Теоретичні основи зовнішньоторговельної політики

   Основні аргументи введення обмежень зводяться  до наступного:

   По-перше, інтереси національної безпеки. Випуск оборонної продукції краще здійснювати на власних заводах, ніж імпортувати відповідні види військової техніки навіть якщо це обходиться дорожче, оскільки в такому випадку безпека країни гарантується незалежно від розвитку міжнародної обстановки і характеру політичних взаємовідносин із країнами, що могли бути експортерами дешевших видів озброєнь.

   По-друге, необхідність підтримки нових, швидкоростучих галузей економіки, поки вони стануть на ноги і зможуть обходитися без захисних заходів з боку уряду.

     По-третє, необхідність боротьби з безробіттям усередині країни. Однак супротивники такого підходу цілком справедливо вважають, що доцільніше було б не підтримувати штучно неконкурентоспроможність окремих галузей, а боротися з безробіттям методами фіскальної і монетарної політики в сполученні зі здійсненням програм перепідготовки робітників, що вивільняються у відповідних галузях.

   По-четверте, доцільність зменшення залежності економіки країни від надмірно вузької спеціалізації. Так, якщо зовнішня торгівля даної країни залежить від якої-небудь однієї експортної галузі, то це робить дану країну уразливою в плані залежності від коливань світової кон'юнктури. Уводячи тарифні обмеження, дана країна може стимулювати розвиток ряду додаткових галузей, що робить її менш залежною від імпорту відповідних видів продукції.

   По-п'яте, тарифні обмеження при певних умовах можуть вести до поліпшення умов торгівлі. Так, введення тарифів, викликаючи зростання внутрішніх цін на імпортні товари, веде до скорочення попиту на них і, отже, до падіння світових цін, створюючи додаткові можливості для імпорту. Однак такий спосіб поліпшення умов торгівлі є дуже ненадійним, оскільки застосування аналогічних законів іншою стороною може звести нанівець можливі вигоди ініціаторів цих заходів від їхнього введення [7, с. 666].

   Протекціоністи заперечують, що твердження, ніби світ представляє собою великий ринок, занадто вузьке: світ далеко не ринок, він не вичерпується ринком. Економічні інтереси, звичайно, грають величезну роль, але поруч з ними стоять і інші, такі ж важливі прагнення - політичні, національні, заради яких, як показує історія, народи жертвують не тільки економічними вигодами, але і вищим благом - життям людей.

   Якщо  вільну торгівлю можна розглядати як світле майбутнє людства, то протекціонізм поки залишається реальністю сьогодення.

 

   

   2. Основні механізми  регулювання зовнішньоторговельної  політики

   2.1 Тарифні заходи регулювання зовнішньоторговельної політики

   Найпоширенішим  інструментом протекціоністської політики є тариф (мито). Мито це:

    - інструмент торговельної політики  та державного регулювання внутрішнього  ринку країни при його взаємодії  зі світовим ринком;

    - сукупність митних ставок, що  застосовуються до товарів, які  переміщуються через митний кордон, систематизований згідно з товарною  номенклатурою зовнішньоекономічної діяльності;

    - конкретна ставка митного податку,  яка належить платі при вивозі  та ввезені певного товару  на митну територію країни. В  цьому випадку поняття митного  тарифу повністю співпадає з поняттям митного збору.

• Мита класифікуються за наступними напрямками:

1. За напрямком руху товару мита бувають:

• імпортні – зустрічаються найчастіше, застосовуються для захисту національного виробництва, рівня внутрішніх цін, а також для фіскальних і політичних цілей. Протягом останніх десятиліть відбулося значне скорочення митних ставок, а в багатьох галузях торгівлі – і їх ліквідація;
• експортні – перешкоджають проникненню вітчизняних товарів на закордонні ринки, застосовуються значно рідше, зазвичай коли спостерігається недостача тієї чи іншої продукції усередині країни, а також у фіскальних цілях;
• транзитні – застосовуються дуже  рідко на товари, які перевозяться територією країни.

2. За економічним змістом:

• протекціоністські – використовуються державами для захисту продукції національної економіки від іноземної конкуренції;
• фіскальні - спрямовані на поповнення доходів держаного бюджету.
• балансувальні - спрямовані на попередження вивезення товарів, під час виробництва яких застосовувалися субсидії [6, c.42].

 
   

3. За способами  стягнення:

• адвалерні - нараховуються у процентах до митної вартості товару, що обкладається. Адвалерні ставки є домінуючими в структурі тарифних ставок в Україні - вони застосовуються приблизно в трьох з чотирьох випадків;

• специфічні – встановлюють у вигляді фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, площі, об’єму тощо); у структурі тарифних ставок в Україні специфічні тарифи застосовуються в 1,5 - 2% випадків;
• комбіновані - є синтезом обох попередніх (наприклад, 20% але не більше 30 грн. за тону); у практиці застосування тарифних ставок в Україні приблизно у чверті випадків застосовуються комбіновані тарифи.

4. За походженням:

• автономні - стягнення, які запроваджуються згідно з односторонніми рішеннями органів державної влади; за нормальних умов прерогатива щодо принципових рішень у тарифній політиці належить парламентам, а розміри конкретних ставок визначають уряди й конкретні відомства;
• преференційні - стягнення, що мають нижчі ставки порівняно зі звичайними з метою підтримки експорту товарів з країн, що розвиваються.
• конвенційні (договірні) - стягнення, які за своєю природою також є пільгові і поширюються на товари з країн, що мають режими нації найбільшого сприяння .

5. За часовим принципом:

• постійні - стягнення, які не змінюються залежно від кон’юнктури та інших обставин;
• змінні - стягнення, які змінюються у разі зміни кон’юнктури, умов торгівлі, зокрема сезонні стягнення, які застосовуються для оперативного регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру, передусім сільськогосподарською.

6. За характером:

• антидемпінгові - стягнення, які застосовуються у випадках ввезення на територію країни товарів за ціною нижчою, ніж нормальні для її ринку ціни;
• компенсаційні - стягнення, які застосовуються до товарів, під час виробництва яких використовуються субсидії [2, с.707].

7. За способом нарахування:

• номінальні - вказані у митному тарифі;
• ефективні - такі, що враховують рівні мита на комплектуючі до готових виробів.

   При всіх національних різновидах митні  тарифи мають низку спільних рис, які характеризують їх економічне значення і застосування.

   По-перше, існує обернено пропорційна залежність між рівнем розвитку економіки країни і рівнем обкладення митом імпорту. Чим розвиненіша економіка, тим, як правило, нижче ставки тарифів. Це пов'язано з тим, що конкурентоспроможність продукції країни  висока і немає необхідності захищати внутрішній ринок від іноземної продукції високими митами.

   По-друге, структура митного тарифу у основної більшості країн побудована за принципом  ескалації, тобто збільшення мит  у міру зростання ступеня обробки  товару. Сировина зазвичай ввозиться без мит або обкладається мінімальними ставками, на напівфабрикати встановлюються середні за рівнем мита, а на готові вироби - найбільш високі.

   По-третє, митні тарифи зазвичай мають не одну, а кілька колонок з різними  ставками мит, призначених для стягнення з одного й того ж товару, але що надходить з різних країн. Найчастіше зустрічаються тарифи з двома колонками мит: одна - з більш низькими митами, призначеними для обкладення товарів, що ввозяться з країн, з якими є домовленість про зниження митних тарифів, інша - зі значно більш високим митом.

     
2.2 Нетарифні заходи регулювання зовнішньоторговельної політики

   Під нетарифними методами розуміється  сукупність засобів зовнішньоторговельної політики, які не входять до групи митно-тарифних обмежень, а реалізуються в рамках адміністративного управління, виконуючи роль регуляторів зовнішньоторговельного обороту.

     Застосування нетарифних методів  державного регулювання міжнародної  торгівлі обумовлено тим, що на національній території держава може встановлювати спеціальний порядок проникнення в країну іноземних виробників товарів і послуг, також створювати сприятливі передумови для ефективного розвитку експортних виробництв і проводити спеціальні заходи, спрямовані на захист вітчизняних виробників та споживачів.

   Нетарифні методи регулювання є найбільш ефективним елементом здійснення зовнішньоторговельної  політики в силу наступних причин:

   • по-перше, нетарифні методи регулювання, як правило, не пов'язані будь-якими  міжнародними зобов'язаннями. У зв'язку з цим обсяг і методику їх застосування повністю регулюється національними державними органами і визначається рамками господарського та технічного законодавства країни;

   • по-друге, нетарифні методи більш  зручні в досягненні потрібного результату у зовнішньоекономічній політиці;

     • по-третє, нетарифні методи  дозволяють врахувати конкретну  ситуацію, яка склалася у світовій  економіці, і застосувати адекватні  заходи захисту національного  ринку в рамках конкретно визначеного  терміну; 

   • по-четверте, нетарифні методи не є  додатковим тягарем для населення.

   За  класифікацією ГАТТ / СОТ нетарифні  обмеження поділяються на п'ять  основних груп:

   - кількісні обмеження імпорту та експорту, до яких відносяться квотування і ліцензування;

   - митні та адміністративні імпортно-експортні формальності, включаючи антидемпінгові мита, методи оцінки митної вартості товарів, митні і консульські формальності, товаросупровідні документи, товарну класифікацію тарифів;

   - стандарти і вимоги до якості товарів, включаючи санітарно-ветеринарні норми, промислові стандарти, вимоги до упаковки і маркування товарів;

   - участь держави в зовнішньоторговельних операціях, а саме: субсидування виробництва та експорту товарів, система державних закупівель товарів, державна торгівля;

   - обмеження, закладені в механізмі платежів: імпортні депозити, пільги для окремих галузей і підприємств, механізм валютних курсів.

   1. Під кількісними обмеженнями імпорту та експорту розуміється адміністративна форма нетарифного регулювання торгового обороту, яка визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту або імпорту.

   Дані  методи нетарифного регулювання  торгового обороту набули найбільшого  поширення в міжнародній торгівлі. При цьому до них відносяться: квотування; ліцензування; добровільні обмеження експорту і угоди про впорядкування ринку; ембарго.

   Квотування являє собою обмеження державною владою експорту або імпорту товару в певній кількості, обсязі або сумі на конкретний період часу.

   Квоти діляться на двосторонні та загальні (глобальні).

   Двосторонні (індивідуальні) квоти встановлюються за наявності між двома країнами певної домовленості і поширюються тільки на конкретну країну.