Современная экономическая политика финляндии

     Князь Володимир проводив активну політику у фіно-балтських країнах, князь  Ярослав Мудрий взагалі заснував у Естонії фортецю Юр'їв (Тарту), вістря якої було спрямовано на опанування водами Фінської затоки. Археологи відмічають факти переселень груп фіно-угорського населення Балтики в межі України, зокрема на притоки рр. Сула, Псел. У цих потоках були й предки сучасних фінів.

     Військовий  союз України та Швеції, укладений 1708 року, призвів до фрагментарної активізації фіно-українських зв'язків. Мова про солдат армії короля Карла ХІІ, значну частину якої складали вихідці з Фінляндії (на цей час — володіння Шведського королівства). Частина фінського призову загинула під Полтавою у бою з військами московського князя Петра Романова.

     Відомості про Фінляндію в Україні збільшувалися  в геометричній прогресії після  побудови на березі Фінської затоки фортеці  Санкт-Петербург та входження Фінляндії  до складу Російської імперії 1809. Відтак більшість української шляхти, літераторів, військових, що жили в Петербурзі ХІХ ст., мали особисті контакти з фінами, регулярно навідувалися до Великого князіства Фінляндського (М. Гоголь, Є. Гребінка, Т. Шевченко). Фіно-українські контакти утворювалися і на території російської Карелії, зокрема тут зробив перші переклади рун Калевали український поет Гнідич (це взагалі один із перших в історії перекладів фрагментів «Калевали», яка ще не була укладена Е. Леннрутом в окремий епічний твір).

     Українці  — випускники вищих навчальних закладів Санкт-Петербурга — прислужился розвитку фінської науки. Так, Максим Антонович (1835, м. Білопілля, Україна — 1918), більше відомий як філософ-матеріаліст, провів ґрунтовне дослідженнями геол. будови Фінляндії та Карелії. Його праця «Льодовикова гіпотеза і льодовикові явища в Фінляндії і в Повенецькому повіті» (1876) стала класичною у природознавчій царині.[47]

     Зв'язки між українськими і фінськими  діячами пожвавилися на поч. ХХ ст., зокрема Сергій Булгаков — брат відомого філософа Ніколая Булгакова  — написав 1903 цілу поему з посвятою волелюбному фінському народові. 1917 на території Фінляндії почали діяти українські військові комітети, у Гельсінкі проведено низку демонстрацій під синьо-жовтими прапорами. Приязне ставлення уряду Фінляндії до українців визначалося давньою дружбою маршала Карла Маннергейма та Гетьмана України Павла Скоропадського, які підтримували взаємини аж до 1945.

     Одним з популяризаторів українського питання у Фінляндії був історик  римського права, дипломат Г. Ґуммерус, перший посол Фінляндії в Україні 1918. посольство УНР у Ф. очолювали 1918 — 1920 К. Лоський, М. Залізняк. У Ф. між двома світовими війнами існувала нечисленна українська громада, в житті якої брав участь учасник Визвольних змагань Юрій Горліс-Горський. 1942 — 1944 діяв Комітет допомоги українським полоненим та Українське Інформаційне Бюро під проводом члена ОУН (м) Б. Кентржинського. Офіційний представник Фінляндії (пан Песонен) був членом міжнародної експертної групи, яка досліджувала факти масових розстрілів мирного населення у Вінниці працівниками НКВД СРСР (1943).

     У часи М. Хрущова СРСР стимулював українсько-фінські  культурні взаємини. 1954 Фінляндію  відвідав український поет Павло  Тичина, де мав зустріч із Президентом  Паасіківі. Поет залишив щоденникові  записи про фінську мандрівку (частини надруковано у книзі "Павло Тичина. Із щоденникових записів", м. Київ, 1981, С.180-188). 1961 у Києві влаштовано виставку фінського мистецтва м. Тампере, згодом на честь цього міста названо вулицю у лівобережному районі столиці; подекуди відбувається обмін мистецькими ансамблями між Фінляндією й УРСР. Молодий український композитор-баяніст Володимир Зубицький бере участь у Міжнародному Конкурсі баяністів і акордеоністів в Гельсінкі (1975), де нагороджений «Coupe mondiale» IMC-UNESCO за виконання мініатюри-реквієму «Сім сльозин».

     У бібліотеках Гельсінкі зберігаються цінні колекції українських дореволюційних видань.

     Доленосну роль у спортивній кар'єрі 35-разового чемпіона світу Сергія Бубки відіграла  Фінляндія. 1983 у Гельсінкі він  стає чемпіоном світу із стрибків з жердиною. Напередодні розвалу СРСР до Фінляндії на роботу вирушили представники українського спорту. Зокрема, у двох футбольних клубах на посаді другого тренера працював легендарний футболіст київського «Динамо» Леонід Йосипович Буряк (1988-89 — Finlandia Kemin Pallotoverit-85, м. Кемі, 1990 — Finlandia VanPa Vantaa, м. Вантаа). Ще один вихованець київського «Динамо» — Віктор Баранов — пішов по «фінських стопах» Леоніда Буряка. Виступав за ФК «Конту», працював із фінськими дітьми, юніорами та юнаками.

     Тепер у Фінляндії живе кількадесят  родин українців, які об'єднані у  Турку у Товариство Українців  у Фінляндії м.Турку (на чолі —  Юліана Білякович) та у Гельсінкі  у Товариство українців Фінляндії (на чолі — Деніс Перцев). Тут же працює професійний перекладач з фінської мови Юрій Зуб, який також готує перший професійний українсько-фінський словник на 20.000 статей. У вищих навчальних закладах Фінляндії сформувалася група вчених-україністів (зокрема, в Йоенсуу).

     Визначний фінський епос під назвою «Калевала» переклав Є. Тимченко; українською мовою перекладено твори письменників К. Лейно, М. Лассіла, К. Вала, а вже у 2000-их роках — А. Ківі, А. Паасілінна, М. Валтарі, Л. Легтолайнен, К. Готакайнен і навіть архієпископа Фінляндського Павла Олмарі («Як ми віруємо», 2005). До друку готуються нові переклади з фінської художньої літератури, зокрема про Зимову війну 1939—1940 років. Основні перекладачі з фінської — Юрій Зуб та Олександр (Олесь) Завгородній. В листопаді 2009 р. в Києві відбулася презентація українського видання книги Г. Мейнандера «Історія Фінляндії» (преклала книгу Н.Іваничук, опублікувала ЛА «Піраміда»).

     У 2000 — 2005 роках кафедра етнології  та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка провела чотири українсько-фінські наукові симпозіуми, за результатами яких були видані збірники статей, опубліковано спогади про Україну першого посла Фінляндії Германа Ґуммеруса «Україна в переломні часи», фінський альбом графічних робіт художника-етнографа Юрія Павловича. Вагому внесок у розвиток українсько-фінських наукових зв'язків роблять філолог Костянтин Тищенко, історик Віктор Володимирович Пилипенко, голова товариства «Україна-Фінляндія» Борис Архипович Циганок. 2004 — Фінляндія нагородила Орденом Білої Троянди В.Пилипенка, 2005 — К.Тищенка, Б.Циганка, 2006 — Президента України В. Ющенка.

     Послом  Фінляндії в Україні є Крістер  Міккелсон (з вересня 2007), України  в Фінляндії — Андрій Дещиця (з  грудня 2007).

     Згідно  з даними Державного комітету статистики України, обсяги зовнішньої торгівлі України з Фінляндською Республікою товарами за січень-жовтень 2010 року становлять: експорт - 24850,66 тис. дол. США, що дорівнює 84,53 відсотка рівня січня-жовтня 2001 року; імпорт - 127406,71 тис. дол. США, що становить 123,69 % рівня аналогічного періоду 2009 року. Негативне сальдо складає 102556,05 тис. дол. США.

    В Україні також широко відомі фінські  товари, зокрема мобільні телефони, телевізори, комп'ютери фірми «Нокіа», спортивний інвентар, інструменти і  найрізноманітніші технічні засоби. Зазначимо, що після здобуття Україною незалежності між нею і Фінляндією почали інтенсивно розвиватися зовнішньоекономічні зв'язки. Так, 14 березня 1992 р. були підписані дві дуже важливі угоди: "Угода між Урядом України і Урядом Фінляндської Республіки про сприяння здійсненню і взаємний захист капіталовкладень" і "Угода між Урядом України і Урядом Фінляндської Республіки про торгівлю і економічне співробітництво".

    Вони  були прийняті з метою сприяння розвитку взаємних торговельно-економічних зв'язків і розширення їх на основі рівності та взаємної вигоди. Такий розвиток, безумовно, зміцнить ефективність національних господарських комплексів України і Фінляндії, поліпшить умови тісної співпраці, сприятиме відкритості системи світової торгівлі.

    Зміцненню зовнішньоекономічних зв'язків між  обома країнами сприяли також  дні України у Фінляндській Республіці і дні Фінляндії в Україні, що неодноразово відбувалися впродовж останнього десятиріччя.

    У другій половині 90-х років XX ст. Фінляндія  й Україна підписали низку документів, які суттєво розширили можливості співпраці між ними. Так, у жовтні 1995 р. згідно з Постановою Верховної Ради України було ратифіковано подану Кабінетом Міністрів України на ратифікацію Конвенцію між Урядом України та Урядом Республіки Фінляндія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, підписану в м. Києві 14 жовтня 1994 р. У 1995 р. підписано "Угоду між Урядом України та Урядом Фінляндської Республіки про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища", а 1996 р. - "Угоду між Урядом України та Урядом Фінляндської Республіки про оперативне повідомлення про ядерні аварії, а також обмін інформацією та співробітництво в галузі ядерної безпеки і радіаційного захисту".

    У 1998 р. підписані "Меморандум про практичне  застосування Угоди між Урядом України  і Урядом Фінляндської Республіки і  взаємну допомогу в митних справах" і "Меморандум між Кабінетом Міністрів  України та Урядом Фінляндії про  фінансове співробітництво" з метою активізації та розширення взаємовигідної економічної співпраці, встановлення умов надання кредитів та гарантій для сприяння взаємовигідній торгівлі між двома країнами.

    У 2000 р. Законом України ратифікована угода між Урядом України і Урядом Республіки Фінляндія про міжнародні автомобільні перевезення.

    Усі підписані документи засвідчують  про серйозність намірів України  і Фінляндії стосовно розширення зовнішньоекономічних зв'язків у найближчій і віддаленій перспективі.

    Отже, на основі сказаного можна дійти висновку про те, що зовнішньоекономічні зв'язки Фінляндії інтенсифікуються і розширюються, результатом чого буде, безумовно, подальший економічний розквіт цієї країни.

    Хоча  Фінляндія належить до найрозвинутіших  країн світу, вона має низку проблем соціально-економічного розвитку, зокрема:

• необхідність суттєвого зменшення внутрішнього і зовнішнього боргу у найкоротші терміни;
• зменшення безробіття;
• поліпшення регіональної економічної і соціальної політики.

    Але чи не найголовнішою проблемою соціально-економічного розвитку загальнодержавного рівня  міжнародні та вітчизняні експерти розглядають  довгострокову стратегію розвитку Фінляндії. Зазначимо, що ця проблема неодноразово обговорювалася в різних ракурсах і  на різних ієрархічних рівнях. Всі обговорення можна умовно поділити на дві групи:

    Непередбачувані історичні зміни, які відбулися  у 90-х роках XX ст. (розпуск Організації  Варшавського договору і Ради економічної  взаємодопомоги, нове народження Росії  і Прибалтійських держав, зміна системи Польщі, об'єднання Німеччини і вступ Фінляндії й Швеції до Європейський Союзу), зумовили крах низки програм перспективного розвитку країн Балтійського регіону, розроблених перед тим. На порядок денний поставлене надзвичайно актуальне завдання - визначення перспектив розвитку Фінляндії в нових умовах Балтійського регіону. Внаслідок цього були розроблені нові програми розвитку цього регіону, де Фінляндія посідає належне місце, зокрема проект розвитку транспортного сполучення між столицями Північних країн (Осло-Стокгольм-Гельсінкі) (Nordic Trangle), телекомунікаційний проект країн Балтійського регіону (ТЕDIМ), проект розвитку енергомережі країн Балтійського регіону (Baltic Ring) і покращення автомобільного й залізничного сполучення Турку-Гельсінкі-Санкт-Петербург. Низка міжнародних організацій прагне впливати на розвиток країн Балтійського регіону, в тому числі Фінляндії через посилення власного впливу у його межах. Тому фінляндським фахівцям, ученим, управлінцям важливо мати власні погляди на перспективний розвиток Фінляндії в Балтійському регіоні, що вимагає розробки виваженої довгострокової стратегії.

    Визначення  перспектив розвитку Фінляндії в  межах ЄС - також надзвичайно важливе  завдання, вирішення якого вимагає  нових наукових досліджень і розробок.

    Варто зазначити, що Європейський Союз постійно розробляє нові програми, які в  перспективі, безумовно поширюватимуться на Балтійський регіон, в тому числі  й на Фінляндію. Різні країни відносяться  до цього по різному. Наприклад, Росія  воліє більш активно співпрацювати в цьому регіоні з Фінляндією чи з будь-якими іншими країнами через міжнародні організації, в яких їй забезпечене членство, а не через ЄС чи НАТО, до складу яких вона не входить.[64]

     Розв'язання перелічених проблем допоможе підтримувати довгострокову економічну стабільність в країні, підвищувати добробут населення, завойовувати зарубіжні ринки вітчизняною високоякісною продукцією. 

Висновки 

     Виходячи  з усього вищесказаного, можемо зробити  висновок, що Фінляндія — високорозвинена індустріально-аграрна країна. Провідні галузі промисловості: металургійна, машинобудівна (суднобудівна, електронне обладнання та ін.), целюлозно-паперова, деревообробна, чорна та кольорова металургія, хімічна, текстильна, швейна, харчова промисловість. Основні природні багатства країни — ліс (бл. 65% всієї тер.) і руди металів (мідні, цинкові, нікелеві та інш.). Розвинені всі види сучасного транспорту. Порти: Гельсінкі, Турку, Коккола, Котка, Ловіса, Оулу, Порі, Раума, Уусікаупункі, Варкаус, Порвоо. Паромне сполучення з Швецією, Естонією, Польщею, Німеччиною. Високорозвинений мобільний зв'язок. Корпорація «Нокіа», заснована у Фінляндії, є найбільшим світовим виробником мобільних телефонів. Фінляндія веде перед також у розвитку системи Інтернет.