Транснаціональні корпорації та їх роль у сучасних міжнародних економічних відносинах

Країна, що приймає, у цілому виграє від притоку інвестицій. Трудящі і постачальники, що обслуговують нові підприємства, поряд із місцевою владою, що одержують податки, виграють більше, ніж утрачають конкуруючі місцеві інвестори.

Переваги, що несуть за собою  іноземні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Діяльність ТНК змушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи в технологічний процес, що склався, виділяти більше засобів на підготовку і перекваліфікацію робітників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості.

Проте необхідно відзначити, що поряд із позитивними сторонами  функціонування ТНК у системі  світового господарства і міжнародних  економічних відношень, існує і  їхній негативний вплив на економіку  тих країн, де вони функціонують. Спеціалісти вказують на: протидію реалізації економічної політики тих держав, де ТНК здійснюють свою діяльність; порушення законодавства країн перебування. Так, маніпулюючи політикою трансфертних цін, дочірні компанії ТНК, що діють у різноманітних країнах, уміло обходять національні законодавства, укриваючи прибутки від оподатковування шляхом перекачування їх з однієї країни в іншу; установлення монопольних цін, диктат умов, що ущемляє інтереси  країн , що розвиваються[31].

В цілому в країн , що приймають, кілька причин обмежувати потік прямих інвестицій у порівнянні з країною базування (статистичні вигоди перекривають політичні небезпеки).

Слід виділити такі основні  джерела ефективної діяльності ТНК:

• використання переваг володіння природними ресурсами (або доступу до них), капіталом і знаннями;
• можливість оптимального розташування своїх підприємств у різних країнах з урахуванням розмірів їхнього внутрішнього ринку, темпів економічного росту, ціни і кваліфікації робочої сили, цін і доступності інших економічних ресурсів, розвиненості інфраструктури, а також політико-правових факторів, серед яких найважливішим є політична стабільність;
• можливість акумулювання капіталу в рамках усієї системи ТНК, включаючи позикові засоби в країнах розташування іноземних філій;
• використання у своїх цілях фінансових ресурсів усього світу.

Джерелами їх фінансування виступають не стільки головні американські компанії, скільки фізичні і юридичні особи з третіх країн, що приймають. Для цього іноземні філії ТНК широко використовують позики комерційних і фінансових інститутів  держави, що приймає, і третіх країн, а не тільки країн базування материнської компанії; постійна проінформованість про кон'юнктуру в товарних, валютних і фінансових ринків у різних країнах; раціональна організаційна структура, що знаходиться під пильною увагою керівництва ТНК, постійно удосконалюється; досвід міжнародного менеджменту, включаючи оптимальну організацію виробництва і збуту, підтримка високої репутації фірми [19].

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Прямі іноземні  інвестиції і ТНК

Частка американських ТНК у  фонді міжнародних прямих інвестицій знизилася з 50,4% у 1967 р. до 25,9% в 1990 р. У той же час сумарна частка Японії і Німеччини збільшилася  за той же період із 4,0% до 21,6%. Накопичення  іноземних прямих інвестицій німецьких ТНК у 1990 р. досягли 155 млрд. дол..

Японія вийшла нині на перше місце  по інтенсивності щорічного 
вивозу капіталу у формі прямих інвестицій, відкинувши на друге і третє місця відповідно Великобританію і США. За період 1988 - 1990 рр..

         Японія експортувала у формі прямих інвестицій капітал вартістю 126 млрд. дол., не рахуючи реінвестицій іноземних відділень. У ті ж роки іноземні прямі інвестиції Великобританії з урахуванням реінвестицій склали 94 млрд. дол., а США (також з урахуванням реінвестицій) - 72 млрд. Різко зріс річний експорт прямих інвестицій країн, що розвиваються, за рахунок головним чином нових індустріальних країн. Ще на початку 80-х на країни, що розвиваються, припадав усього 1% щорічного вивозу прямих інвестицій, а до 1990 р. ця частка збільшилася до 5%.

Починаючи із середини 20 ст. основна  частина міжнародних прямих інвестицій направлялася в ровинуті країни. Особливо привабливими в цьому відношенні були США і Західна Європа. За останні роки значення регіонів як імпортерів капіталу у формі прямих інвестицій ще більш зросло.

За станом на 31 березня 1991 р. на частку США і ЄС прийшлося 60% кумулятивної суми прямих інвестицій за рубежем японських ТНК, проти 35% десятьма роками раніше [24].

Характерною рисою ситуації в області міжнародних інвестицій в останні роки для Західної Європи і США є вирівнювання їхніх позицій як експортерів та імпортерів прямих інвестицій. У 1990 р. накопичення країн Західної Європи як експортерів приблизно на 13% перевищували кумулятивну суму міжнародних прямих інвестицій у цьому регіоні, тоді як у 1967 р. експортні накопичення перевищували імпортні в 1,5 раза. Експортні накопичення прямих інвестицій США в 1990 р. усього на 7% перевищували суму завезеного капіталу, тоді як у 1967 р. перевищення було майже десятикратним, Японія на декілька десятиліть відстає від США за співвідношенням експорту й імпорту прямих інвестицій. Її експортні накопичення в 1990 р. у 20 разів перевищували імпортні.

      Щодо розширення діяльності ТНК  у сфері послуг спостерігається зниження частки інвестицій у  видобувній  і  обробній  промисловості  базові  галузі. Частка видобувних галузей у іноземних інвестиціях із  промислово  розвинутих країнах зменшилася з 22,7 % у 1970 році до 18,5 % у 1980 році і до 11,  3  % у 1990 році, частка промисловості відповідно - із 45,2 % до 43,8 %,  і  38,7 % тоді як частка сфери послуг зросла з 31,4 % до 37,7 % і 50.1 %.

      Аналогічна картина складається й у структурі іноземних вкладень: у промислово розвинуті країни - у загальній сумі іноземних  інвестицій частка видобувних галузей знизилася з 16,2% у 1970 році  до  9,1%  у 1990  році, промисловості - із 60,2% до 42,5%, тоді як частка сфери послуг зросла з 23,7% до 48,4%; країнах, що  розвиваються  -  у 1980 - 1990 роках  частка видобувних галузей зменшилася з 22,7% до 21,9 %, промисловості - із 54,6% до 48,6%, тоді як частка сфери послуг збільшилася з 22,7 % до 29,5%. Як очевидно в  країнах, що розвиваються,  структура   іноземних   інвестицій змінилася не настільки радикально.

      Однією з причин зменшення частки інвестицій у видобувній  й обробній галузях є відносне зменшення значення сировини в економіці. Тенденція до зниження  в  міру  розвитку   науково-технічного   прогресу   матеріало-   і енергоємністі  готової   продукції протистоїть абсолютному збільшенню виробництва і споживання сировини і  палива. 

        Отже, можна сказати, що ТНК в усе зростаючому ступені перетворюються в двигуни економічного росту, оскільки вони  створюють найкращі умови для розкриття можливостей підприємництва, розвитки  передової технології і росту кваліфікації робочої  сили. Задача  національних  урядів складається в тому, щоб використовувати ці можливості ТНК [28; 29].

 

 

 

2.4. Фінансові  і валютно-кредитні аспекти функціонування  ТНК

Найбільший вплив ТНК має на світовий кредитний ринок і ринок акцій. Вони не тільки активно використовують євродолари як позичальники, але і нарощують їхні резерви, будучи самими помітними власниками депозитів у євродоларах. Що стосується світового ринку акцій, то, по суті, більшість головних на фондових біржах компаній, - це ТНК. Продаючи на іноземних фондових ринках свої акції, випускаючи свої єврооблігації на євроринках і прибігаючи до єврокредитів, ТНК за рахунок цих фінансових джерел можуть фінансувати значну частину своїх капіталовкладень.

Транснаціональні  корпорації перетворилися в найбільш активних учасників світового фінансового  ринку, діючи на всіх його сегментах. Так, будучи головними експортерами й імпортерами товарів і послуг у світі, ТНК стали значними клієнтами на світовому валютному ринку. Хоча комерційні банки і проводять на цих ринках операції у своїх інтересах, основна маса валютних операцій здійснюється ними з доручення своїх клієнтів, насамперед ТНК.

З розвитком  світового господарства на світовому валютному ринку з'явилися нові «чинні особи». Валютний ринок розширився за рахунок міжнародної торгівлі, більш активної участі банків у міжбанківському ринку. Для діяльності ТНК і інтеграційних угруповань знадобилися зміни у валютному режимі. Виник євроринок валют - сукупність операцій із валютами, що виступають на вільному світовому валютному ринку поза країною походження. ТНК і інші міжнародні компанії володіють значними сумами у вільно конвертованій валюті, можуть обміняти їх у будь-який час на будь-яку іншу валюту. Вкласти гроші в банк будь-якої країни. Маса цих грошей величезна, ТНК намагаються вкладати їх у найбільше стабільні валюти і при найменших змінах курсів ці гроші перетворюються в «гарячі». ТНК мають накопичення в різних валютах, це веде їхній ризик до мінімуму [4].

Євродолар, швейцарський франк і німецька марка - це європейські  валюти, але на рахунках банків, що знаходяться  не США, Швейцарії, Німеччини, не на батьківщині  цих валют. Ці гроші швидко переміщаються  з однієї країни в іншу ще й у залежності від розміру процентної ставки і співвідношення курсів. Джерела цих грошей - платежі по експортних і імпортних постачаннях міжнародних підприємств - частіше усього філій і субпідрядників ТНК.

У 80-і роки для послаблення валютних ризиків  були створені декілька механізмів. Наприклад, «своп» - обмін деякої суми грошового капіталу разом із відсотками в одній валюті на відповідну суму з відсотками в іншій валюті. Своп містить у собі чотири моменти:

1. взаємний обмін фінансовими засобами за узгодженим валютним курсом;
2. обмін процентними виплатами, накопиченими за півроку або рік на основі узгодженої суми капіталу і процентної ставки;
3. обернений обмін початкових сум після закінчення визначеного терміну по початкового валютного курсу;
4. відсутність зв'язку з визначеною статтею активу або пасиву (загальний обсяг зобов'язань підприємств не змінюється).

Не слід також  забувати, що хоча курси валют регулюються  на урядовому і міжурядовому рівнях, найбільшою мірою  від валютних ризиків  захищені підприємства ТНК [28].

Одне з головних напрямків діяльності ТНК - вивіз капіталу. Формами вивозу капіталу є прямі і портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш значимими є прямі інвестиції. Їхній глобальний обсяг зріс за період 1982 - 1994 рр. у чотири рази; за цей же період частка глобальних прямих інвестицій подвоїлася, досягнувши 9% в світовому ВВП. У 1996 р. обсяг прямих іноземних інвестицій у світі оцінювався в 3,2 трлн. доларів. Протягом 1986-1995 рр. за темпами росту він обганяв валові вкладення в основний капітал більш, чим удвічі, що свідчить про інтернаціоналізацію національних систем, що збільшується, виробництва.

У 1996 році глобальний обсяг вивозу прямих іноземних інвестицій досяг рівня 350 млрд. доларів і  збільшився в порівнянні з 1995 роком  на 10%. У 1996 році надходження прямих іноземних інвестицій досяг рекордних розмірів у 54 країнах, а їхній вивіз - у 20 країнах. У 1995-1996 рр. частка країн, що розвиваються, у глобальному обсязі інвестицій, що надходять, рівнялася 34%.

Транснаціональні  корпорації мобілізують капітал, використовуючи різноманітні джерела усередині країни і за межею: комерційні банки, місцеві і міжнародні ринки акцій, державні організації і свої власні корпоративні системи у формі внутрішнього прибутку на цілі реінвестування. З урахуванням усіх цих джерел фінансування інвестиції в іноземні філії - інвестиційний компонент міжнародного виробництва - оцінювалися в 1996 році в 1,4 трлн. доларів. З цієї суми лише 350 млрд. доларів, тобто її чверть, фінансувалася за рахунок прямих іноземних інвестицій. З цього випливає, що питома вага міжнародного виробництва також значно вище: в світовому обсязі валових вкладень в основний капітал на іноземні філії припадала приблизно одна п'ята частина. (Цей показник не дозволяє відбити додаткові інвестиції, контрольовані ТНК через різноманітні неакціонерні канали, наприклад, по лінії спілок корпорацій).

Причиною  іноземного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів різноманітних країн із метою забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною. Так, на базі іноземних інвестицій США одержують всі імпортовані країною фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої і залізної руди; Японія - 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди [28].

Капіталовкладення в іноземну економіку - активний спосіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається за рахунок того, що, по-перше, за кордоном створюються нові ринки; по-друге, частина експорту ТНК постійно йде на адресу їхніх іноземних філій, і ця гарантована частка складає понад 1/3 експорту Канади, Німеччини, Франції, Швеції, до 1/2 експорту США.

 

 

 

 

 

 

 

 

2.5. Експансіоністична  діяльність ТНК

     Бурхливий ріст ТНК припадає на період 1960 - 1970 років, коли  наступила

нова фаза в  розвитку монополістичного капіталізму.

      ТНК відносять до категорії міжнародних монополій, відомих уже декілька десятиліть і це не є щось випадкове і довільне. Проте, їхня діяльність істотно  відрізняється  від  монополій,  що  виникнули  у  формі картелів, синдикатів, трестів і т.п. Вони, наприклад, не ставлять за  ціль  формальний поділ сфер впливу і ринків, не діють тільки в сфері обороту. Головна увага приділяється  виробництву,  орієнтації  на  іноземні  філії і збутові підрозділи.

      ТНК являють собою визначену форму прояву більш загальної тенденції -прагнення капіталу до зовнішньоекономічної експансії, пов'язаний  з особливостями самого капіталізму останньої чверті XX сторіччя.

      На ранньому етапі розвитку  капіталізму  переважною  формою  експансії була торгівля  товарами  (товарний  експорт). Наприкінці XIX сторіччя за межами  національних  економік  починає  здійснюватися  експансія  у   формі позичкового капіталу, тобто  здійснюється  експорт  капіталу  для  одержання більш високого відсотка за рубежем,  ніж  це  можливо  усередині  країни.  У іноземній літературі такий експорт називається "портфельними  інвестиціями". Наприклад, значним  експортером  капіталу  на  початку XX сторіччя була Великобританія. У 1913 році понад 90% іноземних інвестицій припадали на портфельні інвестиції. Експорт капіталу в такій формі не дає експортеру право контролю над іноземними промисловими підприємствами.

      Після Другої світової війни  масштаби експорту капіталу за  національні межі зростають, але відбувається це у  формі  прямих  іноземних  інвестицій. Закордонне  виробництво,  що раніше  носило епізодичний  характер, стало значним [18].