Проблеми та перспективи національної економіки

Відомо, що в різних галузях створюється додана вартість, що іс­тотно відрізняється за своїми розмірами. Наприклад, добування ву­гілля дає додану вартість лише 1-2%, виробництво теплової електро­енергії — 3-4%, виплавка сталі 5-7%, виробництво сучасного комп'ютера 1500%. Або в іншому вимірі: 1кг металу приносить 0,01 дол. прибутку, 1кг сирої нафти — 0,05 дол. прибутку, 1кг сучасної побутової техніки — 50 дол. прибутку, 1кг сучасного авіалайнера — 1000 дол. прибутку, 1кг комп'ютерних мікропроцесорів ( «чіпів») новітнього покоління — 5000 дол. прибутку. Крім того, галузі та ви­робництва, у яких створюється висока додана вартість, характеризу­ються низькою енергоємністю та достатньою екологічною чистотою.

Тому передові країни розвивають свою економіку таким чином, щоб основний приріст ВВП припадав на високоприбуткові галузі й виробництва, що базуються на нових знаннях, матеріалізованих у техніці, виробничих і інформаційних технологіях, у нових методах організації виробництва. Найвища додана вартість створюється в так званих високотехнологічних галузях (з найвищим рівнем наукоємності), до яких належать відповідно до методології країн ОЕСР ті, у яких на дослідження і розробки витрачається відносно висока частка від їхнього доходу і включають: авіа- та космічну промисловість, фар­мацевтичну, промисловість комп'ютерної та офісної техніки, комуні­каційного обладнання та наукових (медичних, прецизійних та оптич­них) приладів [12,13].

Слід підкреслити ряд помітних особливостей розвитку високо­технологічних галузей у національній економіці. Вони більшою мі­рою, в порівнянні з іншими галузями, орієнтовані на міжнародну торгівлю, а також впливають на зростання виробництва в світі і на пі­двищення рівня отримуваних доходів. Один із кількісних показників якості економічного зростання виражається зрештою темпами збільшення коефіцієнта доданої вартості (частка доданої вартості в ціні).у валовому випуску.

Високий рівень доданої вартості створюють і середньо-високо-технологічні галузі, до яких відповідно до методології країн ОЕСР належать — електромашинобудування; автомобілебудування; хіміч­на промисловість за винятком фармацевтичної; виробництво устат­кування для залізничного та іншого транспорту; загальне машинобу­дування і верстатобудування.

Таким чином, досягнення високих обсягів доданої вартості дає можливість отримувати високий прибуток та сплачувати пра­цівникам високу зарплату, розвивати економіку та забезпечувати довгостроковий та сталий розвиток. Звернемо увагу також на ці нові переваги перших партій нових наукоємних товарів та послуг, продажу ліцензій та обладнання для випуску нових виробів. Зі сказаного випливає, що ресурсною передумовою економічного зростання є не залучення до нових технологій як таке, а техноло­гічне лідерство, зрозуміло, не у всіх, але хоча б у деяких важли­вих напрямках. Якщо країна не знайшла таких технологічних ніш, то вона змушена підключаються до випуску нових виробів і ово­лодіння новими технологіями на завершальному етапі їх життєво­го циклу і задовольнятися значно меншим обсягом внеску дода­ної вартості в національний продукт.

Конкурентоспроможність відповідно визначенню в країнах ОЕСР це здатність компаній, галузей, регіонів і націй створювати порівняно високий рівень доходів і заробітної плати, залишаючись відкритими для міжнародної конкуренції. В ньому закладено можливість умовно поділити конкурентоспроможність на три рівня: макро-, мезо- та мікрорівні.

Макрорівень — це рівень конкурентоспроможності країни, що ві­дображає стан науково-технічного прогнозування і планування, еко­номічного і культурного розвитку, ефективності використання фі­нансових ресурсів, політичної та соціальної стабільності, національ­ної безпеки що необхідні для виходу на лідируючі позиції у світовій економіці. Саме економічна відкритість в умовах глобалізації пере­творює країну на об'єкт дії міжнародної конкуренції, але в той же час дозволяє їй брати повномасштабну участь у світовому розподілі пра­ці і мати доступ до іноземного капіталу і технологій. Вона дає можли­вість зосереджуватися на тих видах діяльності, в яких є конкурентні переваги, полегшує досягнення «ефекту масштабу» і відкриває нові, ефективні методи управління

До інтегральних показників міжнародної конкурентоспроможно­сті включають так звану «повну продуктивність» — чинник, що вимі­рюється кількістю продукції, виробленої на одиницю сукупних ви­трат праці і капіталу. Згідно з таким підходом, що відображає реаль­не зближення понять продуктивності і конкурентоспроможності, країна, що має технологічні переваги, може бути конкурентоспро­можною на світових ринках, підтримуючи при цьому високі доходи і рівень життя населення. Ця конкурентоспроможність багатих країн заснована на вигодах використання сучасних високих технологій. Проте існують приклади, коли конкурентоспроможність країни дося­гається і на базі нетехнологічних переваг — перш за все завдяки низькій вартості чинників виробництва або девальвації національної валюти, тобто за рахунок зниження рівня життя населення. Ця кон­курентоспроможність бідних країн, яка через свою специфіку має недовговічний, скороминущий характер.

Слід розуміти, що конкурентні переваги, засновані на низькій вартості робочої сили і цінової конкуренції, завжди можуть зійти на­нівець при появі інших потенційних місць базування виробництва, де витрати ще нижчі.

Широка концепція конкурентоспроможності має на увазі, що від­критість економіки є необхідною, але недостатньою умовою для утримання високих темпів зростання і підвищення рівня життя насе­лення. Для цього ще необхідна наявність дієвої державної промислово-інноваційної політики й інституційної адекватності економіки. Тобто того, що сприяє впровадженню інновацій, створенню нових або адаптації вже існуючих видів продукції. Тому уряди прагнуть створити на національному рівні такі умови в економіці, які забезпе­чують зростання підприємств, що базується головним чином на ре­зультатах науково-технічного прогресу.

Звичайно, це забезпечується не тільки за рахунок формування тих умов, що сприяють інноваціям, але і кумулятивного використання ресурсів, що є у країни. Таким чином, конкурентоспроможність, як широка і багатогранна концепція, визначає комплексну рамкову основу для формування практичних механізмів регулювання іннова­ційних процесів в економіці. Як наслідок, в сучасних індикаторах, що оцінюють глобальну конкурентоспроможність країн, значне місце займає інноваційна складова [14,15].

Але врешті-решт міжнародна конкурентоспроможність країн ба­зується на інтегральній позиції окремих фірм, галузей промислово­сті та регіонів, що характеризують мезорівень конкурентоспромож­ності. У разі акценту на компаніях, що розглядаються як головні но­сії ознак конкурентоспроможності, стає ясно, що макроекономічна конкурентоспроможність підвищується не тільки за рахунок знижен­ня витрат, але і за рахунок освоєння виробництва нових товарів і по­слуг, що характеризують мікрорівень конкурентоспроможності, пі­двищення їх якості й експортної орієнтації, що вимагає забезпечення високих техніко-технологічних стандартів. Чинники, що позитивно впливають на здатність компаній вести конкурентну боротьбу на сві­тових ринках, багато в чому збігаються з тими чинниками, що сприя­ють інноваційній діяльності. Тому стимулювання останньої для всіх країн, незалежно від рівня розвитку їх матеріально-технічного бази­су, є визначальною умовою забезпечення конкурентних переваг і по­зитивної динаміки економічного розвитку.

Важливим інструментом підвищення конкурентоспроможності та стимулювання економічного розвитку є заохочення інтеграційних про­цесів на корпоративному рівні. В результаті відбувається створення територіально-виробничих комплексів — кластерів, які є групою взає­мопов'язаних компаній, постачальників товарів і послуг і асоційованих установ у конкретній сфері, які доповнюють та зміцнюють одна одну. Кластерний підхід дозволяє систематизувати і стабілізувати вироб­ництво за рахунок посилення спеціалізації та підвищення інноваційної сприйнятливості наново створеної мережі підприємств. У цьому ви­падку інноваційна діяльність може дозволити компаніям не тільки зберегти або підвищити свою конкурентоспроможність на внутріш­ньому ринку, але і ширше проникнути на зовнішні.

Зовнішня конкурентоспроможність компаній знаходить вираження не тільки у зростанні їх присутності на експортних рин­ках, але і в зміні всього торгового балансу країни. В цьому випадку показником підвищення конкурентоспроможності є динаміка ек­спорту продукції оброблювальної промисловості у поєднанні з ди­версифікацією і зростанням рівня технічної складності виробів. У міру технологічної модернізації промисловості структура експорту країни переорієнтовується на продукцію, яка є більш наукоємною, має вищу якість і, отже, вищу додану вартість, що включає також ін­новаційну ренту. Структурно це веде до зміни міжнародної спеціалі­зації країни в системі світогосподарських зв'язків.

Базовим серед них є те, що чинники, які позитивно впливають на здатність компаній вести конкурентну боротьбу на світових рин­ках, багато в чому збігаються з тими чинниками, які сприяють інно­ваційній діяльності. Тому стимулювання, незалежно від рівня ро­звитку країн, їх матеріально-технічного базису, є визначальною умо­вою забезпечення конкурентних переваг і позитивної динаміки еко­номічного розвитку.

Розглянемо дію запропонованих комплексних факторів на еконо­мічне зростання та інноваційне орієнтований економічний розвиток, зростання добробуту суспільства та якості життя людини на моделі, що представлено на рис. 2.1

Рис. 2.1

Модель дії факторів на економічний розвиток і підвищення якості життя людини

Центральне місце в моделі відводиться НТП, оскільки жодна країна в світі не може сьогодні вирішити проблеми зростання доходів і споживання населення без економічно ефективної реалізації світових досягнень науково-технічного прогресу. Досягнен­ня НТП утілюються в постійне оновлення всіх елементів відтворення, головне місце в якому належить оновленню техніки і технології та при­скореному їх залученню в економіку. Тому питання підвищення ефек­тивності виробництва на основі реалізації досягнень НТП і темпів на­рощування доданої вартості в напрямку високотехнологічних струк­турних змін займають у передових країнах важливе місце. Про це свід­чить постійне освітлення прогресивного науково-технічного і органі­заційно-управлінського досвіду, порівняльний аналіз темпів і рівнів науково-технічного прогресу у провідних країнах і фірмах, виявлення сфер, масштабів і особливостей розвитку НТП.

Однак реальні можливості для реалізації досягнень НТП у краї­нах неоднакові. Це обумовлено відмінностями в науково-технічному потенціалі, в інноваційності економічної, наукової і науково-технічної діяльності, що у свою чергу обумовлено відмінностями рівней еко­номічного розвитку країн.

Взаємодія фактору конкурентоспроможності з результатами НТП при розумному розпорядженні капіталом і трудовими ресурса­ми впливає на підвищення якості продукції та послуг, забезпечуючи останнім необхідний рівень конкурентоспроможності на світовому ринку, що дозволяє розширити ринки збуту, збільшити обсяги ви­робництва, збільшити питому вагу високотехнологічного та наукоємного виробництва у ВВП країни і загальному обсязі експорту.

У свою чергу досягнення у виробничому секторі впливають на пі­двищення рівня конкурентоспроможності та інші фактори економіч­ного зростання. При цьому слід зауважити, що конкурентні переваги та монопольна інноваційна рента створюються у випадках пропози­цій технологій, продукції і послуг у сфері, ще не освоєної лідерами.

У той же час реалізація стратегії збільшення виробництва товарів та послуг з високою доданою вартістю у галузях, які забезпечують актив­ний розвиток людського капіталу, із систематизованим використанням досягнень розвитку НТП у напрямках інтелектуалізації та інтенсифікації трудової діяльності призводить до підвищення суспільної продуктивно­сті праці. В результаті природним чином створюються передумови для прискореної модернізації сфер економічної діяльності за рахунок підви­щення прибутків, тобто передумови переходу до стадії якісного еконо­мічного зростання, коли в структурі економіки переважають інновації, високотехнологічна та наукоємна продукція.

При цьому запускається механізм збільшення кінцевого спожи­вання внаслідок зростаючого платоспроможного попиту населення, що викликає адекватне йому зростання пропозиції. Можливості бю­джету стають такими, що з його допомогою держава може не тільки виконувати свої зобов'язання щодо соціального захисту громадян, але і брати участь у господарській діяльності, активно стимулюючи процеси інноваційне орієнтованого економічного розвитку шляхом стратегічного інвестування великих інноваційних проектів.

Не слід очікувати швидких успіхів при реалізації стратегічного курсу на підвищення якості економічного зростання за допомогою нарощування доданої вартості в напрямку високотехнологічних структурних зрушень. Як справедливо зазначив академік НАН Украї­ни Ю.Пахомов, у цьому випадку на початкових етапах темпи зростан­ня знижуються, але з часом забезпечується стійке зростання, що відповідає критеріям глобальної конкуренції, в той час як нарощу­вання неякісного зростання буде короткочасним і нестійкім [16].

Якість економічного зростання є базою інноваційне орієнтовано­го економічного розвитку, в якому рух національного господарства до нового етапу еволюції економіки та системи суспільних відносин здійснюється на основі принципів інноваційної економіки та еконо­міки, заснованої на знаннях. У цьому складному процесі особливе значення має стійкість характеру економічного розвитку на макрорівні. Перехід до сталого розвитку передбачає збалансоване вирі­шення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприят­ливого навколишнього середовища та природно-ресурсного потен­ціалу з метою задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь людей, охорони навколишнього середовища та раціонального вико­ристання природних ресурсів, збереження біологічного різноманіт­тя, екологічно безпечного застосування нових технологічних проце­сів, особливо в хімічних та енергетичних виробництвах. Він відбиває високий рівень зрілості цивілізаційного процесу.

Прагнення до інноваційне орієнтованого економічного розвитку не може ґрунтуватися тільки на технократичних принципах. Тому сві­товий НТП набуває все більшої гуманізаційної спрямованості. Як пріоритетні мають розглядатися цілі підвищення добробуту суспіль­ства та забезпечення якості життя людини, його духовне та фізичне здоров'я, підвищення освітнього і культурного рівня.