Правові основи туристичної діяльності в Україні

 

Що особливо важливо, це визначення повністю відповідає рекомендаціям  Гаазької міжпарламентської конференції  з туризму (10-14 квітня 1989 р.) - найавторитетнішого туристичного форуму сучасності, де зазначено: "Країни повинні визначити свої національні пріоритети та роль туризму  в "ієрархії"" таких пріоритетів, а також оптимальну стратегію  розвитку туризму в рамках цих  пріоритетів".

 

Він є основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в  галузі туризму, всебічно регламентує  туристичну діяльність в Україні, створює  умови для стимулювання ділової  активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний  рівень державного регулювання процесу  розвитку вітчизняного туризму. Закон  України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу  галузевих нормативно-інструктивних  документів, що регламентують конкретні  аспекти туристичної діяльності.

 

Закон України “Про туризм”  визначає засади розвитку туризму в  Україні [1].

 

Цим Законом визначено  основні принципи державної політики в туристичній сфері:

 

- забезпечення доступності  для всіх громадян, у першу  чергу для інвалідів, ветеранів  війни та праці, учасників бойових  дій, дітей, жінок репродуктивного  віку, хворих на туберкульоз тощо;

 

- врахування попиту населення  при розробці та затвердженні  загальнодержавних і місцевих  програм розвитку туризму;

 

- економічного та раціонального  використання ресурсів і забезпечення  їх належної охорони;

 

- сприяння перетворенню  туристичного комплексу України  у високорентабельну та конкурентоспроможну  галузь економіки;

 

- законодавчого та нормативно-правового  визначення умов та порядку  організації діяльності туристичної  галузі [1].

 

Закон України "Про туризм" констатує, що центральним органом  державної виконавчої влади в  галузі туризму є Державний комітет  України по туризму, повноваження якого  визначаються цим законом та положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Але у зв'язку з неодноразовою реорганізацією структурних підрозділів уряду Державний комітет України по туризму було реформовано, спочатку у Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму шляхом об'єднання з іншими комітетами, а з 2002 року створено Державну туристичну адміністрацію України, яка є правонаступником вищевказаних формувань, реалізує державну політику в галузі туризму і несе відповідальність за подальший його розвиток.

 

Стаття 11 Закону України „Про туризм» застерігає за місцевими  державними адміністраціями такі повноваження:

 

• здійснення виконавчих та організаційно-розпорядчих функцій  щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

 

• розробка проектів регіональних програм розвитку туризму т подання  їх для затвердження відповідно обласним і районним радам;

 

• вжиття заходів щодо виконання  регіональних програм розвитку туризму;

 

• сприяння туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню  сучасної туристичної інфраструктури;

 

• розроблення і впровадження заходів для захисту місцевих туристичних ресурсів;

 

• видача дозволів на право  здійснення туристичного супроводу;

 

• аналіз ринку туристичних  послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, подання Міністерство культури та туризму України необхідних відомостей про розвиток туризму в адміністративно-територіальних одиницях;

 

• здійснення соціальної реклами  туристичних ресурсів, утворення  відповідних інформаційних центрів;

 

• сприяння дитячому та молодіжному  туризму;

 

• участь у підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації кадрів у  галузі туристичної діяльності, що фінансуються за рахунок коштів місцевого  бюджету;

 

• надання суб'єктам туристичної  діяльності методичної і консультативної  допомоги щодо організації їх діяльності;

 

• залучення підприємств, установ і організацій, розташованих на підпорядкованій їм території, до розв'язання проблем розвитку туризму  в регіонах;

 

• внесення у встановленому  порядку до Міністерства культури і  туризму України пропозицій про  анулювання ліцензій, виданих туроператорам  та турагентам.

 

Виконавчі органи місцевих рад  в межах їх повноважень:

 

• розробляють проекти  місцевих програм розвитку туризму  і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

 

• вживають заходів щодо виконання місцевих програм розвитку туризму;

 

• залучають на договірних засадах підприємства, установи і  організації, розташовані на відповідній  території, до розв'язання проблем розвитку місцевого туризму т підтримки  туристичних ресурсів;

 

• організують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення;

 

• сприяють охороні і збереженню туристичних ресурсів;

 

• залучають місцеве населення  до туристичної діяльності, створюючи  нові робочі місця;

 

• сприяють розвитку на відповідній  території різних видів туризму.

 

 

 

2.3. Проблемні аспекти та  шляхи вдосконалення нормативно -правової бази сфери туризму  в Україні

 

У 2004 році новою редакцією  Закону України "Про туризм" скасовано  ліцензування екскурсійної діяльності, що негативно вплинуло на її розвиток та контроль з боку держави. Видання  наказу Державної туристичної адміністрації  України від 24.09.2004р. №83 “Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцями туристичного супроводу” має формальний характер, так як він не передбачає важелі здійснення контролю, не визначає відповідальності за виявлені порушення.

 

 

Одна з найбільших проблем  туристичної галузі України –  високі ціни якість сервісу. Вартість послуг не відповідає їх якості, туристична інфраструктура розвинена недостатньо.

 

Аналіз організаційної структури  Міністерства культури та туризму України, Міністерства курортів та туризму АР Крим та Комітету з охорони культурної спадщини Ради Міністрів АР Крим свідчить про вертикальну неузгодженість цих інституцій, відсутність належних горизонтальних зв’язків на рівні  АР Крим та необхідність реформування системи управління в регіоні. Здійснений аналіз існуючих програм розвитку туризму, екскурсійної діяльності та охорони  культурної спадщини дає підстави говорити про наявність неантагоністичних  суперечностей системи державного управління в цьому секторі, а  саме: невідповідність змісту державної  політики формам її реалізації, зростаючих потреб у коштах – можливостям  державного та місцевих бюджетів, пріоритетних напрямів розвитку туризму в АР Крим – новим його формам. Ці обставини  негативно впливають на результативність і ефективність державного управління сферою туризму та екскурсійною діяльністю (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1

 

Оцінка результативності і ефективності державного управління сферою туризму та охороною культурної спадщини

 

Напрями впливу державної  програми на соціально-економічний  розвиток країни (регіонів) Критерії оцінки результативності Показники ефективності

 

1 2 3

 

1. Зайнятість населення  Підвищення рівня зайнятості  населення за рахунок збільшення  робочих місць у сфері туризму  та охорони культурної спадщини  Співвідношення між приростом  зайнятості населення та його  загальною чисельністю

 

2. Культурний рівень населення  Збільшення кількості об’єктів  культурної спадщини та їх  відвідувань Рентабельність екскурсійної  діяльності

 

3. Національне багатство  Зростання частки національного  доходу, місцевих доходів регіонів  від туристичної діяльності Частка  ВВП від туристичної діяльності  у загальному обсязі ВВП

 

4. Престиж держави на  міжнародному рівні Збільшення  кількості об’єктів культурної  спадщини, що віднесені до всесвітньої  спадщини Приріст об’єктів культурної  спадщини, що віднесені до всесвітньої  спадщини (до їхньої загальної  кількості)

 

5. Інфраструктура економіки  країни та регіонів Збільшення  кількості підприємств туристичної  діяльності, готельного бізнесу,  ресторанного обслуговування тощо  Приріст кількості підприємств,  що обслуговують об’єкти історичного  туризму

 

6. Добробут населення Збільшення  номінальних доходів населення  за рахунок підвищення рівня  зайнятості населення у сфері  туризму та охорони культурної  спадщини Співвідношення заробітної  плати населення, зайнятого у  сфері туризму та охорони культурної  спадщини, та середньої заробітної  плати по країні

 

7. Інноваційно–інвестиційний  клімат Збільшення інновацій  та інвестицій у сферу туризму  та охорони культурної спадщини  Співвідношення обсягів інновацій  та інвестицій у сферу туризму  та охорони культурної спадщини  і загального обсягу в економіку  України

 

 

 

Удосконалення механізмів державного управління сферою туризмуі – викладено  пропозиції щодо розвитку правового, організаційного, економічного, інформаційно-аналітичного механізмів шляхом упровадження методики розрахунку міжбюджетних трансфертів  між державним та місцевими бюджетами. Визначимо основні напрямки нормативно-правового  забезпечення екскурсійної діяльності (табл. 2.2).

 

Це дослідження дозволило  привести структуру правового механізму  державного управління у відповідність  з організаційним, економічним та інформаційно-аналітичним механізмами.

 

Таблиця 2.2

 

Основні напрямки удосконалення  нормативно-правового забезпечення охорони культурної спадщини та розвитку туризму

 

Напрямки Законодавчі  та нормативно-правові акти Зміни  та доповнення

 

1 2 3

 

1. Організація туристичної  діяльності (історичний туризм) та  охорони культурної спадщини  Закон України „Про туризм”,  Закон України „Про охорону  культурної спадщини” Запропонувати  та внести до законів:

 

а) поняття “історичний  туризм” як специфічний вид туризму, який базується на використанні нерухомих  об’єктів культурної спадщини;

 

б) об’єкт історичного туризму  – нерухомі музеєфіковані об’єкти  культурної спадщини;

 

в) поняття „об’єкт історичного  туризму” як об’єкт культурної спадщини, на якому проведено роботи з музеєфікації;

 

г) органи з охорони культурної спадщини повинні вести реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються організацією історичного  туризму

 

2. Реставрація пам’яток  та проведення охоронно-археологічних  розкопок Закон України „Про  охорону культурної спадщини”,  „Про податок на додану вартість”  Запропонувати та внести до  законів зміни щодо звільнення  від оподаткування робіт з  консервації, музеєфікації, пристосування  пам’яток до використання в  історичному туризмі

 

3. Питання з фінансування  охорони культурної спадщини  Бюджетний кодекс України, закони  України „Про оподаткування прибутку  підприємств”, „Про охорону культурної  спадщини” Запропонувати та внести  до законів зміни:

 

а) щодо розподілу витрат на охорону культурної спадщини між  державним та місцевим бюджетами;

 

б) щодо перерозподілу прибутку суб’єктів підприємницької діяльності;

 

в) щодо зарахування фінансових санкцій за порушення законодавства  про охорону культурної спадщини до спеціального фонду органу охорони  культурної спадщини

 

4. Питання приватизації  та оренди пам’яток Закон України  „Про охорону культурної спадщини”,

 

Постанова Кабінету Міністрів  України „Про затвердження методики грошової оцінки пам’яток” Запропонувати  та внести до законів зміни:

 

а) щодо зарахування коштів, одержаних від приватизації об’єктів культурної спадщини, до спеціального фонду відповідних органів охорони  культурної спадщини;

 

б) щодо збільшення розміру  орендної платні за використання нерухомих  пам’яток з обов’язковим використанням  її на фінансування програм по збереженню об’єктів культурної спадщини

 

5. Питання організації  системи державного управління  Постанова Верховної Ради АРК  „Про структуру та граничну  чисельність Ради Міністрів АР  Крим” Запропонувати зміни до  Постанови стосовно реорганізації  Міністерства курортів та туризму  АР Крим та Комітету з охорони  культурної спадщини АР Крим

 

 

 

Питання безпеки набуває  особливої актуальності у зв’язку  із проведенням в Україні фінальної  частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу.

 

Аналіз свідчить, що самостійний  розвиток туристичної галузі без  суттєвої державної підтримки, який відбувався протягом останніх десятиліть, призвів до практично монополії  комерційних форм та видів туризму. З метою зниження соціального  напруження в галузі і в суспільстві  в цілому необхідне впро¬ва¬дження державної політики соціалізації туристичної  галузі. Ураховуючи досвід державної  підтримки розвитку соціального  туризму радянських часів і зарубіжний, зокрема досвід Франції, Росії, Німеччини, визначено найбільш дієві механізми  соціалізації туристичної галузі України[16]: