Теоретичні основи поняття жорсткості та гнучкості ринку праці

На жаль, процес посилення гнучкостi заробiтної плати супроводжувався надмiрним збiльшенням частки доходу, не забезпеченого результатами дiяльностi, тобто зростанням продуктивностi працi та зниженням витрат виробництва; посиленням iнфляцiї; руйнуванням мотивацiйного та стимулюючого механiзму заробiтної плати. Тому в Українi довелось вiдмiнити деякi правовi заходи посилення гнучкостi, зокрема це стосувалось iндексацiї заробiтної плати та свободи пiдприємств у сферi формування фондiв споживання [3] .

Змiни на ринку робочої сили в Українi в напрямі посилення жорсткостi стосувались встановлення мiнiмальної заробiтної плати. Цей механiзм повною мiрою ще не запрацював в українськiй економiцi, проте вже зараз, ураховуючи досвiд зарубiжних країн, варто застерегти вiд негативних наслiдкiв, якi можливi внаслідок встановлення мiнiмальної заробiтної плати.

Гнучкість витрат на робочу силу, з погляду японських вчених досягається за рахунок: наявності чотирьох основних частин у системі оплати праці: прямих виплат (базової ставки та надбавки), непрямих виплат (компенсацій), бонусів (премій), передпенсійних виплат. Винагорода доплачується до базової ставки залежно від доходів фірми. Ця система участі в доходах фірми дає змогу японським підприємствам пристосовуватись до скорочення обсягів продажу зменшенням виплати винагород, а не зниженням зайнятості; проведення переговорів безпосередньо зі своїми працівниками, бо в останніх є серйозні причини зіставляти свої вимоги до заробітної плати з можливостями фірми, тому що в іншому разі під загрозою виявляться їхні робочі місця; дотримання принципів трудової моралі, яка характеризує загальноприйнятий порядок внутрішньофірмової поведінки в разі виникнення економічних труднощів: зменшення понадурочних робіт і витрат на їхню оплату; скорочення заробітної плати, починаючи згори, причому високооплачувані працівники, як правило, самі подають заяви на зниження своєї заробітної плати; припинення найму нової робочої сили; звернення керівництва фірми до персоналу з проханням добровільно залишити роботу з одержанням вихідної допомоги тощо [2] .

З погляду західних вчених, перехід до гнучкості витрат на робочу силу може бути забезпечений у такі способи: скорочення (і навіть заборона) індексації заробітної плати в зв'язку зі зростанням вартості життя; зниження (а інколи й ліквідація) розмірів виплат підприємців в обов'язкові фонди соціального забезпечення; відмова від систематичного підвищення мінімальних рівнів заробітної плати; ускладнення процедур отримання і скорочення розмірів різних видів соціальної допомоги.

1.3. Гнучкі форми зайнятості та використання робочого часу

Використанням другого аспекту гнучкого ринку робочої сили — гнучких форм зайнятості — можна розв'язати кілька дуже важливих проблем ринкової економіки: надання можливості вибору працездатному населенню між робочим часом та відпочинком; маніпулювання кількістю та якістю робочої сили, яка використовується на підприємстві, виходячи з потреб розвитку виробництва та економічної ситуації, що склалась, не створюючи соціальної напруженості при звільненні працівників; розв'язання проблеми праці жінок, пенсіонерів, інвалідів, працюючих студентів, іммігрантів і т. п.; допомагають збільшити (або зберегти при скороченні обсягів виробництва) число зайнятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць; змога періодично поновлювати знання, проходити профперепідготовку та підвищення кваліфікації. [1]

Гнучкість форм зайнятості досягається за рахунок нестандартних режимів робочого часу та нестандартних робочих місць та організації праці.

Нестандартні режими робочого часу відносять до режимів, які виходять за межі нормального 8-годинного робочого дня і 40-годинного нормативного робочого тижня. Нестандартні режими можуть належати як до повного, так і до неповного робочого часу. До нестандартних режимів робочого часу відносять: неповний робочий час та його різновиди (скорочений робочий тиждень, альтернативний робочий час, поділ одного робочого місця між двома працівниками); гнучкий робочий рік; стиснутий робочий тиждень; графіки гнучкого робочого часу (ГГРЧ). Заданими статистики західних країн, зараз приблизно 30—35 % зайнятих працюють у нестандартних режимах робочого часу. [5]

До гнучких форм зайнятості на роботах з нестандартними робочими місцями та організацією праці належать надомна праця та робота за викликом. Якщо раніше до сфери надомної праці залучали переважно працівників з невисокою кваліфікацією, то останнім часом сюди все ширше включається кваліфікована робоча сила — інженерно-технічні працівники, дослідники, спеціалісти в галузі інформатики тощо. Цьому сприяв розвиток інформаційних технологій, персональних комп'ютерів, терміналів на дому, з'єднаних з ЕОМ підприємств і установ, електронна пошта, телезв'язок. Телекомунікації дають змогу деяким категоріям працівників працювати самостійно над виконанням доручених завдань, перебуваючи на відстані від підприємства, через комп'ютерні системи. Це дозволяє географічно віддалити місцезнаходження роботи від місця проживання [22] .

Нестандартні організаційні форми зайнятості включають такі форми зайнятості, як тимчасові працівники, громадські роботи, вторинна зайнятість.

До категорії тимчасово зайнятих належать працівники, які наймаються за контрактами на певний термін, зайняті в промисловості на умовах підряду, а також ті, хто навчається в спеціальних посередницьких фірмах тимчасової зайнятості. Причинами використання фірмами тимчасового найму є потреба заміщення тимчасово відсутніх постійних працівників у період відпусток, хвороби, профпідготовки та перепідготовки; пікове навантаження або потреба в додатковій робочій силі в період високої економічної активності, реалізації разових проектів, тимчасове заміщення вакансій (до найму постійного працівника або переходу тимчасового працівника на дане робоче місце на постійній основі).

Причинами тимчасової зайнятості та участі у громадських роботах для продавців праці є: відсутність можливості знайти постійну роботу; відсутність бажання мати постійну роботу (стосується в основному молоді та заміжніх жінок), можливість отримання профпідготовки та постійної зайнятості в майбутньому після зміни одного-двох місць тимчасової роботи, тобто в цьому разі тимчасова робота, як "нестандартна" форма найму, є "стандартним" методом вступу в професійне життя для певної категорії осіб. [3]

Громадські роботи проводяться Державним центром зайнятості за рахунок Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [17] .

Вторинна зайнятість включає: сумісництво; надання послуг населенню для будівництва, ремонту, пошиття одягу тощо; діяльність за контрактом, замовленням; репетиторство, приватні уроки; вулична торгівля; посередницька діяльність; виробництво товарів на продаж тощо. Вторинна зайнятість важко піддається обліку, тому що часто організовується на засадах самозайнятості.

Розділ 2

АНАЛІЗ ГНУЧКОСТІ  РИНКУ  ПРАЦІ  ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1. Ринок праці в Дніпропетровській області та його гнучкість

На сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин в усьому світі спостерігається загострення проблем зайнятості населення. Також ці проблеми спостерігаються і в Дніпропетровській області.

За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилась на 0,4% переважно за рахунок осіб працездатного віку та становила 20 тис. осіб, з яких 17 тис.осіб або 91,9% були зайняті економічною діяльністю, а решта, – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

Рівень економічної активності населення віком 15–70 років збільшився з 63,3% у 2009р. До 63,7% у 2010р., а для населення працездатного віку – з 71,6% до 72,0% відповідно. Зростання цього показника спостерігалось як серед мешканців міських поселень так сільської місцевості. Найвищий рівень економічної активності був характерним для осіб віком 30–49 років, найнижчий – для молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років.

Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., збільшилась на 74,5 тис. осіб, або на 0,4% . Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно зріс за означений період з 57,7% до 58,5%, а у населення працездатного віку з 64,7% до 65,6%.

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався у осіб віком 30–49 років, а найнижчий – у молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років

Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., збільшилась на 74,5 тис. осіб, або на 0,4% та становила 55 осіб, з яких особи працездатного віку складали 23 тис., або 91,0% [24] .

Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно зріс за означений період з 57,7% до 58,5%, а у населення працездатного віку з 64,7% до 65,6%.

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався у осіб віком 30–49 років, а найнижчий – у молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років.

Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилася на 44 тис. осіб, або на 8,8%. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (20 тис. осіб), решту – сільські жителі .

Зменшення кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 172,4 тис. осіб, або на 8,8%).

Рівень безробіття населення віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні знизився на 0,7 в.п. та становив 8,1% економічно активного населення зазначеного віку та був нижчим, ніж відповідний показник по країнах Євросоюзу (9,6%)  [23] .

Значною залишається потреба підприємств у кваліфікованих робітниках із інструментом (20,7% від загальної кількості вільних робочих місць на кінець 2010р.), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, у промисловості, будівництві, на транспорті та ін. (15,5%), робітниках із обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання та устаткування машин і працівниках.

Упродовж 2010р. спостерігалося значне скорочення потреби в робітниках, що обслуговують промислове устаткування (на 20,1%) та в робітниках, що надають персональні та захисні послуги (на 18,7%). Разом із тим відбулося зростання потреби в продавцях та демонстраторах (на 34,2%) і в робітниках металургійних та машинобудівних професій (на 27,6%) [25] .

Середньооблікова кількість штатних працівників підприємств, уста-

нов та організацій1 (далі – підприємства) у січні–березні 2011р. становила

10,6 млн. осіб. У березні п.р. зазначений показник порівняно з лютим не

змінився (10,5 млн. осіб).

Упродовж І кварталу 2011р. на підприємства було прийнято 703,5 тис.

осіб, тоді як звільнено 716,5 тис. осіб (відповідно 6,7% та 6,8% середньооб-

лікової кількості штатних працівників). Суттєве перевищення рівня вибуття

над рівнем прийому зафіксовано в рибальстві, рибництві (на 6,2 в.п.), в готе-

лях і ресторанах (на 3,2 в.п.), будівництві (на 3,0 в.п.) та на підприємствах

більшості видів промислової діяльності, найбільше – у виробництві машин

та устатковання (на 2,1 в.п.), виробництві харчових продуктів, напоїв та тю-

тюнових виробів (на 1,7 в.п.). Слід зазначити, що переважна більшість пра-

цівників (85,9%) залишили робочі місця за власним бажанням. За січень–

березень п.р. через скорочення штатів було звільнено 52,0 тис. осіб, або 7,3%

вибулих. Найбільші обсяги скорочення штатів спостерігалися на підприємс-

твах промисловості (на 14,4 тис. осіб) та в державному управлінні (на 6,9

тис. осіб), що пов’язано з проведенням адміністративної реформи.

У січні–березні п.р. кількість працівників, які працювали в режимі

неповного робочого дня (тижня), становила 675,9 тис. осіб, або 6,4% серед-

ньооблікової кількості штатних працівників, ще 129,2 тис. осіб, або 1,2%,

перебували у відпустках без збереження заробітної плати. Порівняно з

І кварталом 2010р. кількість таких працівників зменшилася на 42,6% та

52,9% відповідно.

Слід зазначити, що у січні–березні 2011р. середня тривалість

зареєстрованого безробіття порівняно з відповідним періодом 2010р.

зменшилася на 1 місяць і на кінець березня становила 5 місяців. Кількість

безробітних, які перебували на обліку державної служби зайнятості 12

місяців і більше, у зазначеному періоді зменшилася на 9,1% і на кінець

березня становила 16,8 тис. осіб, або 6,0% від загальної чисельності

зареєстрованих безробітних.

Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених під-

приємствами, установами й організаціями до служби зайнятості, у квітні

порівняно з березнем 2011р. зменшилася на 1,9 тис., або на 3,1%, і на кі-

нець місяця становила 29,5 тис. (у квітні 2010р. – 76,6 тис.). Із зазначеної

кількості вільних робочих місць (вакантних посад) половина передбачала-

ся для робітників, третина – для службовців, решта – для осіб, які не мають

професії.

За останніми даними, у загальній кількості вільних робочих місць

(вакантних посад) кожне п’яте було на підприємствах переробної

промисловості, сьоме – на підприємствах сільського господарства,

мисливства та лісового господарства, кожне дев’яте – на підприємствах

торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого

вжитку або в державному управлінні.

Навантаження незайнятого населення, яке перебувало на обліку дер-

жавної служби зайнятості, на 10 вільних робочих місць (вакантних посад)

упродовж квітня п.р. зменшилося на 2 особи і на кінець місяця становило

67 осіб (на кінець квітня 2010р. – 62 особи). У регіональному розрізі збері-

гається значна диференціація зазначеного показника: від 4 осіб у м.Києві