Теоретичні основи зовнішньоторговельної політики

Зміст

Вступ 

   Важливим  напрямом розвитку України є її ефективна  інтеграція до світового економічного простору. Від успіху зовнішньоекономічної діяльності України залежить її дальший економічний і соціальний розвиток як підсистеми світової економіки. Участь у міжнародному розподілі праці завжди сприяє вирішенню національних економічних проблем унаслідок удосконалення внутрішньогосподарських пропозицій, використання переваг розміщення та розвитку продуктивних сил, підвищення конкурентоспроможності товарів і послуг підприємствами, що виходять із пропозицією на зовнішні ринки. Україна має великий природний, людський та науково-технічний потенціал, що приваблює до неї іноземних інвесторів та потенційних партнерів. Проте відсутність досвіду застосування всіх сучасних засобів ефективного формування торгівельної політики ще не дозволяє Україні стати рівноправною учасницею світового співтовариства. Тому останнім часом значно підвищився інтерес до теоретичного обґрунтування підвищення ефективності торгівельної політики України, зокрема до обґрунтування теоретичних засад ефективного здійснення зовнішньоекономічних відносин у провідних галузях національної економіки в умовах ринкових трансформацій, а також до опрацювання конкретних принципів і правил ефективної організації зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними підприємствами. Таким чином, підвищення ефективності зовнішньоторговельної політики підприємств України в умовах глобалізації товарних ринків є дуже актуальною темою дослідження. 

   1.Теоретичні  основи зовнішньоторговельної  політики

   1.1 Поняття зовнішньоторговельної політики та її цілі

     Міжнародна (зовнішня) торгівля -- це продаж та поширення товарів і послуг за кордон. Світова практика виробила різні способи переміщення товарів і послуг через кордони країн, серед них: бартер, подарунки, іноземна допомога. Для того, щоб дію кваліфікувати як торгівлю, потрібна присутність комерційного елемента.

   Протягом  усієї історії людства торгівля відігравала ключову роль у зближенні народів різних регіонів і культур. Такі контакти між народами мотивуються основним людським прагненням: купити те, чого не вистачає, продавши те, що є у надлишку. Зв'язок між торгівлею та відкриттями, дослідженнями нових земель вражаючий. Багато сучасних держав виникли в результаті торговельнозорієнтованих відкриттів.

   У стародавні часи вікінги перетнули Атлантику в пошуках риби, інших продуктів і сировини. Наприкінці XIII ст. Марко Поло вирушив з Італії до Китаю та Далекого Сходу, виявив там дивовижні товари, нові для Європи технології. У 1492 р. іспанський уряд відправив Христофора Колумба знайти дорогу до Далекого Сходу, який славився торгівлею спеціями та шовком.

   Зауважимо,  що еволюція торгівлі тісно переплетена з розвитком технології. Технологічний  поступ  частково  відбувався як  результат людської цікавості, бажання здобути нові знання. Крім того, традиційно торгівля давала змогу країнам одержувати те чого вони не могли знайти на своїх землях. Спочатку торгівлю вели на дуже географічне обмеженій території, але з розвитком ефективніших транспортних засобів її межі значно розширилися. Сьогодні багато країн вважають експорт життєво важливою складовою регіонального та національного прибутку, а імпорт - необхідним чинником розширення асортименту товарів та економічного розвитку [8, с.7].

   Зовнішньоторговельна  політика держави - це цілеспрямовані дії держави та її органів за визначенням  режиму регулювання зовнішньоекономічної діяльності та оптимізації участі країни в міжнародному поділі праці [1, с. 337].

   На  формування зовнішньоторговельної  політики держави впливають об'єктивні  процеси, які відбуваються у світовій економіці. Це, з одного боку, зростаюча  інтернаціоналізація виробництва і капіталу, що посилює економічну взаємозалежність держав, а з іншого - загострення конкурентної боротьби на світовому ринку. Незважаючи на те, що розвиток зовнішньої торгівлі в цілому сприятливо впливає на розвиток національної економіки, залежність від світового ринку може викликати серйозні соціально-економічні проблеми всередині країни.

   Ці  проблеми пов'язані зі збільшенням  ризику економічних втрат від  коливань валютних курсів і світових цін, з можливим погіршенням економічного становища низки галузей, не здатних  витримати тиску конкуренції  іноземних товарів. Державне регулювання зовнішньо-торговельної діяльності являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних  державними установами з метою підтримки зовнішньоторговельного рівноваги, стимулювання прогресивних зрушень у структурі експорту та імпорту, заохочення надходження іноземного капіталу.

     Зважаючи на це виділяють основні  цілі зовнішньоторговельної політики:

   - зміна ступеня і способу включення даної країни в міжнародний поділ праці;

    - зміна обсягу експорту та імпорту;

    - зміна структури зовнішньої торгівлі;

    - забезпечення країни необхідними ресурсами (сировиною, енергією і т.д.);

    - зміна співвідношення експортних та імпортних цін.

   Деякі цілі мають довготривалий характер, наприклад зміна ступеня і  способу включення даної країни в міжнародний поділ праці. Інші ж цілі можуть бути досягнуті в більш короткі проміжки часу, наприклад зміна обсягу експорту або імпорту. 

   1.2 Види зовнішньоторговельної політики

   Слід  розрізняти два види торговельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

   Вільна  торгівля (торговий лібералізм) — це торгівля без обмежень, тобто без державного втручання. Відповідно до політики вільної торгівлі не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг. Вільна торгівля стимулює конкуренцію і обмежує монополізм. Конкуренція з боку іноземних підприємств примушує вітчизняні підприємства впроваджувати передові технології, підвищувати якість продукції і зменшувати витрати на виробництво одиниці продукції, що сприяє економічному зростанню [13, с. 470].

   Політика  вільної торгівлі означає усунення держави від прямого втручання у зовнішню торгівлю. Вважається, що не держава, а ринок має бути основним регулятором міжнародної торгівлі. Зрозуміло, що держава не може повністю усуватися від зовнішньої торгівлі. Навіть найрішучіші прихильники концепції вільної торгівлі допускають укладення державами міжнародних торговельних договорів, що надають максимально можливу свободу дій суб'єктам господарювання [6, с. 39].

   Ті, що стояли біля колиски економічної  науки -  фізіократи - протестували проти  всяких перешкод у обігу товарів. Міжнародна торгівля для них була «необхідним злом» (Мерсьє де ля Рів'єр), «меншим з двох зол», раз всередині  країни неможливо збути товари (Кене). Захищаючи вільну торгівлю і виступаючи проти протекціонізму, пише вперше Адам Сміт, стверджуючи, що «всякий мудрий батько сімейства підтримує правила не виробляти вдома того, чиє виготовлення обійдеться йому дорожче, ніж купити, а що розсудливо для приватної сім'ї, не може бути безглуздим для великої держави». Сміт розраховує, що розсудливість і загальна вигода візьмуть гору над короткозорістю і приватними інтересами.

   До  цього ще додав Рікардо, що «при наявності  вільної торгівлі країна природно витрачає свій капітал і працю на такі галузі промисловості, які доставляють їй найбільші вигоди», - теорія відносних переваг. Він підкреслював, що система вільної торгівлі з'єднує вигоди кожного з вигодами всієї нації, стимулює промисловість, збільшує загальну кількість продукту, поширює загальний добробут, пов'язує цивілізовані нації в одну всесвітню громаду.

   Наступники  Сміта і Рікардо до цих основних думок фрітредерского навчання додали небагато, лише привели його в струнку  систему, створили «теорію міжнародного обміну», тобто вільної торгівлі (Мілль, Бастебль, Еджуорт, Шедуел, Сіджвік, Панталеоні, Шербюлье).

   Сучасні супротивники протекціонізму, незалежно  від того, чи називають вони себе фрітредерамі, - як, наприклад, Молінарі, Ів Гюйо, Бастебль, Дітцель та ін. - звичайно, не заходять настільки далеко, будучи готові йти на значні поступки; виходячи принципово з системи вільної торгівлі, вони в практичному житті, при реформах тарифу, готові задовольнятися часткової свободою, повстаючи лише проти крайніх захоплень протекціонізму.

   Теорію  виховних мит вперше висунув американець  Гамільтон в 1791 р.: «Подібно до того як кожен в молодості потребує допомоги батьків, так і слабкі, тільки що виниклі виробництва не можуть рости без охорони, поки не стануть на ноги ». Правда, це пов'язане з витратами, але такі витрати не є втратами, як втратою не можна вважати витрати на виховання людей - вони окупляться згодом з надлишком.

   Розвинув  цю ідею Фрідріх Ліст, якому твір Гамільтона не міг не бути відомим. Він зображує мита як тимчасове явище, як милиці, які повинні допомогти  промисловості стати на ноги, бо країна, яка обмежується, одним лише сільським господарством, подібна людині без однієї руки.

   Свобода торгівлі, заявляють фрітредери, складає  основу тимчасового господарського життя,  загальне і непорушне право, на яке держава не повинна накладати руку. Світ є не що інше як великий ринок, на якому відбувається постійний обмін товарів. Сторони є не суперницями, а взаємними купувальницями, і тому між ними встановлюються дружні відносини. Вільний обмін означає царство братства, тягне за собою загальний мир [10, с.94].

   Протекціонізм — це політика держави, що спрямована на захист національних підприємств від іноземної конкуренції. Вона реалізується через фінансову підтримку національного виробництва, стимулювання експорту і обмеження імпорту. Недолік протекціоністської політики полягає в тому, що захищаючи національну економіку від зовнішньої конкуренції, вона сприяє виникненню в ній застійних явищ, зниженню конкурентоспроможності національних товарів на міжнародних ринках, посиленню монополістичних тенденцій на внутрішньому ринку[13, c. 470].

   На  відміну від тимчасових виховних мит сучасний, «серйозний», тобто  посилений, протекціонізм виходить з постійних, охоронних мит; тимчасовими митами не можна обмежитися, бо небезпеки завжди можуть з'явитися, і від них треба застрахувати себе. Митах не потребують найкраще організовані і обладнані підприємства, забезпечені великим капіталом і широким кредитом; зате інші без них обійтися не можуть, іноземна конкуренція їх може погубити [10, c.97].