Рентабельнысть

1) відсутність послідовної і чіткої державної політики щодо розвитку страхування й достатнього рівня методологічної підготовки страхових механізмів;

2) відсутність системи стандартизації і сертифікації страхових продуктів і системи менеджменту;

3)Наявність недобросовісної конкуренції;

4) Нерозвиненість страхового брокерства;

5) Недосконалість інвестиційної діяльності страхових компаній.

Вирішення даних  проблем є необхідною умовою подальшого розвитку українського  страхового  ринку  та  досягнення  високого  рівня конкурентоспроможності  його  учасників.  Відсутність  перетворень  та інфраструктурної перебудови страхового ринку України так і залишить його інструментом  шахрайських  зловживань  і  швидкого  збагачення  власників страхових компаній без реалізації значного фінансового та  інвестиційного потенціалу.

 

3.2. Шляхи підвищення рентабельності страхових компаній

 

 

Діяльність  страхових організацій має проблемні  аспекти, яі потребують свого розв’язання  для подальшого ефективного функціонування без перешкод, тож можна визначити такі пропозиції до розв’язання:

1) впорядкувати страхове законодавство в цілому та окремих його положень, і привести їх у відповідність до існуючих економічних реалій;

2) відмінити непотрібні бар’єри, перепони та регулювання на ринку, що гальмують його розвиток та залучення іноземних інвестицій;

3) обґрунтування й досягнення оптимальної структури між різними формами страхування;

4) залучення коштів страхових фондів на потреби інвестиційних вкладень;

5) інтеграція страхування до європейських страхових структур;

6) створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхових операцій;

7) залучення страхового ринку для вирішення питань соціальної політики держави;

8) підвищити рівень капіталізації підприємств та висунути вимоги щодо наповнення статутних фондів реальними грошима для підвищення надійності страхових компаній;

9) запровадити реальні заходи, які б знизили можливості для корупції та бюрократичних перепон, принаймні в галузі страхування;

10) розвиток страхового брокерства та залучення до цього бізнесу професійних компаній;

11) розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників [8].

Страхове законодавство  України за висновками аналізу має  багато недоліків. Серед головних слід виділити відсутність цілісності щодо регулювання відносин у галузі страхування, неврахування в законодавстві особливостей реально існуючих економічних відносин, та відсутність стратегії щодо подальшого розвитку страхової галузі, підвищення ролі всієї галузі в економіці та, зокрема, українських страхових підприємств. Тому пропозиції змінити законодавство мають велике значення для створення конкурентоспроможної страхової галузі в Україні.

Серед альтернатив  стратегічного розвитку страхування  виділяють підхід швидкої лібералізації  та поступового розвитку. Ліберальний шлях передбачає цілковите покладання на ринкові механізми функціонування галузі, відкриття внутрішнього ринку для іноземних компаній, зменшення втручання держави.

За умови  поступового розвитку лібералізація  не відбудеться доки, доти українські компанії не будуть спроможні витримати конкуренцію. На даному етапі розвитку важко визначити який з підходів найкращий, але без сумніву визначення стратегії розвитку необхідне для страхового бізнесу.

При розробці механізмів захисту інтересів страхувальників дослідники виокремлюють декілька шляхів:

1) створення товариств взаємного страхування;

2) примусове приєднання страхових компаній з тяжким фінансовим станом до стійких конкурентоспроможних компаній з передбаченням відповідальності за їхніми зобов'язаннями;

3) поручительство держави (з відпрацюванням певних механізмів) тощо.

Верховній Раді України при прийнятті Страхового кодексу окрім зазначених вище пропозицій треба також звернути увагу на узгодження нового законодавства зі світовим законодавством про страхування, щоб створити можливості для найшвидшого зростання страхового ринку України та підвищення його ролі в глобальній економіці. Зрозуміло, що ці пропозиції виявляться неефективними у випадку відмови від розробки та реалізації довгострокової програми розвитку страхової галузі.

Забезпечити довіру до страхових підприємств можна, здійснюючи не менше двох разів на рік аудиторські перевірки з  боку Комітету з нагляду за страховою  діяльністю страхових компаній, і  в такий спосіб попередити масове припинення їхньої діяльності, вчасно запобігати фінансовим труднощам страховиків.

Українські  страхові компанії, принаймні ті, що прагнуть бути найкращими, можуть не чекати доки парламент внесе зміни до законодавства, а підвищити довіру суспільства до страхової галузі власними силами.

В Законі виписано мінімальні умови капіталізації, але  ніхто не забороняє збільшувати  статутні фонди до розмірів, які  б реально покривали ризики, і  вносити до цих фондів справжні гроші, а не майно. Також ці підприємства можуть збільшити кількість та якість послуг, які надаються населенню, щоб максимально задовольнити його страхові потреби, наприклад, пенсійне страхування, що існують навіть у наш час.

В міру розвитку ринку ризики зростають. Тому потрібно забезпечити солідарну відповідальність шляхом об'єднання страхових компаній у пули (або інші форми).

Для більшості  запропонованих пропозицій потрібна ефективна  законотворча, аналітична та управлінська робота з боку урядових організацій. Для більшості українських страхових  компаній також настають важкі часи, в які необхідно буде приймати складні рішення для підвищення їх конкурентоспроможності. Напевно, що значного поширення набуде процес злиття страховиків, перехід деяких з них із страхового бізнесу до бізнесу страхового брокерства.

Цей процес можливо буде тривати 7-10 років. Після його закінчення, якщо зміни не будуть гальмуватися, наші вітчизняні страхові компанії насправді зможуть на рівних конкурувати з іноземними страховиками, хоча в іноземних компаній буде краща експертиза та доступ до світових ринків перестрахування. На думку аналітиків може так статися, що українські страхові компанії будуть мати тенденцію займати ніші у певних галузях промисловості, як вже сталося в Росії, і там вони зможуть запропонувати свої послуги за конкурентними цінами.

Ці позитивні  зрушення можуть відбутися і раніше якщо уряд швидше внесе необхідні  зміни до законодавства, стабілізує зростання економіки, та зможе подолати, або принаймні зменшити негативні наслідки корупції та бюрократії [12]

Страховий ринок України сьогодні гостро потребує належного інформаційного забезпечення. Можна твердити про відсутність загальнонаціональної системи розкриття фінансової інформації учасниками страхового ринку України. Недостатньою мірою на вітчизняному страховому ринку вирішені питання автоматизації обліку, формування бази даних клієнтів, оперативного прийняття рішень щодо страхових випадків і скарг клієнтів, комп’ютеризації з використанням передових інформаційних технологій для розв’язання поточних завдань компанії. Головною проблемою є й відсутність доступної аналітики.

Справді привабливим  для страхового бізнесу вітчизняний  страховий ринок може стати тільки за умови вироблення і послідовної  реалізації науково обґрунтованої  політики стимулювання  кількісного  розвитку і якісного удосконалення його клієнтської бази, тобто політики, здійснюваної в інтересах усіх потенційних вітчизняних страхувальників. 

Стратегія розвитку страхового ринку України має  бути орієнтована передусім на досягнення незалежного рівня особистого страхування, зокрема його довгострокових (накопичувальних) видів. При цьому найзацікавленішою в розвитку ринку особистого страхування в країні має бути держава. 

По-перше, проблема пошуку коштів для розв’язання державних  проблем має першочергову значущість, і саме особисте страхування, разом із страхуванням життя, дасть змогу залучити додаткові кошти, що є джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів.

По-друге, особисте страхування компенсує дефіцит  державних соціальних гарантій. Довгострокове  особисте страхування (зокрема пенсійні ануїтети) забезпечує отримання додаткового доходу, що не залежить від розміру державних виплат, у тому числі через старість і інвалідність.   Наявність розвиненого ринку особистого страхування знижує навантаження на видаткову частину бюджету, зменшуючи витрати держави на соціальне забезпечення громадян. Отже, держава зможе зосередитися на захисті найменш забезпечених верств населення.

По-третє, розвиток особистого страхування, як однієї з  найбільш працемістких і науковомістких галузей страхування, веде до утворення нових робочих місць.

Вітчизняний страховий  ринок потребує модернізації, що передбачає заміну наявної моделі його функціонування й розвитку нової, ефективнішої, яка  відповідатиме потребам розвитку реального  страхування і базуватиметься на динамічно зростаючому платоспроможному попиті.

В основу Концепції  розвитку страхового ринку України  має бути покладений принципово новий  для сучасного  страхового ринку  підхід, коли саме страхувальники розглядаються  як імператив, це означає, що інтереси страхувальників повинні розглядатися як пріоритетні у загальній системі інтересів, які забезпечують функціонування вітчизняного страхового ринку. Страхувальники є головним джерелом існування і розвитку страхового бізнесу.

Для подальшого розвитку вітчизняного страхового ринку необхідний збалансований розвиток обов’язкових і добровільних видів страхування. Для цього треба встановити основи обов’язкового страхування, до яких входять принципи і вимоги до його здійснення, посилити контроль за проведенням обов’язкового державного страхування і страхування, що здійснюється із залученням  бюджетних коштів.

Систематичний розвиток нових страхових продуктів - інновативність – як один із наріжних принципів маркетингу в страхуванні  має охоплювати всі сфери страхової діяльності: від укладання договорів страхування до пошуку нових сфер інвестування і сучасних методів корпоративного управління. Важливе місце в стратегії розвитку страхового ринку належить формуванню і реалізації стратегії розвитку систем управління продажем страхових компаній, до якої мають входити відповідні завдання:

 Розвиток  організаційної культури і клієнтоорієнтованості  підрозділів; Зміцнення управлінської команди, розвиток її творчого і підприємницького потенціалу;  Вироблення й формалізація рішень із підвищенням  ефективності управління продажем у компанії;  Розроблення стратегічних напрямків розвитку в сфері продажу й управління продажем; Побудова, налагодження і запуск корпоративної системи професійного розвитку спеціалістів.

Одним із важливих моментів стратегічного планування діяльності страхових компаній є мінімізація страхових ризиків, що не меншою мірою зумовлює фінансову результативність страхування, ніж тарифна політика й розширення філіальної і агентської мережі. Важливим моментом стратегічного розвитку вітчизняного страхового ринку має стати і оптимізація структури витрат, що входять до собівартості послуг страхових компаній, і наближення цієї структури до загальновизнаних світових норм. У цьому плані, зокрема, чільне місце має належати розвиткові електронного страхування.

Для подальшого розвитку страхування в Україні  вітчизняним підприємствам доцільно вводити до штату спеціалістів зі страхування, внести до своїх фінансових планів розділ «страхування». Доцільно розвивати консалтингові послуги у цьому напрямі.

Важливим напрямом створення ефективної системи державного регулювання є підготовка до створення  Національного гарантійного страхового фонду (НГСФ), який захищав би суспільство  від потенційно неплатоспроможних  страховиків.

Загалом стратегія розвитку вітчизняного страхового ринку має передбачати поступову, помірно динамічну його еволюцію в напрямі до моделі, що вже сформувалася у розвинених, передусім з огляду на євроінтеграційні наміри України, західноєвропейських країн.

Істотно вплинути на зміну напрямку і темпів цієї еволюції може тільки рішуче втручання держави шляхом уведення обґрунтованої і водночас строгої страхової політики. При цьому,  під страховою політикою слід розуміти:

        Частину економічної політики  уряду, систему заходів, що проявляються у дієвому управлінні формуванням і використанням державних страхових фондів; виваженому впровадженні різновидів обов’язкового страхування; регулюванні діяльності, доходів і витрат учасників страхового ринку відповідно до цілей соціально-економічного розвитку країни; підготовці професійних спеціалістів; сприянні розвитку самострахування і взаємного страхування; забезпеченні інтеграції вітчизняного страхового ринку в європейський і світовий страхові ринки.

-        Науково обґрунтовану діяльність держави, спрямовану на своєчасне і повноцінне забезпечення страхового захисту шляхом формування страхових потреб і надання якісних страхових послуг, запобігання монополізму й дотримання добросовісної конкуренції на страховому ринку, підвищення ефективності функціонування страхових компаній і посередників.

Виходячи з  того, що в економіці й сфері  управління стратегії будь-якої організації  – це докладний, усебічний комплексний  план, який має забезпечити виконання  її місії, тобто досягнення головної мети її існування. При розроблені стратегії розвитку страхової компанії обов’язково слід пам’ятати, що за інших рівних умов успіх її реалізації стає функцією, тобто отримує можливість бути реалізованою лише за умови достатньої адаптації до можливостей страховика (забезпеченні належними фінансовими, матеріальними, трудовими, інформаційними та комунікаційними ресурсами на рівні реалізації бізнес-процесу), тобто елементарних, одиничних складових сукупної виробничої діяльності суб’єкта господарювання.