Шляхи вдосконалення антимонопольної політики держави в Україні

Антимонопольні заходи контролюючого характеру включають контроль за рівнем концентрації суб'єктів господарювання, державний контроль за ціноутворенням монополістичних та олігополістичних утворень, контроль за дотриманням антимонопольних вимог у процесі трансформації власності, контроль за дотриманням стандартів, норм, правил щодо продукції та послуг монополістів, контроль за дотриманням антимонопольних вимог у прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю тощо. ПІД поняттям "антимонопольні вимоги" розуміються вимоги законодавства України про захист економічної конкуренції та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання у сфері конкуренції.

Антимонопольні заходи профілактичного (упереджувального) характеру включають: попередній контроль за рівнем концентрації суб'єктів господарювання, узгодження проектів документів суб'єктів господарювання, органів державної влади та самоврядування на предмет дотримання антимонопольних вимог, надання органами АМКУ пропозицій щодо внесення антимонопольних вимог у відповідні нормативно-правові документи, інформаційно-роз'яснювальна робота органів АМКУ,

Методи антимонопольного регулювання знаходять свій прояв  у певних регулюючих Інструментах. Виділяють прямі і непрямі інструменти антимонопольного регулювання. До прямих інструментів відносяться: адміністративні - контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, протидія недобросовісній конкуренції та ін.; юридичні - встановлення обов'язкових для виконання норм щодо припинення незаконних дій, штрафи, санкції. До непрямих інструментів належать: фінансово-кредитні - фінансовий і податковий вплив на ділову активність суб’єктів господарювання,роз’яснення принципів цивілізованої конкуренції та ін..

Таким чином, стратегічним напрямом діяльності Антимонопольного комітету України є вдосконалення  антимонопольного регулювання, підтримка  і формування добросовісної конкуренції  шляхом подолання перешкод для розвитку економічного суперництва та бар’єрів входження на ринки інших суб’єктів господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 СВІТОВИЙ ДОСВІД АНТИМНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

Необхідність вивчення антимонопольного законодавства та практики зарубіжних країн не викликає сумнівів, адже досвід України в цій галузі вимірюється проміжком 10 – 15 років, в той час як багато іноземних держав працюють в цій галузі вже багато десятків років. В українському законодавстві існує дуже багато прогалин і недоліків, які можна було б усунути, просто проаналізувавши джерела антимонопольного законодавства інших держав. Однією з таких прогалин є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі. Тобто, антимонопольне законодавство розвинених країн світу поширюється на компанії самої країни та іноземні компанії, діяльність яких має прямий, суттєвий і передбачуваний у недалекому майбутньому вплив на комерцію даної країни.

Не просто вживати  антиконкурентні заходи до тих іноземних  компаній, що мають постійне місцезнаходження за межами даної країни, але товари та послуги яких є складовою частиною даного ринку. Особливо це стосується України, яка ще не має достатнього впливу на світовому ринку, для того щоб в разі порушення її законодавства застосувати певні санкції. Зазвичай такі заходи спираються на норми міжнародного права, ввічливість, багатосторонні договори і двосторонні домовленості між даною країною та іншими державами.

Один із великих недоліків  українського антимонопольного законодавства  є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. В даному випадку фірма, що залишилась автоматично стає монополістом, поки інші фірми не відновлять свою діяльність.

Слід звернути увагу  і на світовий досвід щодо франчизних угод, які є прикриттям для досягнення монопольного стану на ринку, а іноді і засобом його досягнення.

Конкурентна політика використовується в розвинених країнах світу вже  понад сто років. За цей час  накопичено великий досвід регулювання  діяльності монополій і стимулювання економічної конкуренції. Досвід розвинених країн показує, що ефективність конкурентної політики не завжди відповідала тим задумам, які були в основі її розробки. Дієвість конкурентної політики багато в чому залежала від тієї рішучості, з якою уряд впроваджував їх у життя, і від інтерпретації їх судами.

У світовій практиці розмежовуються дві системи конкурентної політики:

o американська, яка спрямовується,  головним чином, проти монополії  як структурної одиниці;

o європейська, яка  має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

Для економічно розвинених країн світу типовими є дуже жорсткі  санкції за порушення конкурентного  законодавства. Очевидно, що в проблемах  конкурентної політики в країнах із трансформаційною економікою, зокрема в Україні, не повинно бути детальне копіювання досвіду розвинених країн.

Антимонопольне законодавство  в Україні з кожним роком покращується і поповнюється новими законами. Так, якщо раніше увага АМКУ зверталась в основному на встановлення монопольних цін, цінову дискримінацію і т. д., то тепер увага звертається і на інші форми. Наприклад, на початку діяльності комітету увага не зверталася б на продаж із “навантаженням”. Продаж з навантаженням - це термін на позначення випадків, коли під час покупки потрібної продукції нав’язується придбання іншої продукції. Отже, українським законодавцям треба працювати в заданому напрямку, враховуючи іноземний досвід, а також розробити свої нові методи боротьби зі зловживаннями монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням створення монополій.

 

 

РОЗДІЛ 2. ВСТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВННЯ В УКРАЇНІ

 

2.1  ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОНОПОЛІЗМУ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ЕКОНОМІЦІ

 

Виникнення монополій породжує монополізм, конкретною формою вияву якого є сама монополія.

Монополізм – економічне явище, сутність якого полягає у  нав’язуванні господарюючим суб’єктам, які сконцентрували у своїх руках  велику власність та економічну владу  на ринку, власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.

Основними ознаками монополізму  є: концентрація в руках монополії  значної частини виробництва, що забезпечує панівне становище у  межах певного сегмента ринку; ціновий  диктат; отримання і привласнення монопольно високого прибутку; можливість регулювати як власне виробництво, так і виробництво у суміжних сферах.

Монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).

Монополізм – спосіб пристосування до нового, вищого розвитку ринку, в межах якого створюються  гігантські підприємства та їх об`єднання, що має як позитивні, так і негативні  наслідки для суспільства. Об’єктивна необхідність координації дій суб’єктів господарювання розширює масштаби планомірного розвитку, свідомого регулювання соціально-економічних процесів. Масове виробництво дає змогу економити на витратах, випускати якісну та дешеву продукцію. [17]

Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму.

По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення «природного  монополізму», тобто, де є перешкоди  для ефективного функціонування ринкового механізму, створюються  державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб’єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних інтересах. У цьому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло.

По-друге, там, де монополії  формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з метою  забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб’єктів  ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає стримання або запобігання розвитку монополій. Законодавство про штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонний характер.

 

                            Рис. 2 Регульована монополія

                             

Традиційно вважається, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, що призводить до суспільних втрат. Водночас виробники мають залишок. Ресурси  в країні розподіляються неефективно [7, c. 222].

Саме існування монополії  не є порушенням конкурентного законодавства. Порушення – це тільки зловживання  монопольним становищем. Домінуюче  становище є досить масштабним,  воно не зводиться тільки до зловживань цінового характеру, а включає також дискримінаційні дії, неправомірне скорочення пропозиції або попиту, створення перешкод для входу чи виходу з ринку інших фірм .

Великі підприємства були і повинні залишатись основними  в розвитку економіки України. Великі монополії роблять великий внесок у ВВП країни, забезпечують конкурентоспроможність національної економіки. Монополії часто розповсюджують нові, більш прогресивні форми і методи господарювання

Узагальнено механізми  обмеження монополізму та недопущення  недобросовісної конкуренції можна звести до наступного:

• більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.
• одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.
• державою регулюються й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям. [16].

Таким чином, на сьогодні існує проблема монополізму в Україні. Велика кількість монополістичних підприємств є збитковими, що негативно впливає на розвиток економіки в цілому. Тому необхідне ефективне регулювання діяльності монополістів, проведення антимонопольної політики, яка полягає в забезпечення якості та конкурентоспроможності продукції та послуг, розвитку сертифікації, проведенні експортно-імпортної політики, створенні гнучкої системи надання підприємцям кредитів та фінансової допомоги; знятті бар’єрів вступу на ринки нових підприємств; створенні системи довідково-консультативних послуг, створенні доступних цін, сприятливого режиму для функціонування підприємств;  стимулюванні підприємств скорочувати витрати і залучати інвестиції, створенні нових підприємств.

2.2 ЗАКОНОДАВЧІ, ІНСТИТУЦІЙНО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ФІНАНСОВО -ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ АНТИМОНОПОЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

 

Світовий і вітчизняний  досвід доводить, що для успішного  розв'язання завдань конкурентної політики необхідними є чітко визначене  правове поле та правова база діяльності Анти монопольного комітету - закріплені права, обов'язки, гарантії.

У сфері нормативного і методичного забезпечення діяльності АМКУ та застосування законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: вимагати від суб'єктів господарювання, органів влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб інформацію, у тому числі з обмеженим доступом, про реалізацію конкурентної політики; узагальнювати та аналізувати інформацію про реалізацію актів законодавства про захист економічної конкуренції; брати участь у розробленні та вносити в установленому порядку пропозиції щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції; взаємодіяти з органами влади, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції; узагальнювати практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносити до відповідних органів державної влади пропозиції щодо його удосконалення; приймати власні нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції, зокрема щодо контролю за узгодженими діями, концентрацією, підвідомчості та розгляду заяв і справ про узгоджені дії, концентрацію, порушення законодавства про захист економічної конкуренції, організації діяльності органів АМКУ; здійснювати офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів та ін.

Організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу щодо забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень, а також підготовку матеріалів для розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції здійснює апарат відповідно Антимонопольного комітету України або територіального відділення.

Посадові особи апарату  АМКУ та його територіальних відділень  за дорученням Голови АМКУ, державного уповноваженого чи іншого органу АМКУ можуть здійснювати такі дії:

• проводити розслідування за заявами і справами про порушення

законодавства про захист економічної конкуренції;

• проводити дослідження за заявами і справами про надання дозволу та попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації