Проблема безробіття

Структурне безробіття зумовлене  змінами у структурі попиту на працюючих у зв’язку зі змінами структури економіки. Ця форма безробіття виникає у зв’язку з тим, що певні професії ″старіють″ і потреба в них значно зменшується або й зовсім зникає. Разом з тим виникають галузі та види виробництва, які потребують нових навичок, кваліфікацій, знань, професій. Структурне безробіття є переважно вимушеним і значно тривалим, ніж фрикційне.

Фрикційне та структурне безробіття становлять природне безробіття.

Природним вважають таке безробіття, за якого:

• спостерігається повна зайнятість, тобто така зайнятість, за якої спостерігається конкуренція на ринку праці та забезпечується ефективне використання найманої праці;
• досягається потенціальний обсяг національного виробництва (спостерігається за повного та раціонального використання всіх видів ресурсів);
• немає інфляції.

Циклічне безробіття – це відхилення фактичного безробіття від природного в той чи інший бік. У період рецесії відбувається падіння обсягів  національного виробництва нижче  потенційного рівня, фактичне безробіття перевищує природний рівень. У  період буму, коли має місце інфляційне зростання економіки, фактичний  обсяг ВВП перевищує потенційний  рівень, а фактичний рівень безробіття буде нижчим від природного рівня.

Існують й інші форми безробіття, які не чинять визначального впливу на економіку, але знати про які  важливо, оскільки вони зачіпають інтереси певних груп працездатних.

Сезонне безробіття – вимушена форма  безробіття, зумовлена специфічними умовами виробництва в певних галузях (сільське господарство (рослинницькі галузі), цукроваріння, лісництво, риболовецькі галузі тощо). Часто в період міжсезоння люди вдаються до само зайнятості, або  виїздять на роботу в регіони, оскільки недостатньо працезабезпечені. Ця форма безробіття тяжіє до фрикційного, хоча має також власну специфіку.

Технологічне безробіття – вимушена форма безробіття, пов’язана з  вивільненням працівників у зв’язку  з запровадженням нової високопродуктивної техніки та технології. Ця форма  безробіття тяжіє для структурного.

Молодіжне безробіття – стосується молоді, яка вперше виходить на ринок  праці і не може отримати роботу. Ринок виявляється байдужим до пропозиції праці з боку молодих людей, оскільки вони ще не мають досвіду, а подекуди і належної кваліфікації, але потребують, згідно з законодавством, пільгових  умов (нешкідливе виробництво, неповний робочий день, більше відпустка тощо).

Окрім розглянутих форм, важливо  також виділити два типи безробіття: відкрите і приховане.

Відкрите безробіття – така ситуація на ринку праці, за якої індивід визнає, що він позбавлений роботи, та офіційно реєструється у службі зайнятості.

Приховане безробіття – пов’язане з наявністю людей, які припинили пошук роботи, втративши надію її знайти.

U = (F/R)*100%

де U – рівень безробіття; F – чисельність безробітних; R – кількість робочої сили (економічно активного населення).

Якщо  R позначити як (L + F), де L – чисельність зайнятих, то формула матиме вигляд

U = (F/ (L + F))*100%

Крім того, рівень безробіття можна визначити як відношення частки тих, хто щомісяця втрачає роботу, до суми часток тих, хто щомісяця втрачає роботу та тих, хто щомісяця її знаходить, тобто

U = (частка тих, хто щомісяця втрачає роботу / частка, тих хто щомісяця втрачає роботу + частка тих, хто щомісяця знаходить роботу)*100%. Додаток Д

Безробіття - незайнятість частини економічно активного населення у господарчій діяльності.

Економічно активне населення  – частина населення, зайнята суспільне корисною діяльністю, яка приносить прибуток, до цієї категорії включають також і безробітних.

Повна зайнятість – це зайнятість за природного рівня безробіття, величина якого становить 5-6%.

Зайнятими вважаються особи віком  від 17 до 70 років, які протягом тижня  відпрацювали хоча б одну годину (в  сільському господарстві не менше 30 годин), незалежно від того є ця робота постійною чи тимчасовою.

Факторами формування безробіття можуть бути:

• нестача сукупного ефективного попиту;
• негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією;
• недостатня мобільність робочої сили;
• структурні зрушення в економіці;
• дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості;
• демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили;
• сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Досвід переходу окремих країн  до ринку свідчить про те, що в  кожний період рівень зайнятості і  масштаби безробіття характеризуються значними коливаннями, зумовленими  сукупним впливом багатьох чинників. При цьому причини появи безробіття і його види можуть дуже різнитися. [2, 12 ].

В економічній теорії використовуються два показники, що можуть обрисувати об’єктивну картину економічної  нестабільності на ринку праці. Це рівень безробіття і середня її тривалість.

«Безробітний» і «непрацюючий». На практиці визначення безробітного і зайнятого істотно відрізняються від понять "працюючий" і "непрацюючий". З одного боку, багато працюючих не попадають у категорію зайнятих, наприклад, домогосподарки. Вони враховуються в якості зайнятих тільки тоді, коли вони за свою працю одержують грошову винагороду. Крім того, у число зайнятих не включаються працюючі діти до 16 років, незалежно від того, чи одержують вони заробітну плату чи працюють безкоштовно.

З іншого боку, зовсім не кожен "непрацюючий" попадає в категорію безробітних. До них можна віднести багато людей, що не роблять нічого, щоб знайти собі нову роботу. Безробітними не вважаються ті, хто відсутній у даний момент на робочому місці через хворобу, чи за інших обставин, а також  так звані "частково зайняті" (працюючі неповний робітничій день). "Безробітний" і "нездатний знайти роботу". Ці подібні поняття насправді також лише приблизні. Наприклад, у число безробітних попадають люди, тимчасово звільнені з місця служби, а також знайшли місце роботи і що припускають почати працювати протягом місяця. Навряд можна також говорити про "нездатність знайти роботу" у тих, хто залишив колишнє місце в пошуках кращого варіанта.

Надання статусу безробітного інвалідам (призначення їм матеріального забезпечення на випадок безробіття). До державної  служби зайнятості за сприянням у  працевлаштуванні можуть звертатися всі  громадяни, в тому числі і інваліди, які бажають працювати або  змінити місце роботи.

Якщо громадянин не зареєстрував своє місце проживання, то відповідно до чинного законодавства йому надаються  лише консультації.

Безробітними також визначаються пенсіонери, які ще не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані  як такі, що шукають роботу, крім тих, які за висновком МСЕК є непрацездатними.

Право на призначення допомоги по безробіттю мають лише інваліди.

Розмір допомоги по безробіттю визначають у відсотках до середньої заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу та тривалості безробіття.  

Раціональне працевлаштування осіб з  особливими потребами багато в чому визначається ефективністю технологій, форм, методів сприяння працевлаштуванню.

Спеціально створені умови –  це необхідні для інваліда умови  та режим праці; скорочений робочий  день, індивідуальні норми виробітку, введення додаткових перерв, суворе дотримання санітарно-гігієнічних норм, систематичний  медичних нагляд, можливість повністю або частково працювати вдома  та ін.

Певна частка безробітних осіб з  обмеженими можливостями не має професій (спеціальностей) або кваліфікації, яких потребує конкретний місцевий ринок  праці. Із тих, хто звернувся до зазначених органів, чисельність бажаючих оволодіти  новою професією або підвищити  свою кваліфікацію становить 49%. Тому значної  актуальності набуває організація  професійного навчання осіб з особливими потребами.

У ході зазначеного опитування НДІ  праці та зайнятості більшість респондентів показала абсолютну необізнаність  у стані ринку праці. Це означає, що потрібне удосконалення профінформаційної невизначеності багатьох клієнтів важливу роль відіграє надання їм пофконсультаційних послуг, допомоги у професійному самовизначенні.

Як показує зазначене дослідження, інваліди мають занадто великий  спектр бажань щодо виду, характеру  і режиму роботи, оплати праці. Зокрема  на умовах скороченого робочого дня (тижня) хочуть працювати 43,6% опитуваних, працювати вдома – 18,8%, займатися  підприємницькою діяльністю – 21,4%. Більшість інвалідів має реальне  уявлення про розмір зарплати, на яку  вони можуть розраховувати, виходячи з  реальної ситуації на ринку праці. Понад 40% готові працювати, якщо розмір їхньої зарплати буде рівнятися або перевищувати подвійний розмір прожиткового мінімуму (що у півтора рази є меншим від  середньої зарплати в Україні). Отже, при розробці своєї стратегії  щодо підбору для інвалідів підходящих робочих місць необхідно врахувати  ці наміри.

Процес працевлаштування інвалідів  складається із двох ланцюжків:

• Підбір підходящого робочого місця;
• Сприяння формуванню у особи необхідних для працевлаштування професійно-кваліфікаційних якостей. З усіх державних інституцій подібні завдання стосовно інших категорій громадян ефективно виконує передусім державна служба зайнятості. Саме тому турбота про працевлаштування інвалідів, сприяння їм у реалізації у конституційного права на працю має стати важливою функція ЦЗ.

Проблема інструментарію працевлаштування осіб з особливими потребами у  науковій літературі не розроблена, не досліджувалися механізми використання потенціалу служби державної служби зайнятості у  працевлаштування інвалідів  на підходящу роботу. Розробка і  реалізація індивідуальних програм  працевлаштування інвалідів сприятиме  систематизації  дій центрів зайнятості і клієнтів в їх активізації, пошуку і підборі підходящої роботи, прискоренню  працевлаштування на гідне робоче місце, їхній інтеграції в українське суспільство. Заходи, що містять(індивідуальну програму працевлаштування), розробляються з урахуванням рівня трудового потенціалу інвалідів Додаток В [3,6] 

Розділ 2

 

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД  НАСЛІДКІВ  БЕЗРОБІТТЯ

 

2.1. Наслідки  безробіття

 

Особливе  місце в системі функціонування сукупного працівника займає безробіття. Багато представників різних напрямків  економічної думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного  суспільства. Воно є невід’ємним  атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, понад 750 млн. чол., тобто  майже кожний третій працездатний у  світі, або немає роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток.

Рівень і структуру безробіття визначає сукупність техніко-технологічних, організаційно-виробничих, соціально-економічних  та інших факторів. Ключовою проблемою  регулювання зайнятості є досягненням  оптимального поєднання високої  ефективності праці та надійних соціальних гарантій в умовах безробіття.

Негативні соціально-економічні наслідки, які породжує безробіття.

1. Незайнята робоча сила означає  недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття (і відповідно зайнятості).

2. Безробіття сковує вимоги профспілок  про підвищення заробітної плати,  ніби спрацьовує на користь  спілки підприємців.

3. Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.

4. Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.

5. Сам факт безробіття завдає людині важкої психологічної травми, яку можна порівняти з найнеприємнішими обставинами. Багато соціологів по’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.

Загроза безробіття в умовах України  пов’язана не з кризою надвиробництва, як у західному світі, а з сучасною кризою недовиробництва, неузгодженістю процесів вивільнення, перерозподілю та працевлаштування робітників, тобто з глибокими деформаціями, що мали місце в попередній економічній системі та наступною економічною політикою.

 

2.2. Методи  боротьби з безробіттям та  досвід їх застосування у країнах  світу

 

Методи  боротьби з безробіттям визначає концепція, якою керується уряд конкретної країни.

У світі  накопичений багатий досвід боротьби з безробіттям. Багато підходів до рішення  цієї проблеми використовувалися наприкінці 70-х років, під час нафтових криз.