Продукція (роботи , послуги) підприємства, її роль у економічному зростанні країни

У процесі виробництва управління якістю полягає у контролі використовуваних для виготовлення виробів належної якості матеріалів, стану устаткування і технологічного оснащення, дотримання технологічної дисципліни і т. ін.

Найзначнішим досягненням  у сфері забезпечення високого рівня якості і конкурентоспроможності продукції за останні роки стало запровадження на промислових підприємствах системи комплексного (тотального) управління якістю Total Quality Management (TQM). Ця система охоплює всі підрозділи підприємства, спрямовуючи їхню діяльність на забезпечення потрібної якості продукції на всіх етапах їі життєвого циклу.

TQM заснована на міжнародних  стандартах в галузі управління якістю серії SO 9000, ISO 14000, ISO 10000 та ін. (усі перераховані стандарти прийняті як державні стандарти України). Система комплексного управління якістю TQM заснована на використанні широкого набору спеціальних методів, які можна класифікувати за двома основними ознаками: залежно від функції управління якістю; залежно від об'єкта управління якістю.

Процес організації комплексного управління якістю на підприємстві охоплює три основних етапи: проектування; запровадження; функціонування та удосконалення. Керування та вказівки щодо реалізації системи якості за стандартами на системи якості мають виходити особисто від головного керівника організації, що засвідчує відданість ідеї та демонструє наміри керівництва.

Технічний персонал, зайнятий у функціональних сферах, які впливають на якість, виконує центральну роль у реалізації системи якості. Його підготовка має охоплювати два аспекти. Перший - це його професійна компетентність у таких галузях, як проектування, випробування, управління закупівлями тощо. Другий стосується політики у сфері якості, системи якості, порядку ведення документації та дотримання інструкцій з робіт, які виконуються у сфері їхньої відповідальності. Під час планування підготовки з системи якості особливу увагу треба приділяти статистичним методам, також методам вирішення суперечливих питань та проблем.

Залучення робітників до програм якості є ефективним засобом стимулювання їхньої зацікавленості в роботі відповідно до вимог системи якості. Реальної участі можна чекати лише тоді, коли робітникам надається змога критикувати та пропонувати способи поліпшення системи якості. Ініціатива робітників щодо висунення пропозицій має заохочуватися.

На етапах впровадження, функціонування та удосконалення системи комплексного управління якістю велике значення має оцінка відповідності системи управління якістю визначеним вимогам, здійснена у формі аудиту. Найважливішою ланкою у системі управління якістю продукції на промисловому підприємстві є технічний контроль, під яким розуміють перевірку дотримання вимог, що висуваються до якості продукції, та умов, що їі забезпечують, на всіх стадіях виробничого процесу. [12, c.99-100]

Основним завданням технічного контролю є забезпечення виготовлення високоякісної і комплектної продукції, що відповідає стандартам і технічними нормами, тому що від цього залежить конкурентність продукції.

Конкурентоспроможність  продукції - комплексна багатоаспектна характеристика, яка відображає можливість продукції на протязі періоду їі виробництва відповідати за якістю потребам конкретного ринку, адаптуватися по відношенню якості та ціни до потреб споживачів, забезпечувати вигоду виробнику при їі реалізації [15, c.21].

Конкурентоспроможність  продукції - це їі властивість, а рівень конкурентоспроможності - показник цієї властивості, що виражається в умінні протистояти конкурентам на конкретних ринках у визначений період в порівнянні з продукцією конкурентів. Тобто під рівнем конкурентоспро-можності продукції пропонується розуміти відносну характеристику продукції як товару, який виражає міру їі переваги на даному ринку товарові-конкуренту (аналогові).

Конкурентоспроможність  товару визначається сукупністю тільки тих його властивостей, що становлять інтерес для споживача, забезпечують задоволення даної потреби і визначаються спроможністю продукції бути проданою на конкретному ринку, у максимально можливому обсязі і без збитків для виробника.

Визначення конкурентоспроможності передбачає участь двох груп показників: якісних та вартісних. При виборі їх треба враховувати, що конкурентоспроможність визначається тільки тими показниками, які представляють інтерес для конкретного споживача. Особливу увагу слід приділяти регламентуючим чинникам, які обумовлюють принципіальну можливість реалізації продукції на конкретному ринку.

Якісні показники конкурентоспроможності характеризуються властивостями товару, завдяки яким він задовольняє визначену потребу (табл. 3.2.1). [14, c.23]                                                                       Таблиця 3.2.1

Якісні показники  конкурентоспроможності

Група показників	Показники, які  входять в групу
Функціональні	Досконалість виконання  основної функції.Універсальне застосування, досконалість виконання допоміжної функції.
Надійність в споживанні	Безвідмовність, довговічність, ремонтопридатність, можливість зберігання.
Ергономічні	Гігієнічні, антропометричні, психофізіологічні, психологічні.
Естетичні	Художня виразність, раціональність форми, цілісність композиції. Досконалість виробничого виконання.Стабільність товарного виду.

 

Вартісні показники  характеризують витрати споживача  на задоволення його потреб шляхом даної продукції. Вартісні показники складаються з витрат на купівлю (продажна ціна) та витрат на експлуатацію виробу в період строку його корисної дії: ремонт, технологічне обслуговування, купівля запчастин та ін. (див.табл 3.2.2.) [14, c.24]. В цілому ж загальна сума цих витрат виступає для споживача як ціна задоволення потреби (ціна споживання).                                                                                      Таблиця 3.2.2.

Вартісні показники  конкурентоспроможності

Витрати на придбання  товару	Витрати на експлуатацію товару
Ціна товару	Витрати на експлуатацію
Витрати на транспортування	Витрати на ремонт
Вартість установки, монтажу та приведення товару в робочий стан.	Витрати на післягарантійне  технісне обслуговування
	Податки
	Страхові внески
	Витрати на утилізацію

 

Серед критеріїв, які  характеризують конкурентоспроможності промислової продукції, виділяють: технічні (призначення, нормативні, ергономічні, естетичні та ін.), економічні (ціну споживання) та організаційні (знижки, умов платежу та поставок, комплектність поставок, строки та умови гарантії і ін.) [2, c.20].

Такий поділ критеріїв  можна використовувати в оцінці конкурентоспроможності будь-якої продукції, незалежно від галузі.

Кількість критеріїв  конкурентоспроможності залежить від  виду та складності продукції в технічному та експлуатаційному відношенні, а  також необхідної точності оцінки, цілі дослідження та інших чинників.

Таким чином, щоб залишатися конкурентоспроможним, промислове підприємство повинне виконувати основні вимоги до критеріїв та показників конкурентоспроможності продукції. Очікувані результати оцінки конкурентоспроможності можуть бути використані для вибору шляхів оптимального підвищення конкурентоспроможності продукції і конкретного розв'язання ринкових задач. Це дасть змогу визначити основні напрями зміцнення конкурентних позицій окремих підприємств та цілих галузей.

Підсумовуючи, можна сказати, що для завоювання організацією твердих позицій як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, їй потрібно мати таку систему менеджменту якості, яка орієнтується на глобальний ринок із забезпеченням критеріїв конкурентоспроможності. Такою може бути система, яка відповідає вимогам стандартів ISO 9000. На сьогодні це обов'язкова умова, але вже недостатня. Образно кажучи, стандарти ISO 9000 - це фунда-мент системи менеджменту якості, на якому можуть успішношно підніматисяматися поверхи, які відповідають вимогам стандартів ISO 14000, QS 9000, Міжнародної системи рейтингу якості, концепції "шість сигм", TQM тощо.

Основним напрямом подальших досліджень є система комплексного дослідження механізму забезпечення конкурентоспроможності, розробки стратегії діяльності підприємства. Це і є основна мета господарювання. Можливість подальшого виживання підприємства в умовах постійної конкурентної боротьби залежить від рівня його конкурентоспроможності. А конкуренція, у свою чергу, є важливим елементом ринкового механізму, без неї ринкові відносини неможливі.[ 16,c.224]

 

3.3 Впровадження сучасних управлінських технологій збільшення випуску продукції.

 

 

Підвищення єфективності виробництва продукції ( послуг ) –  одна із головних задач розвитку економіки  на теперішньому етапі будівництва незалежної України. Необхідною умовою їх   вирішення є удосконалення  прийняття управлінських рішень, в першу чергу економічно їх обгрунтовуючи. Під виробництвом, в основному, розуміють випуску продукції  в результаті переробки сировини. Операційні ( виробничі ) системи мають більш ширше призначення, вони включають в себе не тільки виробництво продукції, а і надають послуги клієнтам ( замовникам ).[19, с.164]

 Найважливішим аспектом  стабілізації економічного стану  підприємства є визначення перспективних напрямів його розвитку з врахуванням спеціалізації виробництва, технологічних і ресурсних можливостей. Одним з найефективніших напрямів стратегічного планування є дослідження, аналіз і оцінка доцільності випуску продукції на підприємствах.

В умовах функціонування ринкової економіки організація  випуску виробів на підприємстві є складним процесом. Це зумовлено низкою чинників:

- нестабільність фінансової політики змушує прогнозувати попит на продукцію з врахуванням зміни витрат на виробництво, що остаточно впливає на ціну продукції;

- велика кількість договорів (вхідних - на постачання сировини і матеріалів і вихідних - на реалізацію продукції) потребує багато часу для опрацювання їх економічних умов;

- велика кількість пропозицій на ринку потребує серйозного опрацювання питання про потребу випуску нових виробів;

Тому основною в поведінці  підприємств повинна стати зміна  у визначенні номенклатури продукції, що випускається.

Умови ринкової економіки  висувають абсолютно новий підхід до систем оперативного управління виробництвом. Оперативне управління виробництвом покликане погоджувати на стадії планування і в реальному процесі виробництва всі його складники в часі (рік, квартал, місяць, декада, тиждень, доба); забезпечувати планові терміни випуску готової продукції за асортиментом, за введенням потужностей, устаткування, впровадження заходів технологічного процесу; дотримувати рівномірність, ритмічність під час виконання планів виробництва і здійснення своєчасного відвантаження продукції споживачам; раціонально використовувати ресурси, матеріали, сировину, паливо, грошові кошти; скорочувати тривалість виробничого циклу виготов лення продукції, обсяги незавершеного виробництва, обігові сть обігових коштів; зберігати потрібну збалансованість між випуском продукції і задоволенням потреб у ній.

Основна мета, яка послідовно реалізується від ділянки до управління підприємством, завжди пов'язана з  ліквідацією розходжень між плановими  і фактичними показниками. Організаційно-технічні заходи щодо попередження або ліквідації відхилень насамперед пов'язані з використанням наявних ресурсів.

Ефективність діяльності підприємства, а також виживання  його в щонайгострішій конкурентній боротьбі залежать від здатності в короткі терміни з мінімальними витратами перебудовуватися на випуск продукції відповідно до коливань попиту. Значною мірою вирішення цього завдання забезпечується за допомогою комплексної автоматизації виробництва і управління. Вона створює найкращі передумови всебічної інтенсифікації виробництва, зростання продуктивності праці, зниження собівартості і підвищення якості продукції, поліпшення умов праці і підвищення кваліфікації тих, що працюють. Забезпечення стабільного функціонування виробничого підприємства в ринкових умовах багато в чому залежить від використання внутрішніх резервів вдосконалення систем організації, планування і управління підприємством.

При формуванні управлінської  структури  матеріально- технічного забезпечення збільшення випуску продукції необхідно  врахувати  основні   управлінські функції - стратегічного (перспективного, поточного) прогнозування потреб в усіх видах ресурсів; завчасна підготовка заявок на необхідні ресурси та подання їх у планові служби управління і здійснення управлінської діяльності з реалізації планів забезпечення ресурсами ( укла-дання необхідних контрактів, тощо ); управління прийняттям, розміщенням, зберіганням, забезпеченням ресурсами робочих місць;  разом з технічними, планово-економічними, фінансовими управліннями проведення  економічного обгрунтування норм запасів та контроль за їх станом; розроблення управлінських заходів щодо економії усіх видів ресурсів; управління оперативним обліком надходження усіх видів ресурсів, іх економічним аналізом використання та стимулювання поліпшенням їх використання;  управління контролем якості усіх видів ресурсів та термінів виконання їх замовлень.

Управління інструментальним забезпеченням операійної системи  здійснюється в необхідності використання різного дорогого оснащення: вимірювальні інструменти, верстатні та слюсарні знаряддя, штампи, різні допоміжні  інструменти та інше, без якого  неможливо здійснювати операційний процес по збільшенню випуску продукції. В управлінні інструментальним господарством тісно переплітаються технічні   і економічні   елементи,   елементи  стратегічного   прогнозування у визначенні потреб стандартних універсально-нормативних інструментів, виготовлених на спеціалізованих підприємствах і призначених для виготовлення того чи ішого виробу. Менеджер управління інструментальним господарством розробляє стратегічну систему  прогнозного  забезпечення необхідними високоточними інструментальними пристроями, оснащенням та інструментами, які необхідні для нормального функціонування операційної системи підприємства.