Проблеми управління якістю продукції

При укладанні угод з покупцями  дуже важливо домовитись про оптимальні ціни на товари, роботи, послуги, строки їх перегляду у зв’язку з інфляційними процесами, змінами на ринку.

Важливо при визначенні показників прибутковості підприємства враховувати  фактор інфляції. Адже періоди зростання  інфляції створюють несприятливі умови  для інвестиційної діяльності. Ймовірність  прийняття помилкових інвестиційних  рішень в цей період різко зростає. І передусім тому, що в умовах високих темпів інфляції значно спотворюється  звітна бухгалтерська інформація підприємства. Використовуючи цю інформацію, інвестори  та інші користувачі бухгалтерської звітності підприємства проводять  його фінансовий аналіз, в тому числі  і аналіз показників рентабельності, ризикуючи отримати помилкові результати і далеку від реальної картину  фінансового стану підприємства. Щоб уникнути впливу інфляції на розрахунок фінансових коефіцієнтів прибутковості  підприємства, які є одними з найзначущіщих показників при проведенні фінансового аналізу, і для визначення їх реального значення необхідно виконати:

• коригування бухгалтерської звітності за поточним рівнем цін;
• розрахунок реальних фінансових коефіцієнтів на основі скоригованої за рівнем інфляції бухгалтерської звітності;
• порівняння фінансових коефіцієнтів, розрахованих до і після коригування.

Ці кроки є дуже важливими  при визначенні показників рентабельності, адже здійснюючи їх аналіз в період високих темпів інфляції одержують  завищені значення цих показників, що не дає змогу об’єктивно оцінити  фінансовий стан підприємства. Тому підприємству потрібно проводити коригування  бухгалтерської звітності підприємства відповідно до рівня цін за період часу, що досліджуються; використовувати  об’єктивні й відповідні щодо коригованої  статті індекси цін. [9]

Важливе значення для забезпечення умов невпинного зростання прибутку і рентабельності має якість їх планування. Це складний і багатогранний процес, який включає в себе глибокий економічний  аналіз виробничих і фінансових показників періоду, що передував плановому  періоду, досягнення максимальної узгодженості з кількісними і якісними показниками  плану випуску продукції (виконання робіт, послуг), її реалізації, собівартості, врахування наявних резервів збільшення випуску продукції, зниження витрат на виробництво, особливо непродуктивних.

Планування прибутку беруть участь – при організаційній відповідальності за цю справу фінансової служби – всі  виробничі і функціональні підрозділи підприємства. Тільки в такому разі план буде правильно віддзеркалювати  внутрішньогосподарські резерви виробництва  на базі більш раціонального використання матеріалів, трудових і фінансових ресурсів.

Рентабельність продукції, яка досягнута підприємством  в базовому періоді повинна бути скоригованою з урахуванням умов ціноутворення планового періоду. Так ми розраховуємо базову рентабельність, але вона буде відображати лише цінові фактори, які слід брати до уваги  при плануванні прибутку. Далі можна  визначити резерви, які не були використані  підприємством у базовому періоді  для зростання прибутку, а саме за рахунок:

• ліквідації непродуктивних і понаднормативних витрат, що відносяться на собівартість продукції;
• ліквідації фактів поставки готової продукції покупцям з відхиленнями від узгоджених технічних і якісних параметрів, які ведуть до зниження оптових цін на ці вироби, і отже, прибутку від реалізації;
• структурних зрушень в асортименті продукції, що виробляється і реалізується в бік випуску рентабельнішої продукції.

Враховуючи ці резерви  розраховують скориговану базову рентабельність продукції підприємства.

Важливе значення як на стадії планування прибутку, так і в ході повсякденного контролю за виконанням плану прибутку має виявлення  зайвих для підприємства запасів  товарно-матеріальних ресурсів у вигляді  непрацюючого устаткування, машин, приладів, понаднормативних запасів сировини, матеріалів, інструменту й інших  цінностей. Фінансові ресурси, вкладені в такі активи, уповільнюють обіговість коштів підприємства, і природно знижують рентабельність виробництва.

Для підприємства важливо, щоб  воно мало систематичну оперативну інформацію про хід виконання наміченого плану прибутку. Маючи щоденні  дані про одержаний прибуток (а  вони, як правило, досить точно показують  дійсний стан справ і уточнюються  за даними бухгалтерського обліку після  закінчення поточного місяця), керівництво  підприємства має змогу:

1. оперативно впливати на цей процес;
2. оперативно планувати найбільш раціональне використання прибутку з точки зору потреб підприємства.

У ході контролю за одержанням прибутку фінансова служба у координації  з юридичною службою ретельно вивчає факти застосування до підприємства фінансових санкцій з боку партнерів  по взаємних поставках матеріальних цінностей, фінансових, транспортних та інших органів. Ці санкції у вигляді  штрафів, неустойок тощо зменшують  чистий прибуток, ускладнюють фінансове  становище підприємства, в тому числі  вони негативно впливають на рентабельність підприємства. Тому кожний факт збитків  має бути оцінений з точки зору відповідальності конкретних посадових  осіб, з чиєї вини вони скоїлися, і  з точки зору розробки заходів  щодо недопущення їх у майбутньому.

Отже, підприємства повинні  активно шукати всі можливі шляхи  вдосконалення виробництва, підвищення конкурентоспроможності власної продукції, що повинно сприяти зростанню  рентабельності підприємства.

 

3. Техніко-економічне  обґрунтування раціонального вибору  технологічного процесу

 

У цьому розділі ми будемо порівнювати запроектований технологічний  процес із базовим, обравши за критерій мінімізацію повних витрат. За базовий  варіант береться заводський технологічний  процес (частина технологічного процесу). Зіставлення собівартості технологічного процесу проводиться за однією деталлю-операцією.

Вихідні дані:

 

Таблиця 3.1 – Характеристика оброблюваної деталі

Найменування деталі	Заготовка деталі			Маса деталі,кг
	найменування	матеріал	маса, кг
Корпус	Виливок	СЧ20	44,30	38,60

 

Таблиця 3.2 – Характеристика стійкості різального інструменту

Характеристика	Од. вим.	Свердло
Період стійкості	год.	2
Число переточувань		20
Час переточувань	хв.	18
Розряд заточника		3

 

Річний випуск деталей, 160 тис. шт..

 

Таблиця 3.3 – Годинна тарифна  ставка відповідного розряду, грн.

Розряд	Ставка, грн/год.
	механічні роботи	заточники
ІІ	2,62	2,49
ІІІ	2,89	2,74
ІV	3,54	3,36

 

Таблиця 3.4 – Вихідні дані для розрахунку за варіантами

Вихідні дані	Од. вим.	Варіант
		базовий	проектний
1 Устаткування		Вертикально - свердлильний	Вертикально - свердлильний
1.1 Модель		2А135	2Н150
1.2 Вартість	грн.	2120	6400
1.3 Потужність електродвигунів	кВт	4	7,5
2Різальний інструмент		Свердло	Свердло
2.1 Найменування
2.2 Кількість	шт.	1	1
2.3 Вартість одиниці	грн.	1,8	1,8
3 Штучний час	хв.	7,71	3,42
4 Машинний час	хв.	7,63	2,36
5Чисельність робітників	Одна людина на верстат
6 Розряд роботи		2	2
7 Виробнича площа на  верстат	м²	1	1,1

 

Розв’язок

Кількість устаткування за базовим і проектованим варіантами розраховуємо за формулою:

_{,                                                      (1)}

де t_шт – штучний час на операцію, хв.;

     N_річ – річна виробнича програма, шт.;

     Ф_Д – дійсний річний фонд часу, год.

 

Ф_Д = Ф_реж · (1-α) ,                                               (2)

де Ф_реж – режимний фонд часу (Ф_реж = кільк. роб. днів × кільк. змін × кільк. год. у зміні);

α – відсоток простоїв (до 10%).

Отже, за базовим періодом:

Ф_Д =265·1·8· (1-0,1)=2120·0,9=1908

n_p=7,71·106000/1908·60=217260/114480=7,14

за проектним періодом:

n_p=3,42*160000/1908*60=362520/114480=3,17

Коефіцієнт завантаження устаткування визначимо за формулою:

,                                                         (3)

 

   де n_p – розрахункова кількість устаткування;

        n – прийнята кількість устаткування, розраховується шляхом логічного (як і в більший, так і в менший бік) округлення n_p до цілого числа, щоб коефіцієнт завантаження мав значення близько К_з ≈1. максимально допустиме відхилення К_З від «1» - 10%.

К_{З б}=7,14/7=1,02

К_{З п}=3,17/3=1,06

3.1 Розрахунок технологічної  собівартості

 

Для визначення технологічної  собівартості проводиться розрахунок окремих елементів витрат.

Вартість матеріалу виробу визначається за формулою:

С_м=Q ·Ц_м-q· Ц_о ,                                             (4)

де Q – норма витрати матеріалу (маса заготовки), кг;

     Ц_М – ціна матеріалу (заготовки),грн (береться з періодичних видань для сталі або чавуну)- для сталі 4,5 грн./кг;

     q – вага реалізованих відходів, кг;

     Ц₀ – ціна відходів, грн. (береться 10% від ціни матеріалу).

 

С_М=44,3·4,5-(44,3-38,6) ·0,45=199,35-2,57=196,78 (грн.)

 

Основна і додаткова зарплати виробничого робітника з відрахуваннями на соціальне страхування й в  інші фонди (за виконувану операцію) визначається за формулою:

_{,                               (5)}

де С_ч - годинна тарифна ставка відповідного розряду, грн.:

     К₁ - коефіцієнт, що враховує додаткову зарплату (береться К1= 1,3);

     К₂ - коефіцієнт, що враховує нарахування на зарплату (береться К2=1,375);

     t_шт - штучний час на операцію, хв.;

     К_баг – коефіцієнт, що враховує багатоверстатне обслуговування

(береться К_баг = 1);

     n – кількість одиниць устаткування на даній операції, шт.

Зр _б=2,62·1,3·1,375· (7,71/60) ·1·7=4,21 грн.

Зр _п=2,62·1,3·1,375· (3,42/60) ·1·3=0,8 грн.

Амортизаційні відрахування з устаткування, віднесені на дану операцію, визначаємо за формулою:

_{,                                                  (6)}

де S₀ – вартість одиниці устаткування, грн.;

     K – коефіцієнт, що враховує витрати на транспортування і монтаж устаткування (К=1,1);

     а – норма  амортизаційних відрахувань (15%);

     n – кількість одиниць устаткування на даній операції, шт.;

     N_річ – річна програма деталей, шт.

А_{0 б}=(2120·1,1·0,15·7)/106000=0,02 грн.

А_{0 п}=(6900·1,1·0,15·3)/106000=0,03 грн.

Витрати на ремонт устаткування беремо укрупнено пропорційно величині амортизаційних відрахувань за формулою:

Р=А₀ · К ,                                                       (7)

де К – коефіцієнт, що встановлює залежність величини витрат на ремонт від величини амортизаційних відрахувань (беремо 160%).

Р_б=0,02·1,6= 0,03 грн.;

Р_п=0,03·1,6=0,05 грн..

Витрати на силову електроенергію Е за даною операцією:

_{,                    (8)}

де К₁ – коефіцієнт, що враховує використання встановленої потужності, затрачуваної при холостій роботі устаткування (беремо К₁=0,25);

     N_В – сумарна встановлена потужність електродвигунів одиниці устаткування, кВт;

      t_маш – машинний час, хв.;

    K₂ – коефіцієнт використання встановленої потужності устаткування в процесі різання (беремо К2 = 0,5);

     S_э – вартість одного кВт електроенергії, грн. (0,3 грн.).

Е_б=[0,25·4· (7,71-7,63)+0,5·4·7,63] ·0,3/60=0,08 грн.

Е_п=[0,25·7,5· (3,42-2,36)+0,5·7,5·2,36] ·0,3/60=0,05 грн.

Витрати на різальний інструмент (В_і), що належить до операції, розраховуються за формулою:

,                                            (9)

де S_і – вартість інструмента, грн.;