Тіньова економіка в Україні

     Вивчення  причин тіньової економіки в Україні  дозволило встановити, що на її поширення  впливали:

     1) короткострокові чинники (прорахунки  в реформуванні відносин власності; фіскальний тиск; відсутність стабільного й ефективного законодавства; відставання правового поля від практики здійснення тіньової діяльності; низька платоспроможність населення; нерозвинена ринкова структура);

     2) середньострокові чинники (деформованість структури виробництва; висока витратомісткість виробництва; надмірне втручання держави в економічні процеси, монополізм влади і її майже повна безвідповідальність; низький рівень розвитку продуктивних сил і конкурентоспроможності вітчизняних товарів; низькі стандарти якості життя людей);

     3) довгострокові чинники (тривала  ізольованість української економіки  від розвинутої світової і  відсутність адаптаційного періоду  входження в світогосподарську  економічну систему; відсутність  у підсвідомості людей демократичних традицій, які формуються десятиліттями і впливають на так зване чесне підприємництво, виконання своїх обов’язків перед державою; історичні традиції народу, формування патерналістичної ідеології реалізації соціальних відносин, висока залежність народу від державної політики; відсутність механізмів відповідальності влади за дії або бездіяльність у разі порушення національних інтересів держави)  

Розділ 2. Аналіз розвитку тіньового сектору  вУкраїні.

Значні обсяги тіньової економіки зменшують надійність офіційної статистики (рівень безробіття, доходи, видатки), тому, програми та окремі заходи з боку влади, побудовані на таких хибних даних можуть не мати високої ефективності або втратити її взагалі.

З усіх сторін виходить, що влада повинна боротися з "тінню", а для цього потрібно хоча б точно оцінювати рівень цього негативного явища.

В Україні таку функцію покладено на Мінекономіки і, слід зазначити, що це відомство на власному офіційному сайті інформує громадськість про загальний  стан економічної безпеки та рівень тіньової економіки включно. Але необхідно визнати, що відомчі розрахунки викликають певну недовіру. Чому? Можна зробити висновки з цієї таблиці [17]. (див. додаток 2) 

Помітно, що державний  оптимізм стосовно економічних загроз з боку тіньових операцій значно зріс у 2008р. Тоді він навіть коливався нижче критичної відмітки у 30-відсотковій межі й це може бути окремою темою для роздумів щодо розуміння урядом економічних реалій.

Помітно також, що у період з 2003 до 2007рр. показник тінізації економіки у один й той же рік не співпадає сам із собою. Наприклад, розбіжність 2003 року становить 11 відсоткових пунктів, у 2004 році - 8; 2005року - 4; 2006 - 5. Це свідчить про те, що навіть у такому простому питанні, як підготовка звітних документів, у чиновників немає чіткості.

Хоча підрахунок обсягів тіньової економіки є  непростим завданням, оскільки, тіньові  дільці не зацікавлені у декларуванні власних доходів, а держава, що уражена  корупцією, не має бажання витягати їх з тіні, при цьому існують ефективні методи оцінки, які спираються на дані про витрати робочої сили, обсяги готівки, електроенергії, вантажоперевезень тощо.

Декілька останніх досліджень засвідчують, що країни із складним регуляторним полем мають  значну за обсягами тіньову економіку. Так, експерти, що проаналізували стан справ у 84 країнах з перехідною економікою, стверджують, що підвищення на один пункт індексу, який оцінює жорсткість регуляторної політики у тій чи іншій країні, призводить до 10-відсоткового збільшення обсягу тіньової економіки.

Спробуємо застосувати  це припущення для України. Індекс свободи  українського бізнесу 2002 року за даними Нeritage становив 55 а у 2007 році - 44 (погіршення  на 11 пунктів індексу).

ВВП України  у 2002р. дорівнював 229 мільярдів доларів. Якщо припустити, що обсяг тіньової економіки у цей рік становив 45% від ВВП, використовуючи дані Мінекономіки, які на цю дату приблизно співпадають з міжнародною оцінкою, ми отримуємо 103 мільярди доларів.

Негативний вплив  від погіршення регуляторного середовища з 2002 по 2007 роки, як було зазначено, становить 11 пунктів і дає зростання на 110% для обсягу тіньового сектору. Використовуючи ці дані, визначаємо, що 2007 року обсяг тіньової економіки становив приблизно 216 мільярдів доларів і, відповідно, 60,2% ВВП України (2007 року ВВП України становив 359 мільярдів доларів).

Дослідження професора  Фрідриха Шнайдера (університет Лінц, Австрія), яке було проведено 2007 року з використанням методів DYMIMIC та Оцінки грошового обігу, свідчать, що Україна 2004 року мала тіньову економіку в обсязі 54,9%, а у 2005 - 55,3% ВВП. Тому, оцінка у 60% ВВП для 2007 року, що наведена вище, не виглядає фантастичною [17].

Також, приймаючи  за серйозний фактор впливу на тіньовий сектор як рівень готівки поза банками  в Україні, отримуємо додатковий аргумент для підтвердження гіпотези про зростання "тіні". (див. додаток 3)

Суттєве зростання  цього показника, як свідчать дані НБУ, відбулося у 2007 та 2008 роках. Так, 2008 року, у порівнянні з 2005 роком готівка поза банками в Україні збільшилась у 3,1 рази! І не потрібно багато розповідати про те, на що витрачається готівка в нашій корупційній країні.

Високий рівень тінізації української економіки підтверджується також показником обсягу використання готівки у розрахунках. Серед східноєвропейських країн Україна посідає перше місце за обсягом готівки в обігу щодо ВВП. (див. додаток 4) 

 Аналогічна  ситуація стосовно рівня тіньового  сектору спостерігається на теренах  колишнього Радянського Союзу.  Так, за розрахунками Шнайдера  у 2005 році цей показник у Азербайджані становив 59,4% від ВВП, Вірменії - 47,6%, Білорусі - 50,8%, Казахстані 44,6%, Киргизії - 40,6%, Молдові 49,1%, Росії - 47,3%.

До речі, і  офіційна статистика може запропонувати  багато цікавих цифр щодо масштабів  фінансових потоків, які проходять поза бюджетом України.

 За даними  НБУ, сальдо купівлі готівкової  іноземної валюти фізичними особами  сягнуло 25,6 мільярда доларів.  Це лише обсяг валюти, придбаної  за гривню. Для об'єктивнішої картини  слід враховувати ще й поточні трансферти заробітчан, які складають 3 мільярди доларів щорічно. (див. додаток 5). За неофіційною інформацією, частина цієї іноземної готівки згодом покидає країну. У зв'язку з цим офіційна статистика не дає повної оцінки кількості доларів на руках.

Імовірно, загальна сума накопичених готівкових доларів населенням перевищує обсяг валютних резервів країни, котрих залишилося близько 14 мільярдів доларів, якщо не враховувати кредит МВФ, який треба повертати у 2012-2013 роках.

Проблема тіньової економіки та корупції в Україні, скоріше за все, вже не є якимось тимчасовим негараздом, скоріше - це вагома частка системи державного управління, без якої навряд чи буде існувати офіційна економіка держави. Тому обрахування показників до 30-відсоткового критичного рівня виглядає як намагання приховати поганий діагноз

Наведений приклад  пострадянських країн - це також свідчення  того, що Україна, з її рівнем корупції, навряд чи змогла відірватися від  свої сусідів на 15% чи 20% і досягнути  такого показника, як оприлюднює Мінекономіки.

При цьому Україна, здається, бореться на державному рівні  з тінізацією всіма доступними методами. Щороку зростає кількість представників  державного апарату управління. На кінець 2008 року у цьому секторі  працювало 626,9 тисячі осіб, що на 10% більше, ніж у 2005 році [18].

Середня заплата  у даному сегменті начебто невисока: 2 512 гривень, і все ж вона вища, ніж в середньому в Україні. Її ріст не поступався середньому росту  номінальної зарплати в Україні  за останні роки. (див. додаток 6)

Основними сферами, де тіньова економіка в нашій країні мала найбільше поширення за даними Мінекономіки у 2007 році були:

- сільське господарство (48,7% від валової доданої вартості (ВДВ) галузі);

- будівництво  (35% ВДВ) за рахунок корупційних  та непрозорих схем розподілу земельних ділянок під будівництво, зростання цін на будівельні матеріали, наявність значної кількості фірм-посередників);

- видобування  вуглеводів (33%);

- деревообробка  (28%);

- сфера діяльності  з нерухомістю (26%);

- торгівля автомобілями (19%);

- легка промисловість  (19%);

- нафтопереробна (19%);

- рибна промисловість  (18%);

- хімічна (18%);

- оптова торгівля (13%).

По результатам  дослідження проведеним Газетою «ДЕЛО» в 2009 р. об’єм тіньової економіки перебільшить 400 млрд. грн.

Частка тіні в вітчизняній економіці становить 45,4 % від розміру офіційного ВВП. Такі результати показала експертна оцінка, проведена «ДЕЛОМ» [8].

По результатам  дослідження були визначені інші параметри прихованої української економіки. Деякі з них мають особливу цінність, так як до цього не публікувались.

Ось яку інформацію про приховану частину економіки газета вперше опублікувала:

- самим тіньовим  сектором української економіки  серед легальних видів діяльності, виявилась торгівля – рівень  тінізації тут досягає 50 % від розміру офіційного ВВП, сформованого в цьому секторі. Офіційно працівники прилавка і кассового апарата створили за перші 6 місяців 2009 р. 64 млрд. грн. добавленої вартості (ВВП), відповідно, продавці принесли тіньовій економіці України близько 32 млрд. грн..

- слідуючим по  рівню тінізації йдуть сектори будівництва і торгівлі нерухомостю. Там в тіні 37 % діяльності. В грошовому вираженні це біля 7,4 млрд. грн.

- третє і четверте  місце по непрозорості посідають  фінансовий сектор і сільське  господарство. В цих галузях приховано 27 % діяльності. Однак в абсолютних цифрах фінансисти набагато випереджують аграріїв. Перші принесли в тіньовий ВВП за перше півріччя 10 млрд. грн., тоді як другі- тільки 4,4 млрд.грн.

- на п’ятому  місці переробна промисловість  – в тіні знаходиться більше п’ятої частини від офіційного ВВП, виробленим цим сектором. А так як це найбільший сектор української економіки (18,6 в структурі ВВП), то і його вклад в тінь також значний – 16,3 млрд. грн.

Торгівля виявилась беззаперечним по ступені непрозорості. Загальний торговий оборот в Україні в 2008 р. перебільшив 1,3 трлн. грн. Із цієї суми біля 80 % прийшлось на оптовий товарооборот. Цьому сегменту торгівлі експерти не схильні приписувати надмірну тінізацію, її частка не сильно відрізняється від рівня тіні в інших галузях української економіки.

Зовсім по-іншому виглядає ситуація в роздрібній торгівлі. Її об’єм за перші 10 місяців 2009 р. склав 362,3 млрд. грн.

Основний вклад  в тінізацію цього сегменту вносить так звана «базарна економіка». Оборот більше ніж 2,7 тис. вітчизняних  продовольчих ринків, по даним Держкомстата, за 10 місяців 2009 р. склав біля 80 млрд. грн. (25% від загальної роздрібної торгівлі без врахування продаж через ресторани).

Сектор будівництва  і операцій з нерухомістю, по оцінкам  експертів, на другому місці по рівню тінізації – 37,4%, (7,52 млрд. грн.). Офіційні дані говорять про затінення сектора на 27, 4% (5,45 млрд. грн.).

Основна частина  тіньових потоків в будівництві  утворюється із-за складної і корумпованої дозвільної системи – Україна займає 181 –е місце із 183 країн по простоті отримання дозвільної системи (див. додаток 7)

В рамках дослідження  газетою «ДЕЛО» були визначені кількісні і якісні характеристики української тіньової економіки, частина з яких не публікувалась [9]. Об’єм української тіні  2009р. – 420 млрд. грн. Учасникам дослідження (представники наукової спільноти, які займаються вивченням тінізації, економісти науково-дослідних центрів і інвестиційних компаній, депутати Верховної Ради профільних «економічних» комітетів, керівники аудиторських і консалтингових компаній, топ-менеджери банків, промислових і торгівельних підприємств. Всього – 31 респондент).

Учасникам дослідження було запропоновано відповісти на питання, який реальний розмір тіньової економіки в Україні відносно офіційного ВВП. Результати опитування, середній рівень тінізації становить 45,4%, а це майже на 10 процентних пунктів вище, ніж показник обрахований Мінекономіки.

В ході дослідження  «ДЕЛО» також з’ясувало, які обставини змушують вітчизняний бізнес ховати в тіні сотні мільярдів гривень.

Більшість експертів вважають, що найбільш негативний вплив на прозорість вітчизняної економіки впливає:

- висока степінь зарегульованості ведення бізнесу – надзвичайно велика кількість дозвільних процедур і документів, необхідних для реєстрації і розвитку бізнесу, а також довготривалістю їх оформлення.