Ринок робочої сили в Україні і тенденції його розвитку

    Кейнс відкинув положення про здатність  ринку забезпечити повну зайнятість, прийшов до висновку про неефективність політики невтручання держави.

    Дж. М. Кейнс писав: «Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має своє коріння в недоспоживанні...».

    Недоспоживання  виражається в тому, що у міру підвищення доходів у споживача  у нього через психологічні чинники «схильність до збереження» перевищує «спонукання до інвестицій», що веде до спаду виробництва і безробіття.

    Таким чином, кейнсіанці, показавши неминучість кризи саморегульованої економіки, вказували на необхідність державної економічної дії для досягнення повної зайнятості.

    Перш  за все, слід підвищити ефективний попит, знижуючи позиковий відсоток і збільшуючи інвестиції. Неокейнсіанці вводять поняття «мультиплікатор зайнятості», який розглядається як приріст всієї зайнятості по відношенню до первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозв'язаних один з одним, в яких вироблені інвестиції.

    У 60-х роках прибічники кейнсіанського підходу використовували криву Філіпса, для того, щоб тримати в полі зору безробіття і інфляцію і враховувати їх негативний вплив в довгостроковому плані.

    Монетаристськая теорія зайнятості співзвучна ідеям класичної школи. Монетаризм — це напрям економічної науки, що кинув в 60—70-х роках виклик кейнсіанцям. Лідером цієї течії вважається американський економіст Мілтон Фрідмен. Вони висунули теорії «природної норми безробіття», «нову мікроекономічну теорію безробіття». Ці теорії пов'язують рівень безробіття з негнучкістю ринків праці, з недоліком мобільності робочої сили, з недосконалістю інформації, тобто з особливостями пропозиції самої робочої сили. У всіх цих теоріях безробіття виступає як «добровільна» (а не вимушена, як в Дж. М. Кейнса) і зберігається на деякому «природному» рівні постійно. Причому надмірне розростання соціальних виплат з боку держави ослабляє стимул-реакції до працевлаштування, сприяє збільшенню «добровільного» безробіття. У цих умовах політика повної зайнятості, на думку монетаристів, здатна лише стимулювати інфляцію і підсилювати диспропорції на ринку праці.

    Монетаристи намагаються відродити віру в сильний регулюючий потенціал ринку, в його можливості забезпечити високу міру макроекономічної стабільності. На погляд монетаристів, держава своєю активністю в економічній сфері скула ринкові сили, невиправдано обмежило конструктивні здібності ринку. Зокрема, ринок праці втратив свою гнучкість, він деформований із-за надмірного втручання держави і профспілок. Дуже жорстка заробітна плата створює великі проблеми в області зайнятості. Тому ліками від безробіття може бути звільнення ринку від невиправданого втручання (в області заробітної плати, цін і т. д.) і проведення тонкої державної політики по підвищенню його гнучкості (створення гнучкої системи освіти, масове поширення інформації, стимулювання міжрегіональних переливів робочої сили).

    Дискусії  між представниками різних напрямів продовжуються. Більша увага приділяється кейнсіанству і монетаризму. Багато економістів відзначають той факт, що рецепти проти безробіття і тих, і інших є в принципі сповна прийнятними. Зокрема, різні типи безробіття вимагають різних рецептів: обмеження заробітної плати, збільшення сукупного попиту або підвищення гнучкості ринку праці. [7, с. 367] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    4. Особливості безробіття  на сучасному етапі  економіки в Україні 

    Для розрахунку показників безробіття виробляється збір даних на підставі щомісячних опитів близько 50 тисяч випадково  вибраних сімейних господарств. Питання стосуються наступних проблем: чи мав той або інший індивід роботу минулого тижня; чи намагався він знайти роботу; скільки часу він вже витратив на працевлаштування; які дії він робив з цією метою. Виходячи з відповідей на питання, до безробітних відносять осіб старше 16 років, які в даний період: не мали роботи (прибуткового заняття); займалися активними пошуками роботи; були готові приступить до роботи. Не зайнятих в суспільному виробництві і тих, хто не прагне отримати роботу, не враховують при визначенні кількості робочої сили (економічно активного населення). Багато людей з цієї категорії можуть працювати, але не роблять цього через ті або інші причини. Це студенти денних відділень, пенсіонери, домогосподарки. Автоматично виключають з категорії економічно активного населення дітей у віці до 16 років і ув'язнених, що відбувають покарання у в'язниці.

    Особливу  категорію представляють військовослужбовці. Число осіб, які знаходяться на дійсній військовій службі, входить у величину сукупної робочої сили, а при визначенні чисельності робочої сили, зайнятої в цивільному секторі економіки, ця категорія економічно активного населення не враховується, що позначається в розрахунку загальної норми безробіття і норми безробіття для громадянського сектора. Ці показники відображають питому вагу безробітних в кількості сукупної робочої сили і кількості робочої сили даного сектора відповідно. Розходження між величинами складає біля десятої долі відсотка, і в публікаціях частіше зустрічається останній показник.

    Сучасна ситуація на ринку праці України  істотно відрізняється від тієї, що була ще 4 роки тому. За ці роки кількість зайнятого населення скоротилася на 9%. В даний час більше 6,5 млн. чоловік не мають заняття, але активно його шукають і майже 2,7 млн. чоловік зареєстровано в органах служби зайнятості в якості безробітних.

    У зв'язку із зміною галузевої структури  зайнятості (зменшенням числа що працюють в галузях оброблювальної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

    Регіональна диференціація гостроти безробіття з перших же місяців реєстрації виявилася  вельми значною. Вже до кінця 1991 р. найвищий і найнижчий регіональні рівні безробіття відрізнялися більш ніж в 10 разів, але за минулий період вказана відмінність зросла ще майже в 5 разів.

    Цікава  також диференціація регіонів країни по составу безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, особи з вищою і середньою спеціальною освітою, особи предпенсійного віку. Але потім в тих регіонах, де рівень безробіття був вище середнього, стали зростати доля чоловіків, доля осіб з низьким рівнем освіти, доля молоді.

    У тих регіонах, де переважають «високоосвічені  жінки предпенсійного віку», можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах, як правило, невеликі, хоча зростати вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, особи з низьким рівнем освіти, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних частенько зростає повільніше, ніж в середньому по країні.

    У загальному випадку всі області України по гостроті зареєстрованого безробіття можна розділити на декілька груп.

    Перша група - регіони з дуже високим безробіттям. Ці регіони відрізняються високим рівнем безробіття, високими темпами його зростання (у 2 рази вище середньоукраїнських), великою напругою на ринку праці.

    Друга група - регіони з високим рівнем безробіття і великою напруженістю на ринку праці (показники перевищують середньоукраїнські). Але темпи зростання безробіття тут середні або нижче середніх. В основному це регіони північної половини європейської частини країни. Багато хто з цих регіонів відрізняється підвищеною вимушеною неповною зайнятістю.

    Третя група - рівень безробіття і напруженість на ринку праці нижче середньоукраїнських, але темпи зростання рівня безробіття вище середньоукраїнських. Фактично по гостроті безробіття ця група середня.

      Четверта група - регіони з найменш гострою безробіття в країні. У них рівень безробіття нижче середнього, низька напруженість на ринку праці, темпи зростання безробіття нижче середньоукраїнських. У даній групі багато північних регіонів з добувною промисловістю.

    Отже, на Україні гостре безробіття є в регіонах двох типів.

    По-перше, це райони з високим природним  приростом населення. Тут на ринок праці постійно виходить велика кількість молоді, тоді як кількість робочих місць в умовах економічної кризи не лише не збільшується, але і скорочується. У регіонах даного типа безробіття існувало і у минулому у вигляді аграрного перенаселення.

    По-друге, депресивні регіони, тобто з переважанням найбільш кризисних галузей. На даний  момент такими є легка промисловість  і воєнно-промисловий комплекс, які відрізняються найбільшим скороченням обсягів виробництва порівняно з кінцем 80-х.

    Важливе також питання сільського безробіття на Україні. У прогнозах початку 90-х років очікувався різкий сплеск безробіття в містах у результаті розвалу промисловості, що сформувалася за радянський період (гігантські підприємства, які працювали в основному на оборону, виявилися нездібні, адаптуватися до ринкових стосунків). Сільська ж місцевість вважалася вкрай працедефіцитною, здатною відвернути велику кількість безробітних з міських поселень. Сучасна ситуація показує, що і ці прогнози не виправдалися. Починаючи з 1994 р., рівень безробіття серед сільського населення перевищує аналогічний показник для міського населення. Дуже висока також напруженість на сільському ринку праці, оскільки вільних робочих місць тут практично немає. В основному сільське безробіття спостерігається в регіонах з високим природним приростом і в північних несільськогосподарських регіонах.

    Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж в 2 рази) рівень безробіття з врахуванням незареєстрованих безробітних не перевищує 10%. При цьому рівень безробіття в сільській місцевості вищий, ніж в міських поселеннях. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Суттєвими виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад підприємства в одних галузях, незначний - в інших). За низьким показником офіційно реєстрованого безробіття не видно, наприклад, приховане безробіття (вимушений достроковий відхід на пенсію, збереження робочого місця без реального відробітку), що ставить необхідність підрахунку макроекономічних витрат зростання безробіття. Однією з глибинних причин зростання безробіття стає диференціація населення, що посилюється, по доходах. Елітні верстви населення, на користь яких перерозподіляється сьогодні національний дохід, не можуть сформувати потужного попиту на предмети масового вжитку вітчизняного виробництва, що сприяють його стагнації і, як наслідок, безробіттю. При збереженні цієї тенденції ми вже через два роки наздоженемо латиноамериканські країни по глибині розшарування суспільства по доходам. Проте не слід переоцінювати значення безробіття як самостійного економічного чинника. Вона досить умовна - особливо по відношенню до демографічних процесів, в рамках і за допомогою яких формується зайнятість населення. Сьогодні демографічні процеси в Україні проходять дуже песимістично. Зі всіх прогнозів в соціально-економічній сфері демографічні є найточнішими внаслідок того, що демографія як наука успішно просунулася, використовуючи відпрацьовані методики і повну інформацію. У країні прискорюється старіння нації, чисельність і питома вага населення у віці молодше працездатного (основне джерело поповнення трудових ресурсів) скоротиться з 5,1 млн. чоловік в 1997 році до 4,4 млн. чоловік в 2007 році (з 10,2% до 8,4%). Це наводить до безповоротних вимірів в професійному складі трудових ресурсів: людям в зрілому віці важче змінити кваліфікацію, - словом, знижується мобільність трудових ресурсів. Вже сьогодні у ряді територій Центральної і Західної України доля осіб літнього віку більше 30-40% і має тенденцію до зростання. Також в найближчі два роки стануться зміни в чисельності населення в працездатному віці. До цієї категорії увійде багаточисленне поповнення 80-х років при вибутті людей нечисленного покоління військових років, що додатково загострить проблему зайнятості, особливо для молоді. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Ринок робочої сили в  Україні і його особливості

     Загальна  чисельність економічно активного  населення в Україні складає 22,6 млн. чоловік. Проте високий –  і постійно зростаючий – рівень старіння робочої сили (в середньому по Україні кожен шостий економічно активний працівник – старше 50 років, а кожен 19 – старше за працездатний вік) створює певні труднощі для нормалізації процесів відтворення робочої сили, зокрема для впровадження нових технологій і відповідної перекваліфікації працівників [8, с.7].

     В умовах адміністративно-командної  системи, низькій заробітній платі  відповідали такі ж низькі, жорстко  регульовані ціни на товари і послуги.

     З початком формування ринкового економічного середовища почали упроваджуватися і ринкові методи ціноутворення. Були ліквідовані практично всі дотації товаровиробникам, відкриття ринків привело до поступового «підтягування» внутрішніх цін до світових. Суспільні фонди вжитку були зруйновані, а соціальні послуги в значній своїй частині стали платними (як правило, плата стягується незаконно і нелегально) [8,с.8]. Таким чином, заробітна плата стала основним джерелом забезпечення потреб тих, що працюють і членів їх сімей. І, безумовно, настільки низький її рівень не забезпечував і не міг їх забезпечити.

     Ситуація  змінилася - або, точніше, повинна була змінитися - з початком економічного підйому. Потрібні були структурні реформи, потрібні були нові технології і інвестиції і, зрозуміло, кваліфікована робоча сила, здатна і бажаюча інтенсивно працювати. Проте збільшення зайнятості сталося за рахунок працівників сфери торгівлі (а це як і раніше значною мірою так звані реалізатори на базарах) і представників найпростіших професій, тобто за рахунок найменш кваліфікованої робочої сили.

     Як  правило, прибічники моделі з дешевою  робочою силою посилаються на досвід післявоєнної Німеччини або  Ірландії 1980-х років, де держава стимулювала  не зростання, а заморожування заробітної плати. Проте відбувалося це в  умовах, принципово відмінних від сучасних українських реалій. На відміну від цих країн, початок економічного підйому в Україні не супроводжувались масштабним безробіттям. 
Рівень безробіття, визначений за методологією МАРНОТРАТНИК, в Україні приблизно відповідає показникам розвинених країн і значно поступається показникам більшості країн з перехідною економікою: Польщі, Словаччини, Болгарії, Хорватії, країн Балтії [9, c.22].