валюті не збігається із сумою пасивів і позабалансових зобов’язань у цій же валюті.

     При закритій валютній позиції сума активів  і позабалансових вимог в іноземній  валюті дорівнює сумі пасивів і позабалансових зобов’язань в цій же валюті.

     При довгій відкритій валютній позиції  валютні активи і позабалансові  вимоги перевищують валютні пасиви і позабалансові зобов’язання.

     При короткій відкритій валютній позиції  сума активів і позабалансових вимог в іноземній валюті є меншою від суми пасивів і позабалансових зобов’язань.

     Валютна позиція уповноваженого банку повинна  визначатися щоденно і окремо щодо кожної іноземної валюти (крім групи євро).

     У сучасних умовах управління співвідношенням довгих і коротких валютних позицій банку має важливе прикладне значення для підвищення рівня прибутковості валютних операцій та досягнення оптимального рівня валютних ризиків. У зв’язку з цим уповноважені комерційні банки, які активно працюють на валютному ринку, повинні постійно враховувати у своїй діяльності такі основні правила валютного менеджменту:

• підвищення курсу іноземної валюти приносить доходи при наявності довгої валютної позиції та завдає збитків при короткій валютній позиції;
• зниження курсу іноземної валюти призводить до одержання доходів при наявності короткої валютної позиції та спричиняє збитки при довгій валютній позиції. [4, с. 190]

 

      РОЗДІЛ ІІ. Регулювання валютних операцій

     2.1. Система державного регулювання валютних операцій комерційних банків в Україні

 

     Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених  нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями. [16, с. 79]

     Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю на національному рівні є:

1. організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;
2. регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
3. організація внутрішнього валютного ринку;
4. регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
5. регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист
6. іноземних інвестицій;
7. встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
8. забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

     Сучасний  етап валютного регулювання в  Україні почався наприкінці 80-х років. Скасування монополії зовнішньої торгівлі і валютної монополії держави привело до децентралізації валютних ресурсів і створили передумови для формування в Україні внутрішнього валютного ринку.

     Прийнятий у лютому 1993 року Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» регламентує проведення валютних операцій на території України. Декретом визначені принципи здійснення валютних операцій в Україні, повноваження і функції органів валютного регулювання і валютного контролю, права й обов’язки юридичних і фізичних осіб при володінні, користуванні і розпорядженні валютними цінностями. Відповідно до цього Декрету суб’єкти валютних операцій розподіляються на дві категорії: резидентів і нерезидентів.

     Операції  з іноземною валютою опосередковують  уповноважені комерційні банки. Ці операції є об’єктами валютного регулювання.