Історія аудиту в Україні

     Однак в Італії та Бельгії активно застосовувався принцип попередньої ревізії (попереднього контролю). Тут рахункові палати піддавали попередній ревізії всі  без винятку державні витрати [7].

     В Росії першим ідею створення спілки рахівників висунув у 1889 р. фундатор російського рахівництва Ф.В. Єзерський  після ознайомлення з діяльністю Інституту привілейованих бухгалтерів  Англії. В 1892 р. в Москві був скликаний  І З'їзд Рахівників, головним досягненням  якого стало прийняття постанови  про відкриття Спілки Рахівників. Свою роботу спілка почала в червні 1892 р., проте їй не вдалося перерости  у Всеросійську організацію бухгалтерів  через нездатність залучити до своїх  рядів представників облікової  професії Санкт-Петербурга. І, як наслідок, за нею закріпилась назва – "московська".

     На  жаль, спроби організації наприкінці XIX – поч. XX ст. Інституту присяжних  бухгалтерів (рахівників) Російської Імперії  не просунулися далі підготовки документів, що регламентували б його діяльність. Спроби створення інституту аудиту були багаторазовими і невдалими. В 1888-1889 рр. – Інститут присяжних бухгалтерів, в 1907-1914 рр. – Інститут бухгалтерів  та в 1928-1930 рр. – Інститут державних  бухгалтерів-експертів. Проте успіху вони не зазнали. Четверта спроба, впроваджена  в кінці 80-х років XX ст., є найбільш успішною.

     Професійної організації бухгалтерів Російської Імперії так і не вдалось створити, проте аудит як явище мав місце. В Росії перевірка щорічних звітів акціонерних товариств проводилась  ревізійними комісіями, причому  не на професійному рівні, ці комісії  складались з акціонерів, які частіше  були недосвідченими з питань обліку. Одночасно, поряд із розкриттям способів і прийомів ведення перевірок, М.Я. Батеньков у своїй праці 1895 р. визначив головну мету ревізії того часу в країні як попередження відхилень, або, принаймні, їх своєчасне виявлення.

     Лише  у 1987 році була створена фірма "Інаудит" (приватизована в 1991 р.) з підрозділами і дочірніми підприємствами ("Інаудит-Україна" в Києві), і цей момент можна вважати початком формування мережі аудиторських фірм в Росії та Україні. Дещо пізніше у великих містах були організовані фірми "Мінхаудит", "Фуксан-аудит", "Контракт" тощо, відкривались філії найбільших міжнародних аудиторських компаній.

     Як  наука аудит почав формуватися  з того часу, коли Р.К. Маутц і Х.А. Шараф (1961) сформулювали вісім постулатів аудиту. Творцями аудиторської науки вважаються англієць Л. Діксі та американець Р. Монтгомері. Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері заснував сучасну теорію аудиту.

     Слід  зазначити, що у Радянському союзі  бухгалтерський облік було організовано на високому рівні. Зокрема багато уваги  приділялося розробці та вдосконаленню  методології ведення бухгалтерського  обліку для всіх галузей народного  господарства з урахуванням галузевої  специфіки ведення обліку. Було розроблено загально прийняті зразки первинних  документів. Це зумовлено тим фактом, що держава була єдиним власником  майна, а тому існувала потреба у створенні єдиної та чіткої системи облікового контролю.

     Самостійний початок розвитку аудиту в Україні  почався в 1991 році після набуття  Україною незалежності.

     Офіційне  визнання обов'язкового аудиту відбулося  в 1993 р., у зв'язку з прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність" , у якому визначені правові  засади здійснення аудиторської діяльності в Україні, що спрямовані на створення  системи незалежного контролю з  метою захисту інтересів власника. Відповідно до даного закону у тому ж році була створена Аудиторська  палата України (АПУ), яка функціонує як незалежний самостійний орган  на засадах самоврядування. Також  у 1993 році згідно того ж Закону України "Про аудиторську діяльність" була створена Спілка аудиторів України (СПА), яка займається питаннями розвитку аудиторської діяльності в Україні [3].

     Розвиток  аудиту в Україні налічує три  етапи:

     Перший  – 1987 -1992 рр. – створення перших аудиторських структур.

     Другий  – 1993-1998 рр. – формування нормативно – правової бази аудиту в Україні.

     Третій  – 1999 р. – дотепер – діяльність аудиту на новій нормативно – правовій базі.

     18 квітня 2003 року Аудиторською палатою  України було прийнято в якості  національних Міжнародні стандарти  аудиту. За цей час з мало  відомого терміну аудит перетворився  на невід'ємний елемент ринкових  відносин. 

     2.2. Проблеми та перспективи розвитку  аудиту в Україні 

     Перехід економіки України на ринкові  шляхи призвів до радикальних  змін в плануванні, обліку та контролю виробничо-господарської діяльності, трансформації системи управління комерційними організаціями. Зовсім іншими стали цілі підприємництва, засоби їх досягнення, економічна основа суспільства.

     Методи  економічного управління та контролю, які використовувались в період адміністративно-командної системи  управління нашим суспільством, не можуть вже дати добрих результатів. Першочергово відтепер враховуються інтереси власників комерційних організацій, їх акціонерів, пайовиків, трудового  колективу.

     Перед комерційними організаціями України  в умовах ринкової конкуренції постає завдання структурної перебудови системи  корпоративного управління з метою  забезпечення конкурентноздатності, ефективного  функціонування та розвитку організації.

     Практика  підтверджує, що найкращим на сьогодні інструментом ринкових перебудов діяльності комерційної організації є впровадження системи внутрішнього аудиту та використання послуг аудиторських фірм.

Проблеми  розвитку аудиту є досить різні, всі  вони пов’язані з розвитком аудиторської діяльності в Україні, і потребують нагального вирішення.

     За  аналізом останніх досліджень на початковому  етапі розвитку вітчизняного аудиту – у 1993-1994 роках, значення такому виду діяльності ніхто з потенційних  замовників не надавав. Аудит був  нав’язаний державними органами під  тиском Світового банку і Міжнародного валютного фонду. Такі обставини  певною мірою уповільнювали розвиток вітчизняного аудиту [9].

     В 1999-2001 роках ситуація змінилась. Складність, заплутаність обліку, особливо податкового, зміна фінансового обліку, істотна  суперечливість законодавства, реальність значних фінансових санкцій підштовхують менеджерів, які прагнуть застрахуватись від відповідальності і можливих фінансових втрат, до рішення скористатися послугами аудиторської фірми.

     Таким чином, в суспільстві виникла  об’єктивна необхідність в незалежному  професійному контролі за діяльністю підприємств та її результатами.

     Однак, не дивлячись на це, реальної потреби  в послугах аудитора як захисника  інтересів існуючого чи потенційного інвестора сьогодні, нажаль не існує. Не дивлячись на законодавчу вимогу щодо обов’язкового підтвердження  незалежним аудитором показників річної фінансової звітності, інвестори та інші користувачі звітності не відносяться з належною довірою до висновку аудитора про достовірність показників фінансової –звітності.

     До  проблемних питань аудиту слід віднести:

     • недостатню кількість методичних розробок з аудиторського контролю;

     • брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;

     • недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, а звідси —  і неосвоєний ринок аудиторських послуг;

     • відсутність типових форм документів з аудиту;

     • відсутність методичних рекомендацій з питань комп'ютеризації аудиту тощо.

     Разом із тим впровадження аудиту в сферу  підприємницької діяльності має  в цілому для держави істотні  переваги порівняно з іншими формами  фінансово-господарського контролю, зокрема:

     • значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно-ревізійного  апарату;

     • надходження додаткових коштів до бюджету  за рахунок сплати аудиторськими  фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;

     • незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок;

     • можливість вибору аудитора замовником тощо [12].

     Ситуація, що склалася в Україні, потребує вирішення  проблем, які мають місце у  професійній діяльності аудиторів, аудиторських фірм і роблять неможливим успішний розвиток аудиту.

     Одна  з таких проблем – це проблема сучасного аудитора та довіри до нього. Питання вибору аудитора – це, по – перше, питання довіри. Тобто  перед тим як клієнт вирішить надати інформацію аудитору, він повинен  бути впевнений, що в аудитора вистачить  сил і можливостей зберегти її в конфіденційності. Це, звичайно, пов’язано  з професіоналізмом аудитора і юридичним  захистом його діяльності.

     Серйозну  стурбованість також викликає якість роботи більшості українських аудиторських фірм. Це питання піднімається не лише користувачами аудиторських послуг і державними органами, але й самими аудиторами, які зацікавлені в  стабільному розвитку ринку аудиторських послуг, підвищенні престижу аудиторської професії.

     Критерієм якості при проведенні аудиту вважається, насамперед, виконання аудиторами вимог  національних нормативів аудиту. Однак  суворе дотримання нормативів пов’язане  із збільшенням трудозатрат аудиторів, збором додаткової інформації, документуванням  процесу перевірки, розрахунками. Але  такі затрати рідко відшкодовуються  замовником.

     Для вирішення такого роду проблем аудиторські  фірми намагаються враховувати  рівень професійної компетентності своїх співробітників у вигляді  кваліфікаційних вимог, що висуваються  до посад, передбачених структурою їх управління.

     Поряд з цим обов’язковими умовами  якісного проведення аудиту, планування і документування цього процесу. Аудиторською палатою України затверджено  вимоги обов’язковості таких елементів  організації процесу аудиту.

     Ще  одним з основних напрямів підвищення якості аудиту є розробка внутрішньо-фірмових методик аудиту, робочої документації тощо, оформлення у вигляді внутрішньо-фірмових стандартів [16].

     Поряд з названими вище існує серйозна проблема формування ціни на аудиторські  послуги, а саме в частині методики її визначення.

     Єдиної  системи розрахунку вартості послуг аудиторської фірми в Україні  не існує, тому аудитори часто використовують, власну систему формування ціни. Найчастіше така система заснована на визначенні кількості відпрацьованих людино-годин  або обсягу виконаних робіт. Основною проблемою при проведенні оцінки послуг аудитора є можливість завищення  або заниження їх вартості, а це певною мірою насторожує замовника, особливо, при його першому зверненні  до аудиторської фірми.

     Також одним із проблемних питань на сьогодні є спроби з боку законодавців скасувати  або значно звузити аудиторську  діяльність, обов’язковість аудиту, усунути  від аудиту приватних підприємців  та малі приватні фірми тощо.

     Ще  однією проблемою є перманентні  спроби гармонізувати український  аудит щодо його міжнародної теорії та практики, передусім, спираючись на досвід США. Одним з постійних  ініціаторів “міжнародності” вітчизняного аудиту був і залишається Національний банк України.

     Проблеми  розвитку аудиту, як науки висвітлюються  багатьма науковцями, зокрема Ф.Ф. Бутинцем, В.В. Сопком, М.В. Кужельним, Г.М. Давидовим та іншими. Багато з них зазначають, що аудит як наука, вже себе затвердив і за цією наукою буде майбутнє, але існує багато проблем, а особливо це підвищення рівня професійної компетентності аудиторів, організація контролю якості аудиторських робіт та послуг, розвиток правового поля аудиту в підприємництві, забезпечення реальної професійної незалежності аудитора та інше.

     Незважаючи  на те, що для розвитку аудиту в Україні  вже зроблено дуже багато, ще залишаються  питання, від правильного, успішного  вирішення яких залежить перспективи  його подальшого розвитку. Отже, першочергового роз’яснення потребує удосконалення  законодавчого регулювання аудиту в Україні; подальша розробка і впровадження національних нормативів аудиту; поліпшення методики та організації аудиторських перевірок, їх якості та розробка оптимальної  методики визначення вартості аудиту, аудиторських послуг, питання аудиторської етики, підготовки і підвищення кваліфікації аудиторів та інші. Вирішення зазначених проблем спрямоване укріпленню позицій  та авторитету аудиту, удосконалення  аудиторської діяльності в Україні.