Удосконалення відбора показників ефективності інвестиційного проекту

Для кількісного  аналізу інвестиційних ризиків  застосовується ряд методів. Це такі методи: 1. Визначення зони безпеки проекту: якщо критерій, за яким оцінюється ефективність проекту, суттєво перевищує бажане значення, то проект може бути рекомендований до здійснення.

2. Варіювання  вихідних даних (аналіз чутливості  проекту до змін вихідних даних). Тобто, якщо при зміні в реальних  межах вихідних даних, які суттєво  впливають на значення критерію, знак критерію не змінюється, то приймається варіант з найкращим значенням критерію. У протилежному випадку потрібен додатковий аналіз.

3. Аналіз стійкості  критеріїв передбачає розробку  сценаріїв розвитку проектів  в базовому і найбільш небезпечному  варіантах. 

Всі вищезгадані методи кількісного оцінювання проектів не дуже складні, але мають недостатню точність, оскільки не враховують імовірність тих чи інших альтернатив розвитку проектів та ризиків.

4. Метод математичного  очікування критерію ефективності. Припустимо, що критерієм будуть приведені витрати Зij, де j = 1, 2,…, n – номер варіанта, i = 1, 2,…, m – номер альтернативи. [посилання на ресурс: П.В. Круш, В.І. Подвігіна, Б.М. Сердюк, „Економіка підприємства: Навчальний посібник”, 2009, 780 с., с. 292]. Тоді значення приведених витрат можна записати як матрицю:

А математичне  очікування значення критерію для j-го варіанта: , де  - математичне очікування витрат;  - імовірність того, що наступить i-та альтернатива. Найкращим є варіант, коли      .

5. Метод мінімаксного  ризику застосовується для унікальних  великомасштабних проектів. Ми обираємо  той варіант, який нам забезпечує мінімальний з максимальних ризиків R. Min max Rij,

Де  - ризик прийняття неоптимального рішення.

Аналіз чутливості проекту заснований на чисельній  оцінці впливу коливань значень факторів ризику на ефективність проекту. Аналіз стійкості передбачає розробку сценаріїв розвитку проекту в базовому і найбільш небезпечному варіантах [посилання на ресурс: П.В. Круш, В.І. Подвігіна, Б.М. Сердюк, „Економіка підприємства: Навчальний посібник”, 2009, 780 с., с. 292].

Аналіз сценаріїв  розвитку проекту дозволяє оцінити вплив на проект можливої одночасної зміни декількох параметрів проекту і враховує ймовірність кожного сценарію. Метод побудови дерева рішень використовується у випадку невеликої кількості змінних параметрів проекту та ймовірних сценаріїв розвитку процесу.

Імітаційне моделювання  ризиків на базі метода Монте-Карло  включає комплексне використання методів  чутливості й аналізу сценаріїв  проекту. До методів мінімізації  ризиків можна віднести:

• Розподіл ризиків – здійснюється між учасниками проекту і підвищує його надійність. Розподіл ризиків необхідно починати під час підготовки плану проекту і контрактних документів.
• Страхування ризиків використовується в ситуації, коли учасники проекту неспроможні самостійно забезпечити його реалізацію при виникненні того чи іншого ризику.

Резервування  коштів на покриття непередбачених витрат пов’язане з виникненням незапланованих подій. Це можуть бути помилки в розрахунках, упущення або невизначеність, що виникають у ході виконання проекту. Нікому не відомо, коли, де і скільки коштів буде витрачено, поки не відбудеться незапланована подія. Величина і кількість резервів на випадок непередбачених обставин залежать від „новизни” проекту, неточностей в оцінці часу й витрат, технічних проблем, величини змін у масштабі проекту і т. п. Рекомендована зарубіжними фахівцями величина резервів на покриття непередбачених витрат становить 7-12 % від вартості проекту.

3.2. Пропозиції з підвищення  ефективності бізнес-планів

У будь-якого  підприємства, незалежно від середовища його «проживання», можна знайти визначену стратегію виробничо-комерційної діяльності. Стратегія бізнесу - це образ дій, що обумовлює цілком визначену і відносно стійку лінію поводження виробничо-комерційної організації на досить тривалому історичному інтервалі. Такий образ дій складається в рамках визначеної системи принципів, правил і пріоритетів, що обумовлюють обставини місця (де), часу (коли), причини (чому), способу (як) і мети (для чого) дії [23, 102].

Як свідчить практика стратегічного планування, набагато складніше визначити варіанти вибору, чим зробити сам вибір. Класична технологія стратегічного планування взагалі намагається не брати до уваги цю проблему, воліючи будувати свої підходи на базі емпіричних залежностей між кількісними і якісними параметрами бізнесу, з одного боку, і вимірниками ділового успіху, з іншої. Проста декларація системного підходу до стратегічного планування і керування, по суті, нічого не дає, якщо основними науковими принципами при цьому залишаються експертиза й емпіризм. Не применшуючи цінності експертних знань і емпіричних висновків для прийняття стратегічних рішень, необхідно разом з тим чітко розуміти всю їхню обмеженість і суперечливість у рамках системного підходу. Їх зовсім недостатньо для того, щоб пояснити, чому це відбувається, а головне, як можна на це вплинути.

Класичний підхід не розкриває, та й не може розкрити причин як слабості, так і сили підприємства. Про це можна говорити тільки в рамках системного підходу, розглядаючи підприємство як відкриту систему, описуючи відповідним чином її склад, структуру, внутрішні відносини і процеси організації і процеси обміну між організацією і навколишньою її середовищем. Однак, саме в тім, як це зробити і як на основі системного підходу будувати висновки, що мають стратегічне значення для організації, і полягає сьогодні головна методологічна проблема стратегічного планування. Для розробки стратегічних планів необхідно насамперед проаналізувати світовий досвід стратегічного планування. Стратегічні плани мають бути покладені передусім в основу внутрішньої політики соціально-економічного розвитку, причому важливо, щоб вони підкріплювалися і розвивалися галузевими і регіональними програмами. Водночас необхідно, щоб стратегічні плани спрямовували і зовнішньоекономічну діяльність, передбачаючи активну участь уряду як у виробленні, так і у здійсненні відповідної політики. Стратегічний план повинен бути планом прориву, завоювання нових ринків, економічної експансії.

Плани повинні бути робочими, а не лише концептуальними. Потрібен робочий механізм їх послідовної реалізації, який спирався б на відповідну правову основу. Необхідно закріпити законом порядок розробки планів, їх рекомендаційне (індикативне) значення для одних суб'єктів господарювання й обов'язкове для інших (державних структур). Важливою частиною процесу контролю є прийняття рішень по його результатах з метою проведення відповідних заходів. Ці заходи можна запрограмувати для виконання в рамках повсякденного управління. Якщо вони великомасштабні, то їх варто враховувати при стратегічному плануванні. Самостійне значення має зниження витрат, які безпосередньо не пов`язані з економією матеріалів. Це - реалізація постачальницької та збутової діяльності, пошук нових споживачів не тільки на основну продукцію, а й на відходи виробництва тощо. Ці заходи можуть забезпечити істотне зниження загальних витрат.

Слід розглядати такі напрями вдосконалення системи планування: зниження витрат при обгрунтованому зниженні функціональних елементів і (або) функціональність надлишковості окремих елементів; зменшення витрат при збереженні кількості функціональних елементів; скорочення витрат при одночасному збільшенні числа функціональної недостатності окремих елементів; збільшення числа функціональних елементів і (або) зменшення функціональної недостатності окремих елементів при незмінних витратах на утримання апарату управління або при деякому економічно виправданому збільшенні витрат.

В умовах невизначеності використовується теорію ігор. Запропонований підхід дозволяє знаходити оптимальне рішення з розподілу прибутку в довгострокових і короткострокових ситуаціях. Важливим напрямком вдосконалення бізнес планування на підприємстві є розробка планів, із врахуванням інтересів та побажань керівництва і працівників підприємства. Адже, саме вони є основними учасниками виробничого процесу на підприємстві, а отже можуть реально оцінити потужність, перспективи та масштаби майбутнього виробництва. Бізнес планування має включати також фінансові можливості підприємства. Планування діяльності підприємства має бути розроблене під конкретне підприємство, оскільки в більшості випадків на підприємствах беруть за основу бізнес-план схожого підприємства, що є не припустимим. Отже, планування діяльності підприємства потрібно проводити виключно під конкретне підприємство, а не позичати в когось іншого. Проводити планування треба виключно із урахуванням економічних показників підприємства, або можливих фінансових можливостей засновників, із урахуванням технічних можливостей підприємства, його виробничої потужності, асортименту продукції, ринку збуту. Здійснення різного роду планування на підприємстві має обов'язкове застосування інформаційних технологій. Треба розвивати системи, що забезпечують високий рівень масштабовості ведення обліку та захист інвестицій клієнтів, дають змогу повністю звільнитися від помилок, які неминучі при меморіально-ордерній чи журнально-ордерній формі ведення бухгалтерського обліку.

У корпоративних  інформаційних системах, а також  системах із розподіленою обробкою й  збереженням даних Microsoft Excel виступає як стандартний додаток клієнта. Ідеологія обліку ґрунтується саме на аналізі й узагальненні облікових даних, їхньому прогнозі, для цього й необхідні методи математичного моделювання.

3.3. Практика  удосконалення відбора показників  ефективності інвестиційного проекту

    Економічна  сутність методів оцінки ефективності інвестицій та особливості їх використання на практиці інвестиційної діяльності потребує детальних досліджень. Одним  із визначальних факторів забезпечення високої ефективності інвестицій (як реальних, так і фінансових) є удосконалення методичних прийомів визначення економічної ефективності інвестицій для більш об’єктивних результатів оцінки доцільності інвестування..

    Аналіз  методичних принципів оцінки ефективності інвестиційної діяльності на підприємствах промисловості показав, що більшість з них використовують комбінацію двох методичних підходів – статичного (бухгалтерського) або традиційного, що базується на застосуванні показників строку окупності та рентабельності інвестицій та методики ЮНІДО, заснованої на визначення дисконтованих грошових потоків й таких показників ефективності, як чиста теперішня вартість, дисконтований строк окупності, внутрішня норма дохідності, модифікована внутрішня норма дохідності та індекс прибутковості [посилання на ресурс: Г.Л. Куліш, К.В. Кравченко „Удосконалення методики оцінки економічної ефективності інвестиційної діяльності”, Формування ринкових відносин в Україні, № 12, 2009, с. 97].

    Незважаючи на вимоги сучасного ринку до прибутковості інвестування слід відзначити, що використання традиційного підходу до визначення ефективності інвестицій можливе лише на під час попередньої оцінки доцільності інвестування та має відігравати допоміжну роль при виборі напрямів вкладення капіталу. Безперечно, однією з основних переваг дисконтних методів оцінки економічної ефективності інвестиційних проектів є врахування фактору часу при визначенні обсягів грошових потоків, що генерується інвестиційним проектом. Проте, врахування фактору часу лише на основі визначення коефіцієнту дисконтування є недостатнім. З метою отримання більш об’єктивної оцінки привабливості інвестиційних проектів необхідним є корегування отриманих результатів на рівень невизначеності.

    Пропонується  здійснити розподіл методів ефективності інвестиційних проектів залежно від врахування факторів невизначеності. В основу такого розподілу покладено концепцію детермінізму, згідно з якою різноманітні явища розглядаються не випадковими, а скоріше обумовлені дією специфічних причинних факторів, які мають, однак, вірогідний та випадковий характер. Відповідно до запропонованої класифікаційної ознаки існують детерміновані методи оцінки, що базується на оцінці, скорегованій з урахуванням усіх факторів невизначеності, й недетерміновані методи, засновані на оцінці без врахування факторів ризику, інфляції та інших факторів невизначеності оцінки ефективності інвестицій.

      У контексті оцінки інвестиційної  діяльності детермінантами, тобто причинами, умовами та обставинами, що впливають  на ефективність інвестиційного проекту, вважатимемо інфляцію та різноманітні фактори ризику, що залежать, наприклад, від інвестиційного клімату, політичної стабільності, інших зовнішніх умов [посилання на ресурс: Г.Л. Куліш,  К.В. Кравченко «Удосконалення методики оцінки економічної ефективності інвестиційної діяльності», 2009, Формування ринкових відносин в Україні, № 12, с. 97 ]. Формула розрахунку чистої теперішньої вартості , яка широко застосовується не тільки в теорії інвестування, а й багатьма підприємствами на практиці, призводить до значного викривлення результату.

Також можна відзначити, що важливим стає проведення розмежування інвестиційних проектів та формування адекватної сучасним умовам методики оцінки ефективності і відбору інвестиційних проектів на основі системи методологічних принципів [посилання на ресурс: Хавранек П.М. Посібник з оцінки ефективності інвестицій/Беренс В., Хавранек П.М., 2005, 528 с., с.268]. До числа ключових проблем практичного застосування існуючих офіційних методичних рекомендацій відноситься проблема визначення і одиничності внутрішньої норми рентабельності. Проблеми, пов’язані з нею, можна розділити на дві групи: проблеми обчислення показників і проблеми застосування показника. Різні інвестиційні проекти мають внутрішні норми рентабельності, що різко відрізняються, і частка їх може бути визначена по-різному на основі застосування існуючих методик. Внутрішня норма рентабельності не може в загальному випадку служити критеріальним показником при аналізі і виборі інвестиційних проектів [посилання на ресурс: О.В. Липчанська „Аналіз проблем застосування показників ефективності та норм рентабельності в процесі впровадження інвестиційних проектів”, 2009, Формування ринкових відносин в Україні, № 11, с. 37]. Більше того, у тих випадках, коли неможливо використати внутрішню норму рентабельності, неможливо використати і два інших показники – чистий дисконтований дохід та індекс прибутковості. Застосування цих двох показників не компенсує слабкість показника внутрішньої норми рентабельності і може призвести до таких же помилкових економічних висновків, як і при застосуванні. У сучасних умовах представляється найбільш правильним сформувати систему показників не із центром у вигляді внутрішньої норми рентабельності, а із центром у вигляді розрахункової величини рентабельності інвестиційного проекту.