Правові основи туристичної діяльності в Україні

 

загальні положення щодо підприємництва (суб'єкти, свобода, обмеження, принципи та організаційні форми);

 

умови здійснення підприємництва (державна реєстрація, право наймання працівників і соціальні гарантії, відповідальність суб'єктів, припинення діяльності);

 

стосунки підприємця і  держави (гарантії прав, державні підтримка  та регулювання, діяльність іноземних  підприємств, міжнародні договори).

 

З великої кількості юридичних  актів, які регулюють всі напрямки діяльності туристичного підприємства, визначальними є також Закон  України "Про підприємства в Україні", статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний  договір, що регулює відносини трудового  колективу з адміністрацією підприємства.

 

Закон "Про підприємства в Україні", який регламентує діяльність різних видів підприємств, ухвалено сесією Верховної ради України 27 березня 1991 року.

 

Пізніше до нього вносились  окремі зміни. Цей закон визначає види та організаційні форми підприємств, правила їхнього створення і  ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності; створює  однакові правові умови для функціонування підприємств незалежно від форм власності і системи господарювання; забезпечує самостійність підприємств, чітко фіксує їхні права та відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими суб'єктами господарювання і державою.

 

 

 

2. АНАЛІЗ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ  БАЗИ З ПИТАНЬ ТУРИЗМУ В  УКРАЇНІ

 

2.1. Сучасний стан нормативно-правового  регулювання в Україні

 

Механізм реалізації туристичної  політики держави включає: складання  цільових програм з розвитку туризму  на рівні держави і ре¬гіонів; розробку конкретних заходів щодо досягнення постав¬леної стратегічної мети і державне регулювання розвитку туристичної  галузі. Отже, державне регулювання  розвитку туристичної галузі є одним  з механі¬змів реалізації політики держави в галузі туризму. Розвиток туристичної галузі характеризується позитивною динамікою змін кількісних та якісних показників туристичної  галузі: збільшенням туристичних  потоків, відрахувань у державний  та місцевий бюджети, підвищенням рівня  зайнятості в туристичній галузі тощо.

 

У зв’язку з викладеним вище державне регулювання туристичної  галузі пропонується розглядати як сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу органів державної влади  на розвиток туристичної галузі і  створення умов для ефективної співпраці  органів державної влади, місцевого  самоврядування та приватного сектора  щодо розвитку тури¬зму через різні  механізми: адміні¬стративні, організаційні, економічні, правові, екологічні тощо[15,с.33].

 

Аналіз наукових джерел показує, що регіональний та місцевий рівні  державного регулювання є найважливішими, оскільки саме там розміщені туристичні та рекреаційні ресурси, виробляється і споживається туристичний продукт, працює персонал туристичних підприємств, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни взагалі. Умовою регіонального розвитку туризму, як свідчить зарубіжний досвід, є конкретний розподіл повноважень  та матеріальних ресурсів між центральними та регіональними органами влади  в галузі туризму, що базується на принципах децентралізації, деконцентрації та делегування значних повноважень  органам місцевого самоврядування .

 

В умовах майже повної комерціалізації  туристичної галузі держава має  розвивати соціальний туризм і створювати умови для залучення до споживання туристичного продукту широких верств населення, насамперед дітей, студентів, молоді, людей похилого віку, інвалідів  тощо. Визначено, що розвиток соціального  туризму сприяє ефективному впрова¬дженню  державної політики соціалізації молоді як сукупності форм, методів та напрямів державного впливу на неї та вдосконалення  процесу соціалізації молодого покоління  в інтересах збереження та розвитку людства на основі загальних цінностей. Все це зумовило необхідність введення в науковій обіг поняття “соціалізації  туризму” як державної політики, спрямованої  на ство¬рен¬ня умов для залучення  широких верств населення до активного  та стабільного спо¬живання туристичних  послуг.

 

Ефективне державне регулювання  потребує наукового та методичного  забезпечення. Проте вітчизняна наука  про туризм, так само як і предмет  дослі¬дження, ще відносно молода та перебуває  у процесі становлення. Незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль, спрямованих на аналіз питань туризму, певні аспекти державного регулювання  цієї галузі залишаються недостатньо  розробленими. Бракує робіт, присвячених  як теоретичному осмисленню зазна¬чених  питань, так і розробці науково  обґрунтованих практичних реко¬мен¬дацій щодо державного регулювання туристичної  галузі на національному, регіональному  та місцевому рівнях. Вироблення стратегії  розвитку туристичної галузі і створення  умов для її ефективного впровадження є складним завдан¬ням. Для успішного  його вирішення, запобігання політичним помилкам та прорахункам доцільно скористатися досвідом інших країн.

 

Нормативно-правова база туристичної діяльності регулюється  як спеціальним, так і загальним  законодавством.

 

Регулювання діяльності з  забезпечення захисту і безпеки  при здійснення туристичної діяльності в Україні здійснюється на підставі:

 

Законів і Кодексів України:

 

“Про туризм” в редакції Закону - № 1282-ІV від 18.11.2003 р.;

 

“Про захист прав споживачів” - № 1023-ХІІ від 12.05.1993 р. зі змінами;

 

“Про столицю України  – місто-герой Київ” - № 401-ХІV від 15.02.1999 р.;

 

“Про цивільну оборону” - № 2974-ХІІ від 03.02.1999 р. зі змінами;

 

“Про пожежну безпеку” - № 3745-ХІІ від 17.12.1993 р. зі змінами;

 

“Про забезпечення санітарного  та епідеміологічного благополуччя населення” - № 4004-ХІІ від 24.02.1994 р. зі змінами;

 

“Про охорону навколишнього  природного середовища” - № 1264-ХІІ  від 25.06.1991 р. зі змінами;

 

“Про охорону праці” –  № 2694-ХІІ від 14.10.1992 р. зі змінами;

 

“Про аварійно-рятувальні служби” - № 1281-ХІV від 14.12.1999 р. зі змінами;

 

„Про курорти” - № 2026 від 05.10.2000 р.;

 

“Про службу безпеки України” -№ 2171-ІІІ від 21.12.2000 р. зі змінами;

 

“Про боротьбу з тероризмом” - № 25 від 20.03.2003 р.;

 

“Про захист населення  від інфекційних хвороб”- № 1645-ІІІ  від 06.04.2000 р.;

 

Кримінального кодексу України - № 2341від 05.04.2001 р. зі змінами;

 

Цивільного кодексу України - № 435-ІV від 16.01.2003 р. зі змінами;

 

Господарського кодексу  України- № 436-ІV від 16.01.2003 р.;

 

Постанов Кабінету Міністрів  України:

 

“Про затвердження Державної  програми соціально-економічного розвитку Києва на період до 2010 року” - № 1409 від 15.12.1997 р.;

 

“Про затвердження Програми розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки” - № 583 від 29.04.2002 р.;

 

“Про затвердження заходів  щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму” - № 390-р. від 27.06.2003 р.;

 

Інших нормативно-правових документів (загальнодержавних):

 

Ліцензійних умов провадження  господарської діяльності з організації  іноземного, внутрішнього, зарубіжного  туризму, екскурсійної діяльності –  наказ Держкомпідприємництва і  Держкомспорту і туризму № 7/62 від 17.01.2001 р.;

 

Порядку контролю за додержанням  ліцензійних умов провадження господарської  діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності – наказ  Держкомпідприємництва і Держтурадміністрації № 21/83 від 14.11.2002 р.;

 

Положення про порядок  видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцями  туристичного супроводу – наказ  Держтурадміністрації № 83 від 29.04.2004 р.;

 

Правила надання послуг пасажирського  автомобільного транспорту

 

Постанова КМУ № 176 від 18.02.1997 р.;

 

Правила проведення туристських  подорожей з учнівською і студентською молоддю України – наказ Міносвіти  № 96 від 06.04.1999 р.;

 

Правила користування готелями і аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг –  наказ Держтурадміністрації № 19 від 16.03.2004 р.;

 

• ГОСТ 28681.3-95 “Требование  по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов” – введеного  в Україні з 01.01.1997 р. Держстандартом України;

 

ГОСТ 28681.1-95 “Проектирование  туристских услуг” - введеного в  Україні з 01.01.1997 р. Держстандартом України;

 

Глобального етичного кодексу  туризму

 

До норм загального законодавства  належать: Конституція України, якою закріплені основні права і свободи  людини, їх гарантії; Закони України - "Про  захист прав споживачів", що є основою  державного регулювання безпеки  товарів і послуг з метою захисту  людини, її майнового та природного середовища; "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну  громадян України"; "Про порядок  здійснення розрахунків в іноземній  валюті"; "Про страхування"; "Про рекламу"; "Про державний  кордон України"; "Про охорону  навколишнього природного середовища"; "Про правовий статус іноземців"; "Про підприємництво"; "Про  підприємства в Україні"; "Про  охорону культурної спадщини" тощо. Правове забезпечення підприємницької  діяльності, в тому числі туристичної, гарантується насамперед Законом України "Про підприємництво", ухваленим  Верховною Радою України в 1991 році. В цілому ж державна політика в галузі туризму визначається Верховною  Радою України. Згідно із Законом  України "Про туризм" основними  напрямами державної політики в  цій сфері є [1-5]:

 

-залучення громадян до  раціонального використання вільного  часу, проведення змістовного дозвілля, ознайомлення з історико-культурною  спадщиною, природним середовищем,  організація оздоровлення населення;

 

-забезпечення раціонального  використання та збереження туристичних  ресурсів, становлення туризму як  високорентабельної галузі економіки  України, створення ефективної  системи туристичної діяльності  для забезпечення потреб внутрішнього  та іноземного туризму;-створення  та вдосконалення нормативно-правової  бази в галузі туризму відповідно  до чинного законодавства України,  міжнародних норм і правил;

 

-захист прав та інтересів  держави в галузі туризму;

 

-створення сприятливого  для розвитку туризму податкового,  валютного, митного, прикордонного  та інших видів контролю;

 

-створення економічних  умов, які стимулюють розвиток  туризму;

 

-запровадження пільгових  умов для організації туристичної  та екскурсійної роботи серед  дітей, підлітків, молоді, інвалідів  та малозабезпечених верств населення;

 

-заохочення національних  та іноземних інвестицій в  розвиток туристичної індустрії;

 

-встановлення порядку  стандартизації, сертифікації та  ліцензування в галузі туризму;

 

-впровадження системи  статистичної звітності суб'єктів  туристичної діяльності;

 

-визначення порядку управління  державною власністю в галузі  туризму;

 

-створення рівних можливостей  на ринку туристичних послуг  для суб'єктів підприємництва  незалежно від форм власності,  сприяння -розвитку конкуренції,  забезпечення дотримання у цій  галузі антимонопольного законодавства;

 

-забезпечення безпеки  туристів, захист їх прав, інтересів  та майна;

 

-організація та розвиток  системи наукового забезпечення  галузі туризму, підготовки, перепідготовки  та підвищення кваліфікації туристичних  кадрів;

 

-розвиток співробітництва  із зарубіжними країнами та  міжнародними організаціями, участь  у міжнародних програмах розвитку  туризму, розробка та укладання  міжнародних двосторонніх і багатосторонніх  договорів у галузі туризму  та визначення механізму їх  реалізації.

 

Органами управління у  сфері туризму є також районні, обласні державні адміністрації, виконавчі  органи місцевих рад. Відповідно до ст. 26 Закону України „Про місцеві державні адміністрації», ст. 44 Закону України  „Про місцеве самоврядування в Україні» районні, обласні держадміністрації  забезпечують розвиток туризму у  відповідних районах та областях.

 

Для забезпечення охорони  туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших  прав громадян, патріотичного виховання  органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах  їх повноважень затверджуються державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму.

 

Програми розвитку туризму  затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економічних  та організаційних заходів, спрямованих  на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. № 583 затверджено Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 роки.

 

 

 

2.2. Закон України "Про  туризм" як один з основних  інструментів регулювання туристичної  діяльності в Україні

 

Вітчизняна туристична галузь відіграє надзвичайно важливу роль у соціально-економічному житті  країни. Зростає її статус та зацікавленість держави в подальшому розвитку галузі, посилюється вплив туризму практично  на всі сфери життя і діяльності людини. Прийнятий Верховною Радою  України 15 вересня 1995 року Закон "Про  туризм" констатує: "Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку національної культури та економіки  і створює сприятливі умови для  туристичної діяльності."