Теоретичні основи зовнішньоторговельної політики

   Оптимізація і прискорення зростання зовнішньоторговельного обороту, забезпечення  максимально можливих вигод від участі у системі міжнародного поділу праці, підвищення ефективності державного регулювання зовнішньоекономічної  діяльності висуваються до числа ключових завдань, що стоять перед країною.

   Зростаюча роль міжнародних організацій і  транснаціональних корпорацій, що може створити потенційну загрозу для  повноцінного виконання державою управління, не може не накладати відбиток на процес державного регулювання зовнішньоторговельних відносин [14, с. 8].

     Україна проголосила стратегічний зовнішньоекономічний курс на вступ до Світової організації торгівлі (СОТ) та приєднання до європейських структур. В умовах перехідного періоду розвитку національної економіки характеризується низьким рівнем конкурентоспроможності та слабкістю ринкових інститутів.

   На  формуванні зовнішньоторговельної  політики України негативно позначилися  надмірні сподівання на те, що ринкові  регулятори спрацюють автоматично  внаслідок вибору моделі ортодоксальної монетарної стабілізації з властивим їй обмеженням впливу держави, а також відсутність чітких концептуальних підходів до ринкового реформування і розвитку економіки та зовнішньої торгівлі.

   Відставання із процесами ринкової трансформації, що обмежує можливості застосування більш досконалих засобів впливу держави, та недоліки нормативно-правової бази зовнішньоторговельного регулювання створюють сприятливі умови для зловживань, корупції, сприяють тінізації зовнішньої торгівлі та перетворенню її на сферу зіткнення групових, кланових інтересів, які далеко не завжди відповідають загальнонаціональним пріоритетам., що суттєво обмежує можливості приведення зовнішньоторговельного режиму у відповідність з потребами економічного розвитку, вимогами і нормами міжнародного торговельного права та нагромаджує перешкоди на шляху приєднання України до ГАТТ і входження в СОТ.

   Ці  негативні сторони розвитку можна  побачити з економічної ситуації, яка склалася в Україні.

   Експортно-орієнтована  модель економічного зростання, що реалізувалась в Україні протягом до кризового періоду, забезпечувала відносно стабільний результат за рахунок сприятливої кон'юнктури зовнішніх ринків: товарних і фінансових, Але разом з тим її супроводжували супутні негативні тенденції. Зокрема, пов'язані з темпами зростання імпорту в Україні, що з 2005 р. почали випереджати експорт.

   Власне  виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта завозиться з-за кордону. Проте, якщо експортується переважно матеріально- і енерго-сировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається з високотехнологічної продукції поглибленої переробки та товарів кінцевого споживання. Це обумовило неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, у результаті чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів та послуг, зріс з 74,2 % у 2004 р. до 120,6 % у 2008 р. [5].

Сировинний  ухил структури виробництва, розрахований переважно на потреби експорту, зробив промисловість і економіку в цілому надзвичайно залежними від кон'юнктури зовнішніх ринків, стримуючи при цьому розвиток внутрішнього.

   Закономірно, що за таких обставин значне погіршення умов торгівлі України в результаті падіння цін на металопродукцію у другій половині   2008 р., зниження цін на основні позиції експорту агропродовольства протягом 2008/2009 маркетингового року та зростання цін на газ у поточному році мали суттєвий негативний вплив на економічний стан держави.

   Індекс  цін на український імпорт у І  кв. 2009 р. був на 22,5 пункту вищим за експорт, у II кв. - на 31,2. Погіршення цінових умов торгівлі компенсувалося для торговельного балансу країни відчутним переважанням темпів зростання фізичних обсягів експорту над імпортом (42,5 пункту у І кв. 2009 р., 48,8 - у II кв.). У натуральному виразі в середньому за перші два квартали 2009 р. на кожну одиницю імпорту України вивозилося 1,46 одиниці експорту, при цьому зовнішньому світові останній обходився за ціною, нижчою на 0,21 одиниці порівняно з тією, за якою у нього купувалися товари для споживання на внутрішньому ринку нашої країни [5].

   Основними негативними чинниками, що визначали  низхідні тенденції в реальному секторі економіки України в період інтенсивного розгортання економічної кризи 2008 р., що обумовило проблеми зовнішньої торгівлі, були:

- звуження  попиту на ринках торговельних  партнерів у зв'язку з відчутним  уповільненням економічної активності;

- зростання вартості  фінансування із зовнішніх джерел та ускладнення доступу до них;

- відчутне погіршення умов торгівлі, зумовлене низьким рівнем диверсифікації товарної та географічної структури експорту;

- зниження сукупного попиту на внутрішньому ринку;

- погіршення фінансових показників діяльності підприємств і, як результат, падіння їх платоспроможності;

- зростання витрат на основні складові собівартості;

- ускладнення умов на кредитних ринках, включаючи обіговий капітал, фінансування торговельних операцій та довгострокові інвестиції;

   - підвищення валютних ризиків та невизначеності, зумовленої девальваційними очікуваннями [15, с.32].

   У зовнішній торгівлі України помітну  роль відіграє торгівля послугами. Однак  відносно високий і стабільно зростаючий показник експорту послуг пов'язаний не з високим рівнем її науково-технічного розвитку, а зі значним транзитним потенціалом країни, що знаходить підтвердження в товарній структурі цього виду  торгівлі.

   В даний час, як країна, що переходить від стадії розвитку, заснованого  на базисних факторах, до стадії розвитку, заснованого на активному інвестуванні, Україна повинна зосередити свої зусилля, перш за все, на модернізації базових вимог (якість інститутів, інфраструктура, макроекономічна стабільність, здоров'я та початкова освіта) та частково на інвестиційних перевагах (вища освіта і професійне навчання, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, ефективність фінансового ринків, технологічний рівень і розмір ринку), що є важливими для досягнення більш високих конкурентних переваг.

   Для більш повного використання її конкурентоспроможного  потенціалу, Україна повинна використовувати  три вже наявних переваги в  порівнянні із середнім рівнем країн, що знаходяться на аналогічному етапі  розвитку: великий розмір внутрішнього ринку; високий показник частки експорту у ВВП, і досить гарні показники  з вищої освіти та професійної  підготовки. Україні необхідно здійснювати  потужні завчасні зусилля для  розвитку власних виробничих технологій у різних галузях, щоб повніше  використовувати інноваційний потенціал  для підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

   Україна проголосила стратегічний зовнішньоекономічний курс на вступ до Світової організації торгівлі (СОТ) та приєднання до європейських структур.

   Україна експортує в країни, які недавно вступили в ЄС, товари з порівняно низьким вмістом доданої вартості, тоді як на ринках товарів з більш високим ступенем обробки, не кажучи вже про високотехнологічних виробах, Україна сьогодні практично не присутня.

     Серед областей, для яких розширення  ЄС може мати потенційно негативні  наслідки, слід назвати чорну металургію, тому що це приводить до загострення конкуренції між українськими виробниками та підприємствами нових членів ЄС.

      Слід зазначити, що питома вага  експорту в країни - нові члени  ЄС скоротився. Сталося це, в основному,  саме за рахунок продукції  чорної металургії, хімічної промисловості та машинобудування. Позначилися нетарифні обмеження на металопродукцію та хімію. Десять нових країн ЄС проводять три антидемпінгових розслідування щодо українських чорних металів

    З метою підвищення ефективності зовнішньої торгівлі важливо не тільки вдосконалювати її структуру, а й проводити активну політику по освоєнню  нових ринків, у тому числі ринків країн СНД. Але на сьогодні Україна розглядає СНД як міжнародної консультативний  орган і вважає, що офіційне оформлення свого членства в СНД суперечить її  стратегічному курсу на інтеграцію з Євросоюзом. Тому вона є лише асоційованим членом СНД [14, с.10]. 

     Таблиця 3.1

Щомісячні обсяги експорту–імпорту товарів за країнами за ІІ півріччя 2008 року, млн. дол. США [4].

   Позиції українських виробників продукції  з підвищеним рівнем доданої вартості в коротко-і середньостроковій  перспективі істотно не зміняться, з огляду на незначні поточні обсяги такого експорту до країн ЄС. У довгостроковій перспективі зовнішньоторговельні зв'язки країни будуть залежати від досягнення Україною європейських технічних стандартів і європейського рівня якості .

     Зміст і динаміка економічних  процесів у ЄС досить сильно  будуть впливати на стан української  економіки, з огляду на високий  рівень її відкритості. 

     Це буде вимагати нових підходів  до розробки і реалізації економічної  політики, в основі якої має  лежати облік тенденцій розвитку  світогосподарських зв'язків у  цілому та економічної кон'юнктури в Європі, зокрема.

   3.2 Україна як член  Світової організації  торгівлі

   Світова організація торгівлі (СОТ) — це багатостороння організація, що функціонує з 1 січня 1995р. Вона виникла як спадкоємиця Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) у результаті Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів у 1986—1994рр., що проходили під егідою ГАТТ. Уругвайський раунд завершився 15 квітня 1994р. Марракешським протоколом (Заключний акт), що відкрив до підписання Угоду про створення СОТ. На 1 березня 2007р. членами СОТ стали 150 держав. 5 лютого 2008 р. членом СОТ стала Україна. 29 мають статус спостерігача й перебувають у стадії приєднання до СОТ. Штаб-квартира СОТ розташована в Женеві, Швейцарія (рю де Лозанн, 154, СН-1211). СОТ не входить у систему установ ООН, але, маючи статус юридичної особи, користується всіма привілеями спецустанов ООН. Офіційні мови — англійська, французька та іспанська. Бюджет організації й розмір внесків окремих країн-учасниць ґрунтуються на традиційній практиці й правилах ГАТТ-1947 (частка країни в бюджеті СОТ дорівнює її частці в міжнародній торгівлі). Угода про створення СОТ складається з преамбули, яка у загальній формі повторює преамбулу ГАТТ, 16 статей і чотирьох додатків, що містять правові  інструменти  СОТ.  Угода передбачає створення єдиної багатосторонньої структури для реалізації 56 правових документів, що утворюють правову систему СОТ [3, с.312].

   Основні функції Світової організації торгівлі вважаються:

• контроль за виконанням торговельних контрактів учасниками СОТ;
• створення умов для торговельних переговорів;
• арбітражні функції;
• співробітництво з іншими міжнародними організаціє;
• контроль політикою держав-членів СОТ в області торгівлі;
• надання технічної допомоги й навчання фахівців з країн, що розвиваються;