Сутність суспільної праці та її значення

Індекс виробленого  національного доходу на душу населення  характеризує темпи зростання ресурсів суспільства, які можуть бути використані для підвищення рівня життя народу та подальшого розвитку суспільного виробництва.

Його розраховують за даними обсягу створеного національного  доходу або чистої продукції та середньорічної чисельності населення.

Узагальнюючим показником рівня використання основних виробничих фондів є фондовіддача. Її визначають як відношення обсягу виробленої (товарної, валової, чистої) продукції (або в натуральному виразі) чи створеного національного доходу за певний період (рік) до середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів. Ефективність використання оборотних фондів і нормованих обігових коштів характеризується кількістю обертів у днях, їх витратами на 1 грн. валового національного продукту. Ефективність використання капітальних вкладень обчислюють як відношення приросту національного доходу при заданій його матеріальній структурі в порівнянних цінах до обсягу капітальних вкладень, що зумовили цей приріст. Термін окупності капітальних вкладень в економіці розраховують як відношення капітальних вкладень до обсягу приросту валового національного продукту. Ефективність використання матеріальних ресурсів на макрорівні характеризують такі показники: матеріальні витрати (без амортизації) на 1 грн. валового національного продукту; витрати найважливіших видів матеріальних ресурсів у натуральному виразі на 1 млн. грн. валового національного продукту та національного доходу;

Ефективність зовнішньоекономічних зв’язків визначає обсяг виробництва продукції на експорт та ефективність зовнішньої торгівлі.

Для визначення результатів застосування у виробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці як живої, так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідно-шення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю додаткового продукту. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції С + V (С - вартість засобів виробництва, V - заробітна плата). Отже, ефективність витрат суспільної праці на підприємстві розраховують за формулою E=m (c+v)

Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємства доцільно розглядати їх зв’язок на галузевому, регіональному рівнях, а також на макрорівні в межах усього народного господарства. Так, ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві в цілому  найбільш узагальнююче поняття, що враховує приріст усього новоствореного продукту або виробленого національного доходу (заробітної плати V і додаткового продукту Т). Цей показник розраховують за формулою E = (v + m) (c +v)

Собівартість  товарної продукції відображує загальні витрати суспільної праці на виготовлення продукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основні елементи: а) опла-ту праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукції до продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів; в) вартість спожитих у виробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріали, паливо, енергія). Тому залежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чи уречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.

Ефективність  витраченої живої праці показує  продуктивність праці в цілому Л як виробництво чистої продукції П на одного середньоспискового працівника Р: Пор=ПчР

Ефективність застосування праці, уречевленої в засобах  праці (основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах, розраховують так.

По-перше, обчислюють фондовіддачу Ф - відношення виробництва чистої продукції П на одиницю витрат основних виробни-чих фондів у вартісному вираженні Фп=ПчФ

По-друге, визначають ефективність використання уречевленої праці, втіленої у матеріальних ресурсах, розраховуючи матеріалоємність М як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів М до вартості чистої продукції Л: Мс=МПч

Ці показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні співвідношення їх значень відображують можливі варіанти ефективності суспільної праці.

Крім економічного ефекту від застосування суспільної праці, результатом чого є зростання  сукупного суспільного продукту, національного доходу, необхідно  враховувати і соціальний ефект. Він полягає насамперед у тому, що витрати праці в галузях нематеріального виробництва сприяють підвищенню її результативності в матеріальному виробництві через всебічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнення здоров’я, зростання вільного часу тощо. Так, розвиток науки забезпечує створення і застосування нової техніки і технології, одержання і використання нових джерел енергії, матеріалів, впровадження передових методів організації виробництва і праці. Витрати живої та уречевленої праці в закладах освіти сприяють введенню нової техніки у виробництво, поліпшенню організації його, підвищенню продуктивності праці. Витрати суспільної праці на охорону здоров'я сприяють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві, зниженню втрат робочого часу через хворобу, підвищенню працездатності людей.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впливають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності суспільної праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок. Подальше підвищення ефективності суспільної праці залежить від удосконалення речових факторів виробництва як об’єктів її втілення. Чи означає це зниження ролі людини і живої праці у всьому виробничому процесі?

Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально  змінює становище людини у виробництві. Вона перестає виконувати роль простого доповнення машинних систем і вже, як правило, безпосередньо не впливає на процес обробки сировини. Людина регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за виробничий стан і можливості використання електронних систем (роботокомплексів, обробних центрів, інформації систем управління)Від цього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а навпаки незмірно зростає. Ця тенденція, безперечно, збережеться і в майбутньому як джерело розширення багатства суспільства.

Революційний характер машинної індустрії породив дію загального закону переміни праці. Корінні зміни в розподілі праці, властиві переворотам у машинній техніці і технології, зумовлюють необхідність систематичного переміщення працівників з однієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій.

У сучасних умовах дія  закону переміни праці значно посилилася внаслідок технологічної революції, за умов якої недоцільна вузька спеціалізація працівників.

У зв’язку з цим у навчальних закладах майбутні робітники одержують загальнотехнічні знання, інженери і техніки загальнонаукову підготовку, яка дає змогу оволодівати більш вузькими спеціальностями.

Широкий профіль підготовки необхідний робітникам для забезпечення безперебійного функціонування складного автоматичного устаткування.

Посилюється необхідність поглиблювати і розширювати загальнонаукову підготовку інженерних працівників. Відомо, що науково-технічна революція найшвидше розвивається в ділянках стикування різних наук (біології, хімії, фізики, кібернетики тощо). У взаємодії цих наук криються величезні можливості різкого зростання ефективності витрат суспільної праці. Крім того, відбувається прискорене оновлення науково-технічних знань, у зв’язку з чим потрібні спеціалісти, які здатні творчо використовувати науковий потенціал у різних галузях.

Прогресивні базові нововведення - це раціоналізація діючого виробництва на основі ресурсозбереження, підвищення його технологічної культури, ліквідація соціальне непривабливих робочих місць. Нові технології, передусім електронізація, комплексна автоматизація, інформатика, біотехнологія, дають змогу здійснити революційний переворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.

Електронізація виробництва створює технологічні передумови для швидкого оновлення продукції з найменшими витратами праці, наближення її якісних характеристик до запитів споживача.

Інформатизація суспільства  відкриває можливості для переміщення робочих місць мільйонів людей з централізованих підприємств і організацій у територіальне розмежовані дільниці. Суттєво скоротяться втрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується також підвищенням рівня автоматизації домашньої роботи.

Водночас вона полегшує і пристосовує працю до умов сучасної технології, яка швидко змінюється, оптимізує (поліпшує) всі компоненти системи «людина - техніка - виробниче середовище». При цьому враховується, як діють на фізіологію і психіку людини фізичні умови праці (температура, освітлення, вібрація, вентиляція, шум тощо) і як впливає режим робочого часу на біологічні ритми організму. Ергономіка аналізує темп, складність, нормування і зміст індивідуальної та групової трудової діяльності, вивчає характер і особливості устаткування, організацію робочого місця і системи контролю за працею. В результаті продуктивність праці зростає, а здоров’я людей поліпшується. Підвищення продуктивності праці приводить до суттєвих змін у зайнятості робочої сили.

У цілому розглянуті резерви  збільшення обсягів застосовуваної суспільної праці визначають великі можливості розширення джерел суспільного багатства.

РОЗДІЛ 2 УПРАВЛІННЯ  СУСПІЛЬНОЮ ПРАЦЕЮ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

 2.1 Сутність та структура управління персоналом

Управління  персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найбільш ефективного використання працівників  для досягнення цілей підприємства та особистих цілей. Перші, традиційно, пов’язуються із забезпечення продуктивності підприємства. Причому ефективність  іноді розуміється у вузькому значенні як отримання максимального прибутку. Система управління персоналом, яка склалася на провідних вітчизняних підприємствах під впливом запровадження прогресивних зарубіжних технологій управління персоналом та викристалізації власного досвіду, включає сьогодні такі підсистеми:

Аналіз та планування персоналу: до цієї підсистеми належить розробка кадрової політики, розробка стратегії управління персоналом, аналіз кадрового потенціалу та ринку праці, кадрове планування, прогнозування потреб у персоналі, організація реклами та встановлення взаємодії із зовнішніми організаціями, що забезпечують підприємство кадрами.

Підбір та наймання персоналу: проведення співбесід, тестів, анкетування  для вияву інтелектуального рівня, професіоналізму, комунікативності та інших необхідних якостей.

 Персональна оцінка - рівень знань, умінь, майстерності та особистої відповідальності; оцінка виконуваної роботи та її результатів.

Організація навчання та підвищення кваліфікації персоналу: навчання персоналу, перепідготовка та підвищення кваліфікації, введення в посаду, організація  кадрового зростання, реалізація службово-професійного просування та кар’єри співробітників, робота з кадровим резервом.

Атестація і ротація  кадрів: проведення заходів, спрямованих  на вплив відповідальності результатів  діяльності, якостей і потенціалу особистості працівника вимогам, що висуваються до виконуваної роботи.

Управління оплатою  праці:

Мотивація персоналу: розробка системи мотивації, вироблення систем оплати праці, участі персоналу в  прибутках, капіталі підприємства, розробка форм морального стимулювання персоналу.

Облік співробітників підприємств: облік прийому, переміщення, винагород співробітників та стягнень з них, звільнення персоналу, організація ефективного використання персоналу, управління зайнятістю персоналу, кадрове діловодство.

Організація ділових відносин на підприємстві: оцінювання виконання персоналом своїх функціональних обов’язків, формування у співробітників почуття відповідальності, аналіз та регулювання групових і міжособистісних відносин, управління виробничими конфліктами та стресами, соціально-психологічна діагностика, встановлення норм корпоративної культури, робота зі скаргами на трудові відносини.

Створення умов праці: створення безпечних умов для праці співробітників; дотримання норм психофізичної праці, економіки, технічної естетики; кадрова безпека.

Соціальний  розвиток та соціальне партнерство: організація харчування, медичного  і побутового обслуговування відпочинку та культурно-оздоровчих заходів, управління конфліктами та стресами, організація соціального страхування.

Кадрова безпека:

Правове та інформаційне забезпечення процесу управління персоналом: вирішення правових питань, трудових відносин, підготовка нормативних документів, що їх регулюють, забезпечення необхідною інформацією всіх підрозділів управління персоналом.

Успіх управління персоналом визначається двома основними  чинниками: здатністю підприємства чітко визначити, яка поведінка  працівників потрібна для досягнення його стратегії, і можливістю застосувати ефективні управлінські важелі для спрямування працівників на бажану поведінку. Обидва завдання однаково важливі і складні, особливо в умовах ринкової трансформації економіки.

Найважливішими особливостями сучасного процесу вдосконалення управління персоналом є: