Теоретичні основи зовнішньоторговельної політики

     Загальні (глобальні)  квоти обмежують розмір імпорту на певний період для всіх країн разом. Вони дають право вибору контингенту серед країн, на які він поширюється. Основна мета даної квоти полягає в забезпеченні необхідного рівня споживання і розраховується як різниця внутрішнього виробництва і споживання товару. В даний час глобальна квота є найбільш поширеним видом квотування. 

     По термінах дії квоти бувають  постійні, тобто діючі протягом  усього періоду, на який вони  введені, і сезонні, що встановлюються  в залежності від періоду року.

   За  направленням дії розрізняють: експортні  та імпортні квоти.

   Експортні квоти застосовуються рідко, тільки у випадку гострого дефіциту даної  продукції в країні, а також  для досягнення політичних цілей (дискримінаційний характер). Імпортні квоти застосовуються для захисту національного виробництва від іноземної конкуренції, скорочення безробіття, поліпшення платіжного балансу, контролю за рухом товарів [2, с. 711].

   Ліцензування являє собою процес регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, видані державою на експорт або імпорт товару у встановлених кількостях на протязі певного проміжку часу. Ліцензування є найбільш поширеною формою нетарифних обмежень [11, с. 519].

   У міжнародній практиці розрізняють  індивідуальні, генеральні та автоматичні  ліцензії.

     Індивідуальна ліцензія - це разовий  дозвіл на імпорт (експорт) товарів.  Вона є іменним і не може  бути передана іншій компанії. Термін дії такої ліцензії  за часом обмежений. 

     Генеральна ліцензія - це постійно  діючий дозвіл, що дає право  конкретної фірми на імпорт (експорт)  зазначених у ній товарів без  будь-яких обмежень за вартістю  і кількістю. За цієї ліцензії  дозволяється ввозити зазначені  в ній товари з конкретної  країни або ж з усіх країн  світу.

   Автоматична ліцензія являє собою дозвіл, що видається негайно після отримання  від експортера чи імпортера заявки, яка не може бути відхилена в разі якщо за нею не отримано офіційну відмову  від органів, контролюючих зовнішньоторговельні операції в рамках попереднього контролю.

   В особливу групу кількісних обмежень виділяються добровільні обмеження експорту, означають зобов’язання, які беруть на себе уряди країн стосовно того, що фірми їх країн експортуватимуть до певної країни обсяг товарів, який не перевищує домовленого. Зменшення експорту самим експортером має такі самі наслідки, як і імпортна квота, але запроваджує її не країна–імпортер, а країна-експортер. Цим своїм кроком експортер намагається уникнути суворіших торговельних обмежень.

   Ембарго представляє собою заборону, яка застосовується щодо імпорту або експорту окремих товарів або у відношенні здійснення зовнішньоторговельних операцій з конкретним державою [6, с.44].

   2. Під митними та адміністративними  імпортно-експортними формальностями  розуміється сукупність заходів  державного регулювання, яка включає  в себе антидемпінгові мита, методи оцінки митної вартості товарів, вимоги про зміст місцевих компонентів, митні і консульські формальності, товаросупровідні документи та інші.

   Одним із інструментів конкурентної на світових ринках є демпінг – встановлення нижчих цін на певний продукт експортером на якому-небудь закордонному ринку, ніж на іншому ринку ( найчастіше вітчизняному) [1, с.345].

   Демпінг може бути постійним, пов'язаних з проблемою підтримки завантаження виробничих потужностей або розвитку великосерійного виробництва без зниження внутрішніх цін, і епізодичний, які здійснюються за необхідності позбутися від випадкового надлишку продукції, або ненавмисним, коли постачальник не має достатньої цінової інформацією на ринку імпортера. До демпінгу можуть вдаватися і як до відповідної мірою: в окремих випадках демпінг кваліфікується як недобросовісна практика, коли встановлення низьких цін направлено на витіснення конкурента з даного ринку.

   З методів нетарифного регулювання  найбільш істотний вплив на світову  торгівлю надають антидемпінгові мита, які представляють собою тимчасовий збір в розмірі різниці між цінами продажу товару на внутрішньому і зовнішньому ринку, встановлений імпортуючою  країною з метою нейтралізації негативних наслідків нечесної цінової конкуренції на основі демпінгу.

   При встановленні факту демпінгу головна  проблема полягає у визначенні нормальної вартості товару і аналізуються два критерії:  цінової або вартісний і критерій економічного збитку.

   Згідно  ціновим критерієм, демпінг присутній  у разі, коли експортна ціна товару виявляється нижче його «нормальної  вартості». При цьому експортна ціна встановлюється за фактично сплаченої ціню або  яка підлягає оплаті за товар за ціною першого продажу товару, за митною вартістю і за допомогою інших методів. Різниця між нормальною вартістю товару та експортною ціною представляє собою демпінгову маржу, яка є верхньою межею антидемпінгового  мита.

   Разом з тим, вибір застосовуваних антидемпінгових  санкцій безпосередньо залежить від величини економічного збитку, що наноситься демпінгом. При розрахунку економічного збитку встановлюється: частка ринку, займана постачальником демпінгового товару; співвідношення імпортних цін на демпінговий товар і внутрішніх цін на аналогічний товар; вплив імпорту демпінгового товару на обсяги виробництва вітчизняних виробників.

   Як  нетарифні обмеження розглядаються і товаросупровідні документи, так як вони містять інформацію про країну походження товару, а від цього залежить вибір митного тарифу.

   Питання визначення країни походження товару в різних країнах трактується  по-різному. Зазвичай нею є держава, в якій товар був повністю вироблений чи підданий достатній переробці.

   3.У  регулювання поставок імпорту  широко використовуються технічні  бар'єри. 

     Технічні бар'єри - це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають у зв'язку з їх невідповідністю до національних стандартів, систем вимірювання та інспекції якості, вимогам техніки безпеки, санітарно-ветеринарним нормам, правилами пакування і маркування та іншим вимогам.

   Інша  група технічних бар'єрів пов'язана  з інспекцією і перевіркою якості товарів. Їх можна застосовувати  при поставках засобів транспорту, електрообладнання, електричних приладів, приладів та обладнання для харчової промисловості, фармацевтичних, хімічних та інших товарів.

     Технічні бар'єри пов'язані із  застосуванням заходів з охорони  довкілля від забруднення. Вони забороняють або обмежують імпорт товарів, що забруднюють навколишнє середовище, і передбачають ретельну експертизу промислового устаткування, засобів транспорту та іншої продукції, яка може призвести до забруднення атмосфери.

   Наступна  група технічних бар'єрів - введення санітарно-гігієнічних норм і вимог  охорони здоров'я. Вони застосовуються щодо імпорту харчових товарів, сільськогосподарських продуктів, парфумерії та інших товарів, особливо жорсткі ці вимоги щодо ввезення медикаментів.

   Нетарифними бар'єрами є і вимоги до упаковки і маркування. Ці вимоги встановлюються національним законодавством країни імпортера і визначають розміри, вагу і форму упаковки, обсяг інформації, який повинна містити маркування товару, й інші особливості.

   4. У системі регулювання зовнішньоекономічної  діяльності особливе місце займає державне субсидування. Завдяки державним субсидіям фірми мають можливість виходити на зовнішні ринки з товарами, ціни на які нижчі за ціни конкурентів, крім того, за рахунок того, що вони покривають частину витрат виробництва національних виробників, внутрішній ринок стає більш захищеним від іноземної конкуренції.

   Субсидування  може бути прямим і непрямим. Пряме  фінансування здійснюється у вигляді  виплати компаніям дотацій з  бюджету, фінансування науково-дослідних  і конструкторських робіт. Однак  набагато ширше застосовуються непрямі  субсидії: пільги за кредитами, звільнення підприємств від сплати деяких податків, передача експортуючим компаніям урядових замовлень за завищеними цінами.

   Державні  закупівлі - це комерційні операції (придбання  товарів, робіт і послуг), здійснювані  в державні середовищі з метою  своєчасної і ефективної організації  обслуговування населення країни і регульовані особливою системою юридичних, адміністративних і економічних норм.

   5. Нетарифні обмеження можуть бути  закладені і в механізмі платежів. Зовні вони виглядають як інструменти валютно-фінансової політики країни, але часто переслідують торгово-економічні цілі.

   Так, маневруючи валютним курсом, уряд країни може значно впливати на експортні та імпортні ціни товарів. Зниження курсу валюти веде до «здешевлення» національних товарів і одночасно робить більш дорогими імпортні товари, утруднюючи їх реалізацію на внутрішньому ринку цієї країни.

   До  додаткових платежів відносяться різні  адміністративні, митні, гербові, статистичні, прикордонні збори, що так само, як і мита, сприяють обмеженню імпорту. Вони застосовуються в тих випадках, коли використання мита політично невигідне, і встановлюються автономно, на відміну від мита, що, в основному, є договірними.

   Система імпортних депозитів також застосовується як інструмент зовнішньоторговельної політики.

     Імпортний депозит-це попередній заставу, який імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару.

   У результаті в імпортерів виникають  додаткові витрати, тому що їм звичайно приходиться брати кредит для  депозитів. Прагнення компенсувати додаткові витрати приводить до зростання цін на імпортовані товари, а в кінцевому рахунку – до скорочення попиту і, відповідно, імпорту. Найчастіше імпортні депозити застосовуються для поліпшення ситуації в платіжному балансі за допомогою скорочення імпорту.

    3. Особливості зовнішньоторгової політики України

   3.1 Тенденції та фактори  розвитку зовнішньоторговельної  політики України

   Головна тенденція політики полягає у  тому, що світова економіка стає все більш цілісною, єдиною і взаємозалежної, - повільно, але вірно йде формування єдиного правового, культурно-інформаційного та економічного простору, де вільно поширюються ідеї і пересуваються їх носії, переміщуються капітали, товари та послуги, створюються можливості для оперативного управління величезними фінансово-промисловими імперіями, частини яких розкидані по всьому світу. Цьому, як відзначають багато дослідників, сприяють наступні фактори:

   Масштаб - зростання обсягів виробництва, концентрації та централізації капіталу і як наслідок поява організаційних форм, діяльність яких виходить за рамки національних кордонів, набуваючи міжнародний характер і сприяючи формуванню єдиного світового ринку.

   Організаційно-технологічний  фактор - якісно новий рівень засобів  транспорту і зв'язку, що забезпечує швидке розповсюдження товарів і  послуг, ресурсів та ідей з додатком їх у найбільш сприятливих умовах, а також радикальне зміна засобів  ділового спілкування, прискорення обміну економічної, фінансової інформації, що створює можливості для оперативного, своєчасного та ефективного вирішення виробничих, науково-технічних, комерційних задач на міжнародному рівні.

   Науково-технологічний  фактор - визначається економічними вигодами використання передового науково-технічного, технологічного та кваліфікаційного рівнів провідних фахівців для прискореного впровадження нових рішень при відносно малих витратах.

   Соціологічний - виявляється в подоланні національної обмеженості, ослабленні ролі звичок і традицій, соціальних зв'язків і звичаїв, що підвищує мобільність людей в територіальному, духовному і психологічному відносинах, сприяючи міжнародної міграції.

   Політичний  - виражається в ослабленні жорсткості державних кордонів, полегшення свободи пересування громадян, товарів і послуг, капіталів, а також у посиленні «політичної єдності» світу після краху СРСР.

   Процес  становлення України як незалежної, економічно самостійного держави пов'язане  з проблемою утвердження України  на світовій арені, і в першу  чергу - через її визнання як повноцінного і повноправного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Країна зробила суттєві кроки в налагодженні контактів і з провідними зарубіжними інтеграційними угрупуваннями за різними напрямками економічного співробітництва.