Шляхи вдосконалення ціноутворення на продукцію в Україні (на прикладі діяльності ВАТ «Молочник»)

Інші  операційні витрати. Склад інших  операційних витрат наведено у ст. 20 П(С)БУ 16.

Очевидно, що початкова вартість одиниці товарної продукції, адміністративні витрати, витрати на збут і інші операційні витрати визначають той мінімально-припустимий  розмір відпускної ціни, який підприємство може собі дозволити для того, щоб  покрити свої операційні витрати. Такий  метод розрахунку відпускної ціни, заснований на аналізі повної собівартості товарної продукції, одержав назву  методу повної собівартості.

Сутність  методу повної собівартості полягає  в тім, що усі витрати підприємства, у залежності від їхньої реакції  на зміну обсягу продажів, можуть бути розділені на два класи: клас умовно-постійних  і клас перемінних витрат.

Під умовно-постійними витратами мають на увазі витрати, розмір яких не змінюється (чи майже  не змінюється) при зміні обсягу продажів. Характерними прикладами умовно-постійних  витрат є витрати на оренду, амортизацію, витрати, пов'язані з підготовкою  і перепідготовкою кадрів тощо.

Перемінні витрати - це витрати, сума яких змінюється пропорційно (чи майже пропорційно) при зміні обсягу продажів. Характерними прикладами перемінних витрат є витрати  сировини й упакування, витрати, пов'язані  з оплатою праці працівників  виробничого сектора, витрати на електроенергію для виробничого  устаткування тощо. На відміну від  умовно-постійних витрат, які майже  не змінюють свого абсолютного розміру, для перемінних витрат інваріантним передбачається їхня питома вага у  виторзі від реалізації товарів (робіт, послуг). Це дає можливість провести аналіз впливу виторгу від реалізації товарної продукції на її собівартість.

При  вільному  ціноутворенні   в  підприємства  в  процесі  встановлення  ціни  можуть  виникнути  ряд  проблем:

• ціна виробництва менше цін, що діють на ринку. У цьому випадку ціна реалізації встановлюється підприємством в інтервалі між ціною виробництва і ринкової. Її значення в цих межах визначається ціновою політикою підприємства в конкретний момент виведення товару на ринок збуту.
• ціна виробництва вище цін, що діють на ринку. У цьому випадку виробництво даного виду продукції (робіт, послуг) не забезпечує підприємству необхідного рівня рентабельності. Підприємству варто переглянути свої заходи щодо зниження матеріалоємності, трудомісткості, підвищенню продуктивності, обсягу випуску продукції або ж відмовитися від випуску такої продукції.

При  регулюванні  цін державою шляхом установлення граничного рівня рентабельності на  підприємстві  виникають  наступні  проблеми:

• норма необхідного прибутку нижче граничного рівня рентабельності, встановленого державними органами керування. У цьому випадку ціна реалізації призначається підприємством у межах між ціною, рівної собівартості, і ціною, що забезпечує граничний рівень рентабельності.
• при перевищенні планового необхідного прибутку встановленого рівня рентабельності підприємство має можливість одержати дотацію на виробництво продукції в зв'язку з державним регулюванням цін або припинити випуск нерентабельної продукції.

Здійснюючи процес ціноутворення, необхідно ефективно класифікувати  і управляти витратами,  в  такому  випадку  у підприємства з'являється  можливість для цінового маневру. Через внутрішньофірмове економічне середовище як результат управлінської діяльності підприємства в рамках існуючого макроекономічного оточення, кожне підприємство активно впливає на величину собівартості одиниці продукції. А в свою чергу, через собівартість, в умовах вільного ринку, де ключову роль відіграє споживчий попит, формується ціна реалізації, яка є одним з показників ефективності діяльності підприємства.

З'ясувавши необхідність управління ціною як конкурентним фактором, керівництву  підприємства слід визначити, яким саме методом або комбінацією методів слід користуватися в процесі ціноутворення. На вибір таких методів накладають обмеження такі фактори, як форма власності, вид діяльності, організаційна структура підприємства, структура ринку та інші.

Наразі серед най поширених  методів ціноутворення можна виділити наступні:

• визначення ціни на підставі витрат (собівартості);
• визначення ціни на підставі аналізу точки беззбитковості;
• встановлення ціни на підставі проведених  торгів;
• встановлення ціни виходячи з рівня поточних цін;
• встановлення ціни виходячи з поточного попиту;
• встановлення ціни виходячи з потреб ринку.

Найпоширеніший метод визначення ціни на  підставі витрат представляє  традиційний підхід до ціноутворення   і  має два варіанти розрахунку ціни: з використанням повних витрат та з використанням лише змінних (граничних) витрат.

За першим варіантом враховуються сума як змінних так і постійних  витрат, тобто вираховується собівартість продукту з урахуванням всіх  витрат, які несе підприємство.

За другим варіантом до розрахунку приймаються тільки змінні витрати, тобто ті, величина яких залежить від  обсягу виробництва. Такий варіант  є більш прогресивним, оскільки управлінський  персонал може оперативно вносити корективи у склад та розміри витрат (через кількість продукції, яка виробляється), аналізуючи отримані результати.

Це пов'язано з тим, що розмір постійних витрат у короткотерміновому періоду майже не залежить від обсягу виробництва та його типу, а тому аналізуються в першу чергу такі параметри собівартості, які є релевантними, можна здійснювати оперативне управління ціновою політикою.

Крім того, розраховуючи лише повну  собівартість, неможливо визначити наскільки витратним для підприємства Є випуск одиниці продукції з точки зору змінних витрат. Іншими словами, управлінському персоналу підприємства необхідно мати інформацію щодо окупності лише поточних витрат. Тобто навіть коли повна рентабельність буде меншою одинці (умовно-від'ємною), а рентабельність розрахована на підставі лише змінних витрат буде більшою одиниці? (умовно-позитивною) це дозволить виконувати! певні стратегічні завдання (утримання долі ринку, високопрофесійних робітників тощо) не маючи прямих збитків. Якщо ж такої інформації не буде, то приймати рішення щодо випуску певного виду продукції або розміру його ціни можна лише напомацки або інтуїтивно.

Аналіз цього методу показує  ряд недоліків,які він має:

• ціна, визначена виходячи з рівня витрат, не відображає міру цінності товару для кінцевого споживача цього товару;
• при визначенні ціни таким методом не враховується поточний рівень попиту. Це призводить або до проблем зі збутом занадто дорогих товарів, або до недоотримання прибутку в разі встановлення ціни, яка є нижчою, ніж готові заплатити споживачі;
• ігнорується вплив цін конкурентів на попит  щодо даної товарної позиції, що призводить до зменшення рівня конкуренції;
• при виведенні на ринок нового продукту до сить важко наперед визначити собівартість такого продукту, тому така ціна має ненадійний рівень обґрунтування.

Ціноутворення на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку направлене на апріорне встановлення певного абсолютного розміру прибутку. Дана методика базується  на аналізі валових витрат і очікуваних валових доходів при різноманітних обсягах продажу. Але багато чого залежить від еластичності попиту, яку графік беззбитковості не відображає. Цей метод припускає розгляд різних варіантів цін, їх вплив на обсяг реалізації, який необхідний для одержання цільового прибутку, а також включає аналіз ймовірності його досягнення при кожній можливій ціні продукту.

При встановленні ціні на підставі проведених торгів приймається найкраща ціна, яка запропонована покупцем. Загалом  використано відомий принцип  аукціону, однак при проведенні закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти на законодавчому рівні висунуто ряд обмежень у процедурі здійснення таких торгів. Так,не дозволяється змінювати ціни після того, як були оголошені умови продажу всіх продавців. Звичайно, ціна має бути вищою, ніж собівартість продукції, яка пропонується у такій процедурі.

При встановленні цін виходячи з  рівня поточних цін приоритетною є інформація з ринку, а не з середин підприємства. Підприємство може встановлювати ціну вище або нижче рівня цін конкурентів. Цей метод використовується на ринках, де продаються однорідні товари, на ринку чистої і олігополістичної конкуренції. В умовах олігополії всі учасники ринку, за звичай, встановлюють однакові ціни. Менші гравці на ринку встановлюють ціни, орієнтуючись на лідерів. У випадках, коли ступінь еластичності попиту встановити важко, підприємства вважають, що рівень поточних цін є гарантією одержання справедливої норми прибутку. Крім того, з'являється впевненість у тому, що дотримання рівня поточних цін збереже рівновагу в межах галузі. При використанні такого методу підприємства, як правило, мають заздалегідь складені програми дій, які враховують дії конкурентів. Такий метод набув широкого поширення серед багатьох українських підприємств.

При встановленні ціни виходячи з  поточного попиту підприємство виходить з того, що споживач визначаю співвідношення між цінністю товару та його ціною і порівнює його з такими ж показниками для аналогічних товарів, які виробляються іншими підприємствами. Витрат підприємства при використанні цього методу враховуються при прийнятті рішення про встановлення ціни тільки як обмежувальний фактор. Основним фактором для визначення рівня ціни є сприйняття покупців. Цей метод поширений серед компаній-лідерів та представників іноземних компаній.

Найбільш прогресивним методом  ціноутворення є встановлення ціни виходячи з потреб ринку. Причому в даному випадку підприємство-виробник продукції активно впливає на ринок, нав'язуючи йому потребу у своїй продукції, самостійно обираючи та формуючи своїх споживачів. Такий метод є найбільш затратним з точки зору капіталовкладень, однак він приносить надприбутки таким активним ринковим гравцям. В основному, цим методом користуються транснаціональні корпорації як найбільш ресурсоємкі суб'єкті світового господарства.

На підставі проведеного аналізу  методів ціноутворення можна  зробити висновок, що основою будь-якого  методу є витрати підприємства. Лише на підставі інформації про витрати  встановлювати ціни неефективно, однак  без аналізу складу та величини витрат здійснювати ціноутворення неможливо. Для досягнення намічених цілей розвитку підприємства, такі цілі слід перевести у формат цін. А це неможливо зробити, не провівши аналіз витрат, оскільки від їх рівня залежить мінімально прийнятна ціна. Ефективне управління витратами через систему бюджетів є базисом для ведення підприємством відповідної цінової політики, яка в свою чергу має бути складовою частиною стратегії розвитку підприємства.

Розділ  ІІ. Аналіз  системи  ціноутворення  на ВАТ „Молочник”

2.1. Організаційно-економічна  характеристика  підприємства

Організаційно-правова  форма   підприємства   „Молочник” -  відкрите  акціонерне  товариство.  Форма  власності   -   колективна.  ВАТ „Молочник”  створене  з  метою   виробництва   продукції,   надання   послуг   різного  характеру  і  виконання  робіт   для  насичення   внутрішнього  ринку,  задоволення  потреб  споживачів,  створення   нових  робочих  місць,  отримання  прибутку  і  реалізації   на  його  основі   економічних   та  соціальних  інтересів   засновників  і  трудового  колективу.  Організаційно-правова  форма   бізнесу   обрана  не  даремно,  оскільки   підприємство   має  можливості  залучення  інвестицій  і  великі   можливості   нарощувати  обсяги   виробництва.

Статут  ВАТ "Молочник" затверджено регіональним відділенням ФДМУ по Житомирській області  25.07.1995 року і зареєстровано Житомирським міськвиконкомом 02.08.1995 року.

ВАТ "Молочник" засновано шляхом перетворення підприємства Житомирської облмаслосирбази у  відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про  корпоратизацію державних підприємств" (15.06.1993р). Перший випуск простих іменних акцій ВАТ "Молочник" зареєстровано Житомирським облфінвідділом 28.02.1996 року в кількості 3848200 штук на суму 962050,00 гривень, номінальною вартістю 0,25 гривень кожна.   Статутний фонд сформовано на 01.01.2003 в сумі  962050,00 грн.

Товариство  має  ідентифікаційний  номер  13789158.  ВАТ „Молочник”   має  розрахунковий (поточний)   рахунок  №260054215685  в  ЖФ АКБ „Мрія”,  МФО 311512.

Основними видами діяльності є:

• виробництво молочної продукції, товарів народного вжитку і виробничо-технічного призначення та їх реалізація;
• посередницькі послуги;
• благодійна діяльність.

Основними видами продукції товариства  є  сири плавлені  і  тверді та макаронні  вироби.

Прямими   споживачами    продукції    підприємства є оптові і роздрібні  покупці з різних областей України.

Виробництво плавлених сирів,  масла  та  макаронних  виробів  є однією з самих надійних галузей, що мало   страждає  від  економічних  криз,  попит  на  продукцію  підприємтсва  є  стабільним ,  обсяги  господарської  діяльності  зростають,  що  дозволяє  зробити  висновок   про  конкурентоспрожність    та  інвестиційну  привабливість  підприємтсва.