Режим праці та відпочинку в агропромисловому комплексi

     Дисциплінарне стягнення застосовується власником  або уповноваженим ним органом  безпосередньо після виявлення  проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'яжу з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці.

     Дисциплінарне стягнення не може бути накладене  пізніше шести місяців з дня  вчинення проступку.

     До  застосування дисциплінарного стягнення  власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порч шпика трудової дисципліни письмові пояснення. При відмові працівника дати такі пояснення повинен бути складений відповідний акт.

     За  кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

     При обранні виду стягнення власник  або уповноваженні] ним орган  повинен враховувати ступінь  тяжкості вчиненого проступку і  заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню  роботу працівника.

     Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому главою XV «Індивідуальні трудові спори» КЗІІП України. Якщо протягом року і дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Воно може бути зняте і до закінчення одного року, якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і проявив себе як сумлінний працівник.

     Протягом  строку дисциплінарного стягнення  заходи заохочення до працівника не застосовуються.

     Власник або уповноважений ним орган  має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового  колективу або його органу. 
 
 
 
 
 
 
 

Критерії  оцінки та способи оптимізації умов праці

     Створення нормальних умов праці на всіх робочих  місцях є основою високої трудової віддачі персоналу різних категорій. Працездатність людини і результати його праці визначаються безліччю взаємопов'язаних чинників, серед яких на одне з перших місць виступають умови праці, його тяжкість і інтенсивність, що характеризують в кінцевому рахунку витрати та результати праці. Тому раціональне використання праці, управління персоналом має передбачати створення на всіх підприємствах з різними формами власності, в кожному трудовому процесі належних умов для оптимального витрачання робочої сили, тобто розумових, фізичних та підприємницьких здібностей працівників.

     В економічній літературі загальновизнаного  наукового поняття «умови праці» стосовно до ринкових відносин поки що не існує. У більшості вітчизняних підручників під умовами праці розуміється, як передбачав діючий стандарт, сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність і здоров'я людини. Найбільш повне визначення умов праці з наукових позицій було дано в роботах відомого російського вченого в галузі організації праці, професора Г.М. Черкасова. Він вперше запропонував «під умовами праці розуміти сукупність факторів, що визначають можливість продуктивного докладання сил працівників, тобто ступінь соціально-економічної раціональності витрат життєвих сил для досягнення виробничих цілей. Строго кажучи, різностороннє вдосконалення умов і є перш за все процес його охорони від різних шкідливих впливів. Але кінцева мета цього вдосконалення значніше - постійне зростання ефективності праці та його органічне перетворення в новий фактор зміцнення здоров'я і розвитку особистості людини ».

     У сучасній ринковій економіці, як того вимагає її предмет, під  умовами  праці  необхідно, на нашу думку, розуміти систему, що взаємодіють в трудовому процесі виробничих факторів, що забезпечують найбільш раціональне використання розумових і фізичних здібностей людей при збереженні їх високої працездатності протягом тривалого періоду часу роботи. Іншими словами, категорію «умови праці» можна охарактеризувати лише сукупним впливом на людину зовнішніх і внутрішніх виробничих факторів, що визначають рівень продуктивних затрат праці і непродуктивного споживання робочої сили в процесі праці і виробництва.

     Продуктивні витрати праці, витрачання робочої  сили в одиницю часу визначають рівень інтенсивності праці. Непродуктивні  витрати робочої сили, що витрачаються на подолання несприятливих умов зовнішнього середовища, характеризують ступінь тяжкості праці. Це означає, що умови праці формуються під сукупним впливом як внутрішніх факторів процесу праці, так і зовнішніх факторів навколишнього середовища. Внутрішні трудові фактори визначають інтенсивність праці, зовнішні виробничі фактори - важкість праці. За нормальних умов праці використовуються, мабуть, тільки продуктивні витрати робочої сили. У разі ж відхилення від нормальних умов праці виникають додаткові, непродуктивні витрати робочої сили.

     Таким чином, теоретично стає очевидною необхідність скорочення непродуктивних трудових витрат за рахунок створення нормальних умов праці. Практична можливість вирішення цього завдання передбачає оптимізацію основних показників умов праці на конкретному робочому місці.

      По  утримання чинників  можна виділити вісім груп умов праці: виробничо-технічні, організаційно-технологічні, соціально-економічні, медико-біологічні, санітарно-гігієнічні, психофізіологічні, ергономічні і естетичні.

     По  місцем виникнення  слід розрізняти два види факторів: зовнішні, що характеризують стан навколишнього виробничого середовища в процесі праці; внутрішні, що визначають зміст процесу праці та взаємодія основних його елементів.

      По  функціональному станом організму  людини необхідно розділяти всі  фактори на три групи: нормальний стан, коли відбувається саморегулювання фізичних і розумових сил людини; прикордонне, коли рівень навантажень на організм перебуває вище нормального або допустимого, що може призвести до тимчасової втрати працездатності; патологічне, коли виникають надмірні перевантаження організму, для усунення наслідків впливу яких людині потрібні додаткові зовнішні ресурси.

     По  рівнем інтенсивності  праці можна  підрозділяти умови праці на три  ступені: з пониженою, оптимальною  і підвищеною інтенсивністю.

     По  класу тяжкості  виділяють три групи умов праці: легкі, середні та важкі.

     По  критерієм працездатності  людини прийнято розрізняти шість груп умов праці: комфортні, відповідні нормативам, несприятливі, шкідливі, екстремальні і неприпустимі.

     При класифікації та оцінки умов праці, крім вище розглянутих основних факторів, необхідно розрізняти такі додаткові ознаки, як робоча поза (сидячи, стоячи, на ходу і ін) , темп роботи (помірний, підвищений), режим праці та відпочинку (вільний, регламентований), монотонність роботи (одноманітна, різноманітна), переважаючий вид навантаження (фізична, розумова) і т.д.

     Кількісна оцінка рівня тяжкості праці на робочому місці може бути здійснена за критерієм  працездатності людини.  Важкість праці  є комплексною характеристикою  трудової діяльності людини. Вона визначається за ступенем сукупного впливу виробничих умов праці на функціональний стан організму людини, її працездатність, здоров'я, процес відтворення робочої сили та ефективність праці.

     Відповідно  до прийнятої в промисловості  класифікацією ступеня тяжкості праці на робочому місці всі умови виконання виробничих робіт підрозділяються на шість категорій :

1)  комфортні   умови праці, що забезпечують  оптимальні фізичні, розумові  і нервово-емоційні навантаження, які надають тренуючий вплив  на організм людини і сприяють поліпшенню здоров'я, досягнення високої працездатності і продуктивності праці;

2)  відповідні  нормативам умови праці, які  знаходяться в межах вимог  чинних санітарних норм, стандартів  безпеки праці та фізіологічних  нормативів і не впливають на зниження працездатності людини і відхилення в стані його здоров'я протягом усього трудового періоду життя;

3)  несприятливі  умови праці, що викликають  підвищені м'язові, психічні та  нервово-емоційні навантаження, погіршення  показників фізіологічних функцій людини і зниження до кінця роботи виробничих показників;

4)  шкідливі  умови праці, що призводять  до порушення динамічного стереотипу  робочого, значного зниження працездатності  і підвищенню захворюваності  працюючих;

5)  екстремальні  умови праці, при яких в Наприкінці робочої зміни у практично здорових людей можуть формуватися реакції, характерні для патологічного функціонального стану організму;

6)  неприпустимі  умови праці, робота в яких  призводить до швидкого розвитку  патологічних явищ і важких  порушень здоров'я людини .

     За  рекомендаціями Центрального науково-дослідного інституту праці перша і друга  категорії тяжкості віднесені до нормальних умов, третя - до допустимих, четверта - до неприпустимих і вимагає  раціоналізації, п'ята і шоста - до неприпустимих і підлягає ліквідації.

     Комплексним показником, що характеризує вплив  внутрішніх факторів умов праці на рівень продуктивних витрат робочої  сили в трудовому процесі, є інтенсивність  праці.  Вона визначає величину трудових витрат, що витрачаються на виробництво продукції та послуг, в одиницю робочого часу. Інтенсивність праці взаємопов'язана з його продуктивністю. Їх характеристикою служать витрати праці. Підвищення продуктивності праці означає зменшення трудових витрат на одиницю продукції, а підвищення інтенсивності - збільшення затрат праці в одиницю часу. Процеси, хоча і різні, але тісно пов'язані між собою. З підвищенням інтенсивності праці на виробництві до нормального рівня, як правило, зростає і його продуктивність.

     Отже, в ринковій економіці критерієм нормальної інтенсивності праці з економічних позицій може служити максимально можлива продуктивність праці при даних виробничих умовах і обмеженнях, які забезпечують збереження високої працездатності людини протягом тривалого періоду роботи. Такий критерій буде відповідати не тільки нормальним умовам праці, але й обмежених ресурсів виробництва, і в першу чергу людським факторам, сприяти оптимальному використанню розумових і фізичних здібностей людини, витрат його робочої сили в допустимих межах у процесі продуктивної праці.

     При оптимізації умов та інтенсивності  праці необхідно враховувати  вплив на працездатність людини не тільки об'єктивних, але і суб'єктивних факторів. На відміну від об'єктивних показників, що піддаються точному  або безпосередньому вимірюванню, суб'єктивні дані про умови праці можна отримати за оцінками самих робітників, результатами соціологічного опитування або медичного обстеження. Всі показники як об'єктивні, так і суб'єктивні повинні враховуватися при проектуванні нормальних умов праці.

     У сучасному виробництві, крім внутрішніх умов праці, ведеться також планування поліпшення умов навколишнього середовища за двома основними групами показників: охорона і раціональне використання водних ресурсів та повітряного басейну. Основним методом планування є нормативний підхід, який не допускає перевищення фактичних показників діючих значень гранично допустимої концентрації (ГДК) відповідних шкідливих речовин. На кожному підприємстві повинні існувати плани зниження шкідливих речовин і нормалізації умов праці, а також діяти системи компенсаційних доплат працівникам за відхилення від нормальних умов.

     Створення оптимальних умов праці на виробництві - проблема не лише важлива, але і  складна, що вимагає значних економічних  витрат на приведення навколишнього виробничого середовища в стан норми. При відсутності нормальних умов праці на виробництві підприємства, підприємці та бізнесмени змушені нести великі витрати на подолання наслідків несприятливої дії на організм працюючого, зниження працездатності, зростання захворюваності, плинність кадрів та інші

     Отже, у вирішенні проблеми оптимізації  умов праці і його інтенсивності  в ринковій економіці зацікавлені  як робочі, так і підприємці, керівники  підприємств, словом, весь персонал працюючих. 
 
 

ВИСНОВКИ 

     При раціоналізації добових режимів  праці та відпочинку ефективність великою  мірою залежить від цього, наскільки  правильно враховуються закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини, тобто. у тому, за вибору оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, що сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність виробництва.

     Досвід  і результати застосування різних типів  режимів відпочинку як у країні, і за кордоном свідчить про соціально - економічну цілеспрямованості.