Тіньова економіка в Україні

-корумпованість  органів влади.

- непрозорість, складність і непередбачуваність  оподаткування, в тому числі так звана «конфіскуюча» частина, при якій бізнес повинен платити стільки, скільки з нього вимагають, а не по закону;

- на час кризи  топ-менеджмент компаній віддає  перевагу акумулювати грошові ресурси шляхом мінімізації виплат податків і зборів для забезпечення діяльності компаній в таких умовах.

Також, результати дослідження показали, що майже половина (48,5%) всієї української тіні приходиться на приховану економіку (незареєстроване виробництво дозволених товарів і вивід частини діяльності в тінь з ціллю ухиляння від податків). В грошовому  вираженні іі об’єм складає 203 млрд. грн. Більша частина тіні в цьому секторі формується в результаті діяльності компаній по мінімізації оподаткування.

Слідуюча по об’єму – кримінальна економіка (торгівля і виробництво заборонених товарів, наркотиків, зброї, проституція, контрабанда, шахрайство, відкати, рейдерство). Її частка , згідно середній оцінці, складає 27,3%. Це означає, що за 2009 р. «темні» особи напрацюють майже на 115 млрд. грн. Тут безперечним лідером являється корупція: її вклад в кримінальній економіці складає більше 50%.

На останньому місці – неформальна економіка (надання послуг фізичними особами без будь-якої реєстрації, здача нерухомості в оренду, продаж сільгосппродукції з власних присадибних ділянок), її частка-24,1%. З допогою цієї нехитрої економічної діяльності українці щорічно заробляють біля 100 млрд. грн.

Наслідки кризи

     Сьогодні  потрібні серйозні зміни податкової та економічної політики, удосконалення  законодавства. Проблема тіньової економіки  – це складова частина проблеми економічної безпеки в Україні. Розростання масштабів тіньової економіки, надзвичайно тісне її злиття з офіційною економікою, інтригування ділків тіньової економіки у міжнародних масштабах, координація їх діяльності у здійсненні зовнішньоекономічних, банківських операцій, у сфері приватизації сприяють ресурсному, фінансовому, технологічному знекровлюванню економіки України, посилюють її і так надмірну залежність від поставок не тільки критичного імпорту, позбавляють внутрішніх джерел нагромадження. Сьогодні потрібні серйозні зміни податкової та економічної політики, удосконалення законодавства. За даними опитувань, до 40% молоді у великих містах і прикордонних регіонах зайнято в тіньовій економіці. Майже для 2,5 млн. громадян України тіньова економіка є основним джерелом прибутків. По оцінках Національного банку України, поза офіційною сферою грошового обігу знаходиться більш 15 млрд. дол. США, що обслуговують потреби "тіньового сектора". Самий цей сектор (до 50% ВВП) по розмірах можливо зрівнювати з "офіційною економікою". Необхідно відмітити, що всі цифри, які використовуються у якості параметрів тіньової економіки, отримані методом непрямих оцінок, тому не варто дивуватися різночитанням. Деякі спеціалісти навіть підтверджують, що у тіньовому секторі задіяно практично все населення України - завдяки масштабам позабанківського обігу коштів, відхиленню від сплата податків і зборів, корупції і т.п.

4. Перспективи і методи боротьби з тіньовим сектором в Україні.

     Відповідно  до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», тінізацію  національної економіки визнано  однією з загроз національним інтересам і національній безпеці України в економічній сфері.

     Оскільки  розквіт тіньової діяльності в Україні  залишається однією з ключових проблем  соціально-економічного розвитку, її розв’язання  має стати об’єктом скоординованих зусиль усіх гілок державної влади, науковців, інститутів громадянського суспільства.

     Украй важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними  системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелів грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів гривневої та валютної маси, який не підпадає під регулювання засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальних інструментів, марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; втрата потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, витік ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку через недостатній розвиток інвестування та неефективне відтворення людського капіталу.

     Отже, поширення тіньової економіки призводить до різкого зниження ефективності державної політики, утруднення, а подекуди – й унеможливлення регулювання економіки ринковими методами, із застосуванням інструментів грошово-кредитної та податкової політики. Це зумовлює необхідність звернення органів виконавчої влади до адміністративних інструментів регулювання, що, у свою чергу, складає підґрунтя для поширення корупції, а також гальмує процес розвитку ринкової економіки України, перешкоджає просуванню до членства у міжнародних організаціях.

     На  мікрорівні негативні наслідки тінізації економіки виявляються у звуженні можливостей суб’єктів господарювання до захисту їхніх прав власності та умов конкуренції через прозорі легальні механізми, в тому числі – передбачені міжнародними економіко-правовими нормами. Це пов’язане як з широким застосуванням самими цими суб’єктами тіньового інструментарію забезпечення власної конкурентоспроможності (отримання невиправданих податкових пільг чи інших преференцій, приховування частини прибутку, використання тіньової зайнятості, прихованих схем постачання й реалізації, тощо), так і з використанням такого інструментарію фірмами-конкурентами, що створює для компаній, які працюють легально, невигідні конкурентні умови.

     Водночас  багатоаспектність та розгалуженість виявів тінізації свідчить про безперспективність методів лише «симптоматичної» протидії тінізації у вигляді посилення контрольно-каральних функцій держави. Адже основними чинниками тінізації української економіки стали: висока витратність та низька рентабельність ведення бізнесу, обтяжлива податкова система, в якій фіскальна функція відіграє визначальну роль, знецінення вартості робочої сили, вузькість внутрішнього ринку та недорозвиненість ринкових регуляторів визначення ціни ресурсів та чинників конкурентоспроможності, нездатність держави забезпечити транспарентні умови діяльності та гармонізувати економічні інтереси суб’єктів економіки.

     Зосередженість  інституційних реформ лише на зміні  форми власності, тим часом як формування інститутів соціального  партнерства, захисту інтересів  бізнесу та цивілізованого лобізму відбуваються надто повільно,  
призвела до того, що зростання потужності приватних економічних суб’єктів у несприятливих умовах супроводжувалося їхньою схильністю до забезпечення власної економічної безпеки за рахунок механізмів тіньової економіки. Отже, значною мірою звернення до тіньових операцій є засобом економічного виживання у несприятливому макроекономічному середовищі. У цьому контексті тіньова економіка може розглядатися як певний стабілізуючий чинник, який компенсував неефективність державної економічної політики.

     Виходячи  із вищезазначеного, можна зробити  висновок, що пріоритетним та принципово важливим напрямом сучасної економічної  політики держави є детінізація  економіки. При розробці стратегії  детінізації слід враховувати наявність досить широкої бази зацікавленості у збереженні існування тіньової економіки серед:

     – самих суб`єктів тіньової економіки, які, нагромадивши значні капітали, зацікавлені у подальшому розвитку свого бізнесу, проте не мають правових умов і, часто, економічної зацікавленості в їх виведенні в офіційний сектор економіки;

     – легальних підприємців, які вважають за доцільне частково здійснювати операції поза межами чинного законодавства з метою оптимізації витрат, уникнення фіскального тиску та збільшення доходності бізнесу;

     – пересічних громадян, які змушені поповнювати власні доходи за рахунок тіньової сфери через низький рівень офіційного доходу;

     – представників керівництва частини державних підприємств, які, скориставшись фактичною безконтрольністю використання держвласності, перевели юридично державні виробничі ресурси під фактичний приватний контроль, що зробило державну власність джерелом доходів тіньового сектору, призвело до різкого зниження ефективності державних підприємств;

     – частини державних службовців різного рівня, насамперед – у місцевих органах влади та силових структурах, які отримували зиск від корупційних дій, зумовлених здійсненням тіньових операцій.

     Зволікання  із впровадженням у попередні  роки дієвої політики детінізації економіки, яка б передбачала «м’яку» модель адаптації некримінальних тіньових капіталів до діяльності у легальній економіці та відокремлення бізнесу від влади, обумовило значне загострення проблем, пов’язаних з детінізацією економіки, після зміни влади. Оскільки сфера тіньової економіки зберігатиме привабливість доти, доки не буде створено умови належної прибутковості діяльності в офіційній сфері, на нашу думку, слід очікувати намагань зберегти контакт місцевих ділових та управлінських еліт з метою збереження усталених схем тіньових економічних операцій, в тому числі – шляхом зрощування бізнес-структур з новими структурами місцевої влади. Ця загроза посилюється внаслідок призначення в ході зміни влади на керівні посади значної кількості осіб, близьких до підприємницьких структур, які часто не мають належних навичок управлінської діяльності.

     Важливими загальними чинниками детінізації  економіки є:

     –  визначення чіткого курсу економічних перетворень з артикульованими прозорими стратегічними пріоритетами;

     –  деполітизація економіки, введення підконтрольності та відповідальності влади;

     –  встановлення в Україні сприятливого економіко-правового клімату  для розвитку національного підприємництва та відновлення стійкого економічного зростання;

     –  обмеження монопольної поведінки в усіх сферах економічної діяльності;

     –  запровадження відкритого діалогу органів державної влади з представниками суб’єктів господарювання.

     Важливим  чинником детінізації економіки  має стати продовження широкомасштабної податкової реформи, спрямованої на зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, заохочення інвестиційної діяльності та нагромадження амортизаційних фондів підприємств, мінімізацію витрат на виконання й адміністрування податкового законодавства.  

     Поряд з загальним поліпшенням підприємницького середовища внаслідок дерегулювання  та зниження фіскального навантаження суб’єктів господарювання, має бути вжито комплекс спеціальних заходів, які стимулюватимуть детінізаційні процеси. Необхідно також запровадити на певний перехідний період політику амністії по відношенню до тіньового некримінального капіталу через відкриття йому шляхів для легального інвестування. Це потребуватиме прийняття Закону «Про легалізацію коштів, отриманих некримінальним шляхом» з відповідним врегулюванням процесу та умов легалізації та гарантій непереслідування суб’єктів легалізації. Додатком до Закону має стати Програма заходів щодо легалізації тіньового капіталу.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

     Проведене курсове дослідження дозволило  сформувати ряд висновків.

     1. Тіньова економіка являє собою  складне суспільно-економічне явище,  пов’язане з незаконним привласненням  особою або групою людей частини  створеної вартості або частки  майна через різні спотворення об’єктивної інформації про рух грошових коштів та матеріальних цінностей, спотворення даних первинного обліку для заплутування джерел походження доходу, а також через організацію та реалізацію методом лобіювання відповідних законодавчих норм і нормативів, схем корисливого перетікання капіталів, здійснення яких не підлягає під кримінальну відповідальність, але зумовлює матеріальні втрати державних або підприємницьких структур, або окремих громадян. 

     2. Тіньова економіка функціонує  поряд з легальною економікою. Певний її рівень притаманний кожній країні у світі (10−15 % від ВВП). Водночас наявність тіньової економіки суперечить державному устрою та закону. Структурними складовими тіньової економіки є: кримінальна діяльність, неформальна та фіктивна діяльність. Причини виникнення тіньової економіки можуть бути класифіковані за часом, тобто мати короткострокове, середньострокове та довгострокове джерела утворення. Збільшення рівня тіньової економіки до 40−50 % ВВП є критичним, а за оцінками багатьох експертів рівень тіньової економіки в Україні становить близько 50 %.

     3. Негативними наслідками існування  тіньової економіки є: скорочення  податкових надходжень до бюджету  та фінансування інноваційно  важливих та стратегічних напрямів  розвитку держави, погіршення умов існування соціального сектора країни; „втеча” капіталу за кордон, скорочення обсягів офіційного виробництва, вивільнення працівників, поглиблення некерованості економічними процесами, збавлення міжнародного престижу країни, довіри інвесторів як зовнішніх, так і внутрішніх тощо. Найголовніший негативний чинник тіньової економіки – викривлення умов функціонування підприємств.

     4. Вилучення фінансових ресурсів з реальної економіки і спрямування значної частини за межі країни в умовах напруженості бюджетного фінансування і наявності значного державного боргу (як внутрішнього, так і зовнішнього) становить серйозну проблему для економічного розвитку. Реальним виявом такого стану є скорочення прибутковості реального сектора навіть в умовах розширення його масштабів останнім часом. Такий стан зумовлено тим, що сьогодні існують цілком легальні засоби зменшення фінансового результату і, навіть, утворення збитку, внаслідок чого постійно збільшуються розміри неплатежів, значна частина яких за терміном давності списується без проведення відповідних компесаційних санкцій. За такої практики формуються фінансові потоки, які розділяють одержані реальні доходи на легальні (мінімально потрібні для продовження виробничого процесу) і тіньові (що формуються без обмежень на приватних рахунках).