Стратегія підприємства. Обґрунтування стратегії розвитку підприємства

Причини нинішньої кризи  не стільки в докорінному руйнуванні соціально-економічного ладу, скільки  в низькій ефективності виробничо-технологічної  бази і структури виробництва, втраті конкурентоспроможності продукції. Подолання  цієї тенденції залежить від радикального оновлення основного капіталу і  формування виробництва, яке б відповідало  умовам економічного розвитку XXI ст.

Майбутня конкурентоспроможність підприємств багато в чому залежить від правильно виробленої ними стратегії  розвитку.

Якщо виходити з того, що розвиток підприємства є результатом  реалізації стратегії, то розробці стратегії  має передувати аналіз можливих форм його розвитку. Це дасть змогу правильно  скласти алгоритм розвитку.

Підтримка підприємства в  бажаному соціально-ринковому (конкурентному) стані вимагає систематичних  організаційних змін. Свідомо регульовані  організаційні зміни, як правило, передбачають проходження трьох етапів: готовність до змін, перехід до нового стану  і закріплення.

Готовність до змін досягається  ослабленням тих сил, що підтримують  у наявному стані підприємство. Перехід  до змін та їхнє здійснення передбачає розвиток нових оцінок позицій, поведінки  персоналу фірми та її підрозділів. Зміни, що відбуваються, закріплюються  шляхом створення механізмів, які  підтримують діяльність підприємства та гарантують йому ринкову стратегічну  безпеку. Організаційні зміни комерційної  структури розглядаються як керований  процес її розвитку. З погляду управління головними об'єктами змін є окремі люди, групи й підприємство в цілому. Саме люди або сприяють організаційним змінам, або перешкоджають їм. Робота з розвитку означає усвідомлення змін як засобу розвитку.

Головним питанням управління розвитком підприємства є рівновага  між змінами і стабільністю. Для  реального розвитку комерційної  організації найважливіше значення має швидкість змін. Вона суб'єктивно  визначається керівництвом самостійно або за допомогою консультантів-експертів. Основним в управлінні розвитком  виступає вміння бачити стан мети діяльності організації в динаміці. У сучасному  підприємництві мета — це напрям, а  не пункт призначення, тому для її досягнення потрібні постійна готовність до змін і реагування на потреби  внутрішніх і зовнішніх змін. Зміни, що відбуваються, в змісті мети організації  проявляються в розробці та здійсненні стратегії фірми і закріпленні  в науковому обігу відповідного поняття. Організаційні зміни, що визначають наслідки розвитку організації, ґрунтуються  на існуванні в організації балансу  або стану динамічної рівноваги  двох сил, спрямованих "за" і "проти" зміни.

Змінам сприяють такі фактори: постійна увага вищого керівництва  до питань розвитку; постійний зворотний  зв'язок і прогнозування соціально-ринкових умов підприємництва; мотивація та ін.

Поняття розвиток у загальному вигляді визначається як зміна процесу, явища від більш простого до більш  складного і більш ефективного. Сутність процесу розвитку з погляду  функціонування підприємства становить  зростання рівня його організації, коли в міру накопичення інформації зменшується невизначеність. Багатогранність  процесу розвитку зумовлює використання, поряд із поняттям розвиток, інших  понять, що концентрують увагу на визначених напрямах, сторонах, специфіці цього  процесу. Наприклад, таких як ринковий розвиток (для позначення процесу  розширення кола споживачів, клієнтури), організаційний розвиток (розвиток індивідів, груп, сфер відповідальності, системи управління, ініціативи), діловий розвиток (передбачає спрямування ресурсів туди, де вони можуть забезпечити максимально високу конкурентоспроможність протягом максимально тривалого періоду).

Характерною рисою сучасного  підприємництва є те, що орієнтація на максимальну ефективність в умовах статус-кво змінилася орієнтацією  на ефективність розвитку. Концепція  ділового розвитку стала відмітною  рисою наступальної стратегії, розробленої  передусім для розширення масштабів  бізнесу, а не для зберігання в  незмінному вигляді його ресурсів, рушійних сил, факторів. Діловий розвиток, звичайно, передбачає дії, що, на відміну  від заходів, спрямованих на збільшення прибутку шляхом зниження витрат, орієнтовані  на розширення операцій, діяльності компаній у цілому. Діловий розвиток, як і  будь-яка інша перспективна програма (наприклад підвищення якості), може негативно вплинути на рентабельність компанії в короткостроковому аспекті. Хоча, безумовно, в перспективі вони мають бути рентабельними.

Ще одним завданням  ділового розвитку є пожвавлення  основної діяльності за рахунок її внутрішніх джерел. Відомо, що компанії, підприємства, галузі мають прагнути до того, щоб корисні властивості  виробленої продукції відповідали  її ціні. Однак орієнтація виробництва  на корисність споживчих благ найчастіше вступає в суперечність із вимогами ефективності використання виробничих ресурсів. Розширення виробництва певної продукції і зниження витрат на одиницю  продукції дають змогу більш  ефективно використовувати основні  фонди, матеріали, трудові ресурси, але разом із тим часто можуть вести до зниження споживчих якостей  продукту, його привабливості для  масового споживача.

1.2. Види стратегії  розвитку підприємства

Загальна (генеральна) стратегія  розвитку підприємства пов’язана з  діяльністю підприємства в цілому, використанням всіх ресурсів і орієнтована  на виконання його головної цілі. Виробничі (допоміжні) види стратегій забеспечують реалізацію генеральної стратегії  підприємства по окремим направленням його діяльності (маркетингова, фінансова, виробнича та ін.), видам діяльності (стратегія основної діяльності, пов’язана  з реалізацією товарів і обслуговуванням  покупців, стратегія неторгової діяльності – ремонтно-будівельної, транспортної, виробничої і т.д.) використанню окремих  видів ресурсів (стратегія формування і використання трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, фінансових ресурсів і т. д.)

Стратегічні плани повинні  бути зроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але і бути достатньо гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити модифікацію і переорієнтування. Загальний стратегічний план варто  розглядати як програму, що спрямовує  діяльність фірми протягом тривалого  періоду часу, даючи собі звіт про  те, що конфліктна і постійно мінлива  ділова і соціальна обстановка робить постійні коригування неминучими.

Діяльність підприємства на споживчому ринку направлена на досягнення певних стратегічних цілей  і тактичних задач, які дозволяють забеспечити ефективну господарську діяльність, виживання і його конкурентоспроможність на ринку. Під ціллю розуміють  якісні і кількісні характеристики функціонування підприємства, до досягнення яких воно прагне.

Досягнення цілей підприємства передбачає реалізацію цілей суспільства (в нормальних умовах розвитку ринку), оскільки отримання прибутку передбачає реалізацію продукції, тобто визнання її покупцем.

Кожній із зазначених маркетингових  стратегій відповідає певний вид  кадрової стратегії. При цьому реалізація тієї або іншої стратегії управління персоналом вимагає менеджерів зі специфічним  набором якостей.

У цілому генеральні стратегії  підприємства поділяються на дві  групи:

• стратегії функціонування (пов'язані з поведінкою підприємства на ринку);

• стратегії розвитку (у  якості об'єкту виступає потенціал  підприємства і його конкурентні  переваги).

Як видно з табл. 5.2, стратегії функціонування поділяються  на такі види (класифікація по М. Портеру): стратегія лідерства в низьких  витратах; стратегія диференціації; стратегія фокусування.

Стратегії розвитку підприємства поділяються на наступні види: стратегія  росту, стратегія помірного росту, стратегія скорочення, комбінована  стратегія.

Маркетингові стратегії  підприємства можуть розрізнятися також  за характером, відповідно до чого виділяють  такі їхні види:

• наступальна (характерна для стратегії росту і помірного  росту);

• наступально-оборонна (характерна для комбінованої стратегії);

• оборонна (характерна для  стратегії скорочення діяльності).

У залежності від характеру  маркетингової стратегії, що використовується підприємством, в процесі управління персоналом слід здійснювати підбір менеджерів, які володіють певними  якостями. Це забезпечить як успішність реалізації маркетингової стратегії, так і ефективність управління персоналом підприємства.

Так, для реалізації наступальної стратегії потрібні менеджери підприємницького типу, що впроваджують нові, нетрадиційні методи роботи. Для реалізації наступально-оборонної  стратегії необхідні обачні менеджери-адміністратори. Оборонна стратегія вимагає сполучення підприємницьких і адміністративних задатків менеджерів, високого рівня  соціальної компетентності, що дозволяють врятувати підприємство від краху.

У результаті застосування цих інструментів змінюється поведінка  працівників, підвищується ефективність їхньої роботи, поліпшується структура  трудового колективу.

Проблеми оптимізації  планування і прогнозування використання людських ресурсів викликають необхідність зміни відносин до кадрової складової  інформаційного обґрунтування рішень, прийнятих на усіх функціональних рівнях управління підприємством.

1.3. Особливості  стратегії розвитку підприємства

Підприємства різних галузей  в умовах глобалізації світової економіки, пов'язаної з взаємопроникненням технологій та капіталів, проводять диверсифікацію власної господарсько-фінансової діяльності. Ефективність її здійснення безпосередньо залежить від своєчасної орієнтації на види товарів, робіт, послуг, які мають попит та є або наближаються до рівня конкурентоспроможності. Питання стратегії розвитку передбачають розробку методики отримання, обробки та подання інформації, пов'язаної з освоєнням нових технологій, видів продукції, ринків та інших видів і напрямків діяльності, а також з виявленням закономірностей щодо визначення мотивації диверсифікації як стратегії розвитку компанії.

Як показав аналіз статистичних даних, зниження темпів приросту виробництва  продукції у промисловості складає  за січень 2006 р. — 2,9%, за підсумками двох місяців 2006 р. — 0,6%.

За підсумками двох місяців 2006 р. у розрізі підгалузей промисловості  спостерігається скорочення обсягів  виробництва у:

- виробництві коксу та  продуктів нафтопереробки - на 19%;

- металургії та обробці  металів - на 4%;

- хімічній та нафтохімічній  промисловості - на 2,7%;

- легкій промисловості  - на 2,1%;

- обробній промисловості  — на 1,8%.

У галузях економіки України  за два місяці 2006 р., порівняно з  аналогічним періодом 2005 р., відбулося  зниження темпів у:

- будівельній діяльності - виконано робіт на 0,2%;

- транспорті — вантажообіг  на 3,6%;

- гуртовій торгівлі - на 5,4%.

Промислове виробництво, будівельна діяльність, транспорт та оптова торгівля є найбільш суттєвими  складовими формування економіки будь-якої країни. Саме тому від результатів  їхньої діяльності залежать майбутні макроекономічні показники економічних  досягнень держави.

У світовій економіці використовуються різні підходи до активізації  діяльності суб'єктів господарювання, в тому числі широко використовується диверсифікація.

Економічна категорія «диверсифікація» у різних джерелах трактується по-різному.

Термін «диверсифікація» означає:

1) різноманіття, різнобічний  розвиток;

2) проникнення спеціалізованих  фірм (промислових, транспортних, будівельних)  до інших галузей виробництва,  сфери послуг тощо; у процесі  диверсифікації виникають багатогалузеві  комплекси; 

3) розширення асортименту  виготовлення виробів, надання  послуг [8]. У Вільній енциклопедії [14] диверсифікація трактується як:

1) володіння найрізноманітнішими  фінансовими активами, кожен з  яких має різний рівень ризику, з метою зниження загального  ступеня ризику портфеля в  цілому;

2) загальна ділова практика, спрямована на розширення номенклатури  товарів і послуг та/або географічної  території для того щоб зосередити  ризик і зменшити залежність  від циклічності бізнесу. 

Також поняття «диверсифікація» визначається як:

1) збільшення кількості  виробництв і номенклатури товарів  (послуг), які виробляються окремими  підприємствами у нових для  них сферах [9];

2) розширення асортименту,  зміна виду продукції, яка виробляється  підприємством, фірмою, освоєння  нових видів виробництв з метою  підвищення ефективності виробництва,  отримання економічної вигоди, попередження  банкрутства. Таку диверсифікацію  називають диверсифікацією виробництва;  розподіл вкладень в економіку  або кредитування грошовими капіталами  між різними об'єктами з метою  зниження ризику втрат та у  надії отримати більш високий  дохід. Таку диверсифікацію називають  диверсифікацією кредитів [7];

3) розширення форм діяльності, видів продукції, фінансових інструментів  з метою мінімізації господарських  ризиків, а також виживання  підприємств у сучасних ринкових  умовах; множинність; різноманітність;  різнобічність [3];