Проблеми зайнятості трудових ресурсів україни

    Усі форми зайнятості класифікують залежно від тривалості робочого часу і форми оплати праці. Їх розглядають як наслідок дії економічного механізму державного регулювання зайнятості населення. Специфічність категорії виявляється у різноманітності її соціально-економічних форм (рис.2.1).

     Окрему  групу становлять безробітні. Усе зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями матеріального і нематеріального виробництва.

     До  зайнятих у галузях матеріального  виробництва зараховують усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському, лісовому та рибному господарстві на транспорті і у зв’язку (у частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, у посередницькій комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр, у геодезичній і гідрометеорологічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

     До  зайнятих у нематеріальному виробництві відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового обслуговування, охороні здоров’я, фізичній культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і у зв’язку (у частині обслуговування населення і невиробничих галузей), фінансуванні, кредитуванні та страхуванні, в апараті органів державного та господарського управління, органах управління кооперативних та громадських організацій.

     Підприємства  і організації матеріального  і нематеріального виробництва мають такі основні форми власності: державну, колективну та приватну. Розподіл зайнятих трудових ресурсів за формами власності характеризує секторну структуру трудових ресурсів. Для оцінки тенденцій формування і розподілу трудових ресурсів широко застосовуються балансові методи. Відповідні балансові розрахунки здійснюються кожного року у середньорічному обчисленні. Вони охоплюють систему показників, що характеризують чисельність трудових ресурсів, основні джерела їх формування, розподіл за сферами економічної діяльності та галузями народного господарства. Певною мірою ці показники порівнюють з даними, які характеризують наявність робочих місць, додаткову потребу в робітниках і службовцях, потреби в підготовці і перепідготовці кваліфікованих працівників, затрати праці, робочого часу тощо. Система балансових розрахунків здійснюється у галузевому і територіальному розрізах.

     За  даними вибіркових обстежень органів державної статистики населення (домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., зменшилась на 0,4% переважно за рахунок осіб працездатного віку та становила 22,1 млн. осіб, з яких 20,3 млн.осіб або 91,9% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,8 млн.осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Рівень економічної активності населення віком 15–70 років збільшився з 63,3% у 2009р. до 63,7% у 2010р., а для населення працездатного віку – з 71,6% до 72,0% відповідно. Зростання цього показника спостерігалось як серед мешканців міських поселень так сільської місцевості, про що свідчать дані рисунку 2.2.

Рис 2.2. Рівень економічної активності населення віком 15–70 років у 2009–2010рр. у % до населення відповідної демографічної групи 

    Основною формою зайнятості трудових ресурсів в Україні є сфера матеріального виробництва. Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2010р., порівняно з 2009р., збільшилась на 74,5 тис. осіб, або на 0,4% та становила 20,3 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15–70 років відповідно зріс за означений період з 57,7% до 58,5%, а у населення працездатного віку з 64,7% до 65,6% (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років у 2009-2010рр.

у % до населення  відповідної демографічної групи

     Держава регулює процеси зайнятості населення. Створена і функціонує державна служба зайнятості населення. Розробляються програми сприяння зайнятості населення. Розробляються програми сприяння зайнятості населення у галузевому і територіальному розрізах. Вони містять систему заходів, спрямованих на попередження масового безробіття, створення нових додаткових робочих місць, соціальний захист найбільш вразливих верств населення. Галузеві програми зайнятості населення вирішують проблеми скорочення прихованого безробіття, підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників, розвитку соціального партнерства. Територіальні програми зайнятості охоплюють широке коло проблем щодо відтворення робочої сили ─ демографічних, економічних, соціальних, екологічних. Вони тісно пов’язані зі структурною перебудовою господарства, зміною форм власності, санацією території.   

     Державна  служба зайнятості населення, яка сприяє працевлаштуванню населення, виконує такі функції: здійснює посередництво між роботодавцями і найманими працівниками; реалізує основні напрями державної політики зайнятості населення; реалізує основні напрями державної політики зайнятості населення, яка сприяє працевлаштуванню населення, виконує такі функції: здійснює посередництво між роботодавцями і найманими працівниками; реалізує основні  напрями державної політики зайнятості населення; регулює рух робочої сили; веде облік безробітних; надає допомогу офіційно зареєстрованим безробітним чи сприяє їм у відкритті власної справи; здійснює перепідготовку незайнятого населення і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

     У сфері формування, розподілу використання трудових ресурсів існують проблеми, вирішення яких потребує розробки невідкладних заходів. Галузеві пропорції розподілу трудових ресурсів відображають недосконалу структуру народного господарства. У найближчий перспективі необхідно змінити їх на користь соціально орієнтованих галузей економіки. Використання ресурсів праці характеризує низькою ефективністю. Протягом останніх років чисельність осіб, які перебували в адміністративних відпустках чи працювали в режимі неповного робочого дня (тижня), утримувалась на досить високому рівні. Серед галузей промисловості за цим показником вирізняються машинобудування і металообробка, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, промисловість будівельних матеріалів, легка та мікробіологічна промисловість.

    На особливу увагу заслуговує проблема покращання використання трудових ресурсів на підприємствах у сільській місцевості, де за останні роки відмічається «обезлюднення» значних територій. У суб’єктів господарювання, розміщених у сільській місцевості, значно гірші, ніж у міській місцевості, умови праці, нижчий рівень продуктивності праці та її оплата.

   Перспективи підвищення ефективності використання трудових ресурсів пов’язані із запровадженням новітніх технологій у галузях матеріального виробництва, скороченням непродуктивних витрат робочого часу, зростанням інтенсивності праці має неухильне дотримання всіма суб’єктами господарювання законодавства про працю, запровадження нових систем соціального страхування та соціального захисту населення.

2.2.Трудоресурсна  ситуація та її  регіональні особливості. 

   Трудоресурсна ситуація характеризує рівень забезпечення ресурсами праці сфери матеріального і нематеріального виробництва певної території. Вона залежить від чисельності і динаміки трудових ресурсів, кількості робочих місць, структури господарства, ефективності використання робочої сили і робочих місць. Залежно від рівня забезпеченості трудовими ресурсами розрізняють трудодефіцитні території, трудонадлишкові та трудорівноважні.

     Трудодефіцитні території характеризуються нестачею трудових ресурсів внаслідок інтенсивного природного скорочення чи його міграційного відливу. Трудонадлишковим є території, яким властиво переважання чисельності трудових ресурсів над кількістю існуючих робочих місць. Трудорівноважною називається ситуація, коли спостерігається кількісна і якісна відповідність між наявними трудовими ресурсами і робочими місцями. Трудорівноважна ситуація ─ це по суті ідеальний стан збалансованості трудових ресурсів і робочих місць. Вона може виникнути на певній обмеженій території, але, як правило, тривалий час не зберігається, оскільки зміни в попиті на робочу силу, та її пропозиції мають динамічний характер. До такої ситуації необхідно постійно прагнути через регулювання потоків робочої сили, створення нових робочих місць у пріоритетних сферах господарювання, структурні перетворення у галузях економіки, їх модернізацію тощо.

    За сучасної соціально-економічної ситуації характерною ознакою територіального розвитку є трудонадлишковість. Це пов’язано з кризовими явищами в економіці, внаслідок чого утримується низький рівень попиту на робочу силу, недостатньо завантажені виробничі потужності, існує приховане і зареєстроване безробіття. Історично склалося так, що ще за радянських часів і дотепер чітко вираження ознаки трудонадлишковості мають західні області України. Однак ця надлишковість має відносний характер, тобто вона свідчить не про зайву робочу силу, а про недостатню місткість сфери докладання праці, нестачу робочих місць для бажаючих працювати.

    Важливою якісною характеристикою трудозабезпеченості є питома вага працездатного населення у працездатному віці в складі трудових ресурсів. У 2010 р. в цілому по Україні цей показник становив 65,6 %. Найвищими значення цього показника були у Дніпропетровській, Харківській, Черкаській областях; найнижчими ─ в Чернівецькій, Івано-Франківській, Тернопільській областях. Протягом останніх років чисельність працездатного населення у працездатному віці скоротилася, однак питома вага цієї категорії у складі трудових ресурсів залишилась майже незміною.

    Негативною тенденцією є поступове збільшення у складі трудових ресурсів питомої ваги осіб у віці, старшому за працездатний. Це пов’язано з процесом постаріння нації ─ з одного боку, а з другого ─ з низьким рівнем соціального забезпечення осіб, що вийшли за межі працездатного віку і вимушені працювати в галузях народного господарства. В Україні чисельність працівників перед пенсійного віку, зайнятих у галузях економіки, становила 10,2 %; працюючих пенсіонерів ─ 13,8 % облікової чисельності працівників. Високою питомою вагою осіб працездатного віку вирізняються такі галузі: наука і наукове обслуговування (14,2 %); геологія і розвідка надр, геодезична і гідрометеорологічна служба (12,0 %); сільське господарство (11,4 %); зв'язок (11,0 %). Крім зазначених галузей, високою є частка працюючих пенсіонерів у промисловості, будівництві, мистецтві. У територіальному розрізі за цим показником вирізняються Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Тернопільська, Одеська, Вінницька області, АР Крим, міста Київ і Севастополь.

   За останні роки в Україні інтенсивно відбувається процес перерозподілу трудових ресурсів між секторами економіки. Високими темпами зростає зайнятість у недержавному секторі економіки, зокрема, в малих і середніх підприємницьких структурах, які надають перевагу залученню висококваліфікованої робочої сили молодших вікових груп. На державну форму власності припадало 34,4 % зайнятих, колективну ─ 36,1 %, приватну ─ 29,5 %. Найвища частка зайнятих у державному секторі економіки (понад 90 %) зберігається в охороні здоров’я, освіті, культурі, мистецтві, науці, апараті органів державного та господарського управління; найнижча ─ у сільському та лісовому господарстві (6,0 %), торгівлі, громадському харчування, матеріально-технічному постачанні, збуті (близько 14,0 %). Регіони України істотно різняться за територіально-галузевими характеристиками розподілу трудових ресурсів. За чисельністю зайнятих у промисловості вирізняються Донецький регіон (38,4 % трудових ресурсів), Придніпровський (30,2%), Східний регіон(25%). У Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях на промисловість припадає понад 50 % зайнятих у матеріальному виробництві. Найвища зайнятість трудових ресурсів у сільському господарстві спостерігається у Подільському (34,3 % трудових ресурсів) та Поліському (29,4 %) регіонах. Високий рівень зайнятості населення у сфері нематеріального виробництва склався у рекреаційних регіонах: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30 %.

    Сьогодні несприятлива трудоресурсна ситуація склалася у західних областях України, монопрофільних містах Донбасу та Придніпров’я, шахтарських регіонах. Зокрема в Україні у  1997 ─ 1999 р. було створено лише 226,8 тис. робочих місць, у 2000 р. ─ 133,5 тис., що є мізерним показником порівняно з загальними потребами сьогодення. У 2010 році Україна втратила 106 тис. робочих місць. Не виконуються завдання щодо створення додаткових робочих місць у шахтарських регіонах. На територіях, де не вирішується проблема працевлаштування населення в реальному секторі економіки, інтенсивно поширюються натуральні форми ведення господарства. Це регресивний відносно ринкових перетворень процес.