Проблеми зайнятості трудових ресурсів україни

2.3.Потенціал  трудових ресурсів у вимірі економічних районів. 

     Потенціал трудових ресурсів ─ здатність до праці працездатних членів суспільства  у працездатному віці, трудовою дієздатністю суспільства, а трудові ресурси  ─ конкретним носієм трудового потенціалу суспільства. Сам трудовий потенціал є величиною вартісною і може бути вираженим у грошовому вимірі.

     Часто в наукових дослідженнях та в офіційній  статистиці до трудових ресурсів відноситься  також і категорія людей, які  зайняті в галузях та сферах економічної діяльності поза межами працездатного віку. Проте такий підхід є багато в чому проблематичним, оскільки належність до категорії «працюючий пенсіонер» або «працюючий підліток» дозволяє лише констатувати факт про сьогочасну належність даної особи до категорії зайнятого населення. При цьому припинення нею участі в економічній діяльності автоматично виключає таку людину з категорії «трудові ресурси». Про це свідчить і факт відсутності понять «безробітний підліток» та «безробітний пенсіонер за віком». В той же час працездатна людина у працездатному віці, припиняючи участь в економічній діяльності, з категорії трудових ресурсів не виходить. Тому, з цієї точки зору, потрібним є чітке розмежування у понятійно-термінологічному апараті двох категорій ─ працездатного населення у працездатному віці та працездатного й економічно активного населення поза межами працездатного віку. Для цього пропонується використовувати таке поняття, як людські ресурси.

     До  людських ресурсів відносяться, крім трудових ресурсів, ще й частина населення суспільства, яка є в змозі обмежено приймати участь в економічній діяльності, за певних обставин може отримати необхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, культурний набуток, здібності кваліфікацію та професійні знання для суспільно-корисної діяльності, а також є працездатною за межами працездатного віку. Таким чином, крім трудових ресурсів, людські ресурси включають в себе ще й резервні трудові ресурси ─ «потенційні» трудові ресурси, які можуть бути задіяні в суспільному виробництві або негайно, або ж з високою долею ймовірності за певний проміжок часу. Потенціал людських ресурсів є сукупною здатністю до праці всіх членів суспільства, потенційною максимальною сукупною працездатністю всього суспільства в конкретний момент часу.

    В даному контексті треба уточнити, що безробітні, які відносяться до трудових ресурсів, також певною мірою є людським резервом економічної діяльності. Проте на більш-менш довгостроковому відрізку часу вони складають значно більше ймовірний резерв ринку праці, в той час, коли незайняті люди за межами працездатного віку є менш ймовірними учасниками суспільного виробництва, оскільки у будь-який момент можуть залишити ринок праці й жити на утримані держави, батьків, дітей тощо й, у загальному випадку поступаються рівнем працездатності особам працездатного віку.

    Категорія «людський капітал» є багато в чому близькою до категорії «потенціал людських ресурсів», оскільки у вартісному вимірі відображається суспільною споживчою вартістю робочої сили, яка в сучасному суспільстві залишається основною продуктивною силою. Головною характеристикою вартості робочої сили є продуктивність суспільної праці. Суспільний капітал відображає здібності, навики праці, економічну активність, здоров’я населення. В категорії людського капіталу оцінюються не тільки наявні на даному етапі, але й потенційні працівники ─ створювачі матеріальних благ.

    Категорія «людський капітал» відображає максимально можливу потенційну сукупну продуктивність робочої сили. Ця продуктивність є невідривною від певних конкретно-історичних, політичних та соціально-економічних умов існування людей ─ носіїв робочої сили.

   На стан людського капіталу значним чином впливають суспільно-політичні, релігійні фактори. Тобто, теоретично можливою є ситуація, за якої при наявності певних людських ресурсів людський капітал буде зневажливо незначним. Яскравим прикладом тут є існування країн або регіонів у країнах, в яких більша частина населення замість суспільного виробництва є зайнятою непродуктивною неекономічною діяльністю ─ зокрема, участю в бойових діях, збройних конфліктах, при відсутності реальних можливостей щодо зміни ситуації на краще. Людський капітал можна охарактеризувати, як «реальний» потенціал людських ресурсів, оцінений у конкретних суспільно-історичних умовах існування людини-носія робочої сили. При цьому такі умови формують та певним чином обмежують «простір» реалізації людського потенціалу.

    Отож, для ефективного функціонування людського ресурсного потенціалу необхідною умовою є наявність певної рівноваги, за якої людський капітал якомога ближче співвідноситься з потенціалом людських ресурсів. Очевидно, що потенціал людських ресурсів є складною, багатоплановою категорією. При цьому він не просто відображає кількісні характеристики й якісний стан робочої сили, а за остаточним підсумком ─ характеризує вкупі з іншими складовими ресурсного потенціалу загальний рівень розвитку продуктивних сил регіону. Тому показники потенціалу людських ресурсів визначаються комплексним впливом цілого ряду взаємопов’язаних факторів. На стан трудового потенціалу конкретної території справляють вплив, а багато в чому і визначають його природні умови та географічне положення, рівень і характер економічного і соціального розвитку, культура виробництва й технічна та інформаційна озброєність суспільства, здоров’я і статево-вікова структура населення, екологічний стан навколишнього середовища, ряд інших факторів, що мають соціально-екологічну природу. При цьому остання відіграють особливу роль у формування потенціалу трудових ресурсів України, з урахуванням тісної пов’язаності економічних та екологічних проблем. Невпинною тенденцією останнього часу є загострення екологічних проблем та поглиблення екологічної кризи. В окремих регіонах нашої країни, зокрема, на значній території Полісся, на Буковині, у північному Криму, в індустріальному Донбасі й Придніпров’ї , а також на Закарпатті екологічний стан довкілля має ознаки значного екологічного напруження. В Чорнобильському економіко-екологічному макрорегіоні екологічні показники продуктивних сил характеризуються довготривалою втратою екологічного потенціалу територій до мінімальних параметрів ─ таких, що помітно обмежують, а в окремих випадках ─ і виключають активну суспільно-економічну діяльність. Характерним щодо цього є зростаючий вплив екологічних чинників на стан людських ресурсів як носіїв людського потенціалу.

   Стан навколишнього середовища, зокрема, якісні показники води, повітряного басейну, рівень радіаційного та промислового забруднення, інтенсивність електромагнітного фону, динаміка кліматичних змін техногенного й антропогенного походження у великій мірі визначають здоров’я населення, а звідси ─ якісні та кількісні ознаки трудових ресурсів. Причому негативний вплив означених екологічно небезпечних проявів людської діяльності відбивається як на продуктивності праці учасників трудової діяльності, так і на демографічних показниках, які визначають чисельність трудових ресурсів. Показники смертності, в тому числі в працездатному віці, кількість хронічно хворих, інвалідів ─ осіб з обмеженою працездатністю значним чином спричиняються станом навколишнього середовища та загальною екологічною обстановкою в регіоні. Окрім того, кількість трудових ресурсів в окремих місцях регіону із значно погіршеною екологічною обстановкою може скорочуватись внаслідок міграції через небезпечні для життєдіяльності обставини. Прикладом цього є як відселення практично всього населення з зони обов’язкового відселення після аварії на Чорнобильській АЕС, так і наступні міграції за межі  Чорнобильського радіоекологічного регіону населення в основному Київської та Житомирської областей. При чому в основному виїжджають за межі таких територій особи переважно економічно активні особи працездатного віку ─ активна складова трудових ресурсів, а також діти ─ майбутня складова трудоресурсного потенціалу регіону. Негативним фактором є й ускладнення самих умов господарювання внаслідок зміни екологічної обстановки. Це веде за собою як погіршення умов праці, так і зниження її продуктивності, обмежує характеристики працеспроможності людини-працівника, викликає збільшення витрат на виготовлення продукції, що знижує можливість реалізації потенціалу трудових ресурсів, тобто знецінює людський капітал.

   Певні напрями виходу з характерного для кінця індустріальної епохи протистояння природи і суспільства дають концептуальні засади сталого розвитку суспільства, які передбачають стабільне економічне зростання, охорону навколишнього природного середовища, раціональне ресурсокористування, соціальну справедливість і соціальне партнерство, нормалізацію демографічних процесів, пріоритет освіти, науки та культури й інтенсивне міжнародне співробітництво по вказаних напрямах розвитку. Воно передбачається через багатополюсну активну  співпрацю з усіма країнами та міжнародними організаціями (СНД, Євросоюзом тощо), створення зон вільного підприємництва, прикордонного та інших форм співробітництва, які сприяють економічному, соціальному, культурному та екологічному процвітанню України.

   Як головна продуктивна сила, людина ─ виробник володіє певним трудовим потенціалом, який формується в конкретно-територіальних умовах. Тому провідна складова частина сукупного ресурсного потенціалу регіону ─ потенціал трудових ресурсів регіону визначається, як сукупна потенційна здатність до праці частини населення конкретного регіону, яка володіє необхідним фізичним розвитком, здоров’ям, освітою, культурою, здібностями, кваліфікацією та професійними знаннями для роботи в сфері суспільно-корисної діяльності.

    Щодо характерних особливостей формування людського ресурсного потенціалу України, можна виділити наступне:

   По-перше, людський потенціал України формується за рахунок власних людських резервів. При цьому активна імміграція в країну як додатковий засіб залучення робочої сили не спостерігається в таких масштабах, як для розвинутих країн світу. Напроти, еміграція з країни перевищує імміграцію, що є характерною закономірністю для країн у кризовому соціально-економічному стані. Ринок праці поповнюється в основному за рахунок механізму природного відтворення населення за рахунок молоді, яка переходить в категорію людей працездатного віку.

    По-друге, більш значну, ніж у розвинутих країнах, частку зайнятого населення складають особи пенсійного віку, оскільки практично недиференційоване, негнучке пенсійне законодавство у найгіршому розумінні є стимулом щодо економічної активності людей похилого віку, ставлячи цих осіб на межу виживання малими пенсіями й затримками їх виплати, особливо в сільській місцевості.

   По-третє, ринок праці характеризується вражаючими масштабами так званої «тіньової» зайнятості й прихованого безробіття. Нормою стають явища, за яких працівника легально зареєстровано на роботі в одному місці, при тому що він займається офіційно не задекларованою діяльністю.

    Четвертою характерною ознакою людського потенціалу України є те, що він значним чином формується під впливом чинників еколого-економічного характеру. Ця проблема стосується не тільки «новоприбулих» працівників, серед яких на протязі найближчого десятиріччя все більше буде людей «чорнобильської» генерації. Вона зачіпає й покоління, які зростали на наслідках соціально-екологічної кризи останніх двох-трьох десятиріч ХХ століття і пізнали на собі всі проковані екологами-алармістами наслідки суперурбанізованої цивілізації «індустріального суспільства».

   Характерною особливістю національної картини зайнятості є існуючі розходження між офіційною статистикою та реальним станом речей. Як свідчить практика, кількість дітей та підлітків, а також пенсіонерів, які працюють в галузях економічної діяльності є набагато вищою за офіційні дані. Заниженими є рівні офіційно зареєстрованого безробіття у порівняні з реальними. Так, за неофіційними даними рівень безробіття сягав майже 15 %, за офіційними даними ─ лише 4,2 %. У 2005 році рівень зареєстрованого безробіття, за попередніми оцінками, сягнув лише 5,4 % при тому, що ситуація із зайнятістю у порівнянні з минулими роками суттєво не покращилася. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилася на 173,2 тис. осіб, або на 8,8% та становила 1,8 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1,3 млн. осіб), решту – сільські жителі (493,5 тис. осіб). Зменшення кількості безробітного населення віком 15–70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 172,4 тис. осіб, або на 8,8%).

Рівень  безробіття населення  віком 15–70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні знизився на 0,7 в.п. та становив 8,1% економічно активного населення зазначеного віку та був нижчим, ніж відповідний показник по країнах Євросоюзу (9,6%) (рис.2.4).

Рис. 2.4. Рівень безробіття населення (за методологією МОП)

у країнах Євросоюзу (27 країн) та в Україні  у 2010 році

у % до економічно активного населення у віці 15 років і старше, для України – у віці 15-70 років 

Примітка: Дані сезонно не скориговані, їх джерело - інтернет-сторінка Євростату: http://epp. eurostat.ec.europa.eu/ (станом на 01.04.2011р.) 

     Пенсіонери, а особливо люди у віці, молодшому за працездатний формують переважним чином «тіньовий» сектор ринку праці, оскільки існуюче законодавство не є стимулом для реєстрації економічної діяльності молоді та пенсіонерів. У цьому контексті варто в найближчий час на державному рівні прийняти низку актів, регламентуючих дитячу працю та активізувати заходи з нормалізації умов праці людей, які належать до вікових груп поза межами працездатного віку, включити проблеми дитячої праці та зайнятості людей пенсійного віку до пріоритетів соціально-економічної політики держави.

    В Україні у 2005 році, за оціночними даними загальна кількість трудових ресурсів складала 30,4 млн. осіб, з них працездатного населення у працездатному віці ─ 27,8 млн. осіб і 2,6 млн. осіб старшого віку. За підсумком більше ніж десяти років перехідного періоду розвиток трудоресурсного потенціалу у вимірі економічних районів та областей можна охарактеризувати декількома взаємопов’язаними тенденціями, тісно пов’язаними із загальним становищем народного господарства країни. Ними є наступні:

• На тлі зростаючого безробіття по країні найбільш потерпілими від цього явища є регіони, де на протязі пострадянського періоду спостерігалося найзначніше скорочення виробництва, а саме ─ порівняно мало розвинуті території та так звані «депресивні» регіони зі сталими ознаками порушення процесів економічного відтворення. За даними 2002 р., найвищим рівнем безробіття характеризується Трудоресурсна ситуація у Подільському, Поліському та Карпатському економічному районах.
• Традиційно проблемними з точки зору зайнятості залишаються регіони, які й за радянських часів через надлишок трудових ресурсів були джерелами міграційного руху через значне навантаження на робочі місця. В цих регіонах природні процеси відтворення робочої сили часто випереджали відповідні заходи по створенню нових робочих місць, що й спонукало економічно активне населення до міграцій в регіони з дефіцитом робочої сили. Зокрема, і в перспективі найзначнішими рівнями навантаження на одне вакантне робоче місце і темпами зростання чисельності  безробітних відзначатимуться Хмельницька, Рівненська, Тернопільська, Вінницька, Житомирська, Чернігівська та Волинська області.
• Якщо для початкового періоду реформ негативні процеси в галузі найсильнішим чином вражали міське населення через скорочення чисельності робочих місць в промисловості, в останній час від цього потерпають у більшому ступені регіони з аграрною орієнтацією економіки, що пов’язано з інтенсивними структурними зрушеннями в аграрному секторі в останні роки. На протязі 1999─2000 років спостерігалося практично постійне зростання чисельності безробітних в сільській місцевості. В міських поселеннях за цей же період у цілому спостерігалося деяке зниження рівня безробіття. Чисельність зайнятих у промисловості за   попередніми даними 2005 року становила 26,2 %, а зайнятих у сільському господарстві та інших галузях аграрної сфери─16,3 %.
• У більшості регіонів країни спостерігаються негативні тенденції звуження демографічної бази формування трудових ресурсів. При цьому зменшуються як чисельність працездатного населення у працездатному віці, так і кількісні показники потенційної складової трудоресурсного потенціалу─поколінь, які мають в наступному поповнити трудоресурсний контингент. Одночасно, спостерігається зростання питомої ваги осіб старшого віку, якісні показники трудоресурсного потенціалу котрих є зниженими у порівнянні з людьми працездатного віку. При збереженні існуючих тенденцій вибуття працездатного населення у працездатному віці щорічне його скорочення у цілому по країні становитиме до 185 тис. осіб. Причому такі тенденції характеризуються посиленням на промисловому сході країни та є менш характерними для Центру і Півдня у той час, коли західний регіон відзначається порівняно кращою демографічною базою формування трудового потенціалу.
• Важливий фактор формування трудоресурсного потенціалу ─ соціально-екологічне середовище функціонування головної продуктивної сили ─ людини носить також регіонально-диференційований характер. Зокрема, частка відносно екологічно чистих, сприятливих для формування повноцінної робочої сили території складає 10-15 % загальної земельної площі країни. При цьому найбільш напруженою екологічною ситуацією, близькою до катастрофічного стану характеризуються Донецька, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Луганська та Чернівецька області. Території з ознаками екологічної катастрофи сягають 1,7 % території України та спостерігаються головним чином у Київській та Житомирській області. Необхідно також вказати на важке екологічне становище Українського Причорномор’я та середнього й нижнього Придніпров’я ─ АР Крим, Одеської, Херсонської та Миколаївської областей, а також ─ Черкащини, у яких соціально-екологічні умови формування трудового потенціалу можна охарактеризувати як у більшості погіршені. Сприятливими ж та помірно сприятливими умовами характеризуються лише території Сумської, Полтавської, Хмельницької та Тернопільської областей.
• Не дивлячись на помітні регіональні розбіжності у рівнях безробіття, для країни зберігається тенденція регіонального, секторного й галузевого дефіциту робочої сили для певних професійно-кваліфікаційних категорій робочої сили. Зокрема, для аграрних периферійних регіонів відчутним є дефіцит кадрів працівників соціально-культурної сфери, в наукомісткому виробництві промислово розвинутих регіонів ─ висококваліфікованих працівників, підготовлених згідно вимог сучасної науково-дослідної роботи та виробничого процесу.
• У зв’язку зі зростанням економічної активності вікових груп поза межами працездатного віку, тенденція до збільшення чисельності зайнятих у вказаних вікових групах може посилюватись. У зв’язку з цим ймовірним явищем є конкуренція у боротьбі за робочі місця з боку основного трудоресурсного контингенту та резервних вікових груп, особливо з урахуванням можливості зниженої оплати праці останніх. Причому вказані процеси, вірогідно, будуть обумовлюватися скоріше негативними чинниками, і тому набудуть поширення в регіонах з ознаками економічної депресії й обмеженою регіональною фінансово-економічною базою розвитку. В територіальному вимірі це можуть бути як аграрні регіони, так і промислово розвинуті території, на яких відбуватиметься згортання економічно неефективного виробництва.
• У міграційних процесах, як одному з головних чинників формування трудоресурсної ситуації, спостерігається ситуація, за якої цей фактор обумовлює у цілому по Україні та в переважній більшості її регіонів відтік робочої сили, у тому числі ─ за межі країни. В Україні міграція не є провідним чинником формування ринків праці.