Режим праці та відпочинку в агропромисловому комплексi

     У період напружених польових робіт по сплаву, вивантаженню деревини, посіву і посадці лісу для робітників і службовців, зайнятих на роботах  у лісовій промисловості і лісовому господарстві, допускається збільшення тривалості робочої зміни, але не більш як до 10 годин, з тим щоб загальна тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормальної тривалості робочого дня. Тривалість робочої зміни в таких випадках встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з комітетом профспілки.

     Якщо  до кінця року робітникам не були надані скорочені робочі дні або дні  відпочинку за переробіток понад  нормальний робочий час, а також  при звільненні постійних працівників протягом року в зв'язку з призовом до Збройних Сил України, переведенням на іншу роботу, вступом до навчального закладу, виходом на пенсію, а також з інших поважних причин, за перероблені години здійснюється додаткова оплата: для трактористів-машиністів — за IV розрядом, а для інших робітників рослинництва — за III розрядом відповідних посадових тарифних ставок, що встановлені для оплати праці цих робітників.

     За  години переробітку, що не перевищує  двох, помножених на число робочих днів у обліковому періоді за календарем, доплата здійснюється в розмірі 50 відсотків, а за решту годин — у розмірі 100 відсотків зазначених тарифних ставок.

     До  підсумкового обліку відноситься й  організація вахтового методу праці. Вахтовий метод — це особлива форма організації робіт, що базується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умови неможливості забезпечення щоденного повернення працівників до місця постійного проживання. Робота організується за спеціальним режимом праці, як правило, при підсумковому обліку робочого часу. Міжвахтовий відпочинок надається в місцях постійного проживання.

     Тривалість  вахти не повинна перевищувати одного місяця. У виняткових випадках на окремих  об'єктах (дільницях) робіт з дозволу  міністерства чи відомства і відповідного центрального комітету профспілки тривалість вахти може бути збільшена до двох місяців.

     Рішення про введення вахтового методу організації  робіт приймається керівником підприємства за погодженням з профспілковим  комітетом на підставі техніко-економічних розрахунків з урахуванням ефективності його застосування у порівнянні з іншими методами ведення робіт.

     При вахтовому методі організації робіт  встановлюється, як правило, підсумковий  облік робочого часу за місяць, квартал  або за інший, більш тривалий період, але не більше чим за рік. На підприємствах ведеться спеціальний облік робочого часу і часу відпочинку на кожного працівника по місяцях з наростаючим результатом за увесь обліковий період.

     Робочий час і час відпочинку в межах облікового періоду регламентуються графіком роботи на вахті, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з відповідним профспілковим комітетом, як правило, на рік, і доводиться до відома працівників не пізніше чим за один місяць до введення його в дію. Тривалість щоденної роботи (зміни) не повинна перевищувати 12 годин.

     Напередодні святкових днів тривалість роботи робітників і службовців, крім тих, для кого встановлена скорочена тривалість робочого часу, зменшується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

     Тривалість  роботи в нічний час скорочується на одну годину. Нічним вважається час  з 10 години вечора до 6 години ранку. Зменшення  тривалості роботи в нічний час не поширюється на робітників і службовців, для яких передбачена скорочена тривалість робочого часу. При цьому необхідно наголосити, що скорочується тривалість роботи саме в нічний час, а не тижнева норма робочого часу. Тому при складанні графіків змінності слід виходити з тижневої норми робочих годин навіть тоді, коли робота частково виконується у нічний час.

     Тривалість  нічної роботи зрівнюється з денною у тих випадках, коли це необхідно  за умов виробництва, а також на змінних  роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Не скорочується тривалість робочого дня і тих працівників, які приймаються для нічної роботи, наприклад сторожів.

     До  роботи в нічний час не можуть залучатися вагітні жінки, а також жінки, що мають дітей до трьох років. Виняток щодо заборони залучення  жінок до роботи в нічний час встановлено для тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. До нічних робіт забороняється залучати також працівників молодше вісімнадцяти років. Робота інвалідів в нічний час дозволяється лише за їх згодою і за умов, що не суперечать медичним рекомендаціям.

     Жінки, що мають дітей від трьох до чотирнадцяти років (дітей-інвалідів  — до шістнадцяти), не можуть залучатись до нічних робіт без їх згоди.

     Існують особливості використання робочого часу при відрядженнях. Відрядженням визнається поїздка працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу для виконання певного його доручення поза місцем постійної роботи працівника. Таке відрядження не може перевищувати ЗО днів, не враховуючи часу перебування в дорозі.

     Робітники і службовці, які перебувають  у відрядженні, працюють і користуються днями щотижневого відпочинку відповідно до режиму того підприємства, куди вони відряджені. Додаткові дні відпочинку за час перебування у відрядженні і по прибутті з нього працівникові не надаються, незалежно від режиму роботи підприємства, куди він був направлений, і режиму роботи підприємства, звідки він був відряджений.

     Однак у випадках, коли працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні дні, наприклад на суботу і неділю, йому після повернення з відрядження надаються інші дні відпочинку. В такому ж порядку робітники і службовці, які направлені у відрядження, користуються й святковими днями.

     Важливим  завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 10.1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

     Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

     Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

     Тижневий  режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість  вихідних днів на тиждень, роботу у  вихідні та святкові дні. Графіки  роботи передбачають порядок чергування змін.

     Місячний  режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих  днів у даному місяці, кількість  працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50-65 та 66-84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України.

Форми відпочинку, нормування його тривалості

     Стаття 45 Конституції України закріплює  за кожним, хто працює, право на відпочинок.

      Під часом відпочинку слід розуміти час, протягом якого працівники звільняються від виконання трудових обов’язків і можуть його використовувати на свій розсуд. Правове регулювання часу відпочинку включає регламентацію різного роду перерв у роботі (міжзмінних, міжденних, щотижневих, святкових днів, відпусток.

     Міра  праці визначається головним чином  через тривалість робочого часу. Працівник  зобов'язаний працювати протягом встановленого  законом часу (робочого дня чи робочого тижня), добросовісно і на належному  рівні виконувати доручену йому роботу. Захисна функція трудового права якраз і виражається у правовому впливі на ті групи відносин, які пов'язані з забезпеченням належного соціального середовища для людини, що перебуває у трудових відносинах, захистом здоров'я працівника, підтриманням його фізичних і моральних сил, встановлення високого рівня умов праці та вирішення його соціальних проблем. Тому однією з головних проблем правового регулювання праці було й залишається встановлення обов'язку роботодавця надавати працівникові час для відпочинку та визначення його різновидів і тривалості. Стаття 45 Конституції достатньо чітко визначає гарантії часу відпочинку працівників, що включає надання днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, скорочення тривалості робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи в нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення права на відпочинок визначаються законом. 

     Для того, щоб визначити поняття часу відпочинку, необхідно перш за все  зазначити, що родовою ознакою часу відпочинку є те, що це частина певного  календарного періоду (доби, тижня, місяця чи року), виражена в одиницях виміру часу. Видовими ознаками часу відпочинку є, по-перше, чітке визначення різновидів та рамок цього часу законом, а по-друге, обов'язкам роботодавця надавати цей час працівникові для відновлення його продуктивних сил, зайняття домашнім господарством, виховання дітей, навчання чи інших цілей розвитку особистості працівника. 3 урахуванням цього можна визначити поняття часу відпочинку. Отже, під часом відпочинку в трудовому праві розуміють встановлений законом час, протягом якого працівник вільний від виконання своєї трудової функції і може використовувати його на власний розсуд. 

     Аналіз  трудового законодавства України  дає підстави виділяти такі різновиди  часу відпочинку:

• перерви  протягом робочого дня;

• міжденні (міжзмінні) перерви (щоденний відпочинок);

• вихідні  дні (щотижневий відпочинок);

• святкові і неробочі дні;

• відпустки. 

     Перерви протягом робочого дня. Законодавство  розрізняє 2 різновиди перерв протягом робочого дня:

—перерви  для відпочинку і харчування, які  не включаються в робочий час  і не оплачуються;

—спеціальні перерви для відпочинку і інших цілей, які включаються в робочий час і оплачуються. 

     Перший  різновид перерв визначений ст. 66 КЗпП. Працівникам надається перерва  для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин. Перерва не включається  в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. Відповідно до ч. 4 ст. 66 КЗпП на тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. 

     Другий  різновид перерв протягом робочого дня  характеризується чітко визначеною у законі метою. Ці перерви, як правило, менш тривалі та встановлюються для окремих категорій працівників. Так, ст. 183 КЗпП передбачає перерви для годування дитини. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Строки і порядок надання перерв установлюються роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом (профспілковим представником) підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Згідно зі ст. 168 КЗпП, працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час.

     Міжденні (міжзмінні) перерви (щоденний відпочинок). Це час відпочинку в період між  закінченням попереднього робочого дня (робочої зміни) і початком наступного робочого дня (робочої зміни). Тривалість щоденного відпочинку залежить від тривалості робочої зміни і режиму роботи. Відповідно до ст. 59 КЗпП тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. Як правило тривалість такої перерви 15—16 годин.