Роль країн "Великої сімки" у світовій економіці

30

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Економічний факультет

Кафедра міжнародної економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна економіка»

на тему:

«Роль країн "Великої сімки" у світовій економіці»

студента II-го курсу

спеціальності «Міжнародна економіка»

денної форми навчання

Галіцина Романа Вадимовича

Науковий керівник:

ас. Какорін М.О.

Київ 2011

Зміст

Вступ             

  Розділ І. Теоретичні основи дослідження місця країни у світогосподарських зв’язках

     1.1.Передумови включення країни у систему світового господарства

     1.2.Форми міжнародних економічних зв’язків між країнами світу.

     1.3.Показники виміру міжнародних економічних відносин.

  Розділ 2.Дослідження ступеню залучення країн «Великої сімки» до системи міжнародних економічних зв’язків

     2.1.Місце країн «Великої сімки» у міжнародній торгівлі товарами і послугами

     2.2.Країни G7 у процесах міжнародного руху капіталу

     2.3.Залученість країн «Великої сімки» до процесів міжнародної міграції робочої сили

  Розділ 3. Економічні відносини країн «Великої сімки» та України

     3.1.Динаміка основних форм міжнародних економічних відносин між Україною та країнами «Великої сімки»

     3.2.Перспективи розвитку економічних відносин між Україною та «великими» державами

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, що значно впливає не лише на економічне життя, але й тягне за собою політичні (внутрішні і міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивилізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі майже всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції у світову економіку. Тому аналіз цього всесвітнього процесу має не лише теоретичне, а й суто практичне, і причому надзвичайно важливе, значення для України, для її зовнішньоекономічної, а в більш широкому значенні − всієї економічної політики.

Зовнішні фактори відігравали і продовжують відігравати вирішальну роль щодо розвитку економіки України. Відкритість національної економіки залишається на високому рівні, що спричиняє її тісну залежність від зміни зовнішньої кон’юнктури. За попередніми оцінками, частка експорту в структурі ВВП у 2009 склала 46%, а співвідношення між імпортом і ВВП становило 0,481. За останні п’ять років відкритість національної економіки залишалась приблизно на одному рівні, не виявляючи чіткої тенденції до зменшення.

У поточному році основним чинником економічного зростання національної економіки найбільш імовірно залишиться зовнішній попит. Він залежить від декількох факторів: темпів зростання світової економіки в цілому, економічної активності в країнах-імпортерах вітчизняної продукції, кон’юнктури світових ринків основних товарів вітчизняного експорту. В умовах, що склалися, зовнішній фактор є вирішальним і визначальним для виходу національної економіки з економічної кризи, зменшення безробіття, підвищення життєвого рівня населення.

Багато дослідників як в Україні, так і за її межами аналізують поточний стан світової економіки, намагаючись спрогнозувати перебіг подій у середньостроковій перспективі. На думку багатьох фахівців, світова економіка в основному пройшла фазу спаду і знаходиться нині у фазі депресії і поступового пожвавлення ділової активності. Найбільш імовірно, що у поточному році спаду вже не буде, але відносно темпів виходу світового господарства з кризи одностайної думки немає. Прихильники оптимістичного прогнозу вказують на те, що кожна глибока післявоєнна рецесія закінчувалась швидким зростанням. Але більшість аналітиків нині схиляються до думки, що вихід з кризи буде повільним.

Останнім часом проблемі дослідження розвитку світових економічних  процесів присвячені  наукові праці багатьох вітчизняних і закордонних учених, серед яких Б. В. Губський, І. Дравік, В. В. Козюк, Д. Г. Лук’яненко, Ю. В. Макогон, В. В. Мірошник, І. Л. Сазонець, А. С. Філіпенко, М. Г. Чумаченко, В. Шарп та інші. Проте дослідження впливу світової фінансової кризи на динаміку прямого іноземного інвестування, зовнішьно тоглівлі та руху кадрів, а також перспектив подальшого розвитку світової економіки наразі залишається дискусійним.

Інформаційною базою проведеного дослідження були наукові праці та роботи видатних спеціалістів у галузі глобалізації економіки: О. Г. Білоруса, М. І. Долішнього, А. І. Кредісова, Д. Г. Лук’яненка, З. О. Луцишин, Ю. В. Макогона, Ю. М. Пахомова, С. І. Пирожкова, С. І. Соколенка, А. С. Філіпенка та ін. Щодо російської наукової школи, це праці М. Г. Делягіна, Е. Г. Кочетова, В. М. Коллонтая, О. І. Неклеси, І. О. Спиридонова, М. О. Чешкова, Ю. В. Шишкова. Серед найвідоміших зарубіжних учених, що заклали теоретичний фундамент у цій сфері,  – Ф. Бродель, І. Валлерстайн, П. Герст, Дж. Даннінг, П. Кругман, А. Ругман, К. Омае, Дж. Сакс, Т. Фрідмен та ін.

Метою роботи стало узагальнення теоретичних підходів до вивчення ролі країн "Великої сімки" у світовій економіці і надання рекомендацій.

Досягненню поставленої в роботі мети сприяло виконання наступних завдань:

      дослідити передумови включення країни у систему світового господарства;

      вивчити форми міжнародних економічних зв’язків між країнами світу.;

      розглянути показники виміру міжнародних економічних відносин.;

      визначити місце країн «Великої сімки» у міжнародній торгівлі товарами і послугами;

      дослідити країни G7 у процесах міжнародного руху капіталу;

      визначити залученість країн «Великої сімки» до процесів міжнародної міграції робочої сили;

      провести аналіз динаміки основних форм міжнародних економічних відносин між Україною та країнами «Великої сімки»;

      визначити перспективи розвитку економічних відносин між Україною та «великими» державами.

Об’єктом дослідження є світова економічна система.

Предметом дослідження є економіка країн «Великої сімки» в умовах кризи.

В ході дослідження використано загальнонаукові методи: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення, систематизації та інші.

Розділ І. Теоретичні основи дослідження місця країни у світогосподарських зв’язках

1.1 Передумови включення країни у систему світового господарства

Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя таким чином передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів виробництва [25, 67].

Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки, наприклад, літаків). Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у:

а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн;

б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва;

в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)

Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті  позичкового і підприємницького капіталів.

Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки. Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіжних інвестицій для більшості країн-одержувачів капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій.

Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації і кооперації виробництва [2, 99].

Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки.

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним [41, 65].

Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства).

Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн, підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.

Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн.

Виникнення та подальший  розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:

                                           Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;

                                           Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;

                                           Науково-технологічний прогрес — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація [24, 54].

Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.

До особливостей сучасного етапу розвитку світового господарства відносяться:

      лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн. Зняття бар’єрів на шляху переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами.

      активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних галузях міжнародного соціально-економічного життя. Все ширше застосовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську і статистичну звітність. Міжнародні економічні установи впроваджують єдині критерії макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог до податкової політики, до політики в галузі зайнятості та ін.;

      розвиток процесу транснаціоналізації виробництва. Економічна діяльність все більше зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних підприємствах, що багато в чому визначає напрямки міжнародного руху факторів виробництва, міжнародної торгівлі; впливає на економіку і політику окремих країн;

      в системі управління світовою економікою поступово втрачається колишня роль ООН. Її функції переходять до урядів країн “великої сімки”. Крім того, управління світовим господарством починає концентруватися у тріаді: Світова організація торгівлі — Міжнародний валютний фонд — Світовий банк.