Прохождение практики на предприятии ПАТ «Племзавод «Михайлівка» Лебединського району Сумської області

Виходячи із даних таблиці можна зробити висновок про те, що за 1 блоком економічних показників результативності підприємства сказати те що найбільш ефективним було у 2010 році, це відбулося за допомогою збільшення валовій продукції, це також зумовило зростання прибутку по підприємству та підвищення рівня рентабельності. В 2008 році то тут відбулася тенденція до спаду  економічних показників за допомогою скорочення валової продукції та підвищення повної собівартості реалізованої продукції. Щодо 2009 року то тут майже все залишається на рівні 2008 року але є незначне підвищення всіх показників.

Варто відмітити таку групу показників, котрі припадають на апарат управління. З даних таблиці помітно, що виробництво валової, товарної продукції та прибутку на одного працівника апарату управління значно вищі, ніж в середньому по господарству. Це не є якимось серйозним відхиленням, а пояснюється маленькою чисельністю апарату управління. Повертаючись до плинності кадрів, ми бачимо, як падає чисельність працюючих, які припадають на одного працівника апарату управління. В 2008р. їх було 9 чоловік, 2009р. – 8 а в 2010р. – 6.

7. УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ДІЯЛЬНІСТЮ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

Підвищення ефективності виробництва вважається основною проблемою переходу народного господарства України до ринкової економіки. Це зумовлено тим, що воно означає найраціональніше використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, потрібних для випуску продукції, при умові, що від кожної гривні, вкладеної у виробництво, буде отримано максимальну віддачу.

Підвищення ефективності господарської діяльності підприємств, забезпе-чення її зростання в умовах ринкових відносин зумовлюють необхідність вияв-ляти на підприємстві наявність фактів безгосподарності, непродуктивних витрат, нерозумного вкладення коштів тощо, для їхнього усунення. Варто виявляти й мобілізовувати в діяльність підприємства резерви виробництва, раціонального й ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Комплекс діагностичних процедур є стартовою фазою в розвитку підприємства. Підприємство може й повинно у своїй господарській діяльності використовувати сприятливі й переборювати несприятливі чинники - умови для реалізації своїх інтересів і завдань.

Оцінка управління персоналу - це невід’ємна та одна з найважливіших частин в структурі роботи керівництва сільськогосподарських підприємств. Вона представляє собою певну систему, яка має досить складну структуру та дозволяє виконувати орієнтуючу, розвиваючу і мотиваційну функції у відно-шенні до діяльності управлінських працівників. Відсутність чи необ’єктивність оцінки діяльності управлінського персоналу, що є важливою складовою та елементом мотивації праці, дезорієнтує людину, знижує активність і продук-тивність її діяльності.

На ефективність трудової діяльності управлінських працівників, як і працівників будь-якої іншої сфери діяльності, можна впливати. Оскільки ефективність діяльності організації в цілому суттєво залежить від ефективності управління, одним з головних завдань управляючої системи є визначення напрямків її підвищення. До них, зокрема, відносять:

- просування за службою;

- забезпечення прийнятного рівня освіти;

- набуття практичного досвіду;

- підвищення кваліфікації працівників управління;

- провадження періодичної атестації.

Важливим стимулом кваліфікаційного зростання управлінського працівника і розвитку його ініціативи є систематичне просування за службою. Однак менеджер повинний твердо знати, що воно залежатиме від того, як він підвищує свою ділову кваліфікацію, наскільки активний у роботі.

Одним з факторів, що визначають ефективність праці в управлінні, є освіта. Висока освіта управлінських працівників позитивно відбивається на їх участі у винахідництві і раціоналізації - працівник з більш високим рівнем освіти вносить у поліпшення економіки свого підприємства більший внесок, прискорює науково-технічний прогрес і широко використовує його результати у виробництві.

Стимулюючу роль у підвищенні ефективності праці менеджерів виконує їх періодична атестація. Основна мета атестації - виявити здібності того чи іншого працівника, визначити міру його винагороди. При цьому активізується почуття відповідальності і спонукає його до більш повного використання своїх здібностей і досягнення кращих результатів у праці. Атестація дозволяє більш обґрунтовано вирішувати питання щодо просування працівників службою. Атестацію доцільно проводити не рідше 1 рази в 3-5 років.

Сьогодні майже всі підприємства України функціонують у складній  економічній  ситуації.  Погіршення  технічного  та  технологічного  стану  виробництва,  криза платежів, пасивна інвестиційна діяльність, втрата традиційних ринків збуту через не конкурентоспроможність, повільна струк-турна перебудова призводять до простоювання великої кількості підприємств і виробництв.

Процес виведення підприємства з кризового стану має відбуватися не хаотично та системно, він має бути належним чином організований та скоорди-нований. Антикризове управління - це така система управління, яка спрямована на вирішення задач інтенсивного розвитку підприємства завдяки мобілізації та інтенсифікації всіх ресурсів у противагу екстенсивному розвитку.

Особливістю антикризового управління є не тільки спрямування, а й структурно-логічна побудова, спеціальний інструментарій, окремий суб'єкт проведення, що в комплексі і дає змогу розглядати антикризове управління як виокремлений напрям управлінської діяльності.

Існують три концептуально різні філософські підходи до поведінки та відношення до кризи:

• криза – зло, з ним необхідно боротися і використовувати усі наявні засоби та можливості;

• криза – удар долі, його треба перетерпіти, перебороти; він має свою логіку розвитку, тому повинен визріти і використання агресивних дій („міцної артилерії") не є виправданим;

• криза – благо, яке треба використовувати для свого блага, наприклад звільнення від неефективних бізнес-ідей, надлишкових ресурсів, персоналу, формування характеру та управлінської „хватки" тощо.

Об'єктом антикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, що має негативні наслідки для життєдіяльності підприємства, її усунення та запобігання.

Враховуючи різноманітність кризових явищ та наявність багато-варіантності в їх прояві, можуть реалізовуватися різні концепції (моделі) здійснення антикризового управління по відношенню до окремих параметрів кризи:

1) залежно від впливу на початок кризового періоду:

• „наближення" - суть якої полягає у створенні умов для прискорення настання кризи, у тому числі за рахунок відповідного впливу на фактори-провокатори кризи;

• „віддалення" - яка передбачає створення передумов для відстрочки прояву кризи (перенесення тяжкості втрат на майбутні періоди);

• „невтручання" - у перебігу якої відсутні управлінські зусилля, спрямовані на початок кризового періоду;

2) залежно від впливу на кінцевий результат:

• „запобігання виникненню" - сутність якої полягає в підготовці та реалізації таких управлінських заходів, які унеможливлюють виникнення кризових явищ;

• „стабілізація положення" - при реалізації якої головна увага приділяється забезпеченню керованості системи в перебігу проходження кризового стану;

• „ пристосування" - сутність якої полягає в забезпеченні мінімізації зовнішніх негативних впливів та використання переваг позитивних впливів;

• „вихід з кризи" - метою якої є завершення кризового періоду

незалежно від його наслідків, у тому числі негативних;

3) залежно від характеру поведінки протягом кризового періоду:

•„сприяння розгортанню" - сутність якої полягає в реалізації спеціальних дій та заходів, спрямованих на найбільш швидке визрівання протиріч, що обумовили виникнення кризи, та активізацію їх прояву;

• „нейтралітету" - сутність якої полягає в неприйнятті будь-яких управлінських заходів, а лише в накопиченні ресурсів;

• „боротьба з негативними проявами та наслідками" — при реалізації цієї концепції антикризове управління орієнтується на переборення кризи;

4) залежно від об'єкта управлінських зусиль:

• „наслідки кризи" - при використанні якої антикризове управління орієнтоване на наслідки розгортання кризи з метою їх мінімізації;

• „причини кризи" - при використанні якої антикризове управління спрямовується на локалізацію або усунення причин виникнення кризи;

•„тривалість кризи" - метою якої визнається скорочення терміну проходження кризи;

• комбіноване антикризове управління, яке передбачає викорис

тання різноманітного інструментарію залежно від об'єкта

управлінських зусиль;

5) залежно від залучення зовнішніх ресурсів та фахівців:

• зовнішнє антикризове управління, яке здійснюється за ініціативою зовнішніх агентів (кредиторів, держави тощо) та з залученням зовнішніх ресурсів;

• внутрішнє антикризове управління, яке здійснюється виключно за ініціативою власників та керівництва підприємства та базується на використанні внутрішніх ресурсів та резервів;

• комбіноване антикризове управління, в перебігу якого використовуються різноманітні джерела ресурсів.

Концепція антикризового управління акумулює в собі наукові знання і практичні методики в сфері аналізу і управління всіма господарськими процесами на підприємстві. У процесі антикризового управлінь підприємством проводиться аналіз його фінансово-економічного стану, розробляються стратегії в сфері маркетингу, інвестицій, управління ризиком і фінансування. Антикризове управління містить також підсистеми виробничого менеджменту, контролінгу, податкової політики і підсистему забезпечення безпеки підприємства, що особливо важливо в умовах конкуренції. Розробка антикризових заходів на підприємстві не ведеться із за неналежного фінансового стану господарства. [12]

Ринкова економіка виробила велику систему фінансових методів попередньої діагностики й можливого захисту підприємства від банкрутства, що одержала назву "системи антикризового фінансового керування". Для реалізації цієї системи керування в країнах з розвинутою ринковою економікою готуються особливі фахівці — менеджери по антикризовому керуванню компанією. Суть цієї системи керування полягає в тому, що погроза банкрутства діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення, що дозволяє вчасно пустити в хід спеціальні фінансові механізми захисту або обґрунтувати необхідність повних реорганізаційних процедур. Якщо ці механізми й процедури причини несвоєчасного або недостатньо ефективного їхнього здійснення не привели до фінансового оздоровлення підприємства, воно стоїть перед необхідністю в добровільному або примусовому порядку припинити свою господарську діяльність і почати ліквідаційні процедури.

Найважливішою складовою природних ресурсів є земля. Земельні ресурси потрібні всім підприємствам, однак, якщо в промисловості земля є лише гос-подарським базисом, то в сільському господарстві вона є основним засобом виробництва. Функціональні особливості використання землі визначають її важливе місце серед природних ресурсів. Вона є одночасно предметом, засобом праці, базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання. Тому раціональне землекористування є обов’язковою частиною комплексної системи експлуатації та охорони природ-них ресурсів для всіх підприємств. 

Економічна ефективність використання земельних угідь і сільському господарстві характеризується системою натуральних та вартісних показників. Оскільки, натуральні показники характеризують рівень використання певної частини сільськогосподарських угідь, при виробництві окремих видів продукції рослинництва і тваринництва, їх застосовують щодо господарств з однаковою галузевою структурою виробництва. Вартісні показники найбільш повно харак-теризують економічну ефективність використання землі і дають змогу порівню-вати та об’єктивно оцінювати рівень використання земельних ресурсів у госпо-дарствах, які спеціалізуються на виробництві різних видів продукції. [10]

Розглянемо ефективності використання земельних угідь на підприємстві  ПАТ «Племзавод «Михайлівка». за допомогою таблиці 9.

Таблиця 9.

Оцінка ефективності використання земельних угідь