Транснаціональні корпорації та їх роль у сучасних міжнародних економічних відносинах

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Фактори розміщення  і причини виникнення ТНК

Економісти велику увагу звертають  на стимули або мотиви, фактори, що спонукають фірми інтернаціоналізувати виробництво. З цього приводу  існують різноманітні і дуже суперечливі погляди. Необхідність залучення іноземних інвестицій економісти пояснюють недосконалістю внутрішнього і зовнішнього ринків, конкуренцією з боку фірм і підприємств, що належать державі, бажанням реалізувати технологічні й організаційні переваги, управлінський і підприємницький досвід, використовувати розбіжності у валютних курсах, забезпечити доступ до джерел сировини і т.д.

Англійський економіст П. Баклі  і М. Кассон у 1976 р. спробували на основі виділення певних класифікаційних  ознак, що враховують інвестиційні стимули підприємств, створити свою теорію інтернаціоналізації виробництва. Ці автори вважають, що ухвалення рішення про іноземні інвестиції залежить від балансу між чотирма групами факторів, що вони визначають як:

- фактори, специфічні для даної галузі промисловості (характер продукції, структура ринку, масштаби виробництва);

- фактори, специфічні  для регіону  (розмір території, транспортні  зв'язки, культурні особливості і  традиції);

- фактори, специфічні для нації  або держави (тобто політичні фактори, податкове і фінансове законодавство й ін.);

- фактори, специфічні  для фірми  (управлінський і виробничий досвід).

Теоретичний аналіз показує, що  інвестори  успішно за межами ТНК володіють  одним або кількома конкурентними  перевагами в порівнянні з фірмами країн , що приймають. У той же час ТНК намагаються розмістити свої капітали в країні, що має порівняльні переваги у визначеній галузі виробництва, або має широкий ринок.

Група вчених на чолі з Дж. Діболдом виділяє сім факторів, що на їхню думку, у найбільшій мірі сприяли в 1950-70 рр.. (період інтенсивного росту ТНК) перетворенню окремих національних компаній у ТНК [7].

Варто підкреслити, що зазначені фактори відбивають спонукальні мотиви великомасштабного  підприємництва взагалі.

На Західну Європу припадає основна маса інвестицій, вкладених в обробну і наукомістку промисловості, тоді як у країнах Латинської Америки, Азії й Африки іноземний капітал зосереджений головним чином у видобувних галузях. Важливо враховувати і структурний чинник. Справа в тому, що паралельно з розширенням експансії корпорацій відбувався процес їх структурного “дозрівання”. Якщо на початковій стадії вивозу капіталу він вкладався головним чином у видобувні галузі промисловості, у пошуки джерел сировини, особливо нафти, то в міру процесу “дозрівання” структура капіталовкладень змінювалася - велика частина інвестицій направлялася в обробну і наукомістку галузі [1].

Тому причини виникнення транснаціональних  корпорацій дуже різноманітні, але  усі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, розбіжностями в податковому законодавстві.

Переваги очевидні для усіх, тому їх можна розглядати як причини, у результаті яких транснаціональні корпорації так активно розвиваються:

- можливості підвищення ефективності  і посилення конкурентноздатності, що є загальними для всіх  значних промислових фірм, що  інтегрують у свою структуру  постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільчі і збутові підприємства.

- недосконалість ринкового механізму  в реалізації власності на  технології, виробничий досвід і  інші так називані «невловимі  активи», у першу чергу управлінський  і маркетинговий досвід, що змушують фірму ринутися зберігати контроль над використанням своїх невловимих активів.

У рамках транснаціональних корпорацій такі активи стають мобільними, спроможними  до переносу в інші країни і зовнішні ефекти використання цих активів  не виходять за межі транснаціональних корпорацій.

- додаткові можливості підвищення  ефективності і посилення своєї  конкурентноздатності шляхом доступу  до ресурсів іноземних держав (використання більш дешевої або  більш кваліфікованої робочої  сили, сировинних ресурсів, науково-дослідного потенціалу, виробничих можливостей і фінансових ресурсів  країни , що приймає ,);

- близькість до споживачів продукції  іноземної філії фірми і можливість  одержання інформації про перспективи  ринків і конкурентного потенціалу  фірм   країни , що приймає. Філії транснаціональних корпорацій одержують важливі переваги перед фірмами  країни , що приймає , у результаті використання науково-технічного й управлінського потенціалу материнської фірми і її філій.

- можливість використовувати у  своїх інтересах особливості державної, зокрема, податкової політики в різноманітних країнах, різницю в курсах валют і т.д.;

- спроможність продовжувати життєвий  цикл своїх технологій і продукції,  скидаючи їх у міру застарілості  до іноземних філій і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів у материнській країні на розробці нових технологій і виробів;

- за допомогою прямих інвестицій  фірма одержує можливість перебороти  різного роду бар'єри на шляху  впровадження на ринок тієї  або іншої країни шляхом експорту. Стимул для прямих іноземних інвестицій часто створюють національні тарифні бар'єри.

Так, у 60-х роках, значний потік  інвестицій із США в Європу був  породжений тарифами, установленими Європейським економічним співтовариством. Замість експорту готової продукції, транснаціональні корпорації створили виробництво в країнах ЄЕС, таким чином, обыйшовши їхні тарифи [20].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        1.3. Структура і типи ТНК

За організаційною структурою транснаціональні корпорації, як правило, являють собою багатогалузеві концерни. Головна материнська компанія виступає оперативним штабом корпорації. На базі широкомасштабної спеціалізації і кооперування вона здійснює техніко-економічну політику і контроль над діяльністю іноземних компаній і філій.

Останнім часом у структурі  транснаціональних корпорацій відбуваються істотні зміни, головні з яких пов'язані із здійсненням так  званої комплексної стратегії.

Стратегія транснаціональних корпорацій заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання в цілому.

Регіональні системи управління  розділяються на три основні види:

- головне регіональне управління , відповідальне за усі види діяльності ТНК у відповідному регіоні. Вони наділені всіма правами по координації і контролю діяльності усіх філій у відповідному регіоні (наприклад, головне регіональне управління  американського концерна «General motors» по координації діяльності філій в Азії й Океанії розташоване в Сінгапурі);

- регіональне виробниче управління , що координує діяльність підприємств по лінії направлення продукту, тобто по відповідному виробничому ланцюжку. Таке управління  відповідає за забезпечення ефективної діяльності відповідних підприємств, безперебійне функціонування всього технологічного ланцюжка, підпорядковане безпосередньо головному регіональному керуванню ТНК. Вони націлені на розвиток ефективних видів виробництва, нових моделей і товарів (наприклад, корпорація «Hewlett-Packard» на початку 90-х рр. із цієї причини перемістила свої виробничі управління лідируючих продуктів із США в Європу);

- функціональне регіональне управління  забезпечуює специфічні види діяльності ТНК: збут, постачання, обслуговування споживачів після продажу їм товару, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи і т.д. Це управління  відповідальне за результати діяльності усіх відповідних структур у регіональному або глобальному плані.

  Виділяють такі типи транснаціональних корпорацій:

- горизонтально інтегровані корпорації з підприємствами, що випускають велику частину продукції. Наприклад, виробництво автомобілів у США або мережа підприємств «Fast Food».

- вертикально інтегровані корпорації, що об'єднують при однім власнику і під єдиним контролем найважливіші сфери у виробництві кінцевого продукту. Зокрема, у нафтовій промисловості видобуток сирої нафти часто здійснюється в одній країні, рафінування - в інший, а продаж кінцевих нафтопродуктів - у третіх країнах.

- диверсифіковані транснаціональні корпорації, що містять у собі національні підприємства з вертикальною і горизонтальною інтеграцією. Типовим прикладом корпорації такого типу є шведська корпорації Nestle, що має 95% свого виробництва за рубежем і зайнята ресторанним бізнесом, виробництвом продуктів харчування, реалізацією косметики, вин і т.д. Число таких компаній в останні роки швидко росте [5].

       Проводити  успішну  стратегію  глобальних  операцій,  бути  лідером  у багатьох галузях виробництва,  сфері  послуг,  носієм  передових  технологій багато в чому дозволяє й організаційна структура ТНК. Для ТНК характерна трьохрівнева організація:

     • головна компанія;

     • підконтрольні філії;

     • конкретні підприємства.

      Головна  компанія, як правило складається  з холдингової  й  оперативноїкомпанії.  Холдиногова  компанія  -  компанія власниця  контрольного  пакета акцій дочірніх товариств THK. Оперативна компанія -  компанія, що здійснює загальностратегічне  керівництво, фінансове, бухгалтерське  планування, наукові дослідження, розробки, ведення статистичного урахування, зв'язку з громадськістю.

      Підконтрольні  підрозділи тісно прив'язані до головної  компанії  у виробничому і технологічному спектах - це:

      1.  філії і відділення,  що не мають юридичної і фінансової самостійності;

      2.  дочірні акціонерні  товариства,  що є юридичними  особами,   що зберігають певну  незалежність  у  фінансово-господарській  і  дослідницькій діяльності.

      Третій  рівень - це конкретні підприємства - первинні ланки організаційної  структури  ТНК, що займаються виробничою, збутовою, обслуговуючою, фінансово - кредитною, науково-дослідною діяльністю [5].

           Отже, підводячи підсумок  вищевикладеному, слід сказати, що, хоча і зроблена   велика  робота щодо дослідження визначення ТНК, проте проблема самої дефініції залишається, вона пов'язана з тим, що насамперед необхідно  розділити поняття  "багатонаціональна" і "транснаціональна" корпорація. На практику це, звичайно, здійснити дуже і дуже важко. Але існуючий рівень аналізу владно потребує це  зробити.  Мультинаціональні  або багатонаціональні корпорації - це  такі  корпорації,  що  здійснюють  певну діяльність в інших країнах, але вона не робить  якісно  великого  впливу  на індустріалізацію й інші  процеси, насамперед  політичні й економічні, що протікають у цих країнах. Транснаціоанальні   корпорації – це такі підприємства, діяльність яких носить наднаціональний, наддержавний  характер і ведуть до створення і управління  зв'язків, що робить дуже активний  вплив на процеси, що протікають в інших країнах.

Причини виникнення транснаціональних корпорацій дуже різноманітні, але усі вони в тій чи іншій мірі пов'язані з недосконалістю ринку, існуванням обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, монопольною владою виробників, валютним контролем, транспортними витратами, розбіжностями в податковому законодавстві.

Стратегія транснаціональних корпорацій заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а  для об'єднання в цілому.

 

 

 

Розділ ІІ

Особливості розвитку ТНК в сучасних міжнародних відносинах

2.1. Вплив  НТР на ТНК

       Відмічаючи новітні тенденції в  розвитку ТНК, можна виділити  вплив науково-технічного прогресу, інноваційну  діяльність,  прискорений  розвиток продуктивних сил, здійснюваний ними. В останні роки відпала необхідність у надвеликих підприємствах  на  територіях  окремих  держав,  розрахованих  на всесвітній  ринок.      З'являється можливість створювати підприємства, що випускають ту саму продукцію за однією і тією ж технологією  в  ряді  країн. Уніфікувати виробництво  в  міжнародному  масштабі  й  організувати  спільне виробництво з підприємствами, що знаходяться в різних точках земної  кулі  і які мають різноманітне національне походження [12].

      Результатом НТР стала сучасна техніка, що дозволяє  об'єднувати підприємства,  що спеціалізуються на виробництві  різноманітних   видів продукції, але пов'язаних виробничими зв’язками в рамках однієї корпорації. Раніше такі підприємства  належали різним фірмам або були просто самостійними комерційними одиницями. Тепер, вони, підпорядковуючись одній ТНК є складовими частинами загального міжнародного виробничого комплексу.

      Важливими досягненнями нового  етапу НТР останньої третини  XX  століття є також розвиток електроніки, інформатики, біотехнології, виробництва  нових композитних матеріалів. У цих умовах  змінюються  місцями "матеріальний" і "інтелектуальний" фактори виробництва. Так, на складання електронних схем сьогодні 2% витрат йде на первинні  матеріали, а 98% на кваліфіковану працю.    Нарешті, розвиток супутникового зв'язку, новітніх транспортних засобів і комунікацій формує своєрідний механізм спрямування інформації,  що дозволяє підтримувати постійний зв'язок із будь-якої точки світу і сприяє розвитку  міжнародних мереж підприємств, пов'язаних між собою єдиним виробничим процесом. Знаходячись у різних країнах, вони можуть  управлятися з одного  центру  і по єдиному плану. Миттєво отримана інформація про виробництво, збут, рентабельность і т.д. на всіх ділянках за допомогою  ЕОМ, що перемінили вже п'ять поколінь, і сучасних засобів оптичного і  космічного зв'язку сприяє прийняттю вчасного  рішення  про  коригування  в  глобальному масштабі.