Рентабельнысть

Кд. = (ДІ – РІ)/ ПСП       (2.3)

  де ДІ – доходи з інвестицій,

РІ – витрати  з інвестицій.

Цей коефіцієнт відображає рівень доходів страхової  компанії від вкладень тимчасово  вільних коштів отриманих від  страхової діяльності. Збільшення цього  коефіцієнта свідчить про збільшення прибутковості страхової компанії від інвестування, а отже про збільшення рентабельності страхової компанії.

4. Коефіцієнт ефективності інвестованої діяльності, який розраховується за формулою:

Кеф. = (ДІ – РІ)/ ІФВ         (2.4)

де ІВФ – інвестиції та фінансові вкладення.

Цей коефіцієнт відбиває частку доходів отриманих  від інвестованих засобів і збільшення цього коефіцієнта свідчить про  збільшення ефективності інвестиційних проектів і про збільшення рентабельності.

5. Узагальнюючий коефіцієнт рентабельності страхової організації, який розраховується за формулою:

Кзаг. = 1+ Кеф. – ( Кв. + Кд.)        (2.5)

Цей коефіцієнт відображає результати страхової та інвестиційної діяльності страхової  компанії та його значення повинно  бути Кзаг. > 0.

ІІ. Рентабельність капіталу розраховується за формулою: 
Rк = БП/ВК          (2.6)

де БП - балансовий прибуток, тис. грн. 
ВК - власний капітал компанії, тис. грн. 

Даний показник характеризує ефективність використання капіталу страховою компанією. 
ІІІ.  Рентабельність страхової діяльності розраховується за формулою:

Rс.д. = БП / РВД          (2.7) 
де РВД - витрати на ведення справи, тис. грн. 

Даний коефіцієнт характеризує ефективність страхової  компанії [3].

Для зручності  аналізу всі зроблені розрахунки об'єднаємо в таблицю (2.2)

 

Аналіз фінансових коефіцієнтів страхової організації

Таблиця 2.2

Коефіцієнт	2009 р.	2010 р.	Абсолютне відхилення	Темп зростання,%
Rк = БП/ВК	0,022	0,010	-0,012	45,45
Rсд. = БП / РВД	1,002	0,162	-0,839	16,167

 

 

Розрахунок рентабельності:

1. Коефіцієнт рентабельності активів = Чистий прибуток / Активи.
2. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу = Чистий прибуток / Власний капітал.
3. Коефіцієнт рентабельності діяльності = Чистий прибуток / Чистий дохід

               Коефіцієнти рентабельності                                    Таблиця (2.3)

	2009	2010
Кра	0,014	0,001
Крвк	0,014	0,001
Крд	0,22	0,019

 

 

 

 

 

 

Провівши розрахунки рентабельності, можна побачити, що рентабельність капіталу у 2010 році знизилась  порівняно показником у 2009 році і скала 0,010. Рентабельність активів та рентабельність діяльності також спали і скали 0,001 та 0,019 відповідно. Все це свідчить про неефективне використання капіталу компанією.

 

 

 

2.3. Факторний  аналіз рентабельності підприємства  відносно реалізації

 

 

На  рівень  і  динаміку  показників  рентабельності  робить  вплив  вся сукупність  виробничо  – господарських чинників:  рівень  організації виробництва і управління  ;  структура капіталу  і його  джерел;  ступінь використовування  виробничих  ресурсів;  об'єм,  якість  і  структура  продукції; витрати на виробництво і собівартість виробів ; прибуток по видах діяльності і напряму його використовування. Методологія  аналізу  чинника  показників  рентабельності  передбачає розкладання  початкових  формул  розрахунку  показника  по  всіх  якісних  і кількісних  характеристиках  інтенсифікації  виробництва  і  підвищення ефективності  господарської  діяльності.  Наприклад,  для  аналізу  загальної рентабельності (рентабельності  активів)  можна  використовувати  трьох  -  або п'ятифакторну модель [13]

Щоб спростити  модель, витрати на виробництво і  реалізацію продукції зводять  до  витрат  на  оплату  праці,  витратам  на  матеріали  і  до  амортизації  основних  засобів.  Для  практичного  застосування  моделі  до  витрат  на матеріали  слід  додати  вартість  комплектуючих  виробів  і  напівфабрикатів, робіт  і  послуг  виробничого  характеру (виконуваних  сторонніми організаціями  або  не  основними  підрозділами  підприємства),  палива, купувальної  енергії  і  т.п.  Витрати  на  оплату  праці  слід  доповнити відрахуваннями  на  соціальні  потреби.  Крім  того,  окремим  елементом  слід врахувати  інші  витрати  або  розподілити  їх  пропорційно  між  основними видами витрат. 

В  основі  всіх  моделей,  що  використовуються,  лежить  наступне співвідношення [8] : 

 

R=((1-(U/N+M/N+A/N))/(F/A+A/N+E/N)       (2.8)

 

де   R - рентабельність активів (капіталу);

Р - прибуток від  реалізації;

К - середня за період вартість активів;

F - середня за період вартість зовніоборотних активів;

Е — середні  залишки оборотних активів;

S / N  - витрати на 1 грн. продукції за повною собівартістю;

U / N - зарплатомісткість продукції;

M / N - матеріаломісткість продукції;

A / N - амортизацимісткість продукції;

F / N - фондомісткість продукції по зовніоборотним активах;

E / N  - фондомісткість  продукції по  оборотних активах (коефіцієнт

закріплення оборотних  активів).

Рентабельність  активів  тим  вище,  чим  вище  прибутковість  продукції, чим  вище  віддача зовніоборотних  активів і швидкість обороту оборотних активів, чим нижче загальні витрати на  1 грн. продукції і питомі витрати по економічних елементах (засобів праці,  матеріалів,  праці).  Числова оцінка впливу  окремих факторів  на  рівень  рентабельності  визначається  по  методу ланцюгових  підстановок  або  по  інтегральному  методу  оцінки  факторних впливів.

Трьохфакторна модель аналізу рентабельності:

                                                                           (2.9)

де    - прибуток продукції

                                                                         

 (2.10)

- фондомісткість  (  капіталоємність)  продукції  по  основному капіталу:

                                                                                                (2.11)

- оборотність оборотних активів (капіталоємність     по  оборотному капіталу):

                                                                                                  (2.12)

 

В  даній  моделі  фактор  оборотності  оборотних  активів  відображається величиною, зворотною середньому числу оборотів [15].

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ аналізу РЕНТАбЕЛЬНОСТІ підприємства В СУЧАСНИХ УМОВАХ гОСПОДАРЮВАННЯ

 

 

 

3.1. Проблеми діяльності страхових компаній в сучасних умовах господарювання

 

 

На сьогодні в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великі обсяги статутних  фондів і резервів, добру репутацію. Важливим є й те, що обсяги страхових  резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак.

Деякі дослідники вважають іноземні страхові компанії, як фактор розвитку ринку страхування України. Ці компанії приносять на український ринок культуру страхування, знання та експертизу[8].

Серед головних проблем, які  залишаються в галузі страхування, можна виділити:

1) відсутність кодексу про страхову діяльність;

2) наявність великої кількості вимог та бар’єрів, що обмежують конкуренцію на ринку;

3) низький рівень капіталізації підприємств;

4) недостатній розвиток брокерських послуг на ринку;

5) низька довіра суспільства до страхових компаній;

Крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, і на страхову галузь.

Незважаючи  на розвиток страхування, сектор продовжує  зіштовхуватися з проблемами, що обмежують  його ріст і перешкоджають галузі в досягненні її потенціалу.

Ще  однією  проблемою  страхового  ринку,  яка  постала  в  умовах фінансової  кризи,  є  відокремленість  в  антикризових  діях  на взаємообумовлених ринках. Так, якщо виходити з позиції, що однією з основних складових ринкових перетворень  в державі є всебічно розвинений зі сформованою інфраструктурою ринок фінансових послуг, то елементи даного ринку у вигляді ринку банківських і небанківських послуг  повинні не тільки взаємовигідно співпрацювати, але й стимулювати  подальший розвиток один одного за рахунок прозорих  відносин між його  учасниками.    У свою чергу, значний вплив на ринок банківських і небанківських послуг має рівень розвитку та ефективність діяльності фондового ринку. 

Для українського ринку страхування кризова ситуація в банківській сфері та зниження вартості цінних паперів на фондових біржах стала ще  однією значною  проблемою,  яка  суттєво  вплинула  на  фінансову  стійкість страховиків.  Так,  мораторій  на  видачу депозитів значно  знизив  рівень платоспроможності страхових компаній, оскільки в середньому приблизно 30 %  страхових резервів  було  зосереджено саме  в банківських вкладах. Покращення ситуації з видачею банківських вкладів не відбулось і після зняття  мораторію,  оскільки  в  значну  частину  банків  ввели  тимчасові адміністрації або банківські установи самі затягують процедуру повернення депозитів [10]

Ще одна з проблем - відсутність законодавчого забезпечення послідовної, ясної структури для сектора страхування в Україні.

Іншим недоліком  чинного законодавства, на думку  страхових аналітиків, є його негативний ефект на бізнес перестрахування. Страхувальники зазвичай розподіляють великі ризики, передаючи його частину іншим  компаніям в обмін на частину премії. В Україні перестрахування відбувається за кордоном на великих Європейських і Американських ринках, а українські фірми зберігають лише незначну частину ризику. Більшість українських страхових компаній приймає лише приблизно 1 відсоток від загального ризику.

В Україні перестрахування  часто використовувалося як канал  вивезення капіталу з країни. Заходи щодо боротьби з таким явищем, на думку, експертів галузі, будуть не в змозі запобігати переміщенню  грошей, але призведуть до затримок у перестрахуванні.

Інше положення  законодавства вимагає, щоб кожен  іноземний страховий брокер, що співпрацює з українською фірмою страхування  заснував представницький офіс у  країні. Зазвичай інвестори працюють з власними міжнародними брокерами  страхування. Якщо ці брокери не мають представницького офісу в Україні, українські підприємства не можуть виплачувати їм комісію. Отже, ця вимога дуже часто гальмує бізнес.

Аналітики стверджують, що низький рівень капіталізації  страхових фірм перешкоджає розвитку галузі. Чинні закони вимагають, щоб фірми мали мінімальний встановлений законом капітал у розмірі 100,000 euros. На думку експертів цей рівень занадто низький, щоб забезпечити достатній захист проти неплатежу. Проблема посилюється відсутністю ясних інструкцій щодо форми цього капіталу. У результаті, багато українського страхових компаній включає до статутного капіталу переоцінені активи, будинки або акції компанії. Це робить ці страхові компанії дуже ненадійними і нездатними оплатити вимоги.

З іншого боку, низько встановлений законом рівень капіталізації означає, що українські компанії мають більш низьку здатність для обробки ризику [12]

Послуги страхового брокерства в Україні також добре не розвиті. Брокери, традиційно складовий елемент  галузі, з’єднують клієнтів із страхувальниками, консультують їх про ринок, і допомагають укласти кращі угоди. З причин недостатньої кількості професійних брокерів, велика кількість потенційних клієнтів не обслуговується, в той час як страхувальники втрачають додатковий дохід.

Ще одна проблема - укорінена недовіра українців до всіх фінансових посередників - особливо страхових компаній.

Велика частина населення  була ошукана протягом початку 1990-их шахрайськими трастовими фондами і  фірмами страхування, які зникли з грошима клієнтів. У результаті, українці відмовляються довіряти заощадження, навіть короткострокові, до будь-яких страхових компаній.

Система страхування також  має проблеми звичайні для всього українського бізнесу, зокрема, нерозвинутість експертизи, відсутність стратегій  обслуговування, хитка економіка, коливання валютного курсу, бюрократія, що поширена всюди, і корупція.

В Україні існує  також і безліч проблем організаційно-методологічного  забезпечення страхової діяльності, зокрема: