Правові основи туристичної діяльності в Україні

 

Процес просування туристичних  послуг до кінцевого споживача складний, нерідко не передбачає безпосереднього  зв'язку між ними. В процесі просування туристичні послуги комплектуються в туристичний продукт (через  туроператора) і через систему  дистриб'юції (через турагентства) доводяться до споживача. В схематичному вигляді  це подано на рисунку 1.1[10,с.21]

 

 

 

Якщо розглядати туристичний  ринок із позицій його суб'єктного  складу, то можна виділити п'ять основних типів ринків:

 

ринок виробників туристичних  послуг - сукупність підприємств і  фізичних осіб, що закуповують товари та послуги для використання їх у  виробництві інших товарів та послуг;

 

ринок проміжних продавців (посередники, турагенти) - сукупність осіб та організацій, які стають власниками послуг для перепродажу із зиском для себе;

 

ринок споживачів - окремі фізичні  та юридичні особи, які отримують  послуги для особистого споживання;

 

ринок громадських установ, які купують послуги для забезпечення діяльності різних некомерційних організацій;

 

міжнародний ринок - зарубіжні  покупці, споживачі, виробники, проміжні продавці.

 

Туристичний ринок як сфера  обміну послуг має свої просторово-територіальні  межі. З урахуванням останніх, а  також масштабів обміну можна  виділити місцевий, регіональний, національний, транснаціональний і світовий ринки. Кожному з них притаманні власні специфічні риси, зумовлені місткістю  ринку, різновидами послуг, особливостями  інфраструктури, рівнем цін та іншими чинниками.

 

Поряд із визначеними законодавством України нормами і правилами  господарювання та юридичної відповідальності в ринковій економіці сформувалися і широко використовуються у підприємницькій  діяльності загальновизнані принципи поведінки суб'єктів господарювання на ринку. Особливе місце займає принцип  соціального партнерства, який випливає з того, що підприємство як соціально-економічна цілісність водночас є складовою  частиною свого зовнішнього оточення. Тому разом із суто економічними функціями  з виробництва продукції і  послуг та одержання завдяки цьому  максимально можливого прибутку підприємство зобов'язане постійно опікуватись питаннями соціального  розвитку не тільки свого трудового  колективу, а й місцевого населення. Соціально відповідальна поведінка  всіх суб'єктів господарювання сприяє можливості узгодження своїх дій  в суспільстві, надійному партнерству  з іншими суверенними соціальними  верствами і групами, державними і громадськими організаціями.

 

Іншим важливим принципом  поведінки на ринку є принцип  свободи підприємництва, який забезпечується певними правами підприємства. Головні  з них - ініціатива і самостійна економічна діяльність, самостійний вибір виробництва  послуг та прийняття будь-яких господарських  рішень, свобода ціноутворення та право вільного розпорядження майном та прибутком та ін.

 

Розглядаючи туристичне підприємство та його діяльність на ринку, необхідно  мати на увазі, перш за все, ті підприємства, основною метою яких є надання  туристичних послуг, решта видів  діяльності - супутні, побічні. Але і  в цьому випадку не всі підприємства чи організації можна назвати  туристичними, оскільки вони можуть діяти  як на комерційній, так і на некомерційній  основі[14,с.31].

 

Метою комерційної діяльності туристичного підприємства є отримання  прибутку завдяки наданню різних видів туристичних послуг та задоволення  в них потреб клієнта. Некомерційними організаціями можуть бути профспілки, інші підприємства та організації, які  використовують туристичний продукт  для власного споживання.

 

Економічна діяльність у  галузі туризму полягає в забезпеченні ефективного використання наявної  та створення нової матеріально-технічної  бази туризму, збільшення валютних надходжень до бюджету держави, кооперування коштів суб'єктів туристичної діяльності, зайнятості населення, задоволення  його різноманітних потреб. Основними  завдання економічної діяльності такі: створення туристичного продукту та надання туристичних послуг, формування ринку туристичних послуг, удосконалення  інфраструктури туризму, розвиток внутрішнього та іноземного туризму.

 

 

 

1.2.Аналіз сучасного стан  туризму в Україні

 

У першому півріччі 2009р. стан сегменту готельної нерухомості, як і інших галузей економіки  України, можна було охарактеризувати поняттями «зниження» і «припинення». За деякими даними, в столиці була заморожена реалізація 70 % готельних  об'єктів. Наприклад, тільки компанія «ХХІ Вік» відклала здійснення п'яти заявлених  раніше готельних проектів.

 

Ускладнення з фінансуванням  проектів нерухомості — велика частина  готелів будувалася з використанням  позикового капіталу — привели до того, що за перше півріччя було введено  в експлуатацію тільки два значущі  об'єкти: готель Citadel Inn в Львові (1 травня 2009 року) і п'ятизірковий готель InterContinental-| Kyiv| (як і було анонсовано, 27 серпня 2009 року)[23].

 

Не дивлячись на зниження рівня заповнюваної готелів у  всіх сегментах ринку (менше 50 %), слід зазначити відносну стабільність в  ціновій політиці готелів. Так, за даними компанії Knight| Frank| LLC| Ukraine|, в столичних  готелях на кінець другого кварталу 2009-го добова вартість номера категорії  стандарт склала: для трьох зірок  — 104 $, для чотирьох — 253 $, для п'яти  зірок — порядку 448 $. В порівнянні з початком року це зміна вельми трохи — в межах 3–6 %: готелі, як правило, планують цінову політику на рік вперед і рідко відхиляються від встановлених меж.

 

Зменшення обсягів в’їзного потоку у І кварталі 2009 р. відбулося  за рахунок зменшенню числа поїздок  за всіма мотиваціями.

 

Зменшення службових поїздок  відбулося в основному за рахунок  скорочення кількості подорожуючих з країн: Білорусії (↓на 42 % або на 5,1 тис. осіб), Великобританії (↓на 31 % або  на 1,3 тис. осіб), Молдовії (↓на 8 % або  на 1,4 тис. осіб), Німеччини (↓на 31 % або  на 3,3 тис. осіб), Польщі (↓на 35 % або на 15 тис. осіб), Росії (↓на 7 % або на 3,7 тис. осіб).

 

Зменшення організованого туризму  відбулося в основному за рахунок  скорочення кількості подорожуючих з країн: Білорусії (↓на 52 % або на 12,3 тис. осіб), Німеччини (↓на 19 % або  на 1,5 тис. осіб), Польщі (↓на 8 % або на 1,4 тис. осіб), Туреччини (↓на 27 % або  на 1,4 тис. осіб).

 

Зменшення приватного туризму  відбулося в основному за рахунок  скорочення кількості подорожуючих з країн: Азербайджану (↓на 16 % або  на 2,2 тис. осіб), Грузії (↓на 31 % або на 2,6 тис. осіб), Німеччини (↓на 18 % або  на 3 тис. осіб), Польщі (↓на 51 % або на 584,9 тис. осіб), Росії (↓на 16 % або на 167,3 тис. осіб), Словаччини (↓на 25 % або на 38,8 тис. осіб), Угорщини (↓на 39 % або на 107,2 тис. осіб)[23].

 

 

 

Таблиця 1.1.

 

Структура в’їзного турпотоку  за мотивацією:

 

Службова поїздка 187,1 тис. осіб 5 % потоку зменшення на 19 % або 43,3 тис. осіб

 

Організований т-м 130,5 тис. осіб 3 % потоку зменшення на 7 % або на 10,1 тис. осб

 

Приватний туризм 3 458,8 тис. осіб 92 % потоку зменшення на 20 % або на 884,7 тис. осіб

 

 

 

В структурі в’їзного турпотоку  зміни порівняно з І кварталом 2008 р. не відбулися.

 

Таблиця 1.2.

 

Структура в’їзного турпотоку  за країнами походження:

 

Країни СНД 2,4 млн. осіб 64 % потоку зменшення на 5 % або на 130,2 тис. осіб

 

Країни ЄС 1,0 млн. осіб 27 % потоку зменшення на 32 % або на 380,2 тис. осіб

 

Інші країни 0,3 млн. осіб 9 % потоку зменшення на 14 % або на 51,8 тис. осіб

 

 

 

Зменшення в’їзного турпотоку  з країн СНД відбулося в  основному за рахунок скорочення кількості подорожуючих з країн: Росії (↓на 15 % або на 170,3 тис. осіб), Азербайджану (↓на 18 % або на 3,2 тис. осіб).

 

Зменшення в’їзного турпотоку  з країн ЄС відбулося в основному  за рахунок скорочення кількості  подорожуючих з країн: Польщі (↓на 50 % або на 600,7 тис. осіб), Словаччини (↓на 17 % або на 27 тис. осіб), Угорщини (↓на 39 % або на 110,5 тис. осіб), Німеччини (↓на 22 % або на 7,8 тис. осіб), Румунії (↓на 15 % або на 43,7 тис. осіб).

 

Таблиця 1.3.

 

Рейтинг 10 головних країн  в’їзного туризму[23]

 

осіб частка І кв. 2009/І  кв. 2008

 

Всього, І кв. 2009 3 776 352 100 % - 20 %

 

1 Росія 991 628 26 % - 15 %

 

2 Молдова 909 743 24 % + 5 %

 

3 Польща 611 076 16 % - 50 %

 

4 Білорусь 451 928 12 % - 0,5 %

 

5 Румунія 253 169 7 % - 15 %

 

6 Угорщина 172 850 5 % - 39 %

 

8 Словаччина 133 937 3 % - 17 %

 

7 Німеччина 27 621 1 % -22 %

 

9 Узбекистан 20 507 0,5 % + 35 %

 

10 США 20 285 0,5 % - 0,3 %

 

Разом 10 країн 3 592 744

 

95 %

 

 

 

1.3. Основні механізми регулювання  туристичної сфери та міжнародні  документи, які регулюють туристичну  діяльність

 

Правову базу діяльності туристичної  галузі країни закладено Законом  України "Про туризм". Він є  основоположним законодавчим актом, що визначає загальні правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в  галузі туризму, всебічно регламентує  туристичну діяльність в Україні, створює  умови для стимулювання ділової  активності суб'єктів туристичного підприємництва, забезпечує оптимальний  рівень державного регулювання процесу  розвитку вітчизняного туризму. Закон  України "Про туризм" став правовим підґрунтям для розробки цілого комплексу  галузевих нормативно-інструктивних  документів, що регламентують конкретні  аспекти туристичної діяльності.

 

Про визнання вагомості туризму, його впливу на розвиток життя країни свідчать останні Укази Президента України від 02.03.2001 року "Про підтримку  розвитку туризму в Україні" та від 14.12.2001 року "Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у  галузі туризму". В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною Радою України. Згідно із Законом України "Про туризм" основними напрямами державної  політики в цій сфері є: залучення  громадян до раціонального використання вільного часу, проведення змістовного  дозвілля, ознайомлення з історико-культурною спадщиною, природним середовищем, організація оздоровлення населення; забезпечення раціонального використання та збереження туристичних ресурсів, становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, створення  ефективної системи туристичної  діяльності для забезпечення потреб внутрішнього та іноземного туризму; створення  та вдосконалення нормативно-правової бази в галузі туризму відповідно до чинного законодавства України, міжнародних норм і правил; захист прав та інтересів держави в галузі туризму; створення сприятливого для  розвитку туризму податкового, валютного, митного, прикордонного та інших  видів контролю; створення економічних  умов, які стимулюють розвиток туризму; запровадження пільгових умов для  організації туристичної та екскурсійної роботи серед дітей, підлітків, молоді, інвалідів та малозабезпечених верств населення; заохочення національних та іноземних інвестицій в розвиток туристичної індустрії; встановлення порядку стандартизації, сертифікації та ліцензування в галузі туризму; впровадження системи статистичної звітності  суб'єктів туристичної діяльності; визначення порядку управління державною  власністю в галузі туризму; створення  рівних можливостей на ринку туристичних  послуг для суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, сприяння розвитку конкуренції, забезпечення дотримання у цій галузі антимонопольного законодавства; забезпечення безпеки туристів, захист їх прав, інтересів та майна; підтримка  розвитку туризму в регіонах, визначення статусу окремих туристичних  центрів, створення умов для пріоритетного  розвитку туристичної індустрії; організація  та розвиток системи наукового забезпечення галузі туризму, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації туристичних  кадрів; розвиток співробітництва із зарубіжними країнами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних  програмах розвитку туризму, розробка та укладання міжнародних двосторонніх і багатосторонніх договорів  у галузі туризму та визначення механізму  їх реалізації[12,с.17].

 

Орган державної виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці проектів законодавчих та інших нормативних актів з  питань туризму. В межах своїх  повноважень він розробляє і  затверджує нормативні акти, узагальнює практику застосування законодавства  та вносить пропозиції щодо його вдосконалення; визначає перспективи та напрями  розвитку внутрішнього та міжнародного туризму, його матеріально-технічної  та соціальної бази, забезпечує їх виконання; координує діяльність міністерств і відомств, туристичних підприємств та організацій незалежно від форм власності у питаннях, пов'язаних з прийомом та обслуговуванням туристів в Україні та організацією туристичних поїздок за кордон; організовує інформаційну, рекламну та видавничу діяльність з питань туристичної діяльності; сприяє розвитку конкуренції на ринку туристичних послуг, створює рівні можливості на ньому для всіх суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності; здійснює ліцензування (позбавляє ліцензій) діяльності суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, що надають туристичні послуги. Разом із Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації встановлює державні стандарти у сфері туристичних послуг, проводить сертифікацію та атестацію туристичних підприємств, контролює виконання ними умов та правил прийому і обслуговування туристів; організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації туристичних кадрів, проведення науково-дослідних робіт у галузі туризму; бере участь у зовнішньоекономічній діяльності в галузі туризму, представляє інтереси України з питань туризму в інших країнах та міжнародних організаціях, укладає відповідно до чинного законодавства міжнародні угоди, відкриває туристичні представництва за кордоном.

 

Рішення органу державної  виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму  та видані в межах його повноважень, є обов'язковими для міністерств  і відомств, місцевих органів державної  виконавчої влади, суб'єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

 

Повноваження місцевих органів  державної виконавчої влади в  галузі туризму визначаються положеннями  про них, які затверджуються місцевими  органами державної виконавчої влади  за погодженням з центральним  органом державної виконавчої влади  в галузі туризму.

 

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється  як спеціальним, так і загальним  законодавством.

 

До норм загального законодавства  належать: Конституція України, якою закріплені основні права і свободи  людини, їх гарантії; Закони України - "Про  захист прав споживачів", що є основою  державного регулювання безпеки  товарів і послуг з метою захисту  людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну  громадян України"; "Про порядок  здійснення розрахунків в іноземній  валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний  кордон України"; "Про охорону  навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про  підприємства в Україні"; "Про  охорону культурної спадщини" тощо. Правове забезпечення підприємницької  діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим  Верховною Радою України в 1991 році. Ключовими його розділами є[11,с.23]: