Проблеми зайнятості трудових ресурсів україни

3. Проблеми зайнятості та шляхи забезпечення ефективності  використання трудових  ресурсів в Україні  

   За останнє десятиріччя на ринку праці відбулися певні зміни, обумовленні структурними перетвореннями в економіці, загостренням економічних, демографічних та соціальних проблем. В Україні ринок праці формується передусім за рахунок природного відтворення осіб працездатного віку. У структурі робочої сили демографічна система є базою, що визначає її кількісні й якісні характеристики. До трудових ресурсів певної території відносять ту частину населення, що досягла працездатного віку, який у кожній країні визначається законодавчо.

    Одним з основних критеріїв визначення трудоресурсного потенціалу виступає віковий ценз, за яким все населення території поділяється на три групи: до працездатного віку (діти, юнаки та дівчата віком до 16 років), працездатного віку (чоловіки у віці до 59 років і жінки у віці до 54 років включно), після працездатного віку (пенсіонери). Питома вага зайнятого населення працездатного віку вища у містах.

   Розрізняють повну й ефективну зайнятість. Повна зайнятість─це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно  корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну плату, або для отримання інших видів доходу.

   Ефективна зайнятість─це зайнятість, що проводиться відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

   Ефективна зайнятість передбачає як обов’язкову умову кількісну й якісну відповідність між наявними робочими місцями і наявними трудовими ресурсами, оптимальне співвідношення самої роботи і працівників, які будуть її виконувати. Ефективною є така зайнятість, яка дає реальний позитивний економічний ефект.

   За міжнародним стандартом (МОП,1983) економічно активне населення поділяють на три категорії: зайняті; безробітні; поза робочою силою.

  Населення = робоча сила + особи поза робочою силою

  Робоча сила = зайняті + безробітні

  Зайняті + безробітні становлять економічно активне населення.

   До економічно пасивного населення відносяться всі категорії осіб, незалежно від віку і статі, які не ввійшли до вищезазначеної групи.

      Міжнародне  стандартне визначення безробіття базується  на трьох критеріях, які мають  задовольнитися водночас: «без роботи», «зараз готовий приступити до роботи», «шукає роботу».

  В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у комерційних структурах, індивідуальних селянських та фермерських господарствах. Виникають нові сучасні форми зайнятості, пов’язані  з розвитком інформаційної і ринкової інфраструктури. Але характерною рисою сучасного ринку праці в Україні є поширення незареєстрованої зайнятості населення, тобто сомозайнятості. Людина, яка офіційно вважається безробітною, водночас може брати активну участь у «тіньовій» економіці, отримувати там основні доходи. Значних масштабів останнім часом набули нелегальні трудові міграції за кордон.

  Неоднаковою в Україні є структура зайнятості працівників у всіх сферах економічної діяльності. В областях переважно аграрно-промислової спеціалізації питома вага працюючих у сільському господарстві є більшою, ніж у високо індустріальних областях. У промислових курортних регіонах, особливо в Одеській області, помітно зростає частка зайнятих у сфері обслуговування. Більшою, ніж у середньому по Україні, є питома вага зазначених працівників у структурі зайнятості населення Львівської та Закарпатської областей, котрі також спеціалізуються на курортному обслуговуванні.

        Важливим напрямом соціальної політики є політика зайнятості працездатного населення, оскільки високий рівень зайнятості забезпечує відповідні доходи значної частини населення. Політика зайнятості включає державні заходи щодо регулювання ринку праці, забезпечення ефективної зайнятості населення і запобіганню безробіттю. Юридичною основою політики зайнятості в Україні є Закон України «Про зайнятість населення». Політика зайнятості стає важливою складовою макроекономічної політики. Держава може використовувати два варіанти політики зайнятості: активний і пасивний.

     Активна політика зайнятості передбачає надання послуг з працевлаштування, навчання та підвищення кваліфікації, допомогу безробітним в пошуку нового місця роботи тощо.

     Пасивна політика зайнятості передбачає виплату грошової допомоги, компенсацію втрат доходів внаслідок безробіття тощо, але вона не надає допомоги безробітному в пошуках нового місця роботи. Важливе значення в політиці зайнятості в Україні має проблема підвищення гнучкості ринку робочої сили, який формується, забезпечення його швидкого пристосування до умов виробництва, що постійно змінюється, і ринкової кон’юнктури за умов мінімальних соціальних втрат.

     Реалізація державної політики сприяння зайнятості населення та забезпечення соціального захисту громадян від безробіття проводиться за допомогою низки нормативно-правових документів, зокрема: Закону України «Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки», реалізація якого дасть змогу забезпечити ефективне проведення державної політики зайнятості.

   В умовах переходу до сталого економічного розвитку державне регулювання ринку праці проводиться з метою збалансування попиту і пропозиції робочої сили, зменшення рівня безробіття, досягнення продуктивної зайнятості населення, забезпечення соціального захисту громадян від безробіття, дотримання основних прав громадян. На таблиці 3.1. відображено динаміку населення за економічною активністю останніх років в Україні.

          Таблиця 3.1.

Населення за економічною активністю

     Економічно  активне населення України у 2010 році порівняно з 2009 роком  зменшилось на 0,45%; зайняте населення зросло на 0,37%; безробітне зменшилось на 8,84%; економічно неактивне населення зменшилось на 1,93%.

     Одна з центральних проблем державної політики доходів і зайнятості – умови   виплати і розмір допомоги по безробіття. Потрібно слідкувати, щоб соціальна допомога при вимушеному безробітті не провокувала її  переростання у добровільне безробіття, коли грошова допомога стає достатнім засобом існування для людини. Майже кожному другому з числа безробітних громадян державною службою зайнятості було надано соціальні послуги та матеріальне забезпечення.

     Для реалізації політики зайнятості в Україні створено державну службу зайнятості, діяльність якої фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості. Зараз на всій території України створено центри зайнятості. За рахунок коштів цього фонду виплачується допомога по безробіттю, забезпечується робота системи інформації та консультації, подається допомога в пошуку нових місць роботи, проводиться навчання і перенавчання, а також підвищення кваліфікації безробітних тощо.

     На державну службу зайнятості покладаються такі завдання:

• аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями територіальних програм зайнятості населення;
• облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги у пошуках роботи і працевлаштування;
• професійна орієнтація та консультація населення;
• організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, вивільнених з підприємств, установ та організацій;
• підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних громадян в Україні, які залучаються для виконання робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;
• забезпечення, в межах компетенції, соціального захисту незайнятих громадян.

    Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості є:

• підвищення якісного та професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили відповідно до потреб економіки шляхом розвитку системи безперервного професійного навчання, зокрема внутрішньовиробничого з урахуванням потреб ринку праці, та сприяння навчанню працівників, насамперед тих, які знаходяться під ризиком вивільнення;
• забезпечення пріоритетності заходів щодо збереження та створення робочих місць у регіонах з високим рівнем безробіття при розробці та реалізації інвестиційних проектів;
• забезпечення розробки та реалізації програми розвитку міст з моно галузевою структурою виробництва, що має високий рівень економічного безробіття, депресивних територій;
• посилення системи підтримки підприємництва та самозайнятості населення, запровадження та реалізація відповідних регіональних програм;
• створення програм сприяння зайнятості безробітних громадян, зокрема, збільшення обсягів працевлаштування, організація професійного навчання безробітних з метою підвищення їх конкурентоспроможності на ринку праці, сприяння організації безробітними власної справи, збільшення обсягів та видів громадських робіт з розширенням джерел їх фінансування, наближення мінімальних розмірів соціальних виплат безробітним громадянам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття до прожиткового мінімуму у рамках загальнодержавної політики підвищення заробітної плати;
• створення єдиної інформаційної системи попиту і пропозиції на робочу силу, розширення доступу населення до інформації про вакансії;
• підвищення мобільності робочої сили шляхом розробки ефективної системи професійного навчання і перенавчання;
• стимулювання створення сприятливих умов для малого й індивідуального підприємництва, розвиток системи мікрокредитування малих підприємств;
• координація й узгодження обсягів і професійно-кваліфікаційної структури підготовки працівників та спеціалістів у освітніх закладах професійної освіти всіх рівнів з потребами територіальних ринків праці.

     У розвинутих країнах світу дрібне виробництво забезпечує основну частину робочих місць для залучення як нової, так і вивільненої з виробництва робочої сили.

     Загрозі масового безробіття в Україні повинні протистояти відомі в світовій практиці інвестиційні програми та активні методи політики зайнятості-підтримка робочих місць, попередження масових звільнень, навчання та перенавчання працівників, організація громадських робіт, стимулювання раціонального розміщення виробництва, підвищення мобільності працівників, створення малих підприємств.

    Безробіття ─ це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили не зайнята у виробництві товарів і послуг. Безробітні із зайнятими формують робочу силу країни. В реальному економічному житті безробіття виступає як перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї.

     Згідно з законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних причин не мають заробітку через відсутність належної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці.

    Безробіття─це економічне явище, коли частина економічного   населення не має можливості використати свою робочу силу. 

   Безробіття виникає тоді, коли кількість наявних робочих місць становить меншу частину тієї кількості, що потрібна для працевлаштування громадян. Це явище, коли частина економічно активного населення, яке бажає працювати, не може застосувати свою робочу силу, а пропозиція робочої сили різко перевищує попит на неї. Міжнародна організація праці дає таке визначення: безробітний-це людина, яка хоче працювати, може працювати, але не має робочого місця.

   З метою виявлення статусу зайнятості, динаміки зайнятості та безробіття в США, наприклад, проводяться спеціальні щотижневі опитування респондентів, які належать до різних соціальних, професійних, і демографічних груп робочої сили, відібраних за спеціально розробленою методикою. На динаміку безробіття впливають економічна і соціальна політика держави, демографічні фактори, зміни в структурі економіки, стан зовнішньої торгівлі і вивіз капіталу, масштаби військових витрат, позиції та активність профсоюзів. Існує кілька концепцій, що трактують феномен безробіття. В марксистській теорії її пов’язують з процесом накопичення капіталу, при якому потреба в живій праці(змінному капіталі) збільшується повільніше, ніж у машинах і обладнанні (постійному капіталі).