Шляхи вдосконалення антимонопольної політики держави в Україні

• на регіональних ринках - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями разом із відповідними органами Антимонопольного комітету України.

Важливим є пряме закріплення за Антимонопольним комітетом України функції контролю за регулюванням цін (тарифів) на товари та послуги суб'єктів природних монополій. Йдеться не про безпосередній контроль за цінами і тарифами, а про контроль :за органами, які мають повноваження регулювання цін (тарифів) у відповідних галузях. Тобто фактично йдеться про контроль за встановленням порядку формування тарифів суб'єктами природних монополій.

Монополісти, не маючи адміністративних обмежень, часто-густо  втрачають міру при визначенні ціни і встановлюють завищені, економічно необгрунтовані ціни. Крім високої рентабельності, підприємства-мопополісти користуються перевагами і при формуванні витрат, закладаючи в них, зокрема, спонсорську допомогу, власні штрафи, витрати на соціальну сферу тощо. До найбільш злісних порушників встановлення економічно необгрунтованих цін відносяться житлово-комунальне господарство, трубопроводи, транспорт, зв'язок, пошта та ін.

3.4 ПОЛІПШЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБЄКТІВ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ

 

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється на основі таких принципів: гласності та відкритості процедур регулювання; адресності регулювання, його спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії; самоокупності суб'єктів природних монополій; стимулювання підвищення якості товарів і задоволення попиту на них; забезпечення захисту прав споживачів.

Головною метою  державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій  є мінімізація витрат на виробництво  послуг, які надають суб'єкти природних монополій, та уникнення суспільних втрат від монополістичної поведінки виробника. При цьому необхідно забезпечувати: чистий виграш від регулювання; недопущення викривлення цін та забезпечення ефективного використання ресурсів, розробку тарифних схем, які забезпечують встановлення тарифів на рівні оптимальних витрат; гарантію якості послуги; створення стимулів для інноваційної діяльності.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій повинно гарантувати споживачам отримання вигоди від економії, спричиненої масштабами виробництва, тобто від зменшення витрат на одиницю продукції.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій  має включати не лише регулювання  цін, тарифів. Враховуючи те, що товари, які виробляються суб'єктами природних монополій, не мають близьких замінників, а задоволення суспільних інтересів у цих товарах є вкрай необхідним, до діяльності суб'єктів природних монополій встановлюється низка вимог і обмежень. Зокрема, суб'єкти природних монополій зобов'язані дотримуватися: встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках; встановлених вимог щодо ведення окремого бухгалтерського обліку за кожним видом діяльності, що підлягає ліцензуванню; обмеження щодо діяльності на Інших ринках, які не належать до природних монополій; встановлених додаткових обмежень щодо звітності про діяльність, щодо обгрунтування дійсних витрат, розміру прибутку і Його використання тощо.

Суб'єкти природних  монополій в Україні постійно намагаються вживати заходів  для затвердження для них вищих  цін (тарифів) порівняно з ціпами (тарифами), які могли би бути встановлені за умов існування конкуренції на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові доходи таким монопольним утворенням і водночас обкладають споживачів своєрідною "даниною" на користь суб'єктів природних монополій. Покупці при цьому змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку, а отримані ними послуги не завжди можуть бути якісними.

Недосконалість  механізму регулювання діяльності суб'єктів природних монополій  в Україні призводить до гальмування науково-технічного прогресу. Монопольне становище суб'єктів природних монополій і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого пронесу. Саме тому усі суб'єкти природних монополій, які діють на ринках України, мають, як правило, незадовільний технологічний стан і дуже великі втрати продукції, які покриваються за рахунок споживачів.

При досконалому  державному регулюванні для суб'єктів  природних монополій мають створюватись такі умови, щоб їм доводилося постійно шукати шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техніки і технології.

За результатами аналізу сучасного стану ринків природних монополій виявлено, що, на жаль, ще не розроблено прозорі, ефективні  механізми регулювання І контролю за діяльністю суб'єктів природних монополій, не повністю сформовано відповідну нормативну базу, багато питань залишаються неврегульованими. Відсутній ефективний механізм контролю, а також відповідальність суб'єктів природних монополій за дотриманням існуючих нормативних документів. Тобто фактично регулюються лише окремі фрагменти, контролюються лише окремі напрями, але досконалої системи у стосунках між державою, споживачами і суб'єктами природної монополії ще не існує.

Недосконале державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій сприяє тому, що ці суб'єкти перекладають на своїх споживачів власні неефективні витрати І втрати та намагаються отримати прибуток, який значно перевищує той, який міг би бути за умови існування конкурентного середовища. Таким чином відбувається "перекачування" грошей від споживачів, зокрема від підприємців, багато з яких працює в умовах жорсткої конкуренції, до суб'єктів природних монополій, які працюють поза конкуренцією. При цьому використання отриманих суб'єктами природних монополій коштів здебільшого залишається поза увагою регулюючих органів і часто використовується не для потреб основного виробництва.

Відсутність цілісної концепції регулювання ринків, що перебувають у стані природної  монополії, призводить до непослідовності у прийнятті тих чи інших управлінських рішень, їх половинчастості та недостатності контролю за їх виконанням.

Удосконалення механізмів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій  шляхом застосування заходів запобігання і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції дасть можливість задіяти більш потужні важелі захисту законних інтересів підприємців та інших споживачів послуг, які надають суб'єкти природних монополій. [9, с. 403]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У результаті проведеного дослідження теоретичних засад і практики формування антимонопольної політики зроблено наступні висновки:

1. Дослідження економічної суті антимонопольної політики, її необхідності, сутності та значення розпочато з такого поняття як «антимонопольна політика». Аналіз трактування різними вченими поняття «антимонопольна політика» дає змогу зробити висновок, що це сукупність законодавчих, економічних і адміністративних заходів, направлених на обмеження монополізації внутрішнього ринку.

2. В основу формування антимонопольної політики України покладено Конституцію України, Господарський кодекс України, а також Закони України: «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про природні монополії» та «Про Антимонопольний комітет України».

На нашу думку, в Україні на сьогодні створено законодавчу  базу й організаційні засади здійснення ефективної державної антимонопольно-конкурентної політики. Однак поглиблення ринкових перетворень постійно створює нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

3. Аналіз монополістичної конкуренції дає можливість виявити її вплив на ринкову економіку: за цієї форми синтезу конкуренції і монополії центр боротьби розміщується у сфері обігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в яку легко проникають нові конкуренти, наслідком чого є незначна концентрація капіталу, так як фірми за розмірами є середніми або малими; споживач має можливість широкого вибору товарів і послуг.

4. Механізмами обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в країнах з послідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповідних законодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб’єктів.

5. Важливим елементом сучасного господарського механізму розвинутих країн є економічна діяльність держави, яка зумовлюється неспроможністю ринкового саморегулювання розв’язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи. При певних відмінностях у різних країнах масштабів державного регулювання економіки та його вплив на економічні процеси досить глибокий і багатогранний.

6. Антимонопольний комітет України відповідно до повноважень визначених законом здійснює державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Про Антимонопольний комітет України: закон України від 26 листопада 1993 р. №3660-ХІІ//Відом. Верхов. Ради України. – 1993. - № 50. – Ст. 47
2. Про захист економічної конкуренції: закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-ІІІ//Відом. Верхов. Ради України. – 2001 р. - № 12. - Ст. 64
3. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: закон України від 18 лютого 1992 р. № 2132-ХІІ//Відом. Верхов. Ради України.- 1992. - № 21. – Ст. 296
4. Про захист економічної конкуренції: закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-ІІІ//Відом. Верхов. Ради України. – 2001 р. - № 12. - Ст. 64
5. Архангельський Ю. – Про необхідність державного планування ринкової економіки // Економіка України. – 2004. - № 3 (508). – С.47-53
6. Паламарчук В.О., Филюк Г.М. Державне регулювання природних монополій в Україні // Економіка. Фінанси. Право, 2001. №5.
7. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник - 7-ме вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2008.- 719с.
8. Лагутін В.Д. – Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? // Економіка України. – 2007. - № 4 (55). – 55 – 61
9. Лагутін В.Д. – Антимонопольна діяльність – К.:КНТЕУ, 2005. – 579 с.
10. Мочерний С.В. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 472 с. (Альма-матер)
11. Тарнавська Н. Напрями удосконалення антимонопольної політики в Україні // Вісник Хмельницького національного університету. – 2006. - № 3 (82). – С. 56 – 61
12.       Корчак Н. До питання про правову природу інституту антимонопольного регулювання      //Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 12. - C. 48-51
13. Чухно А.А Твори: У 3 т. / НАН України, Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка, Наук.-дослід. фін. ін.-т при М-ві фін.України. – К., 2006. – Т. 1: Становлення і розвиток ринкової економіки. – 2006. – 592 с.
14. Денисенко М.П., Діденко О.М., Ніколенко Ю.М., Руженський М.М., Федоренко В.Г. Основи економічної теорії: Підручник / За науковою ред. проф. Федоренка В.Г. – К.: Алерта, 2005. – 511 с.
15. Валітов С.С. Конкурентне право України: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 432 с.

 

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

16. www.amc.gov.ua
17. www.refine.org.ua