Ту –  трудомісткість управління.

    Зростання продуктивності праці в є одним  з факторів зростання обсягів товарообігу та прибутків підприємства.

    Зростання продуктивності праці може бути забезпечене  при виконанні наступних умов:

• зростання результатів праці при зниженні витрат праці;
• зростання результатів праці при стабільних витратах праці;
• сталість результатів при зниженні витрат праці;
• темпи росту результатів випереджають темп росту витрат праці;
• темпи зниження результатів нижчі за темпи зниження витрат.

    Пошук  та мобілізація резервів  зростання  продуктивності  праці потребує чіткої класифікації факторів, що визначають її рівень.

    Залежно від можливостей впливу підприємства та врахування в практичній діяльності факторів зростання продуктивності праці, їх поділяють на 2 групи – зовнішні та внутрішні.

    До  складу зовнішніх факторів входять:

    1. Загальноекономічні фактори, які  визначають загальні умови зростання продуктивності праці всіх підприємств,  зрушення в суспільстві, розвиток науково-технічного прогресу та використання його досягнень, освітянський та кваліфікаційний рівень населення, рівень інфляції, рівень матеріального добробуту населення тощо.

    2. Галузеві фактори, що обумовлюють  рівень продуктивності праці  в окремій галузі порівняно  з іншими: спеціалізація галузі, стадія життєвого циклу, сталість попиту на продукцію галузі, рівень розвитку виробництва товарів, кон'юнктура споживчого ринку, динаміка грошових доходів населення, ступінь впровадження в галузь досягнень науково-технічного прогресу тощо.

    Більш практичне значення з точки зору мобілізації наявних резервів мають внутрішні фактори зростання продуктивності праці.

    Залежно від характеру впливу в їх складі виділяють наступні групи факторів: організаційні, технічні, технологічні, економічні, соціальні.

       Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

       У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення  людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

       Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а  тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

       Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва [14, с. 23].

       За  відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) – збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується [5, с. 16].

       На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва [8, с. 31].

       Рівень  екстенсивного використання праці  показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

       Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людиниякості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

       Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці – це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

       Джерелом  зростання продуктивності праці, яке  не має меж, є техні-ко-технологічне вдосконалення виробництва під  дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

       Виробництво будь-якої продукції може зростати за рахунок збільшення маси праці, підвищення рівня її продуктивності або завдяки одночасній дії цих двох факторів. Маса праці залежить від кількості працюючих, тривалості робочого дня та інтенсивності праці.

       Під продуктивністю праці розуміють здатність праці конкретних працівників в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи. З наведеного визначення випливає, що підвищення продуктивності праці в кінцевому рахунку зводиться до економії робочого часу. Адже чим менше потрібно часу для виробництва якогось виду продукції, тим більше робочого часу може бути використано для збільшення виробництва цього самого або іншого виду продукції. Із скороченням робочого часу на виробництво одиниці продукції знижується (за інших однакових умов) її собівартість, отже, зростає дохідність підприємств, підвищується їх конкурентоспроможність. Зі зростанням продуктивності праці посилюється процес вивільнення працівників, які можуть бути залучені підприємством для розвитку інших видів діяльності. Очевидно також, що скорочення робочого дня можливе лише за умови послідовного підвищення продуктивності праці.

       Проте на виробництво продукції витрачається не лише жива праця, а й минула, уречевлена у виробничо спожитих засобах  і предметах праці. Тому, розглядаючи продуктивність праці в широкому значенні цього слова, можна зробити висновок, що для суспільства продуктивність праці підвищується з економією як живої, так і уречевленої праці. Однак слід мати на увазі, що співвідношення між затратами уречевленої і живої праці на одиницю продукції не є стабільним, а постійно змінюється, причому так, що частка живої праці зменшується, а минулої – збільшується. Реальне підвищення продуктивності праці в широкому розумінні цього слова має місце лише тоді, коли темпи зростання уречевленої праці менші за темпи скорочення живої праці, тобто коли сукупні затрати праці на одиницю продукції скорочуються.

       Продуктивність  праці є важливим трудовим показником. Від її рівня і динаміки залежать чисельність працівників, рівень і  фонд оплати праці, обсяг випуску продукції тощо. Тому планування трудових показників починається з планування продуктивності праці.

       Для підтримання продуктивності праці  на належному рівні, її необхідно  планувати.

       Основні етапи планування продуктивності праці такі:

• аналіз рівня і динаміки продуктивності праці в попередньому періоді;
• виявлення резервів підвищення виробітку в наступному періоді;
• визначення очікуваного рівня продуктивності праці в поточному періоді;
• розроблення плану заходів щодо використання виявлених резервів;
• розрахунок ефективності кожного заходу, спрямованого на підвищення продуктивності праці;
• визначення можливого рівня продуктивності праці в плановому періоді.

       Планове зростання продуктивності праці  обчислюють, порівнюючи середній виробіток  на одного працівника в плановому періоді з аналогічними показниками базисного періоду.

       Метою аналізу продуктивності праці є  оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання  плану з виробітку на одного працюючого і на одного робітника, а також  визначення зміни виробітку порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці тощо.

       Основні завдання аналізу продуктивності праці:

• встановлення причин відхилення фактичних показників продуктивності праці від планових і базових;
• визначення ступеня впливу кожного чинника, що викликав ті або інші відхилення, на збільшення (зниження) прибутку;
• виявлення невикористаних можливостей скорочення чисельності працівників і витрат праці;
• оцінка стану продуктивності праці в цілому на підприємстві і його підрозділах;
• розробка організаційно-технічних заходів щодо використання виявлених резервів і визначення їх економічної ефективності.

       При проведенні аналізу встановлюється ступінь виконання плану із зростання продуктивності праці, динаміка цього показника, якою мірою продуктивність праці забезпечує приріст обсягу виробництва, які чинники сприяли перевиконанню або недовиконанню плану зі зростання продуктивності праці.

       Подальше  проведення аналізу проводиться у напрямі вивчення зростання продуктивності праці за чинниками. Їхній вплив на зростання продуктивності праці оцінюється у відносній економії робочої сили.

       Аналіз  виконується в наступній послідовності: спочатку визначають загальну відносну економію робочої сили, відповідну досягнутому зростанню продуктивності праці за звітний період, потім — отриману економію в чисельності робочої сили за кожним чинником і резервом.

       Структурними  елементами проведення аналізу продуктивності праці є:

• проведення аналізу і оцінювання організаційної системи, для якої розробляється програма. При цьому необхідно визначити внутрішні можливості організації, виявити слабкі і сильні сторони організації, врахувати передбачувані зміни ринкового середовища;
• необхідна оцінка зовнішніх умов діяльності організації, які можуть вплинути на проектування і розроблення програми;
• проведення стратегічного планування. На цьому етапі забезпечується узгодження цілей, завдань управління продуктивністю праці на період 3-5 років. Доцільно виділити першочергові завдання, важливі для подальшого розвитку організації;
• розроблення критеріїв результативності програми. Визначаються конкретні вимірники, критерії, нормативи, за якими необхідно оцінювати заходи щодо управління продуктивністю;
• виявлення й аналіз резервів підвищення продуктивності праці, визначення всіх матеріальних і організаційних засобів розвитку організації;
• розробка проекту, який передбачає послідовність виконання робіт, оцінювання та аналіз витрат, функції виконавців;
• розробка планових заходів щодо подальшого підвищення продуктивності праці;
• розробка ефективної системи матеріального стимулювання за досягнення запланованих показників продуктивності праці;
• зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план;
• здійснення контролю за реалізацією заходів і їх виконанням.

       2. Характеристика господарської діяльності ВАТ «Полтавакондитер»

       Полтавська  кондитерська фабрика – одна із найвідоміших компаній Полтавщини. На початку ХХ-го сторіччя місто над  Ворсклою було одним із центрів кондитерської промисловості на Лівобережній Україні. У Полтаві існувала велика кількість приватних артілей-кондитерських, які поставляли солодощі далеко за кордони Полтавської губернії.