Ринок робочої сили в Україні і тенденції його розвитку

     Більш того, Державна служба зайнятості України  систематично реєструє вакантні робочі місця. Так, протягом 2006 року було зареєстровано 2,3 млн. вакансій. Проте лише 5% з них пропонувалися із заробітною платою понад 1000 грн. (160 євро), а майже 60% - із заробітною платою менше 500 грн. (80 євро). Зрозуміло, велика частина таких вакансій так і залишається незаповненою [9, c.23].

     Таким чином, основна проблема українського ринку праці - це не безробіття, а  неконкурентні робочі місця і  відтік робочої сили за межі країни.

     Зростання вартості робочої сили і, в першу  чергу, зростання заробітної плати, поза сумнівом, повинні спиратися на економічні можливості, зокрема, на підвищення ефективності використання робочої сили і зростання ВВП - інакше зростання грошової маси служить поштовхом для інфляції.

     Результати  розрахунків, виконаних за порівняльними  даними, свідчать, що відставання України по рівню продуктивності праці приблизно відповідає відставанню по заробітній платі. При цьому тенденції відображають випереджаючі темпи зростання в Україні заробітної плати, а не продуктивності праці. У 2006 р. Україна по рівню оплати праці впритул наблизилася хіба що до Болгарії - в порівнянні з останніми країнами перехідної економіки відставання складає від 49,7 (Румунія) до 86,5% (Словенія).

     Всупереч  відчутному, здавалося б, зростанню  заробітних плат в Україні в 2005-2006 роках наше відставання не лише не зменшилося, але в більшості випадків зросло: в порівнянні з Чехією на 73 євро, Польщею - на 61, Естонією - на 53. Зменшився розрив в оплаті праці лише в порівнянні з Болгарією (на 44 євро) і трохи з Угорщиною (на 5 євро). Самі ж розміри відставання виглядають украй переконливо, особливо в порівнянні із Словенією (1049 євро в 2006 році), Чехією (549), Угорщиною (484), Польщею (473 євро). Безперечно, при такій різниці в оплаті праці українська робоча сила, що має попит на зовнішніх ринках, виїжджатиме за межі країни [6, c.114].

     Окрема  тема - мінімальний рівень оплати праці  як державна гарантія того, що працююче населення не може бути бідним. Законодавче  встановлення мінімальної заробітної плати - це найбільш простій і поширений метод державного регулювання оплати праці в країнах ринкової економіки. 
В більшості країн встановлюється годинний мінімум, в Україні зберігається практика встановлення місячного мінімуму. 
И хоча поступово мінімальна заробітна плата наближається до прожиткового мінімуму для осіб працездатного віку (а саме йому вона повинна, принаймні, дорівнювати), різниця є все ще недопустимо великою.

     Мінімальна  заробітна плата значно поступається і рисі бідності, і прожитковому мінімуму; лише з 1 грудня 2005 року вона досягла мінімального розміру пенсії, тобто прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.

     За  таких умов зайнятість закономірно  не є гарантією від бідності: 85% бідних сімей мають в своєму складі того, що хоч би одного працює. Ризик  бідності сім'ї абсолютно не залежить від наявності тих, що працюють.

     Поширення бідності, низький рівень життя створюють  непереборні перешкоди для впровадження повномасштабної системи соціального  страхування, а отже, і для формування потужних інвестиційних джерел. Сьогодні українське населення абсолютно не захищене: більш-менш серйозне захворювання, стихійне лихо і значне пошкодження будинку, автомобільна аварія і тому подібне практично неминуче ваблять зубожіння цілої сім'ї. Система соціального захисту, що діє в країні, орієнтована переважно на уразливі верстви населення, а їх підтримка реалізується у формі соціальної допомоги.

       Зрозуміло, що низький рівень  заробітних плат спонукав значну  частину населення шукати роботу  за межами України. І, по  різних оцінках, 2,5-3 млн. чоловік в середньому впродовж шести місяців працюють за кордоном [10, c.4].

     Сама  по собі масштабна трудова міграція - досить поширене явище в бідних країнах, вона є важливій складовій  процесу їх інтеграції в глобальні  ринки, зокрема в ринок праці. Проте в Україні вплив трудової міграції на соціально-економічну і демографічну ситуацію багато разів посилюється у зв'язку з відвертим прагненням більшості мігрантів, що особливо працюють в країнах ЄС, залишитися в цих країнах назавжди. А оскільки виїжджають переважно молоді, освічені, активні люди, їх неповернення завдає великої шкоди і демографічному, і освітньому, і трудовому потенціалу України. Досить сказати, що перший всеукраїнський перепис населення (у 2001 році), не дивлячись на збільшення об'ємів підготовки фахівців з вищою освітою майже в півтора рази, вперше за післявоєнні роки зафіксувала зниження їх питомої ваги у складі населення у віці від 25 до 34 років. Отже, зневага політикою оплати праці наводить до того, що багатомільйонні бюджетні витрати на вищу освіту реально прямують на підтримку економік інших країн [9, c.23].

     Забезпечуючи  конкурентоспроможність шляхом зниження ціни, а не підвищення якості, працедавці не докладають особливих зусиль для  створення робочих місць, що вимагають  освіченого персоналу, а віддають перевагу некваліфікованим низькооплачуваним працівникам, зберігаючи стійкий попит на некваліфіковану робочу силу. За 2000-2005 роки кількість громадян, працевлаштованих державною службою зайнятості на робочі місця, що не вимагають професійних знань, виросла більш ніж удвічі. Дешева робоча сила не стимулює підприємців до її економії шляхом впровадження сучасних технологій, до створення високоефективних робочих місць.

     Наслідком цього сталі деформації в структурі  зайнятості. З початку виходу з кризи (2000 рік) не лише не збільшилася, але навіть скоротилася чисельність професіоналів, фахівців інструментальників, операторів і складальників устаткування і машин, кваліфікованих аграріїв, тобто тих категорій працівників, які, власне, і упроваджують інновації. Саме у цей період відбувається безперервне зростання чисельності зайнятих некваліфікованою працею.

     Таким чином, результати аналізу дозволяють визначити основні наслідки орієнтації економіки України на модель з дешевою робочою силою:

     - працедавці не мотивуються до впровадження нових технологій і економії живої праці, через що у складі зайнятих дуже висока питома вага некваліфікованих працівників;

     - найняті робітники не мають  стимул-реакцій до ефективної  трудової діяльності, і підприємства, що розвиваються досить динамічний, страждають від браку кваліфікованої робочої сили (це стосується як інженерно-технічних, так і робочих професій);

     - найбільш активні і кваліфіковані  верстви населення виїжджають  за кордон, бюджетні витрати на  їх підготовку не компенсуються, більш того, українська робоча сила працює на економіку інших країн; 
- у українській економіці існують багаточисельні вакансії, на які практично немає попиту;

- значна частина  населення потребує державної  допомоги, що невиправдано збільшує  об'єми соціальних трансфертів; 
- відсутність розвиненої системи страхування (йдеться не лише про загальнообов'язковий і взагалі соціальний страхуванні) обмежує інвестиційні можливості країни і не стимулює розвиток відповідних фінансових інструментів. 
 
 
 
 
 

                                         Висновок 

    Робоча  сила – основний елемент продуктивних сил будь-якого суспільства, що є  сукупністю фізичних і духовних якостей  людини, його знань, досвіду і здібностей, які використовуються в процесі  виробництва матеріальних благ. Як загальноекономічна категорія робоча сила набуває певних специфічних рис у межах тієї або іншої суспільно-економічної формації. Товаром робоча сила стає лише за умови, коли людина стає юридично вільною і може продавати і розпоряджатися своєю робочою силою.

    Питання поняття робочої сили як товару, визначення її вартості і ціни знайшли віддзеркалення в багаточисельних теоретичних підходах і концепціях політичної економії. В результаті цього в економічній теорії склалося декілька поглядів на робочу силу, як об'єкт продажу і його ціну.

    Сучасний  стан вартості праці в країнах  розвиненої ринкової економіки характеризується підвищенням вартості робочої сили, оскільки держава і населення  орієнтується на високопродуктивне, рентабельне  виробництво і систематичне підвищення добробуту суспільства. Тут широко використовуються системи підготовки і перепідготовки кадрів, ефективні системи оплати і заохочення праці (почасова і підрядна оплата), встановлюється високий рівень мінімальної зарплати.

    Аналіз  вартості робочої сили України показує, що на сьогоднішній день економіка нашої держави орієнтується більше на формування моделі дешевого ринку робочої сили, а це гальмує її становлення як розвиненого ринкового господарства, зводить нанівець її конкурентоспроможність. 
 
 
 
 
 

                                   Список  літератури 

1. Андрусенко  Н. Прожітковій мінімум: між бажаним  і дійсним //Праця і зарплата. – 2007
2. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савіч В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроєкономіка. Макроєкономіка.-К.: Центр навчальної літератури, 2005.-652с.
3.    Говорова Н. Европейський ринок праці: протиріччя і компроміси //Современная Європа.-2004.
4. Економічна теорія: Політекономія: підручник/ за ред. В.Д.Базільовіча.-к.: Знання-прес, 2001.-581с
5.    Лібанова Е. Кому вигідна дешева сила //Зеркало тижня.-2007.
6. Лібанова Е. Людіна на ринку праці //Урядовий кур’єр.-2004.
7. Мочерній С.В. Політічна економія: Навчальній посібник.-К.: Знання-Прес, 2002.-687с.
8.    Основі економічної теорії: Посібник /За ред.. С.В. Мочерного.-К.: Академія, 1998.- 464с.
9.    Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: навчальний посібник.-К.: Знання-Прес, 2001.-514с.
10. Червінька Л. Рінок праці та заробітна плата //Економіка.Фінанси.Право.-2001.
11. http://www.ukrstat.gov.ua/  - Державній комітет статистики Україні

                       Словник економічних термінів 

1.Безробіття - це складне соціально-економічне явище, при якому частина населення бажає, але не може знайти роботу, що пов'язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї.

2.Заробітна плата – перетворена форма ціни товару «робоча сила», яка визначається вартістю товарів та послуг, яких потребує робітник і його родина для нормального відтворювання робочої сили.

3. Механізми функціонування ринку праці - пропозиція робочої сили, попит на робочу силу та вартість робочої сили ( заробітна плата)

4. Праця – це процес свідомої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу.

5. Ринок праці - це система суспільних стосунків, пов'язаних з наймом і пропозицією робочої сили, або з її купівлею і продажем. Ринок праці - один з найважливіших елементів ринкової економіки.

6. Робоча сила -  здібність людини до праці, сукупність її потреб, фізичних інтелектуальних і організаторських здібностей, придбання навиків і досвіду, які використовуються в процесі виробництва матеріальних благ і надання послуг. Робоча сила є складова людської особистості з властивими їй свідомістю, духовними цінностями.