Управління витратами підприємства

• витрати, пов'язані із заміною шин, акумуляторів, забезпеченням наявності в автомобілях  вогнегасників і аптечок;

• витрати, пов'язані з техоглядом автотранспортного  засобу;

• витрати, пов'язані із сплатою податків і  зборів (податок з власників автотранспортних засобів, збір за забруднення навколишнього  середовища);

• витрати, пов'язані з обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності власників  транспортних засобів;

• витрати, пов'язані із забезпеченням місць  для стоянки і зберігання автотранспорту;

• витрати, пов'язані з амортизацією автотранспортного  засобу.

На автотранспортному  підприємстві застосовують наступні методи калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг): 
-   нормативний («стандарт-костинг»); 
-    простий; 
-    позамовний.

Автомобільні  підприємства, що регулярно здійснюють перевезення вантажів за певними  маршрутами, використовують нормативний  метод калькулювання.

Простий метод обліку витрат застосовують тоді, коли послуги з перевезень носять разовий характер або виконуються  в невеликих обсягах. Позамовний метод застосовується в тому випадку, якщо маршрути перевезень і тоннаж вантажу, що перевозиться, при наданні послуг кожного разу значно відрізняються. На сьогодні на ринку послуг він застосовується частіше за інші.

За калькуляційну  одиницю собівартості приймаються:

-    для вантажних автомобілів, для яких встановлено тариф за 1 т перевезеного вантажу – 10 т/км;

-    для вантажних автомобілів, для яких встановлено погодинний тариф – 10 авт/год;

-    для автобусного парку – 10 пас/км;

-    для вантажних і легкових автомобілів - таксі – 10 платних км. 
Незалежно від прийнятого на підприємстві методу калькулювання до виробничої собівартості перевезень включаються:

-    прямі матеріальні витрати;

-    прямі витрати на оплату праці;

-    інші прямі витрати;

-    розподілені загальновиробничі витрати.

При калькулюванні  виробничої собівартості перевезень необхідно  керуватися П(С)БО 7 «Основні засоби»  і П(С)БО 8 «Нематеріальні активи» (при  визначенні суми амортизаційних відрахувань), а також іншими нормативними актами.

Порядок списання витрат на перевезення вантажу  автомобільним транспортом залежить від того, в якому виробничому  циклі використовується автомобіль. Якщо перевезення вантажу є видом  господарської діяльності підприємства, затрати з надання цих послуг є витратами операційної діяльності. Вони складаються з виробничої собівартості перевезень, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

В свою чергу  виробнича собівартість послуги  складається з прямих затрат на її надання і розподілених загальновиробничих витрат .Для відображення собівартості реалізованих послуг використовується субрахунок 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг» рахунка 90 «Собівартість реалізації». На цьому ж субрахунку обліковуються витрати на виконання вантажно-розвантажувальних робіт та експедирування вантажу. На собівартість реалізованих послуг списуються і нерозподілені загальновиробничі витрати. Їх метод, згідно П(С)БО 16 «Витрати» підприємства встановлюють самостійно на початок року наказом про облікову політику підприємства. На автотранспортних підприємствах найчастіше базою розподілу загальновиробничих витрат вибирають прямі затрати на перевезення[5].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Оптимізація витрат підприємства як фактор підвищення ефективності його діяльності

В умовах складних світових економічних  процесів Україні необхідна ефективна  державна транспортна політика, яка враховувала б геополітичні аспекти в державі, особливості галузі та її роль у процесах економічних і соціальних перетворень та надала б можливість розвитку галузі, забезпечила її конкурентоспроможність.

Транспорт - одна з найважливіших  галузей національної економіки, ефективне  функціонування якої є необхідною умовою стабілізації, структурних перетворень  економіки, розвитку зовнішньоекономічної діяльності, задоволення потреб населення  та суспільного виробництва у  перевезеннях, захисту економічних  інтересів України.

На жаль, характерними рисами сьогоднішнього стану діяльності транспортно-дорожнього комплексу (ТДК) є наступне. Стрімко йдуть на спад обсяги перевезень, критичного рівня досяг фінансовий стан галузі, практично зношений рухомий склад та матеріально-технічна база, їх реконструкція, ремонт та технологічне обслуговування фактично відсутні. Вкрай незадовільно вирішуються питання приватизації, розвитку державно-приватного партнерства, залучення інвестицій, технічних інновацій та технологічної модернізації в галузі, не задовольняються навіть мінімальні соціальні потреби працівників галузі, зруйнована система безпеки та контролю, поставлені в тінь питання встановлення тарифів та ціноутворення, закупівель та використання державного майна, вирішення міжнародних питань паралізоване, недосконале та вкрай непрозоре відомче законодавство з питань контролю вантажів, що призводить до втрати транзитних перевезень через територію України.

Треба відмітити, що присутність України на світовому ринку транспортних послуг на сучасному етапі ускладнена.

Питома вага транспортних послуг у  валовому внутрішньому продукті України  складає близько 9%, вартість основних виробничих фондів – 8%, кількість працюючих в галузі – 5,6% від загальної чисельності працівників, зайнятих в економіці країни.

Беручи до уваги, що вже тривалий час транспорт є найбільш регульованим сектором економіки, втручання держави  в його діяльність є необхідним, зокрема шляхом розробки відповідної  транспортної політики/концепції.

Маючи розгалужену транспортну  інфраструктуру та знаходячись на перехресті найважливіших напрямів світової торгівлі між Європою, Азією та іншими континентами, Україна має всі передумови для  сталого розвитку цієї галузі в рамках виваженої державної політики.

За даними асоціації «АсМАП» в 2011р.  обсяг експортних вантажоперевезень зріс на 7,7%, до 7,4 млн. т, імпортних – на 10,8%, до 9,6 млн. т. А об’єм вантажоперевезень в Україні, за даними Укрстату, в 2011р. у порівнянні з 2010р. збільшився на 12,7% до 178,3 млн. т.   

 

Рис 1.1. Обсяг автомобільних вантажоперевезень.

Підсилення державного регулювання  міжнародних вантажоперевезень  та вимог до автомобілів сприяли  зростанню ринку вантажних автомобілів, а саме:

• Вік автомобілів змушує підприємців оновлювати і поповнювати  свій автопарк;
• Збільшуються європейські вимоги до вантажних автомобілів;
• Присутній попит, накопичений під час кризи.

Все це призвело до того, що в 2011р. у  порівнянні з 2010р., реалізація вантажних  автомобілів виросла на 57%, до 80,7 тис. шт.[9]

Рис 1.2. Український ринок вантажних автомобілів.

Рис 1.3. Структура вантажних автомобілів,%.

На даний час транспортна  система України не в повній мірі готова до забезпечення перевезень у  таких обсягах. Внаслідок недостатнього  розвитку нормативно-правової бази і  низького інвестиційного потенціалу ТДК  збільшується зношення технічних засобів, погіршується їх структура, не забезпечується належна безпека руху. Все це в  умовах жорсткої конкуренції призводить до витіснення українських перевізників з міжнародних ринків транспортних послуг, знижує якість обслуговування вітчизняних підприємств і населення, створює реальну загрозу економічній безпеці держави.

Враховуючи це, слід відзначити основні  проблеми, які стримують забезпечення зростаючого за обсягами та якістю попиту на транспортні послуги, серед  яких:

• нерегулярне та неефективне оновлення нормативно-правової бази, що регулює діяльність ТДК;
• недостатньо ефективна система управління і регулювання діяльності ТДК, високий рівень заполітизованості та корумпованості по всій вертикалі;
• недостатнє оновлення основних фондів всіх видів транспорту і дорожнього господарства, невідповідність їх технічного рівня перспективним вимогам;
• низький рівень міжгалузевої координації у розвитку транспортної інфраструктури, що призводить до нераціонального використання ресурсів і зниження ефективності використання транспорту;
• слабкий ступінь використання геополітичного положення України та можливостей її транспортних комунікацій для міжнародного транзиту вантажів територією України;
• повільне вдосконалення транспортних технологій та недостатня їх пов'язаність з виробничими, торговельними, складськими і митними технологіями;
• недостатня ефективність фінансово-економічних механізмів, що стимулюють надання інвестицій на розвиток транспорту;
• відставання у реалізації державних і галузевих програм в області окремих видів діяльності, видів транспорту, транспортного машинобудування, розбудови державного кордону;
• низький рівень кадрової політики в галузі;
• неефективна та непрозора тарифна політика в галузі транспорту;
• неефективне використання державного майна в транспортній сфері.

Все це визначає необхідність здійснення комплексу організаційно-правових, економічних і техніко-технологічних  заходів, розрахованих як на короткострокову, так і на довгострокову перспективу, які б забезпечували розвиток транспортно-дорожнього комплексу  у тісному поєднанні з процесами, що відбуваються у світовій та вітчизняній  економіці, сприяли розвитку продуктивних сил країни, соціальної мобільності  населення.

Таким чином, прискорення вирішення  цих проблем має важливе значення не тільки для транспортної галузі, але і для держави в цілому, ефективного функціонування її виробничої та соціальної сфер, яке значною  мірою забезпечується стабільною і  надійною роботою транспорту. Крім того, збільшується роль транспорту у розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, реалізації геополітичного потенціалу України як транзитної держави.

Отже, одним з основних завдань  є поетапна реалізація міжнародних  вимог щодо застосування до транзитних вантажів більш простого і прискореного режиму їх контролю у пунктах пропуску через державний кордон України, обмеження ставок зборів за здійснення контролю вартості фактичних витрат на його проведення.

Потенційно, транспортна система країни спроможна  забезпечити стале зростання  транзитних перевезень. Проте, невідповідність  показників транзитних перевезень в  Україні міжнародним вимогам  щодо швидкості, неперервності, цілості  вантажів, тарифів і цін на послуги  не забезпечує не тільки їх зростання, а й стабілізації в існуючих обсягах.

З метою подолання зазначених проблем, державна політика у сфері міжнародного транзиту повинна ґрунтуватися на принципах  забезпечення вільного, безпечного і  безперешкодного пропуску товарів, пасажирів і транспортних засобів  територією України, гарантії прав учасників  транзиту, створення належних умов споживачам транзитних послуг та забезпечення ефективної організації логістичних  процесів на транспорті.

 Транзитний  потенціал сприймається фахівцями  як один із основних факторів  забезпечення економічного суверенітету  держави, інструментом гарантування  її безпеки. 

Для залучення додаткових транзитних потоків необхідно запровадити  стандарти якості, сервісу та часу транзитних перевезень, провести інвентаризацію транзитних маршрутів, розробити їхні паспорти та визначити "вузькі місця", ранжувати проекти розбудови міжнародних транспортних коридорів за ступенем їх готовності.

Підсумовуючи, можна сказати, що непрозора  система прикордонного контролю, високі ставки зборів за проведення контролю та пов’язаних з ним операцій, існуюча  процедура контрольно-перевірочних операцій та механізми оформлення документів на транзитні вантажі є одними з основних причин, що призвели до скорочення транзиту вантажів через Україну  і продовжують стримувати його розвиток. Особливо це стосується автомобільних  та контейнерних перевезень.

Крім того, потребує удосконалення  робота з аналізу тенденцій на світових ринках транспортних послуг.

З огляду на це, підвищення ефективності і якості роботи будь-якого транспорту вимагає широкого використання досягнень  науково-технічного прогресу, упровадження передових і вишукування нових, більш прогресивних форм і методів  організації транспортного процесу  і розробки інформаційних систем керування транспортом.

Отже, за умов ефективного управління на транспорті транзитні можливості нашої держави можуть забезпечити  як економічний, так і соціальний її розвиток, так як транспортний комплекс України - це потужний потенціал, який має використовуватися в повному  обсязі для добробуту нашого народу.