Правові основи туристичної діяльності в Україні

Правові основи туристичної  діяльності в Україні

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження. Туризм уже давно розглядається  як одна з найбільш прибуткових та таких, що інтенсивно розвивається, галузей  світового господарства. Розвиток туризму  відіграє важливу роль у вирішенні  соціальних проблем. У багатьох країнах  світу саме за рахунок туризму  виникають нові робочі місця, підтримується  високий рівень життя населення, створюються передумови для поліпшення платіжного балансу країни. Необхідність розвитку сфери туризму сприяє підвищенню рівня освіти, удосконаленню системи  медичного обслуговування населення, впровадженню нових засобів поширення  інформації тощо.

 

Туризм впливає на збереження й розвиток культурного потенціалу, веде до гармонізації відносин між  різними країнами й народами, змушує уряди, громадські організації й  комерційні структури брати активну  участь у справі збереження й оздоровлення навколишнього середовища.

 

Сучасний розвиток туризму  в Україні характеризується наявністю  глибоких протиріч у його організаційній структурі, спрямованості розвитку, стані якісних і кількісних характеристик.

 

З одного боку, сучасний стан туризму в Україні розцінюється як кризове, пов’язане з різким падінням досягнутих раніше обсягів надання  туристських послуг, скороченням  матеріальної бази у сфері туризму  й значною невідповідністю потребам населення в туристичних послугах.

 

З другого боку, відзначаються  високі темпи будівництва туристичних  об’єктів, що відповідають найвищим світовим стандартам, значне збільшення виїздів  українців у закордонні поїздки, зростання числа туристичних  організацій по всій території України.

 

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми управління туристичною галуззю в Україні  досліджували науковці І.Гортенко [4], В.Гуляєв [5], В.Євдокименко [6], В.Кифяк [7], В.Мацала [8], Н.Кабушин [9], Ю.Лебединський [10].

 

Різноманітність досліджень питань туристичної галузі підтверджує  склад¬ність, актуальність та неоднозначність  цієї теми. Однак слід зазначити, що ціла низ¬ка аспектів державного регулювання  розвитку туризму в Україні ще не має адекватного й всебічного відображення в науковій літературі: це, зокрема роль, функції та повноваження держави в галузі туризму, механізми  соціа¬лізації туризму, роль територіальних громад у галузі туризму тощо. Сьогодні над¬зви¬чайно актуальним є також питання наукового обґрунтування місця та ролі ту¬ристич¬ної сфери в системі соціально-економічних пріоритетів регіонального і міс¬цевого розвитку, розробки методології оцінки ефективності освоєння туристич¬ного потенціалу, вироблення теоретичних основ формування регіо¬нальної туристичної політики та механізмів її практичної реалізації. Інакше кажучи, нео¬бхідна розробка методології формування та механізму реалізації туристичної полі¬тики на національному, регіональному та місцевому рівнях. Викладене вище зумовлює вибір теми та актуальність до¬слі¬дження проблеми державного регулювання розвитку туристичної галузі України.

 

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретико-мето¬дологічне обґрунтування і розробка практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності механізмів державного регулювання  розвитку туристичної галузі України  на національному, регіональному та місцевому рівнях з урахуванням  зарубіжного досвіду.

 

Відповідно до мети дослідження  були поставлені такі завдання:

 

- уточнити поняття “державне  регулювання туристичної галузі”;

 

- провести ґрунтовний  аналіз нормативно-правової бази  туристичної галузі України з  огляду на трансформації, які  відбулись останніми роками, і  запропонувати заходи щодо її  вдосконалення;

 

- виділити основні напрями  сучасної туристичної політики  України, місце органів державної  влади та місцевого самоврядування  у втіленні її в життя, виділити  соціально-економічні передумови  залучення територіальних громад  до розвитку туризму і роль  держави в забезпеченні таких  умов;

 

- визначити механізми  державного регулювання розвитку  соціаль¬ного туризму, зокрема  такі, що сприятимуть соціалізації  молоді, вдосконалити понятійний  апарат соціального туризму;

 

- обґрунтувати вибір стратегічних  напрямів розвитку туристичної  галузі України на основі аналізу  наукових праць вітчизняних і  зарубіжних вчених, нормативно-правових  актів з урахуванням зарубіжного  досвіду. Об’єкт дослідження  – туристична галузь України.

 

Предметом дослідження є  регулюючий вплив держави на розвиток туристичної галузі України в  контексті досвіду Франції.

 

Методи дослідження. Теоретичною  і методологічною основою проведеного  дослідження слугували фундаментальні положення сучасної теорії державного управління, основоположні законодавчі  й нормативні акти України, Франції  та міжнародні документи, ратифіковані Україною, а також наукові праці  вітчизняних і зарубіжних вчених у сфері туристичних послуг і  управління нею, що розкривають соціально-економічні функції туризму і його роль у  розвитку національної економіки.

 

Для досягнення поставленої  в роботі мети було використано сучасні  методи дослідження, зокрема на основі системно-аналітичного методу здійснено  теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок, пропозицій провідних вітчизняних  і зарубіжних вчених, присвячених  проблемам туристич¬ної галузі. Для  вирішення окремих завдань використовувались  також наступні методи: статистичного  аналізу – для дослідження  динаміки, структури і ефективності функціонування суб’єктів туристичної  діяльності; проблемно-орієнтовний  – для наукового обґрунтування  напрямів вирішення проблем розвитку вітчизняної туристичної галузі; компаративний – для зіставлення  розвитку туризму в різних регіонах та країнах.

 

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНО-ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ  НОРМАТИВНО ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ  ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

 

1.1. Теоретичні основи туризм  як об'єкту регулювання державними  органами в Україні

 

Туризм у багатьох країнах  світу є пріоритетним напрямом розвитку національної економіки та культури. Це зумовлено динамічністю, високо¬при¬бутковістю  та великим позитивним соціально-економічним  і культурним впливом туризму  на розвиток країн. Туристична галузь є специфічним і досить складним об’єктом державного управління. Необхідність державної підтримки та регулювання  туризму як синтетичної, складної галузі та багатогранної економічної системи  з розгалуженою мережею зв’язків, в орбіту якої входить понад 40 суміжних галузей народного господарства (транспорт, зв’язок, харчу¬вання тощо), є очевидною.

 

Аналіз, проведений Всесвітньою  Туристською Організацією, свідчить, що в більшості країн світу  державна туристична політика впроваджується безпо¬се¬редньо через центральні органи виконавчої влади - національні  туристичні організації, інші інститути, а також опосередковано за допомогою  правових важелів, підтримки туристичної  інфраструктури і міжнародної політики. Туристична політика має характерні риси загальної політики держави. Разом  з тим існують і деякі специфічні фактори, що впливають на її формування: природні умови країни, розвиненість транспортної індустрії, соціальні  фактори (умови життя людей, система  відпусток), фак¬тори, пов’язані зі створенням економічної основи для  розвитку туризму (ста¬більні валютно-фінансові, зовнішньоекономічні відносини), правові фактори, пов’язані із створенням і функціонуванням туристичного законодавства [8,с.52].

 

Україна посідає одне з  провідних місць в Європі щодо забезпеченості курортними та рекреаційними  ресурсами. Серед них найбільш цінними  є унікальні кліматичні зони морського  узбережжя та Карпат, а також мінеральні води та лікувальні грязі практично  всіх відомих бальнеологічних типів. Згідно з даними, курортні та рекреаційні  території в Україні становлять близько 9,1 млн га (15%) території. Оцінка потенціалу курортних та природних  лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу  розвитку туристичної галузі. Це могутній потенціал розвитку міжнародного і  вітчизняного оздоровлення й туризму, які є прибутковими галузями економіки  багатьох країн.

 

Наявний потенціал дозволяє ставити завдання щодо ефективного  відтворення трудових ресурсів і  генофонду нації шляхом оздоровлення, забезпечення повноцінного відпочинку громадян, шляхом перетворення курортної  галузі на вагоме джерело створення  нових робочих місць та наповнення державного і місцевих бюджетів.

 

Туризм в Україні є  важливою економічною гілкою. Щорік  Україну відвідують понад 17 мільйонів  туристів (18,9 млн. іноземних громадян у 2006), насамперед з Росії та Східної  Європи, а також Західної Європи та США. Структура в’їзного потоку за країною походження виглядає таким  чином: країни СНД - 11,9 млн. осіб (63% загального в’їзного потоку), країни ЄС - 6,3 млн. осіб (33%), решта країн - 0,6 млн. осіб (4%).

 

Нинішній і майбутній  розвиток туризму потребує активнішої підтримки з боку урядів у плані  інформації та просування туризму, а  також забезпечення інфраструктури; необхідно освоювати нові ринки, робити кроки щодо забезпечення співпраці  в усіх сферах - державних і приватних - в інтересах максимального заохочення сектора туризму. Туризм необхідно  планувати на комплексній основі, брати до уваги всі аспекти  законодавства, що стосуються інших  секторів, таких як транспорт, зайнятість, охорона здоров'я, сільське господарство, зв'язок та ін.". Потрібно визнати, що реалізація цих рекомендацій повільно, але розпочинається і в Україні. Зроблено перші реальні кроки  на шляху законодавчого забезпечення та комплексного планування розвитку вітчизняної туристичної галузі.

 

Багато підприємств і  організацій беруть участь в обслуговуванні туристів, отримуючи при цьому  значні прибутки, що дозволяє говорити про туризм як про галузь бізнесу. Комерційна спрямованість діяльності туристичних підприємств, глибока  проробка багатьох аспектів, пов'язаних із залученням і обслуговуванням  туристів, від планування і підготовки маршрутів до будівництва спеціалізованих  комплексів, від роботи з клієнтами  до розвитку інфраструктури окремих  регіонів - дозволяє віднести туризм до сучасної індустрії відпочинку, лікування, розваг, бізнесу. Отже, туристична індустрія - це сукупність виробництв різних галузей  господарства, закладів культури, освіти, науки, що забезпечують створення матеріально-технічної бази туризму, підготовку кадрів та процес виробництва, реалізації і споживання туристичного продукту на основі використання природних багатств, матеріальних і духовних цінностей суспільства.

 

Закон України "Про туризм" у статті першій дає таке визначення: "Туристична індустрія - сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів"[5].

 

Індустрія туризму достатньо  диференційована і дає різноманітні можливості для організації найвишуканіших подорожей. Практично будь-який запит  туристів може бути задоволений через  ринок туристичних послуг

 

Туристичний ринок - система  світових господарських зв'язків, де здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг на грошові кошти і зворотного перетворення грошових коштів на туристсько-екскурсійні  послуги.

 

Туристичний ринок, як і всі  інші ринки, функціонує на основі дії  законів попиту і пропозиції. Туристичний  попит-це суспільна потреба в  туристичному продукті. Туристична пропозиція - сукупність виробничих можливостей  підприємств, спроможних надати туристичний  продукт. В поняття "туристична пропозиція" входить як матеріальна база туризму, так і туристичні послуги, товари, якісне і повне надання яких можливе  тільки при достатньому розвитку інфраструктури відпочинку. Туристичний  ринок - економічна система взаємодії  чотирьох основних елементів:

 

туристичного попиту;

 

пропозиції туристичного продукту;

 

ціни;

 

конкуренції.

 

Сучасний туристичний  ринок достатньо розвинутий. Як і  будь-який інший ринок, туристичний  ринок свого часу пройшов шлях від ринку продавця, коли виробник вирішує, який продукт, в якій кількості виробляти і де продавати, до ринку покупця, коли покупець визначає, що, в якій кількості і по якій ціні виробляти.

 

У широкому розумінні, ринок  є цариною прояву економічних  відносин між людьми, які виникають  у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

 

Розширене трактування розкриває  дуже важливий аспект ринку, який дає  змогу визначити його місце і  роль у процесі відтворення: ринок  забезпечує органічний зв'язок між  виробництвом і споживанням, перебуває  під їхнім впливом і сам  впливає на них. На ринку виявляються  реальні обсяги та структура різноманітних  потреб, суспільне значення виробленого  продукту і витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропозицією, яке  формує певний рівень цін на товари та послуги.

 

Окрім спеціальної функції  забезпечення руху товарів та послуг від виробника до споживача, ринок  виконує в економічній системі  суспільства регулятивно-контрольну та стимулюючу функції. Світовий досвід свідчить, що ринок є найбільш досконалим інструментом саморегуляції суспільного  виробництва.

 

Стимулююча функція ринку  полягає в тому, що він ініціює  виробництво саме тих товарів  та послуг, які потрібні споживачам.

 

Наприклад, туристичний ринок  зорієнтований на конкретного споживача, на його побажання, смак, звичку, мету подорожі. Через механізм конкуренції туристичні послуги розширюються в асортименті, поліпшується їх якість, знижуються витрати  на виробництво, вони надаються споживачу  в комплексі чи вибірково.