Проблеми та перспективи національної економіки

Але все ж таки ключова роль держави полягає у формуванні сприятливих умов для стимулювання розвитку підприємництва й інно­ваційної діяльності, для розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу країни, для створення нових технологій та активного про­никнення інноваційних рішень на національний та міжнародні ринки, ринок. Важливе також формування середовища, що сприяє трансфе­ру технологій та інновацій, захисту інвесторів від ризиків, що об'єктив­но сприяє залученню іноземного капіталу в інноваційну сферу, а та­кож для вирішення координаційних завдань з корекції збоїв ринкових механізмів, що виникають у саморегулівній економіці.

Отже, для відповіді на сьогоднішні викли­ки якості економічного зростання, конкурентоспроможності та інно­ваційно орієнтованого економічного розвитку необхідно визначити відповідний комплекс заходів державної політики із розставленими пріоритетами та визначеною послідовністю дій. Очевидно, що це ви­магає на державному рівні глибокого розуміння існуючої економіч­ної динаміки та сучасних вимог до інституціального та законодавчо­го забезпечення економічного розвитку.

РОЗДІЛ III

РОЗВИТОК І ПЕРСПЕКТИВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Важливою ланкою реального сектору економіки є промисловий комплекс.

Негативною тенденцією є зниження в структурі реалізації продукції промисловості частки галу­зей, орієнтованих на кінцевого споживача (харчової та легкої проми­словості). Для української економіки характерна структурна розбалансованість промислового комплексу, де домінують паливно-сировинні галузі. За підсумками 2007 в обсязі реалізованої продукції добувної та переробної промисловості 69,3% становить сировинна продукція, 14,8% — продукція інвестиційного призначення, 15,9% — товари ши­рокого і тривалого використання [3].

Об’єми промислового виробництва за квітень 2009 року зменшились на 31,8% у порівнянні з 2008 роком. (рис. 3.1)

Рис. 3.1

Сезонно згладжений індекс промислового виробництва, січень 2000 р. – 100%

     200!              2002                    2003                2004              2005       2006              2007                2008

Через негативні квітневі показники, позитивна динаміка відновлення української промисловості , яка як би намітилась у лютому і продовжилась у березні, знову впала вниз(-4,8% квітень до березня).(рис. 3.2)

Рис. 3.2

Динаміка промислового виробництва в Україні, місяць до попереднього місяця

У березні падіння промвиробництва складало 30,4%, у лютому – 31,6% по відношенню до відповідного місяця 2008 року. У січні падіння промвиробництва було більшим, ніж у квітні – 34,1%.

У 2009 році усі ключові галузі вітчизняної промисловості у квітні продемонстрували падіння (у порівнянні з березнем): добувна промисловість – на 2,2%, металургія – 7,1%, машинобудування – 2,5%, хімія – 1,4%. Найбільше падіння зафіксовано у виробництві та розподілі води, газу та електроенергії – 20,4%.

Однак за січень-квітень 2009 року виплавка сталі зменшилась на 39% (до 8,96 млн. т), прокату – на 35% (до 8,524 млн. т) і чавуну – на 36% (до 7,845 млн. т).

Єдиним позитивним показником у квітні 2009 року можна назвати ріст виробництва не металургійної мінеральної продукції на 6,5%. Це зумовлене сезонною активізацією будівельних робіт. А також ріст виробництва коксу та продуктів нафтопереробки – на 6,2%. Остання тенденція стала можливою завдяки девальвації гривні, у результаті чого збільшився ціновий ресурс конкурентоспроможності національної продукції.

За даними Держкомстату України, ріст індексу цін виробників у квітні до грудня 2008 р. склав 3,5%, у січні – квітні 2009 р. до аналогічного періоду 2008 р. – 14,3%. В Україні ріст індексу цін виробників промислової продукції у квітні 2008 р. проти квітня 2007 р. склав 37,6%, у січні-квітні 2008 р. проти січня – квітня 2007 р. 29,7%. Ріст інде куса цін промислової продукції у 2008 р. склав 23% (грудень до грудня 2007).(табл. 3.3)

Таблиця 3.3

Основні показники соціально-економічного розвитку України

Концепція розвитку промисловості має бути спрямована на покра­щення структури випуску на підставі зниження частки проміжного споживання та відповідно збільшення частки ВДВ завдяки:

           виключенню подвійного оподаткування; впровадженню мате­ріало- та ресурсозберігаючих технологій;

           розвитку власної сировинної бази;

           підвищенню технологічного рівня виробництва та збільшенню кількості видів продукції, виробленої із застосуванням ін­новаційних технологій та більшої обробки (продукція ви­щих технологічних сходинок);

           зростанню оплати праці (але меншими темпа­ми, ніж продуктивність праці);

           поступовому зменшенню відсотка робіт на давальницькій сировині (в легкій промисловості) та розвитку власного замкнено­го циклу виробництва, що дозволить вітчизняним підприємствам наповнити внутрішній ринок товарами та отримувати стабільну додану вартість.

Отже, інтенсивне відтворення на основі застосування більш про­гресивних засобів виробництва і предметів праці, підвищення кваліфі­кації робочої сили, поліпшення використання наявного виробничого потенціалу на підставі впровадження сучасних високих технологій та інновацій має сприяти якісному покращенню структури випуску.

Процеси розвитку промислового виробництва повинні спрямову­ватись на забезпечення збалансованого зростання економіки. Таке зростання можливе за умови відновлення функціонально повноцінно­го розширеного відтворення, яке передбачає не тільки кількісне збіль­шення випуску товарів і послуг, а й здатність промислових структур продукувати власні внутрішні інноваційні капіталовкладення. Внутріш­ні інвестиційні можливості підприємств утілюються в кінцевому під­сумку в продукції інвестиційного попиту, технологічній і структурній модернізації промислового виробництва.

Відтворення і його потенціал визначаються здатністю промисло­вого виробництва генерувати накопичення, які перетворюються в ін­новаційні капіталовкладення. У цьому зв'язку зовнішні інвестиції мо­жуть розглядатись як доповнюючі, які кількісно і структурно підкрі­плюють основний, внутрішній потенціал відтворювального нагрома­дження.

Значна частка вітчизняних під­приємств не оволоділи сучасними чинниками конкурентоспроможно­сті, що закладає підґрунтя для їх стратегічного відставання в конку­рентній боротьбі із зарубіжними компаніями, яка посилюється через зростання відкритості економіки України.

Збільшення від'ємного торгового сальдо за період 2006-2007 років за видами промислової діяльності, що мі­стять елементи V-го технологічного укладу: механічне обладнання; машини та механізми; електрообладнання та їх частини; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку (з -4549,2 млн. дол. США до -5601,8 млн. дол. США); прилади і апарати оптичні для фотографування або кінематографічні; апарати медико-хірургічні; годинники; музичні інструменти (з -543,9 млн. дол. США до -805,0 млн. дол. США) [4]. Домінування в економіці України виробництв II та IV технологічних укладів, тоді як в економіці провідних країн світу переважає У-й технологічний уклад (електронна промисловість, обчислю­вальна та оптиковолоконна техніка, те­лекомунікації та програмне забезпе­чення, робототехніка та інформаційні послуги), — є, безперечно, негативним фактором і вказує на те, що структура вітчизняної промисловості потребує вдосконалення.

Умовами підви­щення конкурентоспроможності та збільшення обсягів виробництва проми­словості є прискорення НТП, інновацій­ний підхід до розвитку виробництва, впровадження матеріало- та ресурсоз­берігаючих технологій, висока якість сировини, наукові підходи до організації праці. Якісний розвиток про­мисловості є можливим за наявності основних фондів, що відповіда­ють сучасним вимогам, проведення наукових досліджень та впрова­дження наукових розробок у виробничі процеси, що, в свою чергу, є можливим за умов наявності висококваліфікованих кадрів, галузевих наукових центрів і відповідних підрозділів на підприємствах.

У провідних країнах світу розвиток технологій і наукомісткого ви­робництва забезпечується інноваційною діяльністю на основі потуж­ного фінансового забезпечення. Наблизитись до рівня розвинутих країн можна лише за рахунок реконструкції та модернізації виробниц­тва інноваційними засобами. Значну роль у цих процесах повинно ві­діграти використання. вітчизняних високотехнологічних розробок, які можуть за короткий проміжок часу дати позитивний результат в еко­номічному розвитку.

Головні проблеми впровадження в практику наукових досягнень полягають як у відсутності дієвого механізму зв'язку науки та вироб­ництва, так і у невідповідності експериментально-виробничої бази науки технологічній базі промислового виробництва. Наукові органі­зації перебувають, як правило, у скрутному становищі, що викликано недостатнім бюджетним фінансуванням науки, незатребуваністю нау­кових розробок підприємствами через відсутність коштів на їх оплату. Має місце процес старіння та зносу машин, устаткування і приладів. Натомість найбільш розвинені країни прискорили проведення струк­турної перебудови промисловості на основі нових прогресивних тех­нологій, забезпечивши перехід до нового технологічного укладу.

Для виправлення ситуації в Україні мають бути створені та отрима­ти розвиток сучасні форми економічних взаємовідносин наукових ор­ганізацій з промисловими підприємствами і державою, забезпечена координація напрямів наукової діяльності в галузях досліджень, що проводяться галузевими НДІ, створені відповідні умови оподаткуван­ня наукових організацій. Тільки такий шлях розвитку сприятиме підви­щенню конкурентоспроможності промисловості та формуванню дина­мічних конкурентних переваг.

Державні методи поліпшення розвитку промисловості повинні ба­зуватися на визначенні цілей науково-технічного забезпечення, які повинні вирішувати галузеві НДІ, серед них:

          усунення несприятливих тенденцій розвитку в Україні най­більш екологічно небезпечних виробництв;

          реалізація розробок, що до­зволяють досягти граничних значень економічної та соціальної безпеки краї­ни, особливо враховуючи .те, що на сьогодні насичення вітчизняного ринку матеріалами та виробами здійснюється значною мірою за рахунок імпорту і на­ціональні виробники переважно вико­ристовують закордонні технології та матеріали;

          розширення внутрішнього та зовнішнього ринків вітчизняної про­дукції;

          забезпечення споживачів різних галузей сучасними техно­логіями, прогресивними комплектуючими матеріалами, технікою нового покоління для створення та випуску конкурентоспромож­ної продукції.

З метою прискорення технологічних нововведень доцільним є ви­користання корпоративного венчурингу (партнерства між малими та великими підприємствами). Завдяки цьому поєднується швидке реа­гування на зміни ринку та впровадження нових технологій малих під­приємств, а також комерційний, фінансовий і технічний потенціал ве­ликих компаній. Для підтримки корпоративного венчурингу необхід­ною є правова основа, що регулює матеріально-технічні, організацій­ні, інформаційні та фінансові питання діяльності, також має бути пе­редбачено пільговий механізм оподаткування для капіталів, що вкла­даються у венчурне виробництво.

Важливим джерелом фінансування основних виробничих фондів є амортизаційний фонд. У сучасних умовах доцільно більш широке використання прискореної амортизації, поряд з наданням підприєм­ствам права самостійного визначення відсотка амортизаційних відрах­увань з урахуванням специфіки їх основних фондів, нормативних строків експлуатації.

Іншим ефективним джерелом фінансування капітальних вкла­день є лізинг. Доцільним є розповсюдження на лізингові установи пільг при видачі інвестиційних кредитів. Найбільш актуальним є ство­рення й активізація регіональних агентств лізингу, до функцій яких могло би входити встановлення контактів з вітчизняними фірмами — організаторами лізингу з метою розробки типових документів та орга­нізації практичної роботи.

Значна кількість промислових підприємств характеризується не­стійким фінансовим станом. Серед заходів щодо поліпшення інвести­ційної діяльності таких підприємств є залучення капіталу приватних вітчизняних та закордонних інвесторів. Кооперація з іноземними ви­робниками та створення сприятливого інвестиційного клімату може залучити додаткові іноземні інвестиції в галузь і вирішити проблеми фінансування. Окрім прямих іноземних інвестицій, венчурного фінан­сування, іншими недержавними методами покращання капіталізації може бути підвищення рівня банківського капіталу в промисловості (створення фінансово-промислових груп).